Постанова
Іменем України
29 вересня 2022 року
місто Київ
справа № 359/924/20
провадження № 61-20230св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа - приватний нотаріус Бориспільського районного нотаріального округу Куницький Віталій Васильович,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 19 травня 2021 року, постановлене суддею Борцем Є. О., та постанову Київського апеляційного суду від 21 вересня 2021 року, ухвалену колегією суддів у складі Писаної Т. О., Приходька К. П., Журби С. О.,
ВСТАНОВИВ:
І. ФАБУЛА СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
ОСОБА_1 у січні 2020 року звернулася до суду з позовом, у якому просила визнати недійсними свідоцтва про право на спадщину за заповітом, видані на ім`я ОСОБА_1 ; визнати недійсними свідоцтва про право власності, видані на ім`я ОСОБА_2 ; скасувати державну реєстрацію за ОСОБА_2 права власності на 1/2 частку в спадковому будинковолодінні та 1/2 частку в земельній ділянці; визнати за нею право власності на будинковолодіння, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, та земельну ділянку, площею 0, 162 га, кадастровий номер 3220888000:03:006:0101, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибну ділянку), розташовану на АДРЕСА_1 .
Свої вимоги позивач обґрунтовувала тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її матір ОСОБА_3, якій на праві приватної власності належало будинковолодіння та земельна ділянка, площею 0, 162 га, кадастровий номер 3220888000:03:006:0101, з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), розташовані на АДРЕСА_1 . За життя ОСОБА_3 склала заповіт, яким все своє майно вона заповіла їй.
ОСОБА_1 зазначала, що у встановленому порядку прийняла спадщину, що відкрилася після смерті її матері ОСОБА_3, та набула право власності на спадкове будинковолодіння та земельну ділянку. Проте, приватний нотаріус Бориспільського районного нотаріального округу Куницький В. В.
(далі - приватний нотаріус) видав їй свідоцтва про право на спадщину за законом лише на 1/2 частку будинковолодіння та на 1/2 частку земельної ділянки. Водночас ОСОБА_2 приватний нотаріус видав свідоцтва про право власності на іншу 1/2 частку зазначених об`єктів нерухомого майна, втім спірні будинковолодіння та земельна ділянка належали ОСОБА_3 на праві особистої приватної власності та не є спільною сумісною власністю подружжя.
Стислий виклад заперечень інших учасників справи
ОСОБА_2 заперечував проти задоволення позову, вважаючи його безпідставним, необґрунтованим та не доведеним належними та допустимими доказами.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням від 19 травня 2021 року Бориспільський міськрайонний суд Київської області відмовив у задоволенні позову.
Додатковим рішенням від 29 червня 2021 року Бориспільський міськрайонний суд Київської області стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4 823, 75 грн.
Постановою від 21 вересня 2021 року Київський апеляційний суд залишив без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_1, рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 19 травня 2021 року - без змін.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що спірне будинковолодіння було об`єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_3 та ОСОБА_2 . У зв`язку зі смертю ОСОБА_3 право спільної сумісної власності припинилося, відповідач набув право власності на 1/2 частку будинковолодіння, тоді як право власності на іншу 1/2 частку ввійшло до складу спадщини. Будинковолодіння розташоване на спірній земельній ділянці, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибній ділянці), тому до ОСОБА_2 перейшло також право власності на 1/2 частку спірної земельної ділянки, тоді як право власності на іншу 1/2 частку ввійшло до складу спадщини.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
ОСОБА_1 09 грудня 2021 року із застосуванням поштового зв`язку звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 19 травня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 21 вересня 2021 року, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
ОСОБА_1, наполягаючи на тому, що оскаржувані судові рішення ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, як підстави касаційного оскарження наведених судових рішень визначила, що:
- суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили оскаржувані рішення без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених, зокрема у постанові Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2710цс15, у постановах Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 1311/832/12 (провадження № 61-6409св18), від 12 листопада 2018 року у справі № 753/6139/14-ц (провадження
№ 61-27342св18), від 12 червня 2019 року у справі № 409/1959/15-ц (провадження № 61-14257св18), від 24 квітня 2020 року
у справі № 622/999/16-ц (провадження № 61-1260св19), від 12 серпня 2020 року у справі № 626/4/17 (провадження № 61-29004св18);
- суди першої та апеляційної інстанцій не повністю дослідили обставини, які мають значення для вирішення справи.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
ОСОБА_2 у квітні 2022 року із застосуванням поштового зв`язку надіслав до Верховного Суду відзив, у якому просив касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Ухвалою від 31 березня 2022 року Верховний Суд поновив ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 19 травня 2021 року та постанови Київського апеляційного суду від 21 вересня 2021 року; відкрив касаційне провадження у справі; відмовив у задоволенні клопотання про зупинення виконання постанови суду апеляційної інстанції; задовольнив заяву ОСОБА_1 про відстрочення сплати судового збору та відстрочив сплату судового збору за поданою касаційною скаргою до закінчення касаційного розгляду.
За змістом правила частини першої статті 401 Цивільного процесуального кодексу України (далі -ЦПК України) попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив у межах доводів касаційної скарги правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що 04 грудня 1998 року ОСОБА_2 уклав шлюб з ОСОБА_3
03 грудня 1999 року ОСОБА_3 видано державний акт на право приватної власності на землю, серії IV-КВ № 060214, щодо земельної ділянки, площею 0, 162 га, з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибну ділянку), розташованої на АДРЕСА_1 . 14 грудня 2010 року цій земельній ділянці присвоєно кадастровий номер 3220888000:03:006:0101.
23 грудня 1999 року ОСОБА_3 видано свідоцтво про право особистої власності на жилий будинок АДРЕСА_2 щодо будинковолодіння на АДРЕСА_1 .
ІНФОРМАЦІЯ_2 у ОСОБА_2 та ОСОБА_3 народилася дочка ОСОБА_1 .
21 лютого 2009 року ОСОБА_3 склала заповіт, за яким все своє майно заповіла ОСОБА_1 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла. Після її смерті відкрилася спадщина, до складу якої ввійшло будинковолодіння та земельна ділянка, площею 0, 162 га, кадастровий номер 3220888000:03:006:0101, з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташовані на АДРЕСА_1 .
19 січня 2019 року приватний нотаріус видав ОСОБА_2 свідоцтва про право власності на 1/2 частку спірного будинковолодіння та на 1/2 частку спірної земельної ділянки, а ОСОБА_3 видав свідоцтва про право на спадщину за заповітом на іншу 1/2 частку зазначеного нерухомого майна.
Право, застосоване судом
Відповідно до пункту 1 розділу VII "Прикінцевих положень" Сімейного кодексу України (далі - СК України) зазначений Кодекс набирає чинності одночасно з набранням чинності Цивільним кодексом України (далі - ЦК України), тобто з 01 січня 2004 року. За загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (частина перша статті 58 Конституції України), норми СК України застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набуття ним чинності, тобто не раніше 01 січня 2004 року. До сімейних відносин, які існували до 01 січня 2004 року, норми СК України застосовуються в частині лише тих прав і обов`язків, що виникли після набрання ним чинності.
Отже, спірні правовідносини щодо правового статусу будинковолодіння та земельної ділянки регулюються, у тому числі, правилами Кодексу про шлюб та сім`ю України (далі - КпШС України), оскільки такі відносини виникли до 01 січня 2004 року.
Згідно зі статтею 22 КпШС України майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.
Відповідно до статті 24 КпШС України майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них. Роздільним майном кожного з подружжя є також речі індивідуального користування (одяг, взуття тощо), хоча б вони і були придбані під час шлюбу за рахунок спільних коштів подружжя, за винятком коштовностей та предметів розкоші. Кожний з подружжя самостійно володіє, користується і розпоряджається належним йому роздільним майном.
Тож статус об`єкта права спільної сумісної власності визначається такими чинниками: час набуття майна; кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття). Самий лише факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для надання такому майну статусу спільної сумісної власності подружжя.
У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина перша статті 70 СК України).
Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі
Позивач обґрунтовувала позов тим, що спірні будинковолодіння та земельна ділянка належали її матері ОСОБА_3 на праві особистої приватної власності, тому приватний нотаріус безпідставно визнав за її батьком ОСОБА_2 право власності на частину майна, набутого за час шлюбу, як об`єкта права спільної сумісної власності, а її визнав спадкоємцем лише 1/2 частки спірного майна.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17-ц (провадження № 14-325цс18) зроблено висновок про те, що існує презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Водночас законодавство передбачає можливість спростування поширення правового режиму спільного сумісного майна, що є процесуальним обов`язком особи, яка з ним не погоджується. Тягар доказування обставин для спростування презумпції покладається на ту особу, яка її спростовує.
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
Суди встановили, що спірне будинковолодіння було зареєстроване на праві власності за ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право особистої власності на жилий будинок від 23 грудня 1999 року № 51.