Постанова
Іменем України
28 вересня 2022 року
м. Київ
справа № 761/18174/15
провадження № 61-5794 св 22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),
суддів: Воробйової І. А., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,
відповідачі: Держава Україна в особі державного виконавця Татарчук (Лукашенко) Ольги Володимирівни Відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві, начальника Відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві Іванець Галини Олександрівни, Державної казначейської служби України, Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ),
третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, - ОСОБА_3,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, яка діє в своїх інтересах та в інтересах ОСОБА_2, на постанову Київського апеляційного
суду від 18 травня 2022 року у складі колегії суддів: Махлай Л. Д.,
Немировської О. В., Ящук Т. І.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2015 року ОСОБА_1, ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до відповідачів, у якому, з урахуванням усіх уточнень та зміни позовних вимог, просили суд (у редакції позовної заяви від 25 липня
2019 року) стягнути з Держави Україна шляхом списання у безспірному порядку з Єдиного казначейського рахунку через Державну казначейську службу України (далі - ДКС України) на користь ОСОБА_2
у відшкодування упущеної вигоди 57 290,00 грн (збитків), завданих
при виконанні виконавчих листів № 2-23-1/09 від 18 серпня і 19 серпня
2009 року державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві (далі - державний виконавець) Татарчук О. В. під контролем начальника Відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві (далі - начальник ВДВС) Іванець Г. О., та 60 000,00 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди, а також на користь ОСОБА_1 -
у відшкодування упущеної вигоди 40 261,00 грн (збитків), завданих
при виконанні вищевказаних виконавчих листів, та 60 000,00 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.
В обґрунтування позову зазначали, що 06 серпня 2009 року рішенням Солом`янського районного суду м. Києва у справі № 2-23-1/09, у якій вони були позивачами, стягнуто із ОСОБА_4 кошти на відшкодування шкоди. 18 серпня та 19 серпня 2009 року видано шість виконавчих листів,
які пред`явлено до відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві (далі - ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві), після зміни назви - Шевченківський районний відділ державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі - Шевченківський РВ ДВС у м. Києві), разом із заявами про відкриття виконавчого провадження від 19 серпня
і 26 серпня 2009 року.
На примусовому виконанні знаходилися наступні виконавчі провадження:
№ 1266 (№ 14816192) по виконанню виконавчого листа про стягнення
із ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 боргу на загальну суму
25,00 грн та надано боржнику семиденний строк, з дня отримання постанови про відкриття виконавчого провадження, на добровільне виконання;
№ 1256 (№ 14811745) по виконанню виконавчого листа про стягнення
із ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 боргу на загальну суму
17 000,00 грн та надано боржнику семиденний строк на добровільне виконання; № 1268 (№ 14816630) по виконанню виконавчого листа
про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 боргу
на загальну суму 22 000,00 грн та надано боржнику семиденний строк
на добровільне виконання; № 1270 (№ 14817018) по виконанню виконавчого листа про стягнення із ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 боргу на загальну суму 2 219,63 грн та надано боржнику семиденний строк
на добровільне виконання; № 1269 (№ 1416799) по виконанню виконавчого листа про стягнення із ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 боргу на загальну суму 17 000,00 грн та надано боржнику семиденний строк
на добровільне виконання; № 1267 (№ 14816411) по виконанню виконавчого листа про стягнення із ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 боргу на загальну суму 18,17 грн та надано боржнику семиденний строку
на добровільне виконання.
У подальшому вказані виконавчі провадження було об`єднано у зведене виконавче провадження.
Позивачі зазначали, що під час вчинення виконавчих дій посадовими особами Шевченківського РВ ДВС у м. Києві порушено норми Закону України
"Про виконавче провадження" (у редакції, чинній на час вчинення виконавчих дій), зокрема, не направлено постанови про відкриття виконавчих проваджень, через що не міг розпочатися перебіг строку
для добровільного виконання вищевказаного судового рішення. Державним виконавцем вчинено подальші дії, спрямовані щодо примусового виконання боржником рішення, що встановлено ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 20 червня 2012 року, якою визнано неправомірною бездіяльність державного виконавця Татарчук О. В. та начальника ВДВС Іванець Г. О. по незабезпеченню належного контролю за своєчасністю
та правильністю проведення виконавчих дій у виконавчих провадженнях:
№ 1256/4, № 1266/4, № 1267/4, № 1268/4, № 1269/4, № 1270/4, їх об`єднанню у зведене виконавче провадження, а також скасовано ряд постанов.
Крім того, несвоєчасне виконання виконавчих листів призвело до того,
що проведення стягнення коштів за ними стало неможливим.
Посилалися також на обізнаність державного виконавця про те,
що внаслідок несвоєчасного виконання судового рішення вони зазнають збитків, оскільки єдиним способом збереження коштів від інфляції було
б придбання доларів США. Курс долара США станом на 11 березня 2010 року становив 7,9824 грн і вони могли б придбати 3 034,00 доларів США (від суми 24 219,00 грн), а також 2 132,00 доларів США (від суми 17 018,70 грн). Станом на 11 березня 2019 року курс долара США становив 26,85916500 грн.
Тому вони могли б придбати лише 901,00 та 633,00 доларів США.
Вважали, що різниця між цими сумами становить упущену вигоду.
Позивачі також зазначали, що несвоєчасним виконанням судового рішення їм завдано моральної шкоди, розмір якої обчислено, виходячи з ринкової вартості санаторно-курортного лікування на момент звернення до суду.
З урахуванням наведеного, усіх уточнень та зміни позовних вимог, ОСОБА_1, ОСОБА_2 просили суд позов задовольнити.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 20 липня 2015 року відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1,
ОСОБА_2 .
Короткий зміст самостійних вимог третьої особи щодо предмета спору
У вересні 2015 року ОСОБА_5, як третя особа на стороні позивачів, заявила позов, у якому просила суд: стягнути з Держави Україна шляхом списання у безспірному порядку з Єдиного казначейського рахунку через ДКС України на її користь 17 025,00 грн (збитків), завданих при виконанні вищевказаних виконавчих листів, та 60 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.
В обґрунтування своїх вимог, посилаючись на ті самі фактичні обставини, указувала, що на її ім`я також видано виконавчі листи на виконання рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 06 серпня 2009 року у справі
№ 2-23-1/09, які не виконано держаним виконавцем у встановлені строки, тобто до 02 березня 2010 року, і не стягнуто із ОСОБА_4, у тому числі, на її користь 17 025,00 грн.
Такими діями держаного виконавця їй завдано збитки, розмір яких складає 17 025,00 грн, а також моральну шкоду, яка полягає у її душевних стражданнях. Її розмір обчислено, виходячи з ринкової вартості санаторно-курортного лікування на момент звернення до суду.
Протокольною ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва
від 30 вересня 2015 року прийнято позов третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета пору, - ОСОБА_3, на стороні позивачів до спільного розгляду з первісним позовом.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 19 жовтня 2021 року у складі судді Фролової І. В. позовну заяву ОСОБА_1,
ОСОБА_2 та позов третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги
на предмет спору, - ОСОБА_3, залишено без задоволення.
Судове рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що при обчисленні розміру упущеної вигоди першочергове значення має визначення реальності тих доходів, які особа передбачала отримати за звичайних умов цивільного обороту. Обов`язок щодо доведення розміру тих доходів, які особа отримала б у випадку непосягання на її право, покладається на позивача.
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , обґрунтовуючи свої позовні вимоги, послалися на розрахунок упущеної вигоди, зроблений на підставі
частини третьої статті 22 ЦК України, виходячи з припущень про те, що кошти, які не були ними своєчасно отриманні, вони могли б використати для придбання доларів США. Проте, ними не доведено, що саме вони могли
і повинні були отримати визначені ними доходи, вказані суми не підтверджені конкретними підрахунками і доказами про реальну можливість отримання відповідних доходів, але неотриманих через винні дії державного виконавця.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, - ОСОБА_3,
про відшкодування майнової шкоди (збитків), районний суд виходив із того, що нею не надано доказів на підтвердження наявності заподіяної їй шкоди, причинного зв`язку між шкодою і протиправними діями відповідачів.
При цьому ОСОБА_3 не втратила право на стягнення
із ОСОБА_4 грошових коштів у розмірі 17 025,00 грн у рамках виконавчого провадження.
Крім того, ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3
не довели, що діями відповідачів їм завдано моральну шкоду, що їхні дії (бездіяльність) призвели до моральних страждань та психологічних переживань, втрати нормальних життєвих зв`язків.
Суд першої інстанції врахував судову практику Верховного Суду у подібних справах.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 18 травня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2 залишено
без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду м. Києва
від 19 жовтня 2021 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції зробив правильні висновки по суті вирішення спору, оскільки позивачі пов`язують своє право на відшкодування майнової та моральної шкоди
з тим, що через неправомірні дії (бездіяльність) посадових осіб Шевченківського РВ ДВС у м. Києві залишилося невиконаним рішення суду про стягнення із ОСОБА_4 на їх користь грошових коштів. При цьому доказом неправомірності таких дій (бездіяльності) вважали ухвалу Солом`янського районного суду м. Києва від 20 червня 2012 року, якою частково задоволено їх скарги на дії посадових осіб та начальника Шевченківського РВ ДВС у м. Києві, яка, на їх думку, має преюдиційне значення для вирішення спору.
Разом із цим, із змісту вказаної ухвали районного суду вбачається,
що неправомірність дій (бездіяльність) державного виконавця полягала
у тому, що він розпочав вчиняти виконавчі дії щодо примусового виконання виконавчих листів, пред`явлених позивачами до виконання, не направивши боржнику та стягувачам копії постанов про відкриття виконавчого провадження. Однак боржником такі дії державного виконавця
не оскаржувалися. Інших судових рішень, якими б було визнано неправомірною бездіяльність державного виконавця щодо невиконання виконавчих листів, позивачами не надано. При цьому вчинення шкоди позивачі пов`язували з невиконанням рішення суду, а не з вчиненням дій, пов`язаних з його виконанням.
Апеляційний суд указав, що сам по собі факт визнання незаконними дій (бездіяльності) державного виконавця щодо ненаправлення постанов про відкриття виконавчого провадження боржнику та стягувачам, вчинення виконавчих дій, направлених на примусове виконання виконавчих листів,
не свідчить про завдання позивачам шкоди й про наявність підстав для
її відшкодування. Позивачами не надано інших доказів того, що саме неправомірні дії чи бездіяльність державного виконавця призвели
до неможливості виконання судового рішення.
Суд апеляційної інстанції відхилив посилання апеляційної скарги
про неможливість стягнення з боржника ОСОБА_4 грошових коштів
у зв`язку з тим, що останній був засуджений до позбавлення волі, пославшись на ухвалу Ірпінського міського суду Київської області від 11 листопада
2013 року, з якої вбачається, що ОСОБА_4 звільнений від подальшого відбування покарання.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У червні 2022 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1, яка діє в своїх інтересах та в інтересах
ОСОБА_2, на постанову Київського апеляційного суду від 18 травня 2022 року, в якій заявник, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову апеляційного суду скасувати, справу направити на новий апеляційний розгляд.
Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник зазначає пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи
між суддями від 30 червня 2022 року справу призначено судді-доповідачеві Луспенику Д. Д., судді, які входять до складу колегії: Гулько Б. І.,
Коломієць Г. В.
У червні 2022 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_1, звернулася до Верховного Суду з заявою про відвід судді Верховного Суду Гулька Б. І.
Ухвалою Верховного Суду від 04 липня 2022 року заяву представника ОСОБА_2 - ОСОБА_1, про відвід судді Верховного Суду Гулька Б. І. визнано необґрунтованою. Заяву судді Верховного Суду
Гулька Б. І. про самовідвід задоволено. Відведено суддю Гулька Б. І. за його заявою від участі у розгляді справи. Касаційні скарги ОСОБА_1,
яка діє в своїх інтересах та в інтересах ОСОБА_2, передано для проведення автоматизованого розподілу.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи
між суддями від 05 липня 2022 року справу призначено судді-доповідачеві Луспенику Д. Д., судді, які входять до складу колегії: Коломієць Г. В.,
Лідовець Р. А.
Ухвалою Верховного Суду від 08 липня 2022 року клопотання
ОСОБА_1 про поновлення строку на касаційне оскарження задоволено. Поновлено ОСОБА_1, яка діє в своїх інтересах
та в інтересах ОСОБА_2,строк на касаційне оскарження постанови Київського апеляційного суду від 18 травня 2022 року. Відкрито касаційне провадження у справі, витребувано з Шевченківського районного суду
м. Києвавищевказану цивільну справу. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу, надано строк для його подання.
У липні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 вересня 2022 року справу призначено
до судового розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними
у ній матеріалами.
Протоколом автоматичного визначення складу колегії суддів від 13 вересня 2022 року справу призначено судді-доповідачеві Луспенику Д. Д., судді,
які входять до складу колегії: Воробйова І. А., Коломієць Г. В., Лідовець Р. А., Черняк Ю. В.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій, вирішуючи спір, не врахували преюдиційних обставин, встановлених ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 20 червня 2012 року, щодо неправомірних дій державного виконавця у відповідних виконавчих провадженнях та бездіяльності керівника по забезпеченню належного контролю за своєчасністю та правильністю проведення виконавчих дій у них.
Підставою для звернення до суду із позовом у даній справі стало те,
що виконавчі листи, які були передані на виконання до Шевченківського
РВ ДВС у м. Києві, не виконані у шестимісячний строк, встановлений нормами Закону України "Про виконавче провадження" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). При цьому вони не виконувалися
і в період з березня 2010 року по березень 2019 року, хоча боржник мав
у власності майно, на яке можна було звернути стягнення.
Позивачі вірно обчислили розмір упущеної вигоди, довели підстави для відшкодування на їх користь моральної шкоди, надавши належні
та допустимі докази на підтвердження своїх вимог.
Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову виключно з формальних підстав, без належної правової оцінки доводів позивачів та поданих ними доказів. Суд апеляційної інстанції, переглядаючи в апеляційному порядку
у письмовому провадженні рішення районного суду, не забезпечив можливість позивачів представляти свої інтереси у відкритому судовому засіданні з повідомленням сторін, необґрунтовано відхилив клопотання
про допит позивача в якості свідка.
Зазначається, що апеляційний суд допустив порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи.
Посилається на неврахування судами відповідної судової практики Верховного Суду.
Відзив на касаційну скаргу до суду касаційної інстанції не надійшов.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 06 серпня 2009 року
у справі № 2-23-1/09, що набрало законної сили, позовні вимоги
ОСОБА_2, ОСОБА_1, ОСОБА_3
до ОСОБА_4 про захист честі, гідності, відшкодування моральної
та матеріальної шкоди задоволено.
На виконання цього рішення Солом`янським районним судом м. Києва видано шість виконавчих листів, які пред`явлено до примусового виконання до ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві (після зміни назви - Шевченківський РВ ДВС у м. Києві), із заявами про відкриття виконавчого провадження від 19 серпня і 26 серпня 2009 року.
На підставі виконавчих листів відкрито наступні виконавчі провадження:
- № 1266 (ВП № 14816192) по виконанню виконавчого листа № 2-23-1/09, виданого Солом`янським районним судом 18 серпня 2009 року, про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 боргу на загальну суму
25,00 грн та надано боржнику семиденний строк на добровільне виконання;
- № 1256 (ВП № 14811745) по виконанню виконавчого листа № 2-23-1/09, виданого Солом`янським районним судом м. Києва 18 серпня 2009 року,
про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 боргу
на загальну суму 17 000,00 грн та надано боржнику семиденний строк
на добровільне виконання;
- № 1268 (ВП № 14816630) по виконанню виконавчого листа № 2-23-1/09, виданого Солом`янським районним судом м. Києва 19 серпня 2009 року,
про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 боргу
на загальну суму 22 000,00 грн та надано боржнику семиденний строк
на добровільне виконання;
- № 1270 (ВП № 14817018) по виконанню виконавчого листа № 2-23-1/09, виданого Солом`янським районним судом м. Києва 18 серпня 2009 року,
про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 боргу
на загальну суму 2 219,63 грн та надано боржнику семиденний строк
на добровільне виконання;
- № 1269 (ВП №1416799) по виконанню виконавчого листа № 2-23-1/09, виданого Солом`янським районним судом м. Києва 18 серпня 2009 року,
про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 боргу
на загальну суму 17 000,00 грн та надано боржнику семиденний строк
на добровільне виконання;
- № 1267 (ВП № 14816411) по виконанню виконавчого листа № 2-23-1/09, виданого Солом`янським районним судом м. Києва 18 серпня 2009 року,
про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 боргу
на загальну суму 18,17 грн та надано боржнику семиденний строку
на добровільне виконання.
Державним виконавцем Татарчук О. В. винесено постанову від 11 вересня 2009 року про приєднання виконавчого провадження № 14816630
до зведеного виконавчого провадження № 15416426.
Постановами державного виконавця від 11 вересня 2009 року приєднано виконавче провадження № 14816411 та виконавче провадження
№ 14816192 до зведеного виконавчого провадження № 15416426, об`єднано виконавчі провадження № 1256/4, № 1266/4, № 1267/4, № 1268/4, № 1269/4, № 1270/4 у зведене виконавче провадження, з присвоєнням номеру
№ 1256/4.
У подальшому державним виконавцем також було винесено наступні постанови: про арешт майна боржника, про зупинення виконавчого провадження та про його поновлення.
Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 20 червня
2012 року (справа № 4-с-10-/11) задоволено частково об`єднані скарги ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_1 на дії посадових осіб ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві Татарчук О. В., ОСОБА_6 та на дії начальника ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві Гоцій Б. І. Визнано неправомірною бездіяльність державного виконавця Татарчук О. В. щодо направлення боржнику ОСОБА_4 копій постанов про відкриття виконавчих проваджень: № 14817018, № 14816799, № 14816630, № 14816411, № 14816192 та № 14811745. Скасовано постанову державного виконавця Татарчук О. В. від 11 вересня 2009 року про об`єднання виконавчих проваджень: № 1256/4, № 1266/4, № 1267/4, № 1268/4, № 1269/4 та № 1270/4 у зведене виконавче провадження № 1256/4. Визнано неправомірними дії державного виконавця Татарчук О. В. по приєднанню виконавчих проваджень: № 14817018, № 14816799, № 14816630, № 14816411, № 14816192 та № 14811745 до зведеного виконавчого провадження № 15416426. Скасовано постанови державного виконавця Татарчук О. В. від 11 вересня 2009 року про приєднання виконавчих проваджень: № 14817018, № 14816799, № 14816630, № 14816411, № 14816192 та № 14811745 до зведеного виконавчого провадження № 15416426. Визнано неправомірною бездіяльність начальника ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві
по незабезпеченню належного контролю за своєчасністю та правильністю проведення виконавчих дій у виконавчих провадженнях: № 1256/4, № 1266/4, № 1267/4, № 1268/4, № 1269/4, № 1270/4 та їх об`єднанню у зведене виконавче провадження. Визнано неправомірною та скасовано постанову державного виконавця Татарчук О. В. від 19 жовтня 2009 року про арешт майна боржника. Скасовано постанови державного виконавця Татарчук О. В. від 06 листопада 2009 року про розшук майна боржника, від 06 листопада 2009 року про зупинення виконавчого провадження та від 23 лютого
2010 року про поновлення виконавчого провадження. Визнано неповними
та несвоєчасними дії державного виконавця Татарчук О. В. при встановленні місця реєстрації та проживання боржника - ОСОБА_4, місця його перебування, наявного майна та джерела його доходів (а. с. 69-75, т.1).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження
в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення
від такого висновку;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених
частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга ОСОБА_1, яка діє в своїх інтересах та в інтересах ОСОБА_2, задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права,
які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411,
частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного
у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону постанова Київського апеляційного суду
від 18 травня 2022 року, якою залишено без змін рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 19 жовтня 2021 року, відповідає.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд
і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси
у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон
або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи,
яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги
такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту,
який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Згідно з частинами першою та другою статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України
"Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" закріплено, що на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише
на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право
на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями,
діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
У статті 22 ЦК України передбачено, що особа, якій завдано збитків
у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Зокрема, збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право
не було порушене (упущена вигода).
Під упущеною вигодою розуміються доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено. У вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки у розмірі доходів,
які б могли бути реально отримані.
Пред`явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на особу обов`язок довести, що ці доходи (вигода)
не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані, а також те, що він міг
i повинен був отримати визначені доходи, й тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною i достатньою причиною, яка позбавила його можливості їх отримати.
Подібні за змістом висновки, викладені Верховним Судом України
у постанові від 18 травня 2016 року у справі № 6-237цс16, Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 30 травня 2018 року у справі
№ 750/8676/15-ц, провадження № 14-79цс18, та Верховним Судом
у постановах: від 10 червня 2020 року у справі № 910/12204/17, від 16 червня 2021 року у справі № 910/14341/18.
Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування
та посадової або службової особи вказаних органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статями 1173 та 1174 ЦК України відповідно.