Постанова
Іменем України
28 вересня 2022 року
м. Київ
справа № 742/2354/20
провадження № 61-19811св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Ступак О. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
третя особа - Прилуцька міська рада Чернігівської області,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 16 березня 2021 року у складі судді Короткої А. О., постанову Чернігівського апеляційного суду від 11 жовтня 2021 року та додаткову постанову Чернігівського апеляційного суду від 30 листопада 2021 року у складі колегії суддів: Скрипки А. А., Онищенко О. І., Харечко Л. К.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа - Прилуцька міська рада Чернігівської області, про визнання права власності в порядку спадкування за законом, визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, скасування реєстрації речового права на нерухоме майно, в якому просив визнати за ним право власності на нерухоме майно в порядку спадкування: на 1/2 частини 21/100 частки квартири АДРЕСА_1, реєстраційний номер об`єкта - 16586434 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно; визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане Прилуцькою державною нотаріальною конторою Прилуцького міського нотаріального округу 07 грудня 2006 року, реєстровий № 1-5545, ОСОБА_3 про право на спадщину за законом, що відкрилася зі смертю ІНФОРМАЦІЯ_1 батька - ОСОБА_4, а саме: на 21/100 частки квартири АДРЕСА_1, та скасувати державну реєстрацію речових прав ОСОБА_3 на нерухоме майно в Реєстрі прав власності на нерухоме майно, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 16586434.
Позов обґрунтовано тим, що після смерті батька ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 відкрилась спадщина, в тому числі, на нерухоме майно: 21/100 частки квартири АДРЕСА_1 . За заявою ОСОБА_2 відкрито спадкову справу. На день смерті ОСОБА_4 його син ОСОБА_1 був малолітньою дитиною, і його мати ОСОБА_5 від належної йому спадщини з дозволу органу опіки та піклування не відмовилася. Позивач вказув, що у серпні 2019 року він звернувся до Прилуцької міської державної нотаріальної контори Прилуцького міського нотаріального округу із заявою про отримання свідоцтва про право на спадщину за законом, яка відкрилась після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 батька ОСОБА_4 . Позивач зазначав, що ним було отримано відповідь державного нотаріуса з вимогою надати додаткові документи, які підтверджують родинний зв`язок між ним та ОСОБА_4 . Позивач стверджував, що, з огляду на ті обставини, що він прийняв спадщину, яка відкрилась ІНФОРМАЦІЯ_1 після смерті його батька, будучи малолітньою дитиною, у нього виникло право володіння і користування частиною квартири АДРЕСА_1 . Проте, як вказував позивач, він не може реалізувати своє право на дане спадкове майно, оскільки свідоцтво про право на дану спадщину за законом отримав відповідач, який є його братом по батьковій лінії, чим порушив право на спадщину ОСОБА_1, не повідомивши нотаріуса про наявність іншого спадкоємця. За таких обставин, ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом для захисту свого права на спадщину.
Рішенням Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 16 березня 2021 року у задоволенні позову відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 понесені витрати на правничу допомогу розміром 10 000,00 грн.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що на момент смерті ОСОБА_4 його син ОСОБА_1 був спадкоємцем першої черги за законом і вважається таким, що прийняв спадщину, будучи неповнолітнім, проте, зважаючи на те, що з метою забезпечення юридичної визначеності та захисту потенційних відповідачів від прострочених позовів законодавством обмежено строк, в який особа може звернутися до суду за захистом свого порушеного права (в даному випадку до 30 квітня 2015 року), то позивачу необхідно відмовити у задоволенні позову у зв`язку із значним спливом позовної давності.
Постановою Чернігівського апеляційного суду від 11 жовтня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін.
Апеляційний суд, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, вказав, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків оскаржуваного рішення, вони узгоджуються із фактичними обставинами справи та нормами права, які регламентують спірні правовідносини. Погодився апеляційний суд і з рішенням суду першої інстанції про стягнення з позивача 10 000,00 грн витрат на правничу допомогу на користь відповідача, оскільки вони є документально підтвердженими, клопотань від ОСОБА_1 про зменшення цих витрат у зв`язку з їх неспівмірністю до суду не надходило.
Додатковою постановою Чернігівського апеляційного суду від 30 листопада 2021 року заяву ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених ОСОБА_2 в суді апеляційної інстанції, задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 5 000,00 грн в рахунок відшкодування понесених судових витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.
Апеляційний суд на підставі наданих ОСОБА_2 підтверджуючих документів, дотримання положень вимог статті 141 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) та відсутності клопотання ОСОБА_1 про зменшення розміру витрат, дійшов висновку про обґрунтованість стягнення із позивача на користь відповідача 5 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, понесених ОСОБА_2 у суді апеляційної інстанції.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
У грудні 2021 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 16 березня 2021 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 11 жовтня 2021 року у справі, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та позов задовольнити у повному обсязі. Касаційна скарга також містила клопотання про зупинення виконання рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 16 березня 2021 року та постанови Чернігівського апеляційного суду від 11 жовтня 2021 року, розгляд справи за участю ОСОБА_1 .
Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на те, що судом апеляційної інстанції застосовано норми права без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові від 25 березня 2020 року у справі № 686/2696/18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Крім того, зазначає, що суд апеляційної інстанції порушив норми процесуального права, чим позбавив його можливості надати заперечення на заяву про відшкодування витрат на правову допомогу (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
У касаційній скарзі заявник також вказує на те, що:
- відповідач всупереч статті 81 ЦПК України не надав судам належних і допустимих доказів на підтвердження того, що позивач знав або міг дізнатися про порушення його спадкових прав раніше зазначеної ним дати;
- заявник дізнався про порушення своїх спадкових прав лише 09 серпня 2019 року при отриманні документів, призначених для приватизації частки квартири його матір`ю. Після розірвання шлюбу батьків позивач не бачився із батьком із малолітства, фактично проживав у батьків матері у м. Прилуки, згодом - у м. Києві, його мати виготовила нове свідоцтво про народження заявника із прізвищем " ОСОБА_6" та ще у дитинстві повідомила позивачу про, начебто, смерть його батька (як виявилося, ще за його життя), будь-які відомості у ОСОБА_1 про батька були відсутні;
- про порушення своїх прав позивач дізнався саме з витягу з Реєстру прав власності на нерухоме майно та з Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що витребовувалися матір`ю позивача для приватизації житла. Із даних документів ОСОБА_1 і дізнався щодо батька, наявності у нього майна на день смерті та про порушення його прав відповідачем;
- суди при прийнятті своїх рішень необґрунтовано послалися на висновки Верховного Суду України у постанові від 16 листопада 2016 року у справі № 6-2469цс16, постанові Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 488/288/15-ц, у постанові Верховного Суду від 16 березня 2020 року у справі № 190/171/17-ц. Обставини у перерахованих справах є відмінними від обставин цієї справи та спірних правовідносин, чи носять узагальнений характер;
- ОСОБА_1 не отримував правовстановлюючий документ (свідоцтво про право на спадщину) саме через незнання про наявність такої спадщини від батька;
- ОСОБА_2, достеменно знаючи про позивача, який є сином його батька від іншого шлюбу, отже, є спадкоємцем першої черги за законом, свідомо і умисно не повідомив у 2006 році (при отриманні ним свідоцтва про право на спадщину за законом на всю частку нерухомого майна (квартири)) про наявність іншого спадкоємця першої черги державного нотаріуса Прилуцької державної нотаріальної контори.
В обґрунтування підстав оскарження стягнення з нього витрат у сумі 10 000,00 грн, понесених ОСОБА_2 у суді першої інстанції, заявник зазначає, що розгляд справи здійснювався суддею Короткою А. О. протягом трьох засідань:
а) підготовче засідання 30 листопада 2020 року тривало не довше 20 хвилин, що підтверджується повним фіксуванням судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу в ході засідання;
б) засідання суду 27 січня 2021 року відбулося без участі сторін;
в) засідання розгляду справи по суті 16 березня 2021 року тривало менше 1 години, що підтверджується повним фіксуванням судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу в ході засідання.
Отже, представник відповідача витратив не більше 1 год 20 хв у судових засіданнях у справі.
Окрім того, адвокат Чередніченко О. М. підготовив та надав суду відзив на позовну заяву обсягом 3 аркушів та заяву про застосування позовної давності, затрати на створення яких мають складати не більше трьох годин. Виходячи із норми середньомісячної заробітної плати у м. Києві в квітні 2021 року (20 442,00 грн), з урахуванням кількості робочих днів (22) та тривалості робочого часу у погодинному варіанті, це складає 116,04 грн/год. Таким чином, оплата вартості послуг представника відповідача має складати 580,17 грн.
У січні 2022 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду заяви про доповнення до касаційної скарги та про поновлення строку на касаційне оскарження, квитанцію про доплату судового збору у розмірі 1 681,60 грн.
У доповненнях до касаційної скарги ОСОБА_1 просить скасувати додаткову постанову Чернігівського апеляційного суду від 30 листопада 2021 року та ухвалити нове судове рішення, яким його позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
У доповненнях до касаційної скарги заявник вказує, що він не отримував заяву ОСОБА_2 про ухвалення апеляційним судом додаткового судового рішення щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу, в результаті чого позивач був позбавлений можливості надати суду заперечення на таку заяву; апеляційний суд при прийнятті додаткової постанови порушив норму частини другої статті 246 ЦПК України, оскільки вирішив питання про судові витрати пізніше двадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог; апеляційний суд неправомірно не прийняв до уваги надані стороною позивача докази і міркування щодо необґрунтованості розміру судових витрат, начебто понесених відповідачем у справі; ОСОБА_2 не надав доказів понесення інших судових витрат, окрім отримання професійної правничої допомоги, у розмірі 5 000,00 грн, стягнутих апеляційним судом. На переконання заявника, загальний розмір витрат у розмірі 15 000,00 грн на оплату послуг адвоката Чередніченка О. М. є завищеним.
Оскільки суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, Верховний Суд не бере до уваги документи, додані заявником до його касаційної скарги на підтвердження його доводів, що не були предметом розгляду судами попередніх інстанцій, та здійснює розгляд справи за наявними у справі матеріалами.
Станом на час розгляду справи Верховним Судом відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 не надходив.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями касаційна скарга ОСОБА_1 передана на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.
Ухвалою Верховного Суду від 03 лютого 2022 року (з урахуванням ухвали Верховного Суду від 17 грудня 2021 року про надання строку для усунення недоліків, зокрема подання заяви про поновлення строку на касаційне оскарження судових рішень та доплати судового збору у розмірі 1 681,60 грн) поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 16 березня 2021 року, постанови Чернігівського апеляційного суду від 11 жовтня 2021 року та додаткової постанови Чернігівського апеляційного суду від 30 листопада 2021 року, відкрито касаційне провадження у справі (з підстав, передбачених 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України), витребувано матеріали справи № 742/2354/20 із Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області та встановлено учасникам справи строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.
У лютому 2022 року матеріали справи № 742/2354/20 надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 14 вересня 2022 року клопотання ОСОБА_1 про зупинення виконання рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 16 березня 2021 року та постанови Чернігівського апеляційного суду від 11 жовтня 2021 року залишено без задоволення.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
За змістом частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Щодо суті спору
Суди попередніх інстанційустановили, що згідно з копією свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_1, виданого 08 жовтня 1993 року, " ОСОБА_7 та ОСОБА_5" 08 жовтня 1993 року уклали шлюб.
Відповідно до копії свідоцтва про народження, виданого 25 травня 1994 року, ОСОБА_8 народився ІНФОРМАЦІЯ_2, його батьками зазначено ОСОБА_4 та ОСОБА_9
06 липня 1994 року видано ще одне свідоцтво про народження серії НОМЕР_2, відповідно до якого ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_2, а його батьками зазначено ОСОБА_10 та ОСОБА_5 .
Рішенням Прилуцького міського суду Чернігівської області від 02 листопада 1994 року розірвано шлюб між ОСОБА_4 і ОСОБА_9 . Рішенням Прилуцького міського суду Чернігівської області від 02 листопада 1994 року з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_9 стягнуто аліменти в розмірі 850 тис. крб щомісячно, починаючи з 18 жовтня 1994 року і до 30 квітня 1997 року. Постановою Прилуцького міського суду Чернігівської області від 25 жовтня 1994 року з " ОСОБА_7" на користь " ОСОБА_11" стягнуто аліменти на утримання сина ОСОБА_12, ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Згідно з копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3, виданого 09 березня 2006 року батько позивача - ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідно до копії витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно № 12388532 від 03 листопада 2006 року ОСОБА_4 та ОСОБА_3 на праві приватної спільної часткової власності належали по 21/100 частці квартири АДРЕСА_1 .
Згідно з копією свідоцтва про зміну імені серії НОМЕР_4 від 24 лютого 2016 року ОСОБА_3 змінив прізвище на " ОСОБА_13".
Як вбачається з Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, номер інформаційної довідки: 176915910, дата формування: 09 серпня 2019 року, ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право на спадщину від 07 грудня 2006 року, свідоцтва про право власності від 17 березня 1998 року, є власником 21/50 частини квартири АДРЕСА_1 .
Листом від 27 вересня 2019 року № 1106/01-16 Прилуцька міська державна нотаріальна контора повідомила позивача про те, що спадкова справа після смерті померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 передана на зберігання до Державного нотаріального архіву Чернігівської області. Також ОСОБА_1 повідомлено, що з пред`явлених ним документів не вбачається родинного зв`язку між ним та ОСОБА_4 .
Відповідно до Інформаційної довідки зі Спадкового реєстру від 15 жовтня 2020 року № 62068008 після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 заведена спадкова справа, номер у спадковому реєстрі: 41279894, та видано свідоцтво про право на спадщину.
З документів, наданих суду Державним нотаріальним архівом Чернігівської області, вбачається, що після смерті ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, свідоцтво про право на спадщину за законом на 21/100 частину квартири АДРЕСА_1 отримав його син ОСОБА_3, що також підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 03 липня 2007 року № 15092525.
Згідно зі звітом від 21 вересня 2020 року № 180129-1 ринкова вартість 21/200 частини квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_2, станом на 21 вересня 2020 року складає 15 580,00 грн.
До винесення рішення судом першої інстанції представник відповідача - адвокат Чередніченко О. М. звернувся до суду першої інстанції із письмовою заявою про застосування позовної давності до вимог заявленого позову.
Щодо витрат на професійну правничу допомогу, понесених ОСОБА_2 у судах попередніх інстанцій
Матеріали справи містять договір про надання правничої допомоги від 15 жовтня 2020 року, укладений між адвокатом Чередніченком О. М. і ОСОБА_2, детальний опис наданої адвокатом Чередніченком О. М. правничої допомоги, розрахункову квитанцію № 250647 про сплату ОСОБА_2 10 000,00 грн за надання правничої допомоги.
Під час судового розгляду справи судом першої інстанції клопотань від позивача ОСОБА_1 про зменшення розміру витрат відповідача на правничу допомогу не надходило.
Відповідно до умов договору про надання правничої допомоги від 15 жовтня 2020 року та додаткової угоди від 04 липня 2021 року № 1 до договору про надання правничої допомоги від 15 жовтня 2020 року адвокат Чередніченко О. М. взяв на себе зобов`язання щодо виконання правничої допомоги ОСОБА_2 у цивільній справі № 742/2354/20. Пунктом 2.1 додаткової угоди від 04 липня 2021 року № 1 до договору про надання правничої допомоги від 15 жовтня 2020 року сторони визначили, що за підготовку відзиву на апеляційну скаргу та представлення інтересів ОСОБА_2 в суді апеляційної інстанції ОСОБА_2 сплачує адвокату Чередніченку О. М. винагороду у розмірі 5 000,00 грн.
Як вбачається з акта від 11 жовтня 2021 року здачі-прийняття послуг за договором про надання правничої допомоги від 15 жовтня 2020 року та додаткової угоди від 04 липня 2021 року № 1, адвокат Чередніченко О. М. здав, а ОСОБА_2 прийняв надану правничу допомогу згідно з договором та додатковою угодою від 04 липня 2021 року № 1. За надання правничої допомоги ОСОБА_2, відповідно до пунктів 2.1, 2.2 додаткової угоди № 1, провів розрахунок із адвокатом ОСОБА_14 у сумі 5 000,00 грн, що підтверджується розрахунковою квитанцією від 08 жовтня 2021 року серії ББАВ № 250654.
Від позивача ОСОБА_1 не надходило до суду апеляційної інстанції клопотань про зменшення розміру витрат відповідача на правничу допомогу у зв`язку з їх неспівмірністю.
Нормативно-правове обґрунтування та мотиви, з яких виходив Верховний Суд
Щодо суті спору
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до статті 1217 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Статтею 1218 ЦК України передбачено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Статтею 1258 ЦК України передбачено, що спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.
Відповідно до статті 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
Згідно зі статтею 1262 ЦК України у другу чергу право на спадкування за законом мають рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері.
Відповідно до частин третьої та четвертої статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 ЦК України, він не заявив про відмову від неї. Малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків відмови від спадщини у встановленому законодавством України порядку.
За змістом статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини. Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто. Особа, яка досягла чотирнадцяти років, має право подати заяву про прийняття спадщини без згоди своїх батьків або піклувальника. Заяву про прийняття спадщини від імені малолітньої, недієздатної особи подають її батьки (усиновлювачі), опікун. Особа, яка подала заяву про прийняття спадщини, може відкликати її протягом строку, встановленого для прийняття спадщини.
На підставі норм статей 1268-1269 ЦК України можна дійти висновку, що порядок прийняття спадщини встановлюється залежно від того чи проживав постійно спадкоємець разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини та від особливостей правового статусу спадкоємця як малолітньої, неповнолітньої, недієздатної особи або ж особи, цивільна дієздатність якої обмежена.
Для з`ясування обставини прийняття неповнолітньою особою спадщини необхідно встановити факти, що спадкоємець є дитиною спадкодавця, на час відкриття спадщини є неповнолітньою особою, неповнолітньою особою не подано заяви про відмову від прийняття спадщини.
Постановою Верховного Суду від 29 серпня 2018 року у справі № 183/4406/16 зроблено висновок, відповідно до якого частина четвертої статті 1268 ЦК України встановлює додаткові гарантії охорони спадкових прав малолітніх, неповнолітніх, недієздатних осіб, а також осіб з обмеженою дієздатністю. Зазначені особи вважаються такими, що прийняли спадщину завжди, крім випадків їхньої відмови від спадщини, а щодо малолітніх та недієздатних осіб - відмови, здійсненої від їхнього імені батьками (усиновлювачами), опікуном з дозволу органу опіки та піклування (частини друга-четверта статті 1273 ЦК України).
Відповідно до статті 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.
Як встановлено судами та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 є сином спадкодавця і має право на спадкування за законом у першу чергу. На час відкриття спадщини син спадкодавця був малолітньою особою. Заяву про відмову від прийняття спадщини за законом позивач не подавав. Тобто позивач прийняв відповідну спадщину в силу прямої дії норми матеріального права, а тому правила частини першої статті 1269 ЦК України на нього не поширюються.
Частиною третьою статті 1269 ЦК України передбачено право, а не обов`язок особи, яка досягла чотирнадцяти років, на подання заяви про прийняття спадщини без згоди своїх батьків або піклувальника, а частиною четвертою цієї норми права конкретизовано, що подання відповідної заяви від імені малолітньої, недієздатної особи має бути здійснено її батьками (усиновлювачами), опікунами.
Виходячи з вищевикладеного, мало місце порушення спадкових прав позивача при видачі спірного свідоцтва про право на спадщину за законом від 07 грудня 2006 року на ім`я ОСОБА_3 .
При цьому колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновком судів попередніх інстанцій про сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною відповідача, що стало підставою для відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, з урахуванням наступного.
Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники.
Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами "довідалася" та "могла довідатися" у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.
Разом з тим, згідно з частинами третьою, четвертою статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.
Виходячи зі змісту статей 256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).
При цьому як у випадку пред`явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з того самого моменту коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.
Вказана позиція неодноразово висловлювалась Великою Палатою Верховного Суду та є сталою.