ф
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 вересня 2022 року
м. Київ
справа № 420/7083/21
адміністративне провадження № К/990/2360/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,
суддів: Мельник-Томенко Ж.М., Соколова В.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 23 листопада 2021 року (судді: Шляхтицький О.І., Семенюк Г.В., Домусчі С.Д.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Миколаєві про зобов`язання вчинити певні дії,
УСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві (далі - відповідач, ТУ ДБР у місті Миколаєві ), з урахуванням уточнень, просив суд:
- зобов`язати ТУ ДБР у місті Миколаєві видати наказ, яким надати ОСОБА_1 чергову щорічну основну невикористану оплачувану відпустку з 08 лютого 2021 року терміном 15 календарних днів за період роботи з 27 листопада 2019 року по 26 листопада 2020 року;
- зобов`язати ТУ ДБР у місті Миколаєві надати ОСОБА_1 грошову допомогу до щорічної основної відпустки за період роботи з 27 листопада 2019 року по 26 листопада 2020 року у розмірі середньомісячної заробітної плати, а саме 56 958,00 грн;
- зобов`язати ТУ ДБР у місті Миколаєві надати ОСОБА_1 матеріальну допомогу на вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік у розмірі середньомісячного окладу, а саме 56 958,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач з 27 листопада 2018 року по 06 квітня 2021 року працював на посаді слідчого Другого слідчого відділу ТУ ДБР, розташованого у місті Миколаєві. 01 лютого 2021 року позивач звернувся до відповідача із заявами про надання щорічної основної відпустки з 08 лютого 2021 року, грошової допомоги та матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань. У період з 05 лютого 2021 року по 02 квітня 2021 року позивач перебував на лікарняному та вийшов на роботу 05 квітня 2021 року. 06 квітня 2021 року позивачу вручено наказ про звільнення з посади слідчого у зв`язку із скороченням штату державних службовців. Позивач зазначає, що його позбавили права на відпустку, а також отримання матеріальної допомоги на оздоровлення та вирішення соціально-побутових питань.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Одеський окружний адміністративний суд рішенням від 05 серпня 2021 року у задоволенні адміністративного позову відмовив.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачу виплачено грошову компенсацію за 26 календарних днів невикористаної щорічної основної відпустки за період роботи з 27 грудня 2019 року по 26 грудня 2020 року, 11 календарних днів невикористаної щорічної основної відпустки за період роботи з 27 грудня 2020 року по 06 квітня 2021 року, 15 календарних днів додаткової оплачуваної відпустки за стаж державної служби понад 20 років, вихідну допомогу у розмірі двох середньомісячних заробітних плат. Отже, звільнивши позивача та виплативши позивачу грошову компенсацію за всі дні невикористаної відпустки, у відповідача відсутній обов`язок в наданні самої відпустки.
Щодо позовних вимог про надання грошової допомоги до щорічної основної відпустки за період роботи з 27 листопада 2019 року по 26 листопада 2020 року у розмірі середньомісячної заробітної плати, а саме 56 958,00 грн та матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік у розмірі середньомісячного окладу, а саме 56 958,00 грн, суд зазначив, що матеріальна допомога на вирішення соціально-побутових питань не є обов`язковою виплатою та виплачується за наявності коштів, в межах затверджених обсягів фонду оплати праці.
Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 23 листопада 2021 року, рішення Одеського окружного адміністративного суду від 05 серпня 2021 року скасовано у частині позовних вимог щодо зобов`язання нарахувати та виплати позивачу грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань. Ухвалено у цій частині позовних вимог нову постанову, якою позов задоволено частково.
Визнано протиправними дії ТУ ДБР у місті Миколаєві щодо нездійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань. Зобов`язано ТУ ДБР у місті Миколаєві розглянути заяви позивача від 01 лютого 2021 року, 08 лютого 2021 року, 05 квітня 2021 року про можливість нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань, з урахуванням висновків цієї постанови.
В решті рішення Одеського окружного адміністративного суду від 05 серпня 2021 року по справі № 420/7083/21 залишено без змін.
Апеляційний суд, погодився із висновками суду першої інстанції про те, що звільнивши позивача та виплативши позивачу грошову компенсацію за всі дні невикористаної відпустки, у відповідача відсутній обов`язок в наданні самої відпустки.
В іншій частині позовних вимог суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позивач мав право на вирішення питання щодо отримання допомоги для оздоровлення в розмірі середньомісячної заробітної плати та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, а відтак висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для надання позивачу такої допомоги є помилковим.
Щодо посилань відповідача на відсутність коштів у фонді оплати праці для виплати позивачу матеріальної допомоги відповідно до вказаних вище заяв колегія суддів зазначила, що відповідач не надав належних доказів, що у фонді оплати праці співробітників ТУ ДБР, розташованого у м. Миколаєві були відсутні кошти для здійснення зазначених виплат.
Також суд апеляційної інстанції указав на те, що всім слідчим ТУ ДБР, розташованого у м. Миколаєві у 2020 році надавалась основна щорічна відпустка за період роботи з 27 листопада 2019 року по 26 листопада 2020 року, а також грошова допомога до щорічної основної відпустки та матеріальна допомога на вирішення соціально-побутових питань зазначений період у розмірі середньомісячного окладу, що свідчить про наявність коштів на ці потреби у фонді оплати праці. Натомість на спростування цього аргументу апелянта відповідач не надав жодних доказів.
Підстави касаційного оскарження та їх обґрунтування
У касаційній скарзі ТУ ДБР у місті Миколаєві указує на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить оскаржуване судове рішення скасувати та залишити рішення суду першої інстанції без змін.
Підставою касаційного оскарження постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 23 листопада 2021 року є пункти 1, 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
На обґрунтування наявності зазначеної підстави касаційного оскарження ТУ ДБР у місті Миколаєві зазначає, що судом апеляційної інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови не правильно застосовані норми матеріального права, без урахування висновку Верховного Суду, викладеного у постановах від 23 лютого 2021 року у справі №П/811/1858/16, від 06 червня 2018 року у справі №824/360/16-а, від 20 березня 2019 року у справі №809/474/17.
Відповідно до пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Обґрунтовуючи пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, як підставу касаційного оскарження скаржник наголошує на відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме, пунктів 2, 3 Порядку надання державним службовцям матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 серпня 2016 року №500 у взаємозв`язку з положеннями підпункту 1.1.1. пункту 1.1. частини першої, пунктів 2.2., 2.4. частини другої, пункту 3.1. частини третьої, пунктів 4.1., 4.2 частини четвертої Інструкції про механізм реалізації та застосування законодавства щодо надання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань працівникам Державного бюро розслідувань, порядок та умови їх виплати, затвердженої наказом Державного бюро розслідувань від 21 вересня 2020 року №515, якою врегульовано механізм реалізації та застосування законодавства щодо надання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань працівникам Державного бюро розслідувань.
Позиція інших учасників справи
Від позивача відзиву на касаційну скаргу не надходило, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає касаційному перегляду справи.
Рух касаційної скарги
Ухвалою Верховного Суду від 19 квітня 2022 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ТУ ДБР у м. Миколаєві на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 23 листопада 2021 року.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 28 вересня 2022 року зазначену адміністративну справу призначив до розгляду.
Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи
Наказом № 25-ос від 23 листопада 2018 року ОСОБА_1 призначено на посаду слідчого Другого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів, вчинених працівниками правоохоронних органів та у сфері правосуддя) ТУ ДБР у м. Миколаєві.
29 січня 2021 року ОСОБА_1 попереджено про наступне скорочення посади.
03 лютого 2021 року позивач направив до ТУ ДБР у м. Миколаєві заяви про надання щорічної основної відпустки з 08 лютого 2021 року, грошової допомоги та матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань.
08 лютого 2021 року позивач також засобами електронного зв`язку направив на адресу відповідача заяву про надання щорічної основної відпустки з 08 лютого 2021 року, грошової допомоги та матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань.
Листом від 09 лютого 2021 року ТУ ДБР у м. Миколаєві повідомив позивача, що баланс відпусток розраховано відділом кадрової роботи та державної служби ТУ ДБР у м. Миколаєві з урахуванням попередження про наступне скорочення посади, яку позивач обіймає, по закінченню 30 календарних днів з моменту вручення попередження про наступне вивільнення від 29 січня 2021 року. Таким чином, щорічна основна відпустка має відлічуватися з дня поновлення на посаді.
24 лютого 2021 року ТУ ДБР у м. Миколаєві видано наказ №27-ос про звільнення ОСОБА_1 з посади слідчого Другого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів, вчинених працівниками правоохоронних органів та у сфері правосуддя) ТУ ДБР у м. Миколаєві на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу", у зв`язку із скороченням штату державних службовців.
01 березня 2021 року ТУ ДБР у м. Миколаєві видано наказ №70-ос про внесення змін до наказу про звільнення ОСОБА_1 від 24 лютого 2021 року №27-ос, відповідно до якого вирішено звільнити ОСОБА_1 та припинити його державну службу у перший робочий день, наступний за днем закінчення тимчасової непрацездатності.
У період з 05 лютого 2021 року по 02 квітня 2021 року позивач перебував на лікарняному, що підтверджується листками непрацездатності.
У перший робочий день після лікарняного 05 квітня 2021 року позивач приступив до виконання обов`язків та повторно надав заяви про надання щорічної основної відпустки з 06 квітня 2021 року, грошової допомоги та матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань.
Наказом ТУ ДБР у м. Миколаєві №86-ос від 06 квітня 2021 року ОСОБА_1 звільнено з посади слідчого Другого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів, вчинених працівниками правоохоронних органів та у сфері правосуддя) ТУ ДБР у м. Миколаєві на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу", у зв`язку із скороченням штату державних службовців та призначено до виплати грошову компенсацію за 26 календарних днів невикористаної щорічної основної відпустки за період роботи з 27 грудня 2019 року по 26 грудня 2020 року, 11 календарних днів невикористаної щорічної основної відпустки за період роботи з 27 грудня 2020 року по 06 квітня 2021 року, 15 календарних днів додаткової оплачуваної відпустки за стаж державної служби понад 20 років, вихідну допомогу у розмірі двох середньомісячних заробітних плат.
08 квітня 2021 року листом № 01/12/6446 ТУ ДБР у м. Миколаєві повідомив позивача, що у зв`язку із звільненням позивача із займаної посади, з позивачем проведено повний розрахунок у тому числі виплата грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку.
Згідно з платіжним дорученням №227 від 09 квітня 2021 року позивачу нараховано та виплачено при звільнені 175 690,98 грн.
Позивач не погоджуючись із тим, що ТУ ДБР у місті Миколаєві не надав йому чергову щорічну основну невикористану оплачувану відпустку з 08 лютого 2021 року терміном 15 календарних днів за період роботи з 27 листопада 2019 року по 26 листопада 2020 рок, не виплатив грошову допомогу до щорічної основної відпустки та матеріальну допомогу на вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік, звернувся до суду із цим позовом.
Релевантні джерела права й акти їхнього застосування
За змістом частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Надаючи оцінку правомірності дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Правові основи організації та діяльності Державного бюро розслідувань визначає Закон України "Про Державне бюро розслідувань" від 12 листопада 2015 року №794-VIII (далі Закон № 794-VIII).
Відповідно частини п`ятої статті 14 Закону №794-VIII трудові відносини працівників Державного бюро розслідувань регулюються цим Законом (у частині переведення працівників Державного бюро розслідувань на нижчі або рівнозначні посади та звільнення осіб рядового та начальницького складу), законодавством про працю, державну службу та укладеними трудовими договорами (контрактами). На державних службовців Державного бюро розслідувань поширюється дія Закону України "Про державну службу". Посади державних службовців Державного бюро розслідувань відносяться до відповідних категорій посад державної служби в порядку, встановленому законодавством.
Закон України "Про відпустки" від 15 листопада 1996 року №504/96-ВР (далі - Закон №504/96-ВР) встановлює державні гарантії права на відпустки, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров`я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.
Статтею 1 Закону №504/96-ВР визначено, що державні гарантії та відносини, пов`язані з відпусткою, регулюються Конституцією України, цим Законом, Кодексом законів про працю України, іншими законами та нормативно-правовими актами України.
Відповідно до статті 2 Закону №504/96-ВР право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи (далі - підприємство).
Згідно зі статтею 3 Закону №504/96-ВР за бажанням працівника у разі його звільнення (крім звільнення за порушення трудової дисципліни) йому має бути надано невикористану відпустку з наступним звільненням. Датою звільнення в цьому разі є останній день відпустки.
Статтею 24 Закону №504/96-ВР передбачено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - інваліда з дитинства підгрупи А I групи.
У статті 5 Закону №504/96-ВР визначено, що тривалість відпусток визначається цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами України і незалежно від режимів та графіків роботи розраховується в календарних днях.
Відповідно до частини першої статті 24 Закону № 504/96-ВР у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей.
Висновок Верховного Суду
Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Згідно з частиною другою статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Відповідно до ухвали Верховного Суду від 19 квітня 2022 року касаційне провадження у цій справі відкрито відповідно до пунктів 1 та 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
На обґрунтування наявності підстави касаційного оскарження пункту 1 КАС України ТУ ДБР у місті Миколаєві зазначає, що судом апеляційної інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови не правильно застосовані норми матеріального права, без урахування висновку Верховного Суду, викладеного у постановах від 23 лютого 2021 року у справі №П/811/1858/16, від 06 червня 2018 року у справі №824/360/16-а, від 20 березня 2019 року у справі №809/474/17.
Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з такого.
Спірні правовідносини у цій справі склались щодо зобов`язання роботодавця видати наказ про надання щорічної основної оплачуваної відпустки у випадку, якщо позивач був попереджений про наступне вивільнення з посади, перебував на лікарняному, після виходу з лікарняному, звільнений з посади та отримав компенсацію за невикористані відпустки. Також щодо надання позивачеві грошової допомоги до щорічної основної оплачуваної відпустки, якщо працівник фактично не перебував у відпустці та керівником не приймалось рішення щодо надання йому такої відпустки та право позивача на отримання матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань за попередній бюджетний рік.