Постанова
Іменем України
05 вересня 2022 року
м. Київ
справа № 554/1924/20
провадження № 61-13340сво21
Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Грушицького А. І. (суддя-доповідач),
суддів: Гулька Б. І., Крата В. І., Луспеника Д. Д., Погрібного С. О., Фаловської І. М., Червинської М. Є.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
треті особи: Служба у справах дітей виконавчого комітету Шевченківської районної у м. Полтаві ради, орган опіки та піклування Шевченківської районної у м. Полтаві ради, Подільський відділ реєстрації актів цивільного стану Полтавського міського управління юстиції, ОСОБА_3,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 09 грудня 2020 року в складі судді Гальонкіної Ю. С. та постанову Полтавського апеляційного суду від 30 червня 2021 року в складі колегії суддів: Дорош А. І., Абрамова П. С., Бондаревської С. М.,
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: Служба у справах дітей виконавчого комітету Шевченківської районної у м. Полтаві ради, орган опіки та піклування Шевченківської районної у м. Полтаві ради, Подільський відділ реєстрації актів цивільного стану Полтавського міського управління юстиції, ОСОБА_3, про визнання усиновлення недійсним, анулювання запису про матір в актовому записі про народження дитини, поновлення запису про матір,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, треті особи: Служба у справах дітей виконавчого комітету Шевченківської районної у м. Полтаві ради, орган опіки та піклування Шевченківської районної
у м. Полтаві ради, Подільський відділ реєстрації актів цивільного стану Полтавського міського управління юстиції, ОСОБА_3, про визнання усиновлення недійсним, анулювання та поновлення актового запису про матір.
Позовні вимоги мотивовано тим, що рішенням Октябрського районного суду
м. Полтави від 22 червня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 26 вересня 2017 року у справі № 554/1796/16-ц, ОСОБА_1 позбавлено батьківських прав стосовно дочки ОСОБА_4,
ІНФОРМАЦІЯ_1 . У подальшому вказані судові рішення скасовано постановою Верховного Суду від 05 червня 2019 року та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_3 про позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 стосовно дочки.
Незважаючи на зазначене, рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 18 грудня 2017 року у справі № 554/9765/17 ОСОБА_2 оголошено усиновлювачем ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 .
На думку позивача, скасування рішення суду про позбавлення батьківських прав свідчить про припинення усіх правових наслідків та виключає можливість усиновлення її дочки відповідачем, оскільки своєї згоди на усиновлення дитини вона не надавала. Крім того, при вирішенні питання про усиновлення суд всупереч статті 218 Сімейного кодексу України (далі - СК України) не отримав згоди дитини на усиновлення та не поінформував її про правові наслідки усиновлення, незважаючи на те, що на момент ухвалення судового рішення дитині було більше 10 років.
Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_1 просила суд:
- визнати усиновлення ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, яке проведено на підставі рішення Октябрського районного суду м. Полтави
від 18 грудня 2017 року, усиновлювачем за яким є ОСОБА_2, недійсним;
- анулювати запис про ОСОБА_2 як матір ОСОБА_5,
ІНФОРМАЦІЯ_1, в актовому записі про народження від 30 травня 2007 року № 197, вчиненому Ленінським (Подільським) відділом реєстрації актів цивільного стану Полтавського міського управління юстиції;
- поновити запис про ОСОБА_1 як матір ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, в актовому записі про народження від 30 травня 2007 року № 197, який зроблений Ленінським (Подільським) відділом реєстрації актів цивільного стану Полтавського міського управління юстиції, змінивши в актовому записі прізвище позивача з " ОСОБА_4" на " ОСОБА_5".
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 09 грудня 2020 року позов задоволено.
Визнано усиновлення ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, яке було проведено на підставі рішення Октябрського районного суду м. Полтави
від 18 грудня 2017 року, усиновлювачем за яким є ОСОБА_2, недійсним.
Анульовано запис про ОСОБА_2 як матір ОСОБА_5,
ІНФОРМАЦІЯ_1, в актовому записі про народження від 30 травня 2007 року № 197, вчиненому Ленінським (Подільським) відділом реєстрації актів цивільного стану Полтавського міського управління юстиції.
Поновлено запис про ОСОБА_1 як матір ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, в актовому записі про народження від 30 травня 2007 року № 197, який зроблений Ленінським (Подільським) відділом реєстрації актів цивільного стану Полтавського міського управління юстиції та змінено в актовому записі прізвище позивача з " ОСОБА_4" на " ОСОБА_5".
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що на момент ухвалення рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 18 грудня
2017 року про усиновлення дитини позивача ОСОБА_1 була позбавлена батьківських прав стосовно дочки. Разом із тим, оскільки в подальшому судове рішення про позбавлення батьківських прав було скасовано, батьківські права позивача вважаються поновленими з часу позбавлення її цих прав.
Зазначені обставини виключають можливість усиновлення дитини відповідачем ОСОБА_2, оскільки позивач не позбавлена батьківських прав та не надавала своєї згоди на усиновлення. Батьківські права ОСОБА_1 як біологічної матері дитини є природними та мають пріоритет над правами відповідача стосовно дитини, яких вона набула на підставі рішення про позбавлення батьківських прав ОСОБА_1, яке згодом було скасоване.
Крім того, при вирішенні питання про усиновлення дитини суд всупереч вимог статті 218 СК України не отримав згоди дитини на усиновлення та не поінформував її про правові наслідки усиновлення, тоді як на момент ухвалення рішення про усиновлення ОСОБА_5 виповнилося 10 років і вона чітко усвідомлювала, хто є її рідною матір`ю.
Таким чином, усиновлення неповнолітньої ОСОБА_5 проведено без її згоди та без згоди її матері (позивача у справі), а тому підлягає визнанню судом недійсним.
При цьому суд першої інстанції урахував висновок, наданий органом опіки та піклування виконавчого комітету Шевченківської районної у м. Полтаві ради, відповідно до якого при визнанні усиновлення недійсним інтереси дитини порушені не будуть, оскільки у дитини з`явиться можливість поновити зв`язок із рідною матір`ю, який було втрачено не з її вини.
Додатковим рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 28 грудня
2020 року стягнено із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 840,80 грн судового збору, сплаченого при поданні позовної заяви, та 14 200,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Полтавського апеляційного суду від 30 червня 2021 року рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 09 грудня 2020 року в частині поновлення запису про ОСОБА_1 як матір ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, в актовому записі про народження від 30 травня 2007 року № 197, зробленому Ленінським (Подільським) відділом реєстрації актів цивільного стану Полтавського міського управління юстиції, зі зміною в актовому записі прізвища позивача з " ОСОБА_4" на " ОСОБА_5", та додаткове рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 28 грудня 2020 року скасовано й ухвалено нове рішення в цій частині, яким у задоволенні вказаної позовної вимоги відмовлено.
Внесено виправлення в актовий запис від 30 травня 2007 року № 197 про народження ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, який вчинений Ленінським (Подільським) відділом реєстрації актів цивільного стану Полтавського міського управління юстиції, поновивши відомості, внесені до усиновлення.
В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що на момент ухвалення рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 18 грудня 2017 року про усиновлення дитини позивач ОСОБА_1 була позбавлена батьківських прав стосовно дочки. Разом із тим унаслідок скасування судового рішення права ОСОБА_1 як матері відновлено, а тому факт усиновлення дитини відповідачем перешкоджає позивачу здійснювати батьківські права, а іншого способу відновлення порушеного права позивача (крім визнання усиновлення недійсним) не існує. При цьому апеляційний суд посилався на правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року в справі № 328/2612/17-ц.
У суді апеляційної інстанції за клопотанням сторони відповідача 17 травня 2021 року була допитана неповнолітня ОСОБА_5 як свідок у порядку статті 232 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). Апеляційний суд установив, що на час усиновлення малолітня ОСОБА_5 була проінформована про своє усиновлення ОСОБА_2 та була згодна на усиновлення.
Суд апеляційної інстанції також зазначив, що при вирішенні позовних вимог про поновлення запису про матір в актовому записі про народження дитини суд першої інстанції порушив норми статті 241 СК України, якою передбачено, що після набрання чинності рішенням суду про визнання усиновлення недійсним суд у місячний строк зобов`язаний надіслати копію рішення до органу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем реєстрації народження дитини, на підставі чого орган державної реєстрації актів цивільного стану вносить відповідні зміни до актового запису про народження дитини.
Вимога позивача про зміну в актовому записі про народження дитини прізвища з " ОСОБА_4" на " ОСОБА_5" також не підлягає задоволенню у зв`язку з тим, що після прийняття рішення про визнання усиновлення недійсним відновленню підлягають відомості, які були первісно зазначені в актовому записі про народження дитини. При цьому прізвище позивач змінила в 2011 році внаслідок укладення шлюбу, тобто після проведення державної реєстрації факту народження її дочки.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У серпні 2021 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу,
у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасувати й ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Як на підставу касаційного оскарження ОСОБА_2 посилається на пункт
1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що суди застосували норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 30 березня
2021 року у справі № 756/13187/17, відповідно до якого, зокрема, рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, а тому насамперед повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи з об`єктивних обставин спору, а вже потім - права батьків.
Разом із тим суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, що будь-які права батьків є похідними від прав та інтересів самої дитини. Тобто, вирішуючи спір, суди помилково надали пріоритет правам позивача, не встановивши, яким чином судове рішення про визнання усиновлення недійсним вплине на інтереси дитини.
Суди першої та апеляційної інстанцій не надали належної оцінки доказам та обставинам, що мають значення для справи, зокрема, щодо викрадення
ОСОБА_1 дитини в 2012 році та притягнення її до відповідальності швейцарським судом, а також щодо спільного виховання дитини відповідачем та ОСОБА_3 після повернення дитини до України, формування міцної сім`ї, погодження усиновлення з органом опіки та піклування і надання згоди самою дитиною. Позивач із 2013 року не виявляє будь-якої турботи про дочку, а тому визнання усиновлення недійсним завдасть дитині психологічної травми.
Крім того, суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували норму статті 236 СК України, якою передбачено визнання усиновлення недійсним лише за наявності сукупності таких обставин як відсутність згоди дитини та батьків на усиновлення. Разом із тим, у справі, що переглядається, дитина надала згоду на усиновлення, а згода матері, яка була позбавлена батьківських прав, не була необхідною. При цьому сам факт скасування судового рішення про позбавлення позивача батьківських прав правового значення не має, оскільки ОСОБА_2 набула права стосовно дитини на підставі судового рішення про визнання її усиновлювачем неповнолітньої ОСОБА_5 . Вказане рішення є чинним та не скасовано.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
У жовтні 2021 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, підписаний представником ОСОБА_9, в якому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Відзив мотивований безпідставністю доводів касаційної скарги, які не спростовують законних судових рішень, ухвалених із дотриманням норм матеріального та без порушень норм процесуального права.
Посилання касаційної скарги на неврахування судами правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 30 березня 2021 року у справі
№ 756/13187/17, є безпідставними, вказаний висновок не може вважатися релевантним, оскільки предметом спору у вказаній справі було визначення місця проживання дитини, тоді як предметом спору у справі, що переглядається,
є визнання усиновлення недійсним.
Встановивши відсутність згоди дитини на усиновлення, а також відсутність волевиявлення матері на проведення такого усиновлення, з урахуванням скасування судового рішення про позбавлення позивача батьківських прав, суди дійшли обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для визнання усиновлення недійсним у порядку, передбаченому частиною першою статті 236 СК України.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 жовтня 2021 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.
У жовтні 2021 року справу № 554/1924/20 передано до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 листопада 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 лютого 2022 року справу передано
на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі Об?єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року прийнято до розгляду справу № 554/1924/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: Служба у справах дітей виконавчого комітету Шевченківської районної у м. Полтаві ради, орган опіки та піклування Шевченківської районної у м. Полтаві ради, Подільський відділ реєстрації актів цивільного стану Полтавського міського управління юстиції, ОСОБА_3, про визнання усиновлення недійсним, анулювання запису про матір в актовому записі про народження дитини, поновлення запису про матір за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 09 грудня 2020 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 30 червня 2021 року.
Справу призначено до розгляду Верховним Судом у складі Об?єднаної палати Касаційного цивільного суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Мотиви передання справи на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
Ухвала Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 лютого 2022 року про передачу справи
на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду мотивована необхідністю відступу від висновку щодо застосування положень частини першої статті 236 СК України в подібних правовідносинах, викладеного в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 жовтня 2018 року у справі
№ 328/2612/17-ц (провадження № 61-38942св18), та вказівки, що скасування судового рішення про позбавлення одного з батьків дитини батьківських прав після усиновлення дитини іншою особою з дотриманням вимог закону в період чинності судового рішення про позбавлення батьківських прав не може бути самостійною підставою для визнання усиновлення недійсним на підставі частини першої статті 236 СК України за відсутності усієї сукупності обставин, передбачених у вказаній нормі права, необхідних для кваліфікації усиновлення як недійсного.
Колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що скасування судового рішення про позбавлення одного з батьків дитини батьківських прав після усиновлення дитини іншою особою з дотриманням вимог закону в період чинності судового рішення про позбавлення батьківських прав не є правовою підставою для визнання усиновлення недійсним на підставі частини першої статті 236 СК України, оскільки традиційним у доктрині приватного права є те, що наявність підстав для недійсності, зокрема і недійсності усиновлення, має існувати на момент появи юридичного факту (усиновлення). Рішення суду про позбавлення батьківських прав не має зворотної дії в часі і не може породжувати правові наслідки, в тому числі й щодо недійсності усиновлення, або впливати на інші юридичні факти, що настали до набрання законної сили рішенням суду про позбавлення батьківських прав.
Разом із тим у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 жовтня 2018 року у справі
№ 328/2612/17-ц (провадження № 61-38942св18) зазначено, що батьківські права позивача, який є біологічним батьком дитини, є природними та мають пріоритет над правами відповідача стосовно дитини, яких він набув на підставі рішення суду про позбавлення батьківських прав позивача, яке згодом було скасовано. Колегія суддів уважала, що зі скасуванням рішення суду про позбавлення батьківських прав втрачаються ті наслідки, які з нього випливають, зокрема право іншої особи на усиновлення дитини. Оскільки на момент ухвалення судового рішення про усиновлення батько дитини був позбавлений батьківських прав, то його згода на усиновлення не була необхідною, проте згодом судове рішення про позбавлення позивача батьківських прав було скасоване, а тому його батьківські права поновлено з часу їх позбавлення. Зазначені обставини, на думку колегії суддів, виключають можливість усиновлення дитини відповідачем, оскільки позивач не позбавлений батьківських прав стосовно малолітнього сина і своєї згоди на його усиновлення не надавав.
Тобто у справі № 328/2612/17-ц (провадження № 61-38942св18) Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду як самостійну підставу для визнання усиновлення недійсним уважав факт скасування судового рішення про позбавлення позивача батьківських прав стосовно дитини після її усиновлення іншою особою.
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, передаючи цю справу на розгляд об`єднаної палати, зазначив, що результат аналізу вказаних правових висновків свідчить про те, що не може бути самостійною підставою для визнання усиновлення недійсним (яке передбачено частиною першою статті 236 СК України) скасування судового рішення про позбавлення одного з батьків дитини батьківських прав після усиновлення дитини іншою особою з дотриманням вимог закону (в період чинності судового рішення про позбавлення батьківських прав).
Фактичні обставини справи
Суди встановили, що ОСОБА_1 і ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Октябрського районного суду м. Полтави
від 29 грудня 2010 року.
Під час перебування сторін у шлюбі ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася дочка ОСОБА_4 .
У березні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про позбавлення її батьківських прав. Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 22 червня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 26 вересня 2017 року, позов задоволено та позбавлено ОСОБА_1 батьківських прав стосовно її дочки ОСОБА_5 з підстав систематичного порушення прав дитини, відсутності піклування про фізичний та духовний розвиток дочки, її навчання, підготовку до самостійного життя, відсутності спілкування відповідача з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення, здійснення перешкод у доступі дитини до культурних та інших духовних цінностей.
У грудні 2017 року ОСОБА_2 звернулася до суду із заявою про усиновлення ОСОБА_4 . Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 18 грудня 2017 року заяву задоволено та оголошено ОСОБА_2 усиновлювачем неповнолітньої ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, та внесено зміни до актового запису про народження ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 (актовий запис № 197 від 30 травня 2007 року, зроблений Ленінським відділом реєстрації актів цивільного стану Полтавського міського управління юстиції), вказавши матір`ю дитини громадянку України ОСОБА_2 (т. 1, а. с. 12).
На момент ухвалення судового рішення про усиновлення дитини рішення суду про позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав набрало законної сили.
Постановою Верховного Суду від 05 червня 2019 року касаційну скаргу
ОСОБА_1 задоволено, рішення Октябрського районного суду м. Полтави
від 22 червня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області
від 26 вересня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову про позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав відносно дочки відмовлено (т. 1, а. с. 7-11).
У судовому засіданні від 17 травня 2021 року апеляційний суд допитав неповнолітню ОСОБА_5 і встановив, що на час усиновлення малолітня ОСОБА_5 була поінформована про своє усиновлення ОСОБА_2 та надала свою згоду на усиновлення.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення