ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 вересня 2022 року
м. Київ
cправа № 910/5137/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Ткаченко Н. Г. - головуючого, Огородніка К. М., Пєскова В. Г.,
за участю секретаря судового засідання Громак В. О.
за участю представників: Міністерства фінансів України - Гришиної Н.В., Лебідь Ю.В., КП Полтавської обласної ради "Полтававодоканал" - адвокатів Антофія М. О., Васюти А.І., ГУ ДПС у Полтавській області - Прокопчука О.О. (в режимі відеоконференції)
розглянув у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду касаційну скаргу Міністерства фінансів України
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.06.2022
та рішення Господарського суду міста Києва від 21.09.2021
у справі №910/5137/21
за позовом Комунального підприємства Полтавської обласної ради "Полтававодоканал"
до Міністерства фінансів України
за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: 1) Головне управління Державної податкової служби у Полтавській області, 2) Державна казначейська служба України
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача - Міністерства розвитку громад та територій України
про стягнення 9 963 027,49 грн,-
ВСТАНОВИВ:
КП Полтавської обласної ради "Полтававодоканал" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Міністерства фінансів України, за участю у справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Головного управління Державної податкової служби у Полтавській області та Державної казначейської служби України та за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача - Міністерства розвитку громад та територій України про стягнення 9 963 027,49 грн шкоди.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідачем в порушення умов договорів про організацію взаєморозрахунків відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 18.05.2017 №332 не прийнято рішення про перерахування субвенції не доведено їх до Казначейства, внаслідок чого позивач не зміг своєчасно розрахуватися з бюджетом, що призвело до збільшення відповідних податкових боргових зобов`язань останнього. Розмір шкоди позивач визначив як суму субвенцій, які б мали бути перераховані за договорами про організацію взаєморозрахунків від 01.08.2017 №4-ДФС та від 12.12.2017 № 6-ДФС.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.09.2021 у справі № 910/5137/21 (суддя Полякова К. В.) позовні вимоги КП Полтавської обласної ради "Полтававодоканал" задоволено повністю.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 21.06.2022 (колегія суддів: Разіна Т. І. - головуючий, Тарасенко К. В., Іоннікова І. А.) рішення Господарського суду міста Києва від 21.09.2021 у справі №910/5137/21 залишено без змін.
У касаційній скарзі Міністерство фінансів України просить постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.06.2022 та рішення Господарського суду міста Києва від 21.09.2021 у справі №910/5137/21 скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову КП Полтавської обласної ради "Полтававодоканал".
У касаційній скарзі зазначено, що суди першої та апеляційної інстанцій застосували ст. 1173 ЦК України без врахування висновків Верховного Суду, що викладені у постанові від 12.08.2020 у справі № 761/7165/17 та не врахували, що невиконання рішення суду не може напряму ототожнюватися із завданою позивачеві майновою шкодою, оскільки позивачем не втрачена можливість отримання грошових коштів у вигляді субвенції у зв`язку з виконанням рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 11.04.2019 у справі №440/4713/18.
На думку заявника касаційної скарги, наслідком відшкодування шкоди буде подвійне стягнення коштів, оскільки грошові кошти, які заявлені до стягнення позивачем є сумою, що підлягає отриманню ним в порядку примусового виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 11.04.2019 у справі № 440/4713/18; до того ж законом не передбачено завданням господарського судочинства виконання або зміну способу виконання судових рішень в інших судових справах.
Міністерство фінансів України стверджує, що суди попередніх інстанцій не встановили усіх елементів цивільного правопорушення, передбачених ст. 1173 ЦК України, а саме наявності шкоди та її правової природи, а також причинного зв`язку між бездіяльністю відповідача та збільшення податкових боргових зобов`язань позивача.
Крім того, у касаційній скарзі зазначено, що суд апеляційної інстанції помилково відхилив клопотання Міністерства фінансів України про закриття провадження у справі, не врахувавши, що спір у цій справі належить до юрисдикції адміністративних судів.
Міністерство фінансів України також вказує про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування ст. 31 Закону України "Про Державний бюджет України на 2017 рік".
У відзиві КП Полтавської обласної ради "Полтававодоканал" просить касаційну скаргу Міністерства фінансів України залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
КП Полтавської обласної ради "Полтававодоканал" вважає, що судами попередніх інстанцій було встановлено наявність усіх трьох умов для притягнення держави в особі її органів до відповідальності у вигляді відшкодування шкоди, а саме: протиправну бездіяльність Міністерства фінансів України, що встановлена адміністративним судом у справі № 440/4713/18, шкоди у вигляді збільшення податкових боргових зобов`язань позивача, а також причинно-наслідкового зв`язку між протиправною бездіяльністю відповідача та шкодою, яка полягала у тому, що внаслідок протиправної бездіяльності відповідача позивач був позбавлений можливості погасити вказаний податковий борг.
Крім того, позивач зазначає, що Міністерство фінансів України у касаційній скарзі посилається на правові висновки Верховного Суду у справах, правовідносини у яких не є подібними із справою, яка розглядається.
Заслухавши доповідь судді Ткаченко Н. Г., пояснення учасників справи, обговоривши доводи касаційної скарги та відзиву на касаційну скаргу, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, відповідно до довідки Харківського управління офісу великих платників податків ДФС про розмір заборгованості №39675/10/28-10-50-21 від 25.07.2017 за КП Полтавської обласної ради "Полтававодоканал" наявна заборгованість зі сплати податку на додану вартість в загальному розмірі 11 770 315,80 грн.
Між Головним управлінням Державної казначейської служби України у Полтавській області, Управлінням житлово-комунального господарства Полтавської облдержадміністрації, Департаментом фінансів Полтавської облдержадміністрації, Управлінням житлово-комунального господарства Полтавської облдержадміністрації та Комунальним підприємством Полтавської обласної ради "Полтававодоканал" укладено договір від 01.08.2017 №4-ДФС про організацію взаєморозрахунків відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 18.05.2017 №332.
Предметом договору від 01.08.2017 №4-ДФС була організація проведення сторонами взаєморозрахунків за субвенцією з державного бюджету місцевим бюджетам, передбаченою статтею 31 Закону України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" у сумі 8 882 540,85 грн. на підставі рішення Міністерства фінансів України.
Крім того, між Головним управлінням Державної казначейської служби України у Полтавській області, Управлінням житлово-комунального господарства Полтавської облдержадміністрації, Департаментом фінансів Полтавської облдержадміністрації, Управлінням житлово-комунального господарства Полтавської облдержадміністрації та Комунальним підприємством Полтавської обласної ради "Полтававодоканал" укладено договір від 12.12.2017 № 6-ДФС про організацію взаєморозрахунків відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 18.05.2017 №332, предметом якого є організація проведення сторонами взаєморозрахунків за субвенцією з державного бюджету місцевим бюджетам, передбаченою ст. 31 Закону України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" у сумі 1 080 486,64 грн на підставі рішення Міністерства фінансів України.
Листом від 26.09.2018 № 4/3698 КП Полтавської обласної ради "Полтававодоканал" звернулося до Міністерства фінансів України, в якому зазначило про укладення з метою погашення податкового боргу з ПДВ договорів від 01.08.2017 №4-ДФС та від 12.12.2017 №6-ДФС про організацію взаєморозрахунків на 8 882 540,85 грн та 1 080 486,64 грн відповідно, без реалізації яких погашення податкового боргу буде неможливим.
У грудні 2018 року до КП Полтавської обласної ради "Полтававодоканал" надійшов лист Міністерства фінансів України, у якому із посиланням на ст. 3 Бюджетного кодексу України вказано, що бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року, у зв`язку із чим у 2018 році відсутні законодавчі підстави для здійснення видатків на субвенцію, передбачену Законом України "Про Державний бюджет України на 2017 рік".
Також судами попередніх інстанцій встановлено, що Державною казначейською службою України підготовлено інформацію про зобов`язання, що підлягають відшкодуванню за рахунок субвенції з державного бюджету, яка направлена до Міністерства фінансів України.
Разом з тим, Міністерство фінансів України не прийняло рішення про перерахування субвенції згідно з розподілом відповідно до договорів про проведення взаєморозрахунків і не довело їх до Казначейства, у зв`язку з чим КП Полтавської обласної ради "Полтававодоканал" звернулось з позовом до адміністративного суду.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 11.04.2019 у справі № 440/4713/18, яке залишено без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 09.07.2019, позовні вимоги задоволено; визнано протиправною бездіяльність Міністерства фінансів України при виконанні Державного бюджету України на 2017 рік у частині незабезпечення сплати (перерахування) на користь КП Полтавської обласної ради "Полтававодоканал" з Державного бюджету на погашення заборгованості з різниці в тарифах, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи органами місцевого самоврядування та залишилася непогашеною станом на 01.01.2016 на загальну суму 9 963 027,49 грн; зобов`язано Міністерство фінансів України прийняти рішення про перерахування субвенції відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 18.05.2018 №332 "Про затвердження Порядку та умов надання у 2017 році субвенції на загальну суму 9 963 027,49 грн. з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення різниці між фактичною вартістю теплової енергії, послуг з централізованого опалення, постачання гарячої води, централізованого водопостачання та водовідведення, постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню та/або іншим підприємствам теплопостачання, централізованого питного водопостачання та водовідведення, які надають населенню такі послуги, та тарифами, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування" та договорів про організацію взаєморозрахунків №4-ДФС від 01.08. 2017 та №6-ДФС від 12.12.2017.
Постановою Верховного Суду від 12.08.2020 судові рішення першої та апеляційної інстанцій у справі № 440/4713/18 залишено без змін.
Звертаючись до суду із цим позовом, позивач стверджував, що йому була завдана шкода у зв`язку із не прийняттям Міністерством фінансів України рішення про перерахування субвенції, що в свою чергу позбавило позивача можливості погасити податковий борг з ПДВ.
Суди попередніх інстанцій дійшли висновків, що позивачем доведено наявність складу цивільного правопорушення відповідача, а саме завдання позивачу шкоди в сумі 9 963 027,49 грн внаслідок не прийняття рішення про перерахування субвенції згідно з розподілом відповідно до договорів про проведення взаєморозрахунків і не доведення їх до Казначейства. Така шкода, за висновками судів, перебуває у безпосередньому причинному зв`язку із наведеною протиправною бездіяльністю відповідача, оскільки її виникнення зумовлено невиконанням останнім обов`язку в силу положень п. 8 Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18.05.2017 № 332, щодо прийняття рішення про перерахування субвенції згідно з розподілом відповідно до договорів про проведення взаєморозрахунків і не доведення їх до Казначейства.
Однак з такими висновками судів попередніх інстанцій погодитись не можна, виходячи з наступного.
Згідно із ч. 2 ст. 11 ЦК України однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, а отже, підставою цивільно-правової відповідальності як обов`язку відшкодувати шкоду є заподіяння майнової шкоди.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (ч. 1 ст. 15 ЦК України).
У п. 8 ч. 2 ст. 16 ЦК України визначено, що способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Відповідно до ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Збитками, згідно з ч. 2 цієї статті є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також втрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Відповідно до ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, заподіяна майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Стаття 56 Конституції України надає право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності.