ф
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 вересня 2022 року
м. Київ
справа №280/2483/20
адміністративне провадження № К/9901/2196/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,
суддів: Єресько Л.О., Соколова В.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 30 липня 2020 року (суддя Садовий І.В.) та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2020 року (судді: Іванов С.М., Панченко О.М., Чередниченко В.Є.) в адміністративній справі №280/2483/20 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства освіти і науки України про визнання протиправним та скасування рішення суб`єкта владних повноважень, зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії,
УСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
ОСОБА_1 (далі - позивачка, ОСОБА_1 ) звернулась до суду з позовом до Міністерства освіти і науки України (далі - відповідач, МОН України), в якому просила:
визнати протиправним та скасувати наказ МОН України від 13 березня 2020 року №96-а про звільнення з 16 березня 2020 року за ініціативою суб`єкта призначення генерального директора Директорату інклюзивної та позашкільної освіти ОСОБА_1 у зв`язку із скороченням чисельності та штату працівників та відповідно до пункту 1 частини першої та частини третьої статті 87 Закону України "Про державну службу";
зобов`язати відповідача поновити ОСОБА_1 на посаді генерального директора Директорату інклюзивної та позашкільної освіти Міністерства освіти і науки України з 16 березня 2020 року;
зобов`язати відповідача виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 16 березня 2020 року до дня поновлення на роботі;
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що наказом відповідача від 10 грудня 2018 року №490-а "Про призначення ОСОБА_1" позивачка призначена на посаду генерального директора Директорату інклюзивної та позашкільної освіти шляхом переведення з департаменту освіти і науки Запорізької обласної державної адміністрації як така, яка обрана за конкурсом, з посадовим окладом згідно зі штатним розписом. 15 січня 2020 року відповідачем шляхом видання наказу №5-а "Про затвердження структури апарату Міністерства освіти і науки України" затверджена нова структура апарату Міністерства освіти і науки України, та, відповідно, замість Директорату інклюзивної та позашкільної освіти був запроваджений Директорат дошкільної, позашкільної та інклюзивної освіти. 13 березня 2020 року відповідачем виданий наказ №96-а "Про звільнення ОСОБА_1", яким 16 березня 2020 року позивачку звільнено за ініціативою суб`єкта призначення відповідно до пункту 1 частини першої та третьої статті 87 Закону України від 10 грудня 2015 року №889-VIII "Про державну службу" (далі - Закон №889-VIII).
Позивачка уважає оскаржуваний наказ відповідача від 13 березня 2020 року №96-а "Про звільнення ОСОБА_1" протиправним, оскільки у досліджуваних правовідносинах мала місце лише часткова зміна назви очолюваного позивачем структурного підрозділу та передача функцій від Директорату інклюзивної та позашкільної освіти до новоствореного підрозділу - Директорату дошкільної, позашкільної та інклюзивної освіти, з одночасним введенням в штатний розпис п`яти додаткових одиниць, і незначного збільшення функцій і задач. На думку позивачки, часткове перейменування структурного підрозділу з одночасним залишенням виконуваних функцій і задач не може вважатись скороченням чисельності та штату, з яким Закон №889-VIII пов`язує звільнення керівника структурного підрозділу. Позивачка, серед іншого, зауважує, що якщо в Міністерстві освіти і науки України і відбулись організаційні зміни, то для звільнення державного службовця вони повинні були стосуватись штатної чисельності структурного підрозділу, скорочення певного структурного підрозділу, а не передачу його задач і функцій новоутвореного підрозділу з частковою зміною його назви. З посиланням на постанови Верховного Суду від 28 лютого 2019 року у справі № 817/860/16 та від 20 лютого 2020 року у справі № 822/6297/15 позивачка зазначила, що часткова зміна назви структурного підрозділу Міністерства освіти і науки України не може вважатись підставою для звільнення його керівника згідно з чинним законодавством.
Також, позивачка зазначала, що нею неодноразово (14 лютого 2020 року та 12 березня 2020 року) подавались заяви суб`єкту призначення про її переведення на новоутворену, рівнозначну, вакантну посаду генерального директора Директорату дошкільної, позашкільної та інклюзивної освіти Міністерства освіти і науки України. І якщо в першому випадку, як стверджує позивачка, відповідач жодним чином не відреагував на звернення позивачки, то в другому випадку листом від 13 березня 2020 року №15.1/40-20 директор Департаменту кадрового забезпечення Міністерства освіти і науки України повідомив позивачку, що остання підлягає звільненню із займаної посади. Крім того, у позовній заяві позивачка наголосила, що в день звільнення з роботи їй не видали трудову книжку, не виплатили заборгованість по заробітній платі, компенсацію за невикористану відпустку у кількості 17 календарних днів, а також вихідну допомогу у розмірі двох середньомісячних заробітних плат, що, на думку позивачки, є грубим порушенням частини четвертої статті 87 Закону №889-VIII. З огляду на викладені обставини у їх сукупності, позивачка просила суд задовольнити позов у повному обсязі.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 30 липня 2020 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2020 року у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.
Суд першої інстанції дійшов висновку, з яким погодився суд апеляційної інстанції про те, що фактичною передумовою звільнення позивачки з посади генерального директора Директорату інклюзивної та позашкільної освіти Міністерства освіти і науки України слугувала нова, затверджена у встановленому порядку структура зазначеного відомства, а нормативною підставою частина перша статті 87 Закону № 889-VIII (скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу), що свідчить про безпідставність доводів позивачки стосовно звільнення останньої виключно в результаті зміни назви директорату у зв`язку зі скороченням чисельності та штату працівників. Зі змісту Положення про Директорат інклюзивної та позашкільної освіти, затвердженого наказом Міністерства освіти і науки від 05 квітня 2019 року № 122-а (а.с.35-39) та Положення про Директорат дошкільної, позашкільної та інклюзивної освіти, затвердженого наказом Міністерства освіти і науки від 17 січня 2020 року № 9-а (а.с.108-112), вбачається, що повноваження новоствореного Директорату дійсно були розширені за рахунок того, що до відання даного структурного підрозділу був віднесений цілісний стратегічний напрямок щодо формування та реалізації у сфері дошкільної освіти, у зв`язку з чим, відповідачем були суттєво змінені (шляхом розширення) основні завдання та функції Директорату дошкільної, позашкільної та інклюзивної освіти, а отже змінилась не тільки назва посади, але і зміст трудової функції.
Також суди дійшли висновку про те, що займання посади генерального директора Директорату дошкільної, позашкільної та інклюзивної освіти Міністерства освіти і науки України вимагає наявності відповідних знань сукупно у сферах дошкільної, шкільної та інклюзивної освіти, а тому посади "генеральний директор Директорату інклюзивної та позашкільної освіти" та "генеральний директор Директорату дошкільної, позашкільної та інклюзивної освіти", не є рівнозначними. Поряд з вказаним, з матеріалів справи вбачається, що позивачка мала змогу прийняти участь в конкурсі на посаду генерального директора Директорату дошкільної, позашкільної та інклюзивної освіти та за його результатами обійняти вказану посаду. Будь-яких дискримінаційних вимог відповідачем не встановлювалось.
Проаналізувавши встановлені обставини справи у сукупності, колегія суддів апеляційного суду погодилася з висновками суду першої інстанції щодо правомірності прийняття відповідачем наказу від 13 березня 2020 року №96-а "Про звільнення ОСОБА_1" та відсутності правових підстав для його скасування.
Підстави касаційного оскарження та їх обґрунтування
У касаційній скарзі ОСОБА_1 указує на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій скасувати та ухвалити нове рішення, яким у позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Підставою касаційного оскарження ОСОБА_1 рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 30 липня 2020 року та постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2020 року є пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
На обґрунтування наявності зазначеної підстави касаційного оскарження ОСОБА_1 зазначає, що судом апеляційної інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови не правильно застосовані норми матеріального права щодо застосування пункту 1 частини першої статті 87 Закону №889-VIII, без урахування висновку Верховного Суду, викладеного у постановах від 28 лютого 2019 року у справі №817/860/16, від 24 липня 2020 року у справі №816/654/17, від 27 лютого 2020 року у справі №803/1834/17, від 31 січня 2019 року у справі №820/4077/17, від 08 листопада 2018 року у справі №820/4173/17, від 10 вересня 2020 року у справі №806/1149/16.
Позиція інших учасників справи
Від МОН України надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1, в яких відповідач просить залишити касаційну скаргу позивачки без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.
Від ОСОБА_1 до суду надійшла відповідь на відзив, у якій позивачка уважає доводи наведені відповідачем у відзиві на касаційну скаргу необґрунтованими, просить суд її касаційну скаргу задовольнити у повному обсязі.
Від МОН України до суду надійшли заперечення на відповідь на відзив, у яких відповідач просить касаційну скаргу позивачки без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.
Рух касаційної скарги
Ухвалою Верховного Суду від 02 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 30 липня 2020 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2020 року.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 27 вересня 2022 року зазначену адміністративну справу призначив до розгляду.
Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи
Наказом Міністерства освіти і науки України від 10 грудня 2018 року №490-а "Про призначення ОСОБА_1" позивачку відповідно до частини першої статті 31 та статті 35 Закону №889-VIII призначено з 11 грудня 2018 року на посаду генерального директора Директорату інклюзивної та позашкільної освіти, шляхом переведення з департаменту освіти і науки Запорізької обласної державної адміністрації як таку, яка обрана за конкурсом, з посадовим окладом згідно зі штатним розписом. Підстава для видання наказу: заява позивачки від 05 грудня 2018 року, протокол засідання конкурсної комісії від 31 жовтня 2018 року №40, довідка про результати спеціальної перевірки щодо особи, яка претендує на зайняття посади, яка передбачає зайняття відповідального або особливо відповідального становища або посади з підвищеним корупційним ризиком від 05 грудня 2018 року №5/4-75.
15 січня 2020 року відповідач видав наказ № 5-а "Про затвердження структури апарату Міністерства освіти і науки України", яким відповідно до пункту 8 частини другої статті 8 Закону України від 17 березня 2011 року №3166-VI "Про центральні органи виконавчої влади" (далі - Закон №3166-VI), пункту 12 Положення про Міністерство освіти і науки України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 жовтня 2014 року №630 та постанови Кабінету Міністрів України від 05 квітня 2014 року №85 "Деякі питання затвердження граничної чисельності працівників апарату та територіальних органів центральних органів виконавчої влади, інших державних органів" затвердив з 01 січня 2020 року нову структуру апарату Міністерства освіти і науки України.
Наказом відповідача від 05 лютого 2020 року №32-а з 01 січня 2020 року в дію був введений попередньо затверджений Міністерством фінансів України новий штатний розпис Міністерства освіти і науки України на 2020 рік, в якому представлений Директорат дошкільної, позашкільної та інклюзивної освіти.
14 лютого 2020 року відповідач ознайомив позивачку з Повідомленням про наступне вивільнення та попередив її про звільнення із займаної посади після закінчення тридцятиденного терміну попередження із дня ознайомлення. Також, позивачці запропоновано переведення на вакантну посаду державного експерта експертної групи з питань дошкільної освіти Директорату дошкільної, позашкільної та інклюзивної освіти.
Ознайомившись з Повідомленням про наступне вивільнення, позивачка письмово зазначила, що з прийнятим рішенням не згодна, від переведення на запропоновану посаду державного експерта експертної групи з питань дошкільної освіти Директорату дошкільної, позашкільної та інклюзивної освіти відмовилась.
14 лютого 2020 року позивачка подала на ім`я державного секретаря Міністерства освіти і науки України ОСОБА_2 заяву, в якій просила перевести її на рівнозначну посаду генерального директора Директорату дошкільної, інклюзивної та позашкільної освіти з 10 березня 2020 року.
Поряд із цим, наказом відповідача від 21 лютого 2020 року "Про покладання виконання обов`язків на ОСОБА_3" виконання обов`язків за вакантною посадою генерального директора Директорату дошкільної, позашкільної та інклюзивної освіти з 21 лютого 2020 року до зайняття вакантної посади у встановленому законодавством порядку, але не пізніше ніж до 20 травня 2020 року покладено на ОСОБА_3, державного експерта експертної групи з питань інклюзивної освіти Директорату дошкільної, позашкільної та інклюзивної освіти.
10 березня 2020 року позивачка подала на ім`я державного секретаря Міністерства освіти і науки України ОСОБА_2 заяву, в якій просила надати для ознайомлення наказ про підстави, на яких вона відсторонена від виконання своїх обов`язків, як генеральний директор Директорату інклюзивної та позашкільної освіти після повернення з чергової тарифної відпустки 10 березня 2020 року.
11 березня 2020 року на ім`я державного секретаря Міністерства освіти і науки України ОСОБА_2 позивачкою подана заява з проханням виплатити кошти із заробітної плати та щомісячної надбавки за виконання особливо важливої роботи для фахівців з питань реформ, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 18 січня 2017 року №17. У цій заяві позивачка також зазначила, що у разі не припинення проти неї протиправних дій і не виплати зазначеної надбавки обсягом 87 500,00 грн вона буде вимушена звернутись до суду з метою поновлення її законних прав.
12 березня 2020 року позивачка звернулась до державного секретаря Міністерства освіти і науки України Полянського П.Б. із заявою, зміст якої є аналогічним тій, що була подана 14 лютого 2020 року та стосувався переведення на рівнозначну посаду генерального директора Директорату дошкільної, інклюзивної та позашкільної освіти (а.с. 22).
Листом від 13 березня 2020 року №15.1/40-20 "Щодо розгляду звернення" Департамент кадрового забезпечення Міністерства освіти і науки України повідомив позивачку, що на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 11 грудня 2019 року №1034 "Деякі питання реформування державного управління" наказом МОН України від 15 січня 2020 року №5-а затверджено структуру Міністерства освіти і науки України на 2020 рік. Також, у цьому листі зазначено, що 14 лютого 2020 року позивачка попереджалась про наступне звільнення із посади генерального директора Директорату інклюзивної та позашкільної освіти та їй пропонувалась вакантна посада державного експерта експертної групи з питань дошкільної освіти Директорату дошкільної, позашкільної та інклюзивної освіти. Позивачка була обізнана, що у разі відмови від запропонованої посади відповідно до пункту 1 частини першої та частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII, після закінчення тридцятиденного терміну попередження із дня ознайомлення її буде звільнено та виплачено вихідну допомогу у розмірі двох середньомісячних заробітних плат (а.с. 23).
Наказом відповідача від 13 березня 2020 року № 96-а "Про звільнення ОСОБА_1" у зв`язку зі скороченням чисельності та штату працівників та відповідно до пункту 1 частин першої та третьої статті 87 Закону №889-VIII позивачку звільнено з 16 березня 2020 року за ініціативою суб`єкта призначення.
16 березня 2020 року позивачка подала відповідачу заяву, адресовану безпосередньо державному секретарю Міністерства освіти і науки України ОСОБА_2, в якій наголошувала на протиправному не встановленні з 01 січня 2020 року посадового окладу у розмірі 19 900,00 грн та просила провести розрахунки вихідної допомоги при звільненні із займаної посади у розмірі двох середньомісячних заробітних плат з посадового окладу у попередньо зазначеному розмірі.
16 березня 2020 року уповноваженими особами відповідача складено Акт № 1 про відмову позивачки забрати трудову книжку, в якому зазначено, що 16 березня 2020 року о 17 год 30 хв позивачка в приміщенні Міністерства на її робочому місці (кабінет № 217) відмовилась отримувати свою трудову книжку та на копії наказу МОН України про її звільнення власноруч поставила підпис й вказала, що станом на 17 год 30 хв 16 березня 2020 року вона не отримала розрахунок і не вважає себе звільненою, а також у разі неотримання до 18 год 00 хв 16 березня 2020 року розрахунку, 17 березня 2020 року з`явиться на робочому місці.
17 березня 2020 року відповідачем стосовно позивачки здійснено остаточний розрахунок та виплата вихідної допомоги у розмірі двох середньомісячних заробітних плат у розмірі 213 058,26 грн без урахування податків і зборів, про що свідчить наявна у матеріалах справи копія Відомості розподілу виплат Міністерства освіти і науки України від 17 березня 2020 року №2003167СТ044395.
18 березня 2020 року відповідач виплатив позивачці середній заробіток за час затримки виплат при звільненні по день фактичного розрахунку (один день) у розмірі 2 910,16 грн без урахування податків та зборів, що підтверджується наявною у матеріалах справи копією Відомості розподілу виплат Міністерства освіти і науки України від 18 березня 2020 року №200318СТ065258.
Не погодившись з правомірністю вищевказаного наказу про звільнення, позивачка звернулась до суду з метою захисту своїх порушених прав та інтересів.
Релевантні джерела права й акти їхнього застосування
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Закон №889-VIII визначає принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях.
Згідно з частиною другою статті 1 Закону №889-VIII державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов`язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 87 Закону №889-VIII (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) підставою для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.
Частиною третьою вказаної статті встановлено, що суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення.
Крім того, Кодекс законів про працю України (КЗпП України) визначає правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.