ф
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 вересня 2022 року
м. Київ
справа № 540/1820/21
адміністративне провадження № К/9901/45674/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,
суддів: Єресько Л.О., Соколова В.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Херсонської обласної прокуратури на рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 17 серпня 2021 року (суддя Дубровна В.А.) та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 09 листопада 2021 року (судді: Шляхтицький О.І., Семенюк Г.В., Домусчі С.Д.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Херсонської обласної прокуратури про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,
УСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
У квітні 2020 року ОСОБА_1 (далі - позивачка, ОСОБА_1 ) звернулася до суду з позовом до Херсонської обласної прокуратури (далі - відповідач), у якому просила:
- визнати бездіяльність Херсонської обласної прокуратури протиправною щодо нездійснення нарахування та невиплати ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні;
- зобов`язати Херсонську обласну прокуратуру здійснити нарахування та виплатити на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу при звільненні у розмірі не менше середнього місячного заробітку, обчислення якої здійснити відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100;
- визнати бездіяльність Херсонської обласної прокуратури протиправною щодо нездійснення нарахування та невиплати ОСОБА_1 заробітної плати з урахуванням посадового окладу згідно з статтею 81 Закону України "Про прокуратуру" за період з 26 березня 2020 року по 12 березня 2021 року;
- зобов`язати Херсонську обласну прокуратуру здійснити перерахунок заробітної плати ОСОБА_1, виходячи з розміру посадового окладу, визначеного статтею 81 Закону України "Про прокуратуру", з урахуванням усіх надбавок до посадового окладу, премій, та виплатити різницю недоотриманої суми заробітної плати за період з 26 березня 2020 року по 12 березня 2021 року;
- зобов`язати Херсонську обласну прокуратуру здійснити нарахування та виплатити середній місячний заробіток за час затримки розрахунку при звільненні ОСОБА_1 з 13 березня 2021 року по день постановлення рішення у справі, обчислення якого здійснити відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.
В обґрунтування позовних вимог зазначалось, що наказом керівника Херсонської обласної прокуратури від 12 березня 2021 року № 117к ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора Нокаховської місцевої прокуратури Херсонської області та з органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" з 12 березня 2021 року, проте при здійсненні розрахунків внаслідок такого звільнення в порушення статті 44 КЗпП України відповідачем не нараховано та не виплачено вихідну допомогу, яка за позицією позивачки є мінімальною державною гарантією в оплаті праці і складовою змісту права на працю. Враховуючи, що Законом України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VІІ не врегульовано питання виплати вихідної допомоги у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, у якому прокурор обіймає посаду, або у разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури, у зв`язку з чим уважає, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи КЗпП України, що не заборонено спеціальним законодавством, що узгоджується з аналогічною правовою позицією, викладеною у постановах Верховного Суду від 11 лютого 2021 року у справі № 420/4115/20, від 18 лютого 2021 року у справі №640/23379/19, від 25 лютого 2021 року у справі №640/8451/20. З огляду на указане та ураховуючи, що позивачку звільнено з посади прокурора Новокаховської місцевої прокуратури Херсонської області та з органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру", тому вважає, що вона набула право на виплату вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку, відповідно до статті 44 КЗпП України, обчислення якої необхідно здійснити відповідно до "Порядку обчислення середньої заробітної плати", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100. Крім того, позивачка указує, що у період з 26 березня 2020 року по 31 грудня 2020 року їй нараховувалась заробітна плата, виходячи з розміру посадового окладу, визначеного постановою Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року №505 "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури", тобто, з урахуванням положень Закону України "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин" від 28 грудня 2014 року №79-VІІІ, у розмірі встановленому законом, тобто у розмірі, який є меншим, ніж визначений статтею 81 Закону України "Про прокуратуру" № 1697-VІІ. Пунктом 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року у справі №6- р/2020 визначено, що положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року №1697-ІІ зі змінами, застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. Таким чином, положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697- VII зі змінами, втратили чинність з дня ухвалення рішення Конституційним Судом України, тобто, з 26 березня 2020 року. На підставі викладеного уважає, що роботодавець повинен був вчинити дії, а саме: провести розрахунок та здійснити їй виплату заробітної плати з урахуванням посадового окладу згідно з статтею 81 Закону України "Про прокуратуру" у вказаний період, але в порушення норм діючого законодавства такий розрахунок не проведено, що стало підставою звернення до суду з цим позовом. У зв`язку з бездіяльністю відповідача щодо не нарахування та невиплати всіх належних сум при звільненні та з урахуванням приписів статті 117 КЗпП України позивачка уважає, що наявні підстави для стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 17 серпня 2021 року, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 09 листопада 2021 року позов ОСОБА_1 до Херсонської обласної прокуратури задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Херсонської обласної прокуратури щодо нездійснення нарахування та невиплати ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні.
Зобов`язано Херсонську обласну прокуратуру здійснити нарахування та виплатити на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу при звільненні у розмірі не менше середнього місячного заробітку, обчислення якої здійснити відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100.
Зобов`язано Херсонську обласну прокуратуру здійснити нарахування та виплатити середній місячний заробіток за час затримки розрахунку при звільненні ОСОБА_1 з 13 березня 2021 року по день ухвалення рішення у справі, обчислення якого здійснити відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100.
В іншій частині позову відмовлено.
Стягнуто з Херсонської обласної прокуратури за рахунок її бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 1 816,00 грн.
Суд першої інстанції дійшов висновку про те, що у день фактичного звільнення із займаної посади ОСОБА_1 належала до виплати вихідна допомога у розмірі середнього місячного заробітку. Незалежно від причини і підстави, відповідач повинен був під час звільнення дотримуватись вимог чинного законодавства України, провести звільнення працівника у порядку, визначеному законом з виплатою всіх гарантованим законодавством коштів, в тому числі і вихідної допомоги.
Відповідно до суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні позивачки.
Проте, у задоволенні позовних вимог в частині не нарахування та не виплати позивачці у період з 26 березня 2020 року по 12 березня 2021 року посадового окладу прокурора окружної прокуратури у розмірі 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, суд першої інстанції відмовив, з огляду на те, що відповідач не наділений правом самостійно без правового врегулювання та фінансової можливості щодо збільшення видатків з Державного бюджету України, здійснювати перерахунок посадового окладу позивача та виплату заробітної плати у іншому розмірі, ніж це передбачено постановою Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року № 505 "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури".
Колегія суддів уважала такі висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам статей 2, 6, 8, 9, 73, 74, 75, 76, 77, 78 КАС України, Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII, Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" від 19 вересня 2019 року №113-ІХ, постанові Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року №505 "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури".
Підстави касаційного оскарження та їх обґрунтування
У касаційній скарзі Херсонська обласна прокуратура указує на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 17 серпня 2021 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 09 листопада 2021 року у справі №540/1820/21 скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.
Херсонською обласною прокуратурою рішення судів попередніх інстанцій оскаржується відповідно до вимог пункту 2 частини четвертої статті 328 КАС України.
Відповідно до пункту 2 частини четвертої статті 328 КАС України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
Відповідач уважає необґрунтованими посилання суду апеляційної інстанції на правові позицiї щодо застосування статті 44 КЗпП України у взаємозв`язку з пунктом 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру", викладені у постановах Верховного Суду від 11 лютого 2021 року у справі №420/4115/20, від 23 грудня 2020 року у справі №560/3971/19, від 21 січня 2021 року у справі №260/1890/19, від 27 січня 2021 року у справі №380/1662/20 та застосованих судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
Позиція інших учасників справи
Від позивачки відзиву на касаційну скаргу не надходило, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає касаційному перегляду справи.
Рух касаційної скарги
Ухвалою Верховного Суду від 01 лютого 2022 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Херсонської обласної прокуратури на рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 17 серпня 2021 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 09 листопада 2021 року.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 27 вересня 2022 року зазначену адміністративну справу призначив до розгляду.
Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи
ОСОБА_1 з 14 вересня 2001 року по 12 березня 2021 року працювала в органах прокуратури Херсонської області на різних посадах, у т. ч. з 15 грудня 2015 року на посаді прокурора Новокаховської місцевої прокуратури Херсонської області, що підтверджується записами у трудовій книжці ( а. с. 16-20) та отримувала заробітну плату відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року №505 "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури".
12 березня 2021 року наказом керівника Херсонської обласної прокуратури №117к, позивачку звільнено з займаної посади та з органів прокуратури області на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" з 12 березня 2021 року. Підстава - рішення кадрової комісії від 19 лютого 2021 року №23. Відділу фінансування та бухгалтерського обліку Херсонської обласної прокуратури доручено провести остаточний розрахунок та виплатити усі належні ОСОБА_1 виплати при звільненні. ( а.с. 15).
Уважаючи, що при проведенні остаточного розрахунку ОСОБА_1 протиправно не виплачено вихідну допомогу при звільненні, а також протиправно у період з 26 березня 2020 року по 12 березня 2021 року заробітна плата виплачувалась із урахуванням посадового окладу, визначеного постановою Кабінету Міністрів України від 31 травня 2021 року №505 "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури", а не посадового окладу, визначеного у відповідності до положень частини третьої статті 81 Закону України "Про прокуратуру", позивачка звернувся до суду з цією позовною заявою.
Релевантні джерела права й акти їх застосування
Згідно зі статтею 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Частиною першою статті 341 КАС України обумовлено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 4 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII "Про прокуратуру" (далі - Закон №1697-VII) установлено, що організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Статтею 51 Закону № 1697-VII передбачено загальні умови звільнення прокурора з посади, припинення його повноважень на посаді. Відповідно до пункту 9 частини першої даної статті прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
Законом України від 19 вересня 2019 року № 113-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" статтю 51 Закону № 1697-VII доповнено частиною п`ятою, відповідно до якої на звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження.
Законом № 113-ІХ внесено зміни також і до КЗпП України, а саме:
статтю 32 доповнено частиною п`ятою такого змісту: "Переведення прокурорів відбувається з урахуванням особливостей, визначених законом, що регулює їхній статус";
статтю 40 доповнено частиною п`ятою такого змісту: "Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус";
частину дев`яту статті 252 після слів "дисциплінарної відповідальності та звільнення" доповнено словами і цифрами "а також положення частин другої і третьої статті 49-4 цього Кодексу".
Водночас, Законом № 1697-VII не врегульовано питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурорів у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
Нормою, що регулює порядок виплати вихідної допомоги у разі звільнення, є стаття 44 КЗпП України.
Конституційний Суд України у Рішенні від 7 травня 2002 року № 8-рп/2002 зазначав, що Конституція України гарантує кожному судовий захист його прав у межах конституційного, цивільного, господарського, адміністративного і кримінального судочинства України. Норми, що передбачають вирішення спорів, зокрема про поновлення порушеного права, не можуть суперечити принципу рівності усіх перед законом та судом і у зв`язку з цим обмежувати право на судовий захист. Правове регулювання Конституцією України та спеціальними законами України спеціального статусу посадових осіб не означає, що на них не можуть не поширюватися положення інших законів щодо відносин, не врегульованих спеціальними законами.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 17 лютого 2015 року у справі № 21-8а15, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Аналогічна позиція неодноразово була висловлена і Верховним Судом, зокрема, у постановах від 31 січня 2018 року у справі № 803/31/16, від 30 липня 2019 року у справі № 804/406/16, від 8 серпня 2019 року у справі № 813/150/16.
Відповідно до статті 1 КЗпП України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України встановлено що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку, зокрема, змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Відповідно до частини четвертої статті 40 КЗпП України особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частини першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус.