Постанова
Іменем України
21 вересня 2022 року
місто Київ
справа № 936/18/20
провадження № 61-19535св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: Мукачівська районна рада Закарпатської області, голова Воловецької районної ради Закарпатської області Лопіт Іван Ілліч, Комунальне некомерційне підприємство "Воловецька центральна районна лікарня" Воловецької селищної ради, Воловецька селищна рада Закарпатської області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Воловецького районного суду Закарпатської області від 14 травня 2021 року, постановлене суддею Софілканич О. А., та постанову Закарпатського апеляційного суду від 25 жовтня 2021 року, ухвалену колегією суддів у складі Собослоя Г. Г., Бисаги Т. Ю., Готри Т. Ю.,
ВСТАНОВИВ:
І. ФАБУЛА СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
ОСОБА_1 у січні 2020 року звернувся до суду з позовом до Мукачівської районної ради Закарпатської області (далі - Мукачівська районна рада, районна рада), голови Воловецької районної ради Закарпатської області
(далі - Воловецька районна рада) Лопіта І. І., Комунального некомерційного підприємства "Воловецька центральна районна лікарня Воловецької селищної ради" (далі - КНП "Воловецька ЦРЛ"), Воловецької селищної ради Закарпатської області (далі - Воловецька селищна рада, селищна рада) про скасування рішення та розпорядження про звільнення та поновлення на роботі; стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу; відшкодування моральної шкоди.
Позивач обґрунтовував свої вимоги тим, що 16 вересня 2002 року він був призначений на посаду головного лікаря Воловецької центральної районної лікарні з 23 вересня 2002 року на підставі наказу Управління охорони здоров`я Закарпатської обласної державної адміністрації № 528-к.
У 2017 році змінився засновник та назва Воловецької центральної лікарні, зокрема, засновником її стала Воловецька районна рада, а назви змінено на Комунальний заклад "Воловецька центральна районна лікарня Воловецької районної ради" (далі - КЗ "Воловецька ЦРЛ").
Воловецька районна рада 06 березня 2018 року ухвалила рішення № 229 "Про звільнення з посади головного лікаря КЗ "Воловецька ЦРЛ", згідно з пунктом 1 якого ОСОБА_1 звільнено з посади головного лікаря за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України та пунктами 2.14 і 4.6 Положення про порядок призначення та звільнення із займаної посади керівників підприємств, установ та закладів, що належать до спільної власності територіальних громад сіл, селищ Воловецького району, затвердженого рішенням XVII сесії Воловецької районної ради VII скликання від 30 листопада 2017 року № 172 (далі - Положення), у зв`язку з відмовою ради укласти контракт із ОСОБА_1 (неприйняттям рішення про призначення).
06 березня 2018 року голова районної ради Лопіт І. І. видав розпорядження № 26 про звільнення ОСОБА_1 з посади головного лікаря КЗ "Воловецька ЦРЛ".
Позивач зазначив, що рішенням від 22 серпня 2018 року у справі № 807/300/18, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 03 грудня 2019 року, Закарпатський окружний адміністративний суд визнав протиправним та нечинним з моменту прийняття Положення в частині абзацу другого пункту 2.14, пункту 4.6.
У зв`язку з визнанням нечинними з моменту затвердження окремих пунктів Положення та прийняття на його підставі рішення Воловецької районної ради від 06 березня 2018 року № 229, а також розпорядження голови Воловецької районної ради від 06 березня 2018 року № 26, позивач вважав їх незаконними і такими, що підлягають скасуванню, а він підлягав поновленню на роботі з моменту його звільнення зі стягненням середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодуванням моральної шкоди.
Стислий виклад заперечень відповідачів
КНП "Воловецька ЦРЛ", яке є правонаступником КЗ "Воловецька ЦРЛ", надало до суду письмові пояснення, у яких наголошувало на законності звільнення позивача.
Воловецька селищна рада позов не визнала, вважаючи його безпідставним та необґрунтованим.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням від 14 травня 2021 року, залишеним без змін постановою Закарпатського апеляційного суду від 25 жовтня 2021 року, Воловецький районний суд Закарпатської області відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 .
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, зазначив, що на час звільнення позивача з посади (06 березня 2018 року) пункти 2.14 і 4.6 Положення були чинними і втратили чинність лише з моменту набрання законної сили рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 22 серпня 2018 року у справі № 807/300/18, тобто 03 грудня 2019 року, а відтак звільнення ОСОБА_1 з посади відповідно до цих пунктів саме 06 березня 2018 року відбулося на законних підставах. Суди врахували, що позивач не навів іншого обґрунтування незаконності звільнення з посади, крім визнання нечинними пунктів 2.14 і 4.6 Положення.
Суд першої інстанції вважав, що пропуск строку звернення позивачем до суду з позовом відбувся не з поважних причин, втім, враховуючи, що під час розгляду справи встановлено необґрунтованість та недоведеність позовних вимог, суд відмовив у задоволенні позову саме з цих підстав, а не у зв`язку зі спливом позовної давності.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
ОСОБА_1 24 листопада 2021 року із застосуванням засобів поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Воловецького районного суду Закарпатської області від 14 травня 2021 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 25 жовтня 2021 року, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Заявник, наполягаючи на тому, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, визначив як підстави касаційного оскарження наведених судових рішень те, що:
- суд першої інстанції не застосував правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду України від 21 травня 2014 року
у справі № 6-33цс14, відповідно до якого звільнення працівника з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку свідчить про незаконність такого звільнення та тягне поновлення порушених прав працівника;
- суд першої інстанції не врахував висновків Верховного Суду України та Верховного Суду щодо необхідності дотримання процедури звільнення працівника за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, викладених у постанові Верховного Суду України від 09 серпня 2017 року у справі
№ 6-1264цс17 та постановах Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі № 800/538/17 (провадження № 11-431асі18), від 06 травня 2020 року у справі № 487/2191/17 (провадження № 61-38337св18), від 08 листопада 2021 року у справі № 501/2942/20 (провадження № 61-10377св21) та від 19 жовтня 2021 року у справі № 761/2275/18
(провадження № 61-8218св21);
- суди першої та апеляційної інстанцій не врахували рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 22 серпня 2018 року у справі № 807/300/18, яке набрало законної сили, за позовом ОСОБА_1 про визнання незаконним та нечинним з моменту прийняття Положення в частині абзацу другого пункту 2.14 та в частині пункту 4.6 Положення. У згаданій справі позов задоволено. На переконання заявника, зазначене судове рішення має преюдиціальне значення, тому суди повинні були врахувати правові висновки Верховного Суду щодо застосування частини четвертої статті 82 ЦПК України, викладені у постановах від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц (провадження № 61-11сво17), від 04 листопада 2020 року у справі № 643/7807/13-ц (провадження № 61-19085св19);
- апеляційний суд обмежився констатацією факту звернення ОСОБА_1 із позовом у справі № 300/223/18 про поновлення на роботі, у задоволенні якого суд відмовив, та помилково не надав оцінки доводам позивача у справі, яка переглядається, що суперечить правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду від 04 листопада 2020 року у справі № 643/7807/13-ц (провадження № 61-19085св19);
- суд першої інстанції порушив норми процесуального права щодо врахування ретроспективної дії незаконного нормативного акта та застосування такого акта до спірних правовідносин, які виникли до визнання його незаконним у судовому порядку. В цій частині оскаржувані судові рішення не відповідають висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 18 березня 2019 року у справі № 910/5244/18, від 20 березня 2019 року у справі № 910/7715/18, від 18 квітня 2019 року у справі № 910/5105/18, від 12 березня 2019 року у справі № 913/204/18;
- Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції України та законам України, незалежно від того, чи оскаржувалися такі акти у судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи (постанови від 23 травня 2019 року у справі № 910/5098/18, від 18 березня 2019 року у справі № 910/5244/18, від 20 березня 2019 року у справі № 910/7715/18, від 18 квітня 2019 року у справі № 910/5105/18, від 12 березня 2019 року у справі № 913/204/18);
- суди не врахували, що у разі визнання протиправним нормативно-правовий акт не може застосовуватися як за період до, так і за період після встановлення судом його протиправності (постанови Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі № 816/52/17, від 04 грудня 2018 року у справі № П/811/658/16, від 03 червня 2019 року у справі № 817/622/16). Будь-який акт, визнаний судом протиправним, тягне за собою визнання протиправними всіх наслідків його застосування, оскільки застосуванню такий акт не підлягає ані за період до, ані за період після встановлення судом його протиправності;
- суд першої інстанції дійшов помилкових висновків про пропуск позовної давності, оскільки заявник дізнався про порушення своїх прав лише після набрання законної сили рішенням суду про визнання незаконними та втрати чинності окремими пунктами Положення.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
КНП "Воловецька ЦРЛ" у січні 2022 року із застосуванням системи "Електронний суд" направило до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Ухвалою від 13 січня 2022 року Верховний Суд відкрив касаційнепровадження у справі, а ухвалою від 29 липня 2022 року призначив справу до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені
пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив у межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що наказом Управління охорони здоров`я Закарпатської обласної державної адміністрації від 16 вересня 2002 року № 528-К ОСОБА_1 з 23 вересня 2002 року був призначений безстроково на посаду головного лікаря Воловецької центральної районної лікарні, яка була державним лікувальним закладом.
21 листопада 2016 року розпорядженням голови Воловецької районної державної адміністрації Закарпатської області № 270 затверджено статут КЗ "Воловецька ЦРЛ".
Розпорядженням голови Воловецької районної державної адміністрації Закарпатської області від 26 листопада 2017 року № 276 "Про вихід зі складу засновників комунальних закладів" Воловецька районна державна адміністрація вийшла зі складу засновників КЗ "Воловецька ЦРЛ".
Рішенням 17 сесії VII скликання Воловецької районної ради від 30 листопада 2017 року № 169 перейменовано КЗ "Воловецька ЦРЛ" у Комунальний заклад "Воловецька центральна районна лікарня Воловецької районної ради" та затверджено Статут у новій редакції.
Рішенням 17 сесії VII скликання Воловецької районної ради від 30 листопада 2017 року № 172 затверджено Положення, згідно з пунктом 2.1 якого керівники суб`єктів господарювання спільної власності, що засновані на спільній власності територіальних громад Воловецького району, призначаються на посаду і звільняються з посади Воловецькою районною радою на її пленарних засіданнях.
У зв`язку з передачею до об`єктів комунальної власності відбулися зміни в організації роботи медичного закладу, затверджений новий штатний розпис, структура закладу, змінилися органи, які здійснюють управління цим закладом.
Відповідно до положень Статуту КЗ "Воловецька ЦРЛ" головний лікар призначається на посаду рішенням Воловецької районної ради, прийнятим на її пленарному засіданні шляхом укладення з ним контракту на строк від трьох до п`яти років. Порядок призначення та звільнення головного лікаря, укладення з ним контракту, а також форма такого контракту затверджується засновником відповідно до чинного законодавства.
Отже, саме власник закладу має право ухвалити рішення про укладення контракту з очільником медичного закладу.
Воловецька районна рада 12 січня 2018 року направила ОСОБА_1 повідомлення № 11 про зміну істотних умов праці, які полягають в укладенні строкового трудового договору у формі контракту, які мали бути впроваджені через два місяці з часу ознайомлення ОСОБА_1 з повідомленням.
ОСОБА_1 погодився на укладення з ним контракту, власноручно написав заяву про згоду на укладення контракту, однак працедавець, який є колегіальним органом та ухвалює рішення шляхом голосування на сесіях районної ради, не прийняв рішення про укладення такого контракту.
Зазначені обставини встановлені рішенням Воловецького районного суду Закарпатської області від 03 липня 2018 року, постановою Закарпатського апеляційного суду від 20 листопада 2018 року, які залишені без змін постановою Верховного Суду від 23 вересня 2020 року у справі № 300/223/18.
Воловецька районна рада 06 березня 2018 року ухвалила рішення № 229 "Про звільнення з посади головного лікаря Комунального закладу "Воловецька центральна районна лікарня Воловецької районної ради", згідно з пунктом 1 якого ОСОБА_1 звільнено з посади головного лікаря за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України та пунктами 2.14 і 4.6 Положення, у зв`язку з відмовою ради укласти контракт з ОСОБА_1 (неприйняттям рішення про призначення).
Голова районної ради Лопіт І. І. 06 березня 2018 року видав розпорядження № 26 про звільнення ОСОБА_1 з посади головного лікаря КЗ "Воловецька ЦРЛ".
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 22 серпня 2018 року у справі № 807/300/18, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 03 грудня 2019 року, суд визнав протиправним та нечинним з моменту прийняття Положення в частині абзацу другого пункту 2.14, в частині пункту 4.6.
Відповідно до резолютивної частини рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 22 серпня 2018 року у справі № 807/300/18, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 03 грудня 2019 року, суд ухвалив:
"Визнати протиправним та нечинним з моменту прийняття Положення про порядок призначення та звільнення із займаної посади керівників підприємств, установ та закладів, що належать до спільної власності територіальних громад сіл, селищ Воловецького району, затверджене рішенням Воловецької районної ради Закарпатської області сімнадцятої сесії VII скликання № 172 від 30 листопада 2017 року в частині:
- абзацу 2 пункту 2.14, а саме: у разі відмови районної ради укласти контракт з керівником суб`єкта господарювання (неприйняття рішення про призначення) трудовий договір розривається на підставі пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України;
- в частині пункту 4.6 Положення, а саме: у разі відмови районної ради укласти контракт з керівником суб`єкта господарювання (неприйняття рішення про призначення), в тому числі у випадках, передбачених пунктом 2.14 цього Положення, трудовий договір розривається на підставі пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України, про що рада приймає відповідне рішення.
Резолютивна частина рішення суду про визнання нормативно-правового акта протиправним та нечинним невідкладно публікується відповідачем у виданні, в якому його було офіційно оприлюднено, після набрання рішенням законної сили.
Нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду".
Це рішення суду набрало законної сили 03 грудня 2019 року.
Суд першої інстанції вважав встановленим, що на час звільнення позивача з посади, 06 березня 2018 року, пункти 2.14 і 4.6 Положення були чинними і втратили чинність лише з моменту набрання законної сили судовим рішенням, 03 грудня 2019 року.
Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі
Статтею 43 Конституції України кожному гарантовано право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Відповідно до статті 5-1 КЗпП України держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України передбачено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Підставою звільнення ОСОБА_1 за встановлених фактичних обставин справи є положення пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України та пункти 2.14 і 4.6 Положення, у зв`язку з відмовою ради укласти контракт з ОСОБА_1 (неприйняттям рішення про призначення).
Звертаючись до суду з позовом у справі, яка переглядається, підставою позову ОСОБА_1 визначив те, що рішенням від 22 серпня 2018 року Закарпатський окружний адміністративний суд визнав протиправними та нечинними з моменту прийняття Положення у частині абзацу другого пункту 2.14, а саме, що у разі відмови районної ради укласти контракт з керівником суб`єкта господарювання (неприйняття рішення про призначення), трудовий договір розривається на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України; пункту 4.16 Положення про те, що у разі відмови районної ради укласти контракт з керівником суб`єкта господарювання (неприйняття рішення про призначення), в тому числі у випадках, передбачених пунктом 2.14 Положення, трудовий договір розривається на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, про що рада ухвалює відповідне рішення.