Постанова
Іменем України
23 вересня 2022 року
м. Київ
справа № 686/11087/20
провадження № 61-19694св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Олійник А. С. (суддя-доповідач), Усика Г. І., Яремка В. В.,
учасники справи:
заявник (стягувач) - ОСОБА_1,
боржник - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 10 лютого 2021 року у складі судді Мазурок О. В. та постанову Хмельницького апеляційного суду від 02 листопада 2021 року у складі колегії суддів: Грох Л. М., Гринчука Р. С., Костенка А. М.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст вимог
У травні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з клопотанням про визнання та надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду.
Клопотання обґрунтоване тим, що 25 квітня 2019 року рішенням районного суду м. Ключборку (Республіка Польща) у справі за позовом малолітньої ОСОБА_3, яку представляє мати ОСОБА_4, проти ОСОБА_5 про стягнення аліментів, присуджено від відповідача ОСОБА_5 на користь малолітньої позивачки ОСОБА_3 аліменти у розмірі 500 злотих, щомісячно, починаючи з 26 листопада 2018 року авансом до 10 числа кожного місяця із законними відсотками у випадку затримки платежу, в руки матері малолітньої позивачки ОСОБА_6 . Рішення набрало законної сили 10 травня 2019 року.
Просила суд визнати рішення районного суду м. Ключборку від 25 квітня 2019 року про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_7, яку представляє мати ОСОБА_1, аліментів у розмірі 500 злотих щомісячно, починаючи з 26 листопада 2018 року авансом до 10 числа кожного місяця із законними відсотками у випадку затримки платежу та надати дозвіл на примусове виконання цього рішення.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Ухвалою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 10 лютого 2021 року, яка залишена без змін постановою Хмельницького апеляційного суду від 02 листопада 2021 року, клопотання ОСОБА_1 про визнання та надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду задоволено. Дозволено примусове виконання на території України рішення районного суду м. Ключборку від 25 квітня 2019 року про стягнення аліментів з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_7, яку представляє мати ОСОБА_1, у розмірі 500 злотих щомісячно, починаючи з 26 листопада 2018 року авансом до 10 числа кожного місяця із законними відсотками у випадку затримки платежуякого-небудь частку платежу в році матері малолітньої позивачки ОСОБА_1 .
Задовольнивши клопотання, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що рішення суду про стягнення аліментів набрало законної сили, боржник ОСОБА_2 був належним чином повідомлений про розгляд справи судом у Республіці Польща, тому відсутні підстави для відмови у примусовому виконанні рішення іноземного суду.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У грудні 2021 року ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на ухвалу Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 10 лютого 2021 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 02 листопада 2021 року, просив їх скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення є незаконними, ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.
Суди встановили належне повідомлення ОСОБА_2 про розгляд справи у Респуліці Польща на підставі недопустимих доказів, не перевірили чи було здійснено його виклик відповідно до Договору між Україною і Республікою Польща про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах від 24 травня 1993 року, який ратифікований 04 лютого 1994 року (далі -Договір про правову допомогу). У матеріалах справи немає документа про вручення йому виклику в судове засідання уповноваженим органом.
Суд апеляційної інстанції необгрунтовано відхилив доводи ОСОБА_2, що відсутні докази того, що поштове відправлення, одержувачемякого зазначено "ОСОБА_2 батько", отримано та зареєстроване поштовим відділенням на території України. Крім того, в ньому відсутній підпис будь-якої особи.
Оскільки про розгляд справи у Республіці Польща ОСОБА_2 не було відомо, тому він був позбавлений можливості взяти участь у судовому процесі та реалізувати свої права.
Суд апеляційної інстанції, відхиливши його аргументи щодо неналежності доказів, які знаходяться у матеріалах справи, не надав їм жодної оцінки.
Суд апеляційної інстанції залишив його доводи про те, що звернення ОСОБА_1 до суду Республіки Польща для вирішення спірного питання між громадянами України здійснено з порушенням судової юрисдикції, оскількивін громадянин України, ОСОБА_1 та їх дочка ОСОБА_7 - громадянки України, документальних підтверджень їх офіційного перебування у Польщі немає.
У зв`язку з необізнаністю про розгляд справи ОСОБА_2 позбавлений був можливості заявити про неналежну юрисдикцію.
Суд апеляційної інстанції не врахував правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 19 серпня 2020 року у справі № 595/1451/20.
Аргументи інших учасників справи
Відзив ОСОБА_1, поданий через адвоката Клюцука В. П., на касаційну скаргу мотивований тим, що оскаржувані судові рішення є законними, ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Суди встановили, що боржник ОСОБА_2 був належним чином повідомлений про дату та час розгляду справи про стягнення аліментів, також дослідили повідомлення про отримання поштового відправлення його батьком.
Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з рішенням суду та фактичного ухилення від його виконання.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 25 січня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.
У лютому 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що рішенням районного суду м. Ключборку (Республіка Польща) від 25 квітня 2019 року у справі за позовом малолітньої ОСОБА_3, яку представляє мати ОСОБА_4, проти ОСОБА_5 про стягнення аліментів, присуджено від відповідача ОСОБА_5 на користь малолітньої позивачки ОСОБА_3 аліменти у розмірі 500 злотих, щомісячно, починаючи з 26 листопада 2018 року авансом до 10 числа кожного місяця із законними відсотками у випадку затримки платежу, в руки матері малолітньої позивачки - ОСОБА_6 . Рішення набрало законної сили 10 травня 2019 року.
Дочка ОСОБА_2 та ОСОБА_1 - ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, проживає разом з матір`ю на території Республіки Польща.
ОСОБА_2 був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи судом Республіки Польща.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційне провадження відкрито з підстави, передбаченої пунктом 4 частини третьої статті 411 ЦПК України.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Визнання рішення іноземного суду - поширення законної сили рішення іноземного суду на територію України в порядку, встановленому законом (пункт 10 частини першої статті 1 Закону України "Про міжнародне приватне право").
Відповідно до статті 81 Закону України "Про міжнародне приватне право" в Україні можуть бути визнані та виконані рішення іноземних судів у справах, що виникають з цивільних, трудових, сімейних та господарських правовідносин, вироки іноземних судів у кримінальних провадженнях у частині, що стосується відшкодування шкоди та заподіяних збитків, а також рішення іноземних арбітражів та інших органів іноземних держав, до компетенції яких належить розгляд цивільних і господарських справ, що набрали законної сили, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. В Україні не можуть бути визнані та виконані рішення іноземних судів у справах щодо стягнення заборгованості з підприємства оборонно-промислового комплексу, внесеного до переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, на користь юридичної особи держави-агресора та/або держави-окупанта або юридичної особи з іноземними інвестиціями чи іноземного підприємства держави-агресора та/або держави-окупанта.
Згідно зі статтею 82 Закону України "Про міжнародне приватне право" визнання та виконання рішень, визначених у статті 81 цього Закону, здійснюється у порядку, встановленому законом України.
Відповідно до статті 462 ЦПК України рішення іноземного суду (суду іноземної держави, інших компетентних органів іноземних держав, до компетенції яких належить розгляд цивільних справ) визнаються та виконуються в Україні, якщо їх визнання та виконання передбачено міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності. У разі якщо визнання та виконання рішення іноземного суду залежить від принципу взаємності, вважається, що він існує, оскільки не доведено інше.
Згідно з частиною шостою статті 467 ЦПК України, розглянувши подані документи та вислухавши пояснення сторін, суд постановляє ухвалу про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду або про відмову у задоволенні клопотання з цього питання. Копія ухвали надсилається судом сторонам у триденний строк з дня постановлення ухвали.
Відповідно до статті 468 ЦПК України клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду не задовольняється у випадках, передбачених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, такі випадки не передбачено, у задоволенні клопотання може бути відмовлено:
1) якщо рішення іноземного суду за законодавством держави, на території якої воно постановлено, не набрало законної сили;
2) якщо сторона, стосовно якої постановлено рішення іноземного суду, була позбавлена можливості взяти участь у судовому процесі через те, що їй не було належним чином і вчасно повідомлено про розгляд справи;
3) якщо рішення ухвалене у справі, розгляд якої належить виключно до компетенції суду або іншого уповноваженого відповідно до закону органу України;
4) якщо раніше ухвалене рішення суду України у спорі між тими самими сторонами, з того самого предмета і на тих самих підставах, що набрало законної сили, або якщо у провадженні суду України є справа у спорі між тими самими сторонами, з того самого предмета і на тих самих підставах, яка порушена до часу відкриття провадження у справі в іноземному суді;
5) якщо пропущено встановлений міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, та цим Кодексом строк пред`явлення рішення іноземного суду до примусового виконання в Україні;
6) якщо предмет спору за законами України не підлягає судовому розгляду;
7) якщо виконання рішення загрожувало б інтересам України;
8) якщо раніше в Україні було визнано та надано дозвіл на виконання рішення суду іноземної держави у спорі між тими самими сторонами, з того самого предмета і на тих самих підставах, що і рішення, що запитується до виконання;
9) в інших випадках, встановлених законами України.
Підстави та умови, порядок визнання та виконання рішень між державами Україна та Польща закріплено у Договорі між Україною і Республікою Польща про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах, який ратифіковано постановою Верховної Ради від 04 лютого 1994 року №3941-XII, та набув чинності 14 серпня1994 року (далі - Договір).
Відповідно до статті 33 Договору про правову допомогу зобов`язання, що виникають з договірних відносин, визначаються законодавством тієї Договірної Сторони, на території якої була укладена угода, хіба що учасники договірних відносин підпорядкують ці відносини вибраному ними законодавству. У справах, зазначених в пункті 1, компетентним є суд тієї Договірної Сторони, на території якої має місце проживання або юридичну адресу відповідач. Компетентним є також суд тієї Договірної Сторони, на території якої має місце проживання або юридичну адресу позивач, якщо на цій території знаходиться предмет спору або майно відповідача. Компетенція, про яку йде мова в пункті 2, може бути змінена за згодою учасників договірних відносин.