Постанова
Іменем України
23 вересня 2022 року
місто Київ
справа № 463/11877/20
провадження № 61-821св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3 ,
третя особа - ОСОБА_4 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 30 серпня 2021 року, постановлене суддею Гиричем С. В., та постанову Львівського апеляційного суду від 06 грудня 2021 року, ухвалену колегією суддів у складі Ванівського О. М., Цяцяка Р. П., Шеремети Н. О.,
ВСТАНОВИВ:
І. ФАБУЛА СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
ОСОБА_1 у грудні 2020 року звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати недійсним договір купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки від 15 квітня 2020 року, укладений всупереч вимогам закону та договору позики від 11 лютого 2020 року з метою уникнення ОСОБА_2 виконання зобов`язань з повернення суми боргу у розмірі 18 366 392, 00 грн.
Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що 11 лютого 2020 року він та ОСОБА_2 уклали договір позики, за умовами якого позичальник отримав грошові кошти у сумі 8 336 392, 00 грн, що станом на день укладення договору становило 340 000, 00 доларів США, зі строком повернення до 11 квітня 2020 року включно.
ОСОБА_2 порушив взяті на себе зобов`язання, оскільки жодних дій на повернення коштів не вчинив, заборгованість не погасив.
Позивач зазначав, що позичальник за умовами договору позики зобов`язався не відчужувати чи обтяжувати належне йому на праві власності майно до повного виконання зобов`язань, а дії з укладення цих правочинів трактуватимуться як такі, спрямовані на ухилення від виконання зобов`язання за цим договором позики.
Водночас, 06 грудня 2020 року позивачу стало відомо, що будинок та земельна ділянка, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1, які належали ОСОБА_2, ним відчужені на користь ОСОБА_3 .
Позивач вважав, що ОСОБА_2 уклав договір купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки з метою ухилення від виконання зобов`язань перед ним, оскільки іншої можливості їх виконати, зокрема за рахунок інших джерел позичальник не має.
Стислий виклад заперечень інших учасників справи
Відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 заперечували проти задоволення позову, вважаючи його безпідставним, необґрунтованим та не доведеним належними та допустимими доказами.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням від 30 серпня 2021 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 06 грудня 2021 року, Личаківський районний суд м. Львова відмовив у задоволені позову.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що договір позики від 11 лютого 2020 року за своєю суттю не може виконувати функцію забезпечення виконання зобов`язань, а тим більше обмежувати право власності позичальника на розпорядження майном, яке йому належить на праві приватної власності без укладення окремого договору в порядку визначеному главою 49 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
Укладення оспорюваного договору купівлі-продажу нерухомого майна зі згоди іпотекодержателя з метою повернення йому боргу від ОСОБА_2 не підтверджує, що такий правочин спрямований на уникнення виконання зобов`язань за договором позики, укладеним між позивачем та ОСОБА_2
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
ОСОБА_1 11 січня 2022 року із застосуванням засобів поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Личаківського районного суду м. Львова від 30 серпня 2021 року та постанову Львівського апеляційного суду від 06 грудня 2021 року, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
ОСОБА_1, наполягаючи на тому, що оскаржувані судові рішення ухвалено з неправильним застосуванням норм процесуального права та порушенням норм матеріального права, як підстави касаційного оскарження наведених судових рішень визначив те, що:
- суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норму права без урахування висновків, викладених, зокрема у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19), у постановах Верховного Суду від 24 липня 2019 року у справі № 405/1820/17 (провадження № 61-2761св19) та від 07 жовтня 2020 року у справі № 755/1799/18 (провадження
№ 61-17511св19), щодо ознак фраудаторного правочину, вчиненого на шкоду кредитора.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у лютому 2022 року із застосуванням засобів поштового зв`язку надіслали до Верховного Суду відзиви, у яких просили касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Ухвалою від 18 січня 2022 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 .
За змістом правила частини першої статті 401 Цивільного процесуального кодексу України (далі -ЦПК України) попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив у межах доводів касаційної скарги правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що 11 лютого 2020 року ОСОБА_1 як позикодавець та ОСОБА_2 як позичальник уклали договір позики, за умовами якого відповідач отримав у борг грошові кошти у сумі 8 336 392, 00 грн, що станом на день укладення договору становило 340 000, 00 доларів США, зі строком повернення до 11 квітня 2020 року включно.
Надалі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 15 квітня 2020 року уклали оспорюваний договір купівлі-продажу житлового будинку з приналежними до нього господарськими будівлями та спорудами, а також земельної ділянки, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .
Право, застосоване судом
У частині першій статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (стаття 1046 ЦК України).
Згідно зі статтею 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до статті 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.
Статтею 203 ЦК України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
У справі, що переглядається, ОСОБА_1 на підставі положень частини першої статті 215 ЦК України просив визнати недійсним договір купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки, посилаючись на те, що оспорюваний договір спрямований на припинення права власності позичальника ОСОБА_2 на об`єкти нерухомого майна, за рахунок якого можливо виконати грошові зобов`язання за договором позики.
У пунктах 7, 8 договору позики від 11 лютого 2020 року зазначено, що позичальнику на праві власності належить земельна ділянка, площею 0, 0436 га, кадастровий номер 4610137200:01:003:0050, та житловий будинок, загальною площею 411, 20 кв. м, житлова площа 188, 70 кв. м, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . Зазначені об`єкти нерухомого майна перебувають в іпотеці згідно з договором іпотеки від 20 листопада 2019 року № 1035, укладеним між ОСОБА_2 (іпотекодавець) та ОСОБА_4 (іпотекодержатель) як забезпечення виконання зобов`язань за договором позики від 20 листопада 2019 року, укладеним між ОСОБА_2 (позичальник) та ОСОБА_4 (позикодавець), розмір заборгованості за яким становив 10 487 223, 15 грн, що на день укладення між ними договору позики складало 433 286, 00 доларів США.
Відповідно до пункту 10 договору позики від 11 лютого 2020 року сторони погодили, що у разі якщо позичальник своєчасно та повністю не поверне позичені грошові кошти, порушить строк повернення позики, а також порушить основне зобов`язання та/або договір іпотеки, укладені з ОСОБА_4, позикодавець, починаючи з моменту такого порушення, має право за згодою іпотекодержателя від імені та в інтересах боржника відчужити предмет іпотеки та погасити заборгованість. Заборгованість буде погашатися у такій черговості задоволення вимог: в першу чергу погашенню підлягає підтверджена заборгованість іпотекодержателя ОСОБА_4, в тому числі сума основного зобов`язання, неустойка (пеня, штраф) та інші платежі, розраховані згідно з умовами договору позики та договору іпотеки; в другу чергу погашенню підлягає підтверджена заборгованість позикодавця ОСОБА_1, в тому числі сума основного зобов`язання, неустойка (пеня, штраф) та інші платежі, розраховані згідно з умовами цього договору позики; залишок грошових коштів, отриманих після задоволення вимог кредиторів, підлягатиме негайному повернення позичальнику.
За умовами пункту 15 договору позики від 11 лютого 2020 року сторони домовилися, а позичальник підтвердив, що до повернення позики той відповідає перед позикодавцем усім належним йому рухомим та нерухомим майном, грошовими коштами, цінними паперами, банківськими вкладами, частками корпоративних прав, нерозподіленими доходами та іншими активами, належними боржнику на день укладення цього договору, та тих, що перейдуть у власність боржника в майбутньому. На час дії цього договору, до повного виконання зобов`язань, позичальник зобов`язується не продавати, дарувати, заповідати, передавати в іпотеку, заставу, наступну іпотеку, заставу чи будь-яким іншим способом повністю або частково відчужувати чи обтяжувати належне йому на праві власності майно, що знаходиться в нього чи в третіх осіб, а укладення зазначених правочинів без попередньої згоди будуть тлумачитися як такі, що спрямовані на ухилення від виконання зобов`язання за цим договором позики, та "як наслідок є нікчемними і підлягають скасуванню (припиненню/розірванню)".