Постанова
Іменем України
14 вересня 2022 року
м. Київ
справа № 263/13926/17
провадження № 61-12752св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С. (суддя-доповідач), Усика Г. І., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Комунальне підприємство "Маріупольське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства",
третя особа, яка не заявляє самостійнихвимог щодо предмета спору,- ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, подану через представника - ОСОБА_3, на постанову Донецького апеляційного суду від 24 липня 2020 року у складі колегії суддів: Мальцевої Є. Є., Баркова В. М., Принцевської В. П., та касаційну скаргу Комунального підприємства "Маріупольське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства" на рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 21 січня 2020 року у складі судді Васильченко О. Г.та постанову Донецького апеляційного суду від 24 липня 2020 року,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Комунального підприємства "Маріупольське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства" (далі - КП "Маріупольське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства") про визнання наказу про припинення трудового договору незаконним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Позов обґрунтований тим, що він працював на посаді юрисконсульта першої категорії. Заяву про звільнення написав за угодою сторін внаслідок психічного та морального примусу керівництва, який полягав у постійних загрозах безпідставного застосування заходів дисциплінарного стягнення. Висловив керівнику підприємства свою думку з правових питань діяльності підприємства, яка того не влаштовувала, у зв`язку з чим керівник підприємства заявив про його невідповідність займаній посаді, незнання законодавства. Між ними виник конфлікт, під час якого позивач відстоював власну позицію щодо діяльності підприємства. Після цього йому запропонували звільнитися за власним бажанням, інакше всьому юридичному відділу загрожувало скорочення. Під таким психологічним тиском він подав заяву про звільнення за угодою сторін.
Просив визнати наказ від 25 вересня 2017 року № 164-к про звільнення ОСОБА_1 згідно з пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України незаконним, поновити на роботі в КП "Маріупольське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства" на посаді юрисконсульта першої категорії юридичної служби, стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з дня звільнення до дня ухвалення судового рішення.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 21 січня 2020 року позов задоволено частково. Скасовано наказ про звільнення ОСОБА_1 згідно з пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України від 25 вересня 2017 року № 164-к. Поновлено ОСОБА_1 на роботі в КП "Маріупольське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства" на посаді юрисконсульта першої категорії юридичної служби. Стягнено з КП "Маріупольське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 25 838,97 грн. В іншій частині позову відмовлено. Стягнено з КП "Маріупольське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства" на користь держави судові витрати в розмірі 2 102,00 грн. Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення позивача на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу у розмірі середньомісячного заробітку за один місяць.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що при припиненні трудового договору з ОСОБА_1 фактично не було домовленості між працівником і роботодавцем щодо його звільнення за угодою сторін, тому суд дійшов висновку про задоволення позову в частині скасування наказу про припинення трудового договору та поновлення позивача на посаді юрисконсульта першої категорії в КП "Маріупольське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства". ОСОБА_1 звільнений з КП "Маріупольське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства" 25 вересня 2017 року.
Суд взяв до уваги той факт, що з 28 лютого 2018 року ОСОБА_1 працює, займається адвокатської діяльністю, отримує адвокатську винагороду та дійшов висновку про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу у період часу з 25 вересня 2017 року по 28 лютого 2018 року в розмірі 25 838,97 грн. У задоволенні іншої частини позову відмовлено.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Донецького апеляційного суду від 24 липня 2020 року апеляційну скаргу КП "Маріупольське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства" залишено без задоволення, апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 21 січня 2020 року в частині стягнення з КП "Маріупольське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства" на користь позивача заробітної плати за час вимушеного прогулу у розмірі 25 838,97 грн та відмови в іншій частині позову скасовано. Позов ОСОБА_1 в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задоволено частково. Стягнено з КП "Маріупольське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства" на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу в розмірі 227 066,88 грн. Рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 21 січня 2020 року в частині стягнення судових витрат змінено. Стягнено з КП "Маріупольське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства" в дохід держави на відшкодування витрат зі сплати судового збору 1 900,03 грн. Рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 21 січня 2020 року в частині задоволення позову про скасування наказу про звільнення згідно з пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України від 25 вересня 2017 року № 164-к та поновлення на роботі в КП "Маріупольське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства" на посаді юрисконсульта першої категорії юридичної служби залишено без змін. Стягнено з КП"Маріупольське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства" на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 1 261,20 грн.
Позивач довів відсутність згоди на звільнення за угодою сторін та обставини написання такої заяви під психологічним тиском з боку керівництва, тому його звільнення відбулося незаконно.
Суд першої інстанції безпідставно зменшив розмір компенсації заробітної плати за час вимушеного прогулу. Виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу. Законом не передбачено будь-яких підстав для зменшення його розміру за певних обставин. Таким чином, суд не повинен з`ясовувати обставини про діяльність позивача, яка забезпечує йому фінансовий дохід у період вимушеного прогулу.
Відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100), суд провів детальні розрахунки середньоденного заробітку позивача з урахуванням різних коефіцієнтів підвищення посадових окладів за періоди між такими підвищеннями і дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення середнього заробітку підлягають частковому задоволенню, а сума середнього заробітку, що підлягає стягненню з відповідача за весь час вимушеного прогулу, становить 277 066,88 грн.
Короткий зміст вимог касаційних скарг
У серпні 2020 року ОСОБА_1 через представника ОСОБА_3 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Донецького апеляційного суду від 24 липня 2020 року, просив постанову суду апеляційної інстанції в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу скасувати та передати справу в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
У серпні 2020 рокуКП "Маріупольське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 21 січня 2020 року та постанову Донецького апеляційного суду від 24 липня 2020 року, просило їх скасувати та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Аргументи учасників справи
Доводи касаційної скарги ОСОБА_1
ОСОБА_1 оскаржує постанову суду апеляційної інстанції в частині вирішення позову про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Касаційна скарга мотивована тим, що відповідно до пункту 10 Порядку № 100, у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення.
На момент звільнення посадовий оклад позивача становив 5 700,00 грн, а на момент ухвалення рішення 11 490,00 грн, тому коефіцієнт підвищення посадового окладу становить 2,01578947, середньоденна заробітна плата - 689,88 грн, відповідно середній заробіток за час прогулу - 377 366,43 грн. Суд апеляційної інстанції мав застосувати коефіцієнт підвищення посадового окладу станом на липень 2020 року, у такому випадку він мав збільшитися до 2, 10701754, відповідно розмір середнього заробітку, що підлягає стягненню, становить 394 444,81 грн.
Відсутній висновок Верховного Суду щодо розрахунку суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу з урахування коефіцієнта підвищення посадових окладів, що є підставою касаційного оскарження постанови апеляційного суду.
Відсутність фінансової можливості підприємства провести коригування середньої заробітної плати на коефіцієнт підвищення посадових окладів є припущенням суду, оскільки таких доказів відповідач не надав.
Доводи касаційної скарги КП "Маріупольське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства"
Касаційна скарга арґументована тим, що суди попередніх інстанцій застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 524/3490/17-ц, провадження № 61-31015св18, від 16 травня 2019 року у справі № 442/158/18, провадження № 61-4457св19, щодо встановлення судом обставин, які мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
Колегія суддів суду апеляційної інстанції не досліджувала звукозапис протоколів судових засідань під час апеляційного розгляду справи, тому неправомірними є посилання на ці докази. Крім того, суд відмовив у задоволенні клопотання представника одного з учасників справи щодо дослідження звукозаписів показань свідків, що є порушенням частини третьої статті 411 ЦПК України.
Позивач власноруч написав заяву про звільнення з роботи за угодою сторін та скріпив її своїм підписом, після написання заяви продовжив працювати два тижні, що свідчить про відсутність психологічного тиску на нього.
Свідки обізнані щодо обставин звільнення позивача з його слів, особисто не були присутні на нараді, на якій вирішувалося питання про його звільнення, такі докази є недопустимими.
Суд не встановив, яким чином психологічний тиск здійснювався на позивача, не встановив період, протягом якого відбувалися вказані обставини, та свідків, у присутності яких це мало місце.
Доводи інших учасників справи
Відзив КП "Маріупольське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства" на касаційну скаргу ОСОБА_1 мотивований тим, що позивача поновлено на роботі після ухвалення рішення суду першої інстанції у січні 2020 року, тому безпідставним є розрахунок коефіцієнту збільшення окладу з урахуванням посадового окладу ОСОБА_1 станом на липень 2020 року. При розрахунку суми заробітної плати за час вимушеного прогулу у разі підвищення посадових окладів розрахунок здійснюється за кожний період підвищення посадового окладу. Враховуючи те, що підвищення посадового окладу юрисконсульта було поступовим, суд апеляційної інстанції правильно розрахував суму заробітної плати за час вимушеного прогулу за кожним періодом підвищення заробітної плати.
Відзиви ОСОБА_1 на касаційну скаргу КП "Маріупольське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства" арґументовані тим, що доводи скарги про те, що суди попередніх інстанцій застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладениху постанові Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 524/3490/17-ц, від 16 травня 2019 року у справі № 442/158/18, є безпідставними, оскільки правові висновки у вказаних справах сформульовані за інших фактичних обставин. Відповідач обґрунтованих заперечень проти позову не подав. Копія заяви про звільнення за угодою сторін від 12 вересня 2017 року є недопустимим доказом, оскільки на ній немає дати її засвідчення, відмітки "Згідно з оригіналом" та не вказано особу, що посвідчила копію заяви. Щодо позивача застосовано дискримінацію шляхом створення напруженої, ворожої, образливої та зневажливої атмосфери на робочому місці. Позивач не мав дійсної та вільно сформованої волі, спрямованої на припинення трудових відносин за угодою сторін. Відповідач не уточнює, в чому виявилося порушення судом апеляційної інстанції статті 228 ЦПК України при дослідженні показань свідків. Посилаючись на недопустимість показань свідків, відповідач фактично просить суд касаційної інстанції переоцінити докази, що виходить за межі повноважень Верховного Суду.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 29 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою КП "Маріупольське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства" та витребувано матеріали справи.
Ухвалою Верховного Суду від 29 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 .
У січні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 01 вересня 2022 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, у складі колегії з п`яти суддів.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційне провадження відкрито з підстав, передбачених частиною другою статті 389 ЦПК України, частиною третьою статті 411 ЦПК України.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційних скарг, відзивів на них, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційних скарг без задоволення з таких підстав.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що ОСОБА_1 працював юрисконсультом першої категорії в КП "Маріупольське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства".
12 вересня 2017 року ОСОБА_1 написав заяву на звільнення з 25 вересня 2017 року за угодою сторін.
Наказом від 25 вересня 2017 року № 164-к про припинення трудового договору ОСОБА_1 звільнений з посади юрисконсульта першої категорії, підставою звільнення вказано пункт 1 частини першої статті 36 КЗпП України - за угодою сторін. Наказ містить підпис позивача від 25 вересня 2017 року про ознайомлення з наказом.
Позивач звернувся до суду, вказуючи, що він написав таку заяву не з власної волі, не мав наміру звільнятися, а у зв`язку із психологічним, моральним тиском керівництва підприємства, яке не влаштовувала його позиція щодо діяльності підприємства, з огляду на неправомірність таких дій.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Щодо доводів касаційної скарги КП "Маріупольське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства"
Згідно зі статтею 43 Конституції України кожному гарантовано право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Відповідно до статті 5-1 КЗпП Українидержава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Згідно зі статтею 21 КЗпП України визначено, що трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України однією з підстав припинення трудового договору є угода сторін.
У разі домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору відповідно до пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України (за угодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами.
Анулювання такої домовленості може відбутися лише тоді, коли власник або уповноважений ним орган і працівник дійшли взаємної згоди.
Припинення трудового договору згідно з пунктом 1 статті 36 КЗпП застосовується у разі взаємної згоди сторін трудового договору, але пропозиція (ініціатива) про припинення трудового договору за цією підставою може виходити як від працівника, так і від власника або уповноваженого ним органу. За угодою сторін може бути припинено як трудовий договір, укладений на невизначений строк, так і строковий трудовий договір. Припинення трудового договору згідно з пунктом 1 статті 36 КЗпП не передбачає попередження про звільнення ні від працівника, ні від власника або уповноваженого ним органу. День закінчення роботи визначається сторонами за взаємною згодою.