Постанова
Іменем України
07 вересня 2022 року
м. Київ
справа № 463/6501/21
провадження № 61-4157св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 03 вересня 2021 року в складі судді Стрепка Н. Л. та постанову Львівського апеляційного суду від 22 березня 2022 року в складі колегії суддів: Мельничук О. Я., Ванівського О.М., Цяцяка Р.П.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст вимог
У червні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 про надання дозволу на виїзд за межі України дитині - ОСОБА_3 у супроводі матері та без згоди і супроводу батька.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що сторони є батьками ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 . З 30 листопада 2011 року позивач не проживає разом із відповідачем.
Рішенням Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 22 жовтня 2015 року визначено місце проживання дитини ОСОБА_3 з її матір`ю ОСОБА_1 . ОСОБА_3 бажає здійснити виїзд за кордон з матір`ю та братом ОСОБА_4 у Турецьку Республіку та Арабську Республіку Єгипет з метою оздоровлення, відпочинку, дозвілля та ознайомлення з новими культурами. Загальний строк перебування не буде перевищувати 14 календарних днів. Відповідач згоди на виїзд дитини за кордон не надає, що порушує права дитини на вільне пересування та відпочинок і дозвілля. Неодноразові звернення до відповідача для отримання нотаріально посвідченої згоди на виїзд дитини за кордон не мали позитивного результату. З урахуванням заяви про збільшення позовних вимог просила надати дозвіл на тимчасовий виїзд за межі України ОСОБА_3 у супроводі матері ОСОБА_1 без згоди та супроводу батька ОСОБА_2 до Турецької Республіки та Арабської Республіки Єгипет з 01 листопада 2021 року, але не раніше набрання рішенням законної сили, до 01 листопада 2022 року.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Личаківського районного суду міста Львова від 03 вересня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.
Надано дозвіл на тимчасовий виїзд за межі України ОСОБА_3 у супроводі матері ОСОБА_1 без згоди та супроводу батька ОСОБА_2 до Турецької Республіки та Арабської Республіки Єгипет з 01 листопада 2021 року, але не раніше набрання рішенням законної сили, до 01 листопада 2022 року.
Вирішено розподіл судових витрат.
Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач не надає дозволу на виїзд своїй дитині за кордон у супроводі матері, фактично обмежує права дитини на відпочинок, використовує вказані обставини для виконання рішення суду в іншій справі (про участь у вихованні дитини). Суд вважав позовні вимоги обґрунтованими, оскільки це відповідатиме найкращим інтересам дитини. Натомість, ненадання відповідачем дозволу на виїзд дитини за межі України разом з матір`ю позбавляє малолітню ОСОБА_3 можливості провести відпочинок та оздоровитися.
Постановою Львівського апеляційного суду від 22 березня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а рішення Личаківського районного суду міста Львова від 03 вересня 2021 року - без змін.
Апеляційний суд погодився із висновками суду першої інстанції, що відповідач не надає дозволу на виїзд своїй дитині за кордон у супроводі матері, та фактично обмежує права дитини на відпочинок, використовує вказані обставини з метою забезпечити виконання рішення суду в іншій справі (про побачення з дитиною). Суд першої інстанції, враховуючи інтереси дитини та з метою забезпечення можливості провести відпочинок та оздоровитися, прийшов до правильного висновку про задоволення позову. Надання дозволу на тимчасовий виїзд дитини з матір`ю з метою відпочинку до Турецької Республіки та Арабської Республіки Єгипет, відповідатиме найкращим інтересам дитини.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
03 травня 2022 року ОСОБА_2 надіслав засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 03 вересня 2021 року та постанову Львівського апеляційного суду від 22 березня 2022 року.
У касаційній скарзі заявник просить суд касаційної інстанції скасувати рішення Личаківського районного суду м. Львова від 03 вересня 2021 року та постанову Львівського апеляційного суду від 22 березня 2022 року і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 16 травня 2022 рокувідкрито касаційне провадження та витребувано справу із суду першої інстанції.
Вказана справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 31 серпня 2022 року справу призначено до судового розгляду.
Аргументи учасників справи
Узагальнення доводів касаційної скарги
Касаційна скарга подана на підставі пункту 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Підставою касаційного оскарження рішення Личаківського районного суду м. Львова від 03 вересня 2021 року та постанови Львівського апеляційного суду від 22 березня 2022 року заявник вказує застосування в оскаржуваних рішеннях норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 712/10623/17, від 03 липня 2019 року у справі № 643/1090/17, від 25 березня 2020 року у справі № 382/1140/17.
Позиції інших учасників справи
У червні 2022 року ОСОБА_1 надіслала відзив на касаційну скаргу, вказуючи на безпідставність її доводів .Стверджувала, що виїзд дитини за кордон для відпочинку та оздоровлення відповідає її найкращим інтересам. Разом із цим, суди визначили конкретний період виїзду та країни, які є найбільш популярні для відпочинку. Просила суд залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені рішення - без змін.
У червні 2022 року ОСОБА_2 надіслав відповідь на відзив, в якій заперечував проти доводів, викладених позивачем у відзиві на його касаційну скаргу. Просив задовольнити касаційну скаргу.
У липні 2022 року ОСОБА_2 надіслав через "Електронний суд" письмові пояснення у справі, вказуючи на незаконність оскаржуваних рішень. Просив взяти їх до уваги при розгляді його касаційної скарги.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 14 грудня 2011 року.
Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 20 лютого 2013 року в справі № 1309/9120/12 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та її вихованні, позовні вимоги задоволено.
Зобов`язано ОСОБА_1 усунути перешкоди ОСОБА_2 у спілкуванні з дитиною - дочкою ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, визначивши його участь у вихованні дитини на підставі графіку згідно витягу з протоколу № 17 засідання комісії з питань захисту прав дитини Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради від 13 вересня 2012 року, а саме: щотижнево з 18.00 год. п`ятниці до 21.00 год. суботи за місцем проживання батька ( АДРЕСА_1 ); щотижнево з 18.00 год. до 21.00 год. середи спільна прогулянка з батьком; 15 днів у зимовий та 15 днів у літній періоди спільного відпочинку з батьком.
З метою виконання цього рішення суду було відкрито виконавче провадження № 64347922, що сторони визнають.
Рішенням Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 22 жовтня 2015 року в справі № 452/3450/14-ц визначено місце проживання дитини ОСОБА_3 з її матір`ю ОСОБА_1 по місцю її проживання: АДРЕСА_2 .
Сторони визнали, що ОСОБА_3 проживає разом із матірʼю (позивачем). Батько дитини (відповідач) проживає окремо.
Позивач має намір виїхати з дитиною (дочкою) за кордон, зокрема до Турецької Республіки та Арабської Республіки Єгипет з метою оздоровлення, відпочинку, дозвілля та ознайомлення з новими культурами.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
У статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї (далі - Конвенція), а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до касаційної скарги рішення судів першої та апеляційної інстанцій, визначені у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України оскаржуються на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
У статті 400 ЦПК України зазначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
За частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про те, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Ухвалюючи рішення про задоволення позову ОСОБА_1, суди виходили з того, що ненадання відповідачем дозволу на виїзд дитини за межі України разом з матір`ю позбавляє малолітню ОСОБА_3 можливості провести відпочинок та оздоровитися. Натомість надання такого дозволу відповідає найкращим інтересам дитини.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам оскаржувані рішення відповідають в повному обсязі, враховуючи таке.
Загальні засади регулювання сімейних відносин визначено статтею 7 Сімейного кодексу України (далі - СК України), згідно з якою жінка та чоловік мають рівні права й обов`язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім`ї. Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.
Відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини, яка в силу статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини (стаття 9 Конвенції про права дитини).
Відповідно до статті 18 цієї Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.