ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 вересня 2022 року
м. Київ
cправа № 916/144/17
Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду: Баранця О. М. (головуючий), Булгакової І. В., Васьковського О. В., Дроботової Т. Б., Кібенко О. Р., Львова Б. Ю., Селіваненка В. П., Ткаченко Н. Г.,
за участю секретаря судового засідання Шпорт В. В.,
розглянувши касаційну скаргу Міністерства оборони України
на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду
у складі суддів Таран С. В., Будішевської Л. О., Бєляновського В. В.
від 27 січня 2022 року
у справі за позовом Міністерства оборони України
до: 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Дартосбуд";
2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Контрактова",
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Державне підприємство Міністерства оборони України "Одеський автомобільний ремонтний завод",
за участю заступника військового прокурора Одеського гарнізону Південного регіону України,
про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги,
за участю представників:
позивача: Цицюри В. І.
відповідача-1: не з`явилися
відповідача-2: не з`явилися
третьої особи: не з`явився
прокуратури: Ющенко М. А.
ВСТАНОВИВ:
1. Короткий зміст позовних вимог.
У січні 2017 року Міністерство оборони України звернулося до Господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дартосбуд" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Контрактова" про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги від 21 вересня 2015 року, укладеного між відповідачами.
Позовні вимоги мотивовані тим, що зазначений договір за своєю правовою природою є договором факторингу та в частині суб`єктного складу сторін суперечить статтям 1077, 1079 Цивільного кодексу України та статтям 4, 5, 7 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", оскільки новий кредитор - відповідач-1, який за договором є фактором, не мав станом на дату укладення договору та не має спеціального статусу фінансової установи та ліцензії на здійснення фінансових послуг, у зв`язку з чим не має права надавати фінансові послуги та бути фактором у спірному договорі.
Господарський суд Одеської області ухвалою від 18 січня 2017 року порушив провадження у справі № 916/144/17 за зазначеною позовною заявою.
2. Короткий виклад обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій.
Відповідно до наявного у матеріалах справи статуту Державного підприємства "Одеський автомобільний ремонтний завод" у редакції наказу Міністра оборони України № 508 від 04 вересня 2007 року, Державне підприємство "Одеський автомобільний ремонтний завод" засноване на державній власності, діє як державне унітарне комерційне підприємство та належить до сфери управління Міністерства оборони України.
Державне підприємство "Одеський автомобільний ремонтний завод" створене з метою одержання прибутку, виконання державного замовлення Міністерства оборони України з ремонту озброєння та військової техніки, замовлень інших контрагентів, юридичних та фізичних осіб України та інших держав з ремонту та виготовлення продукції загально-технічного та іншого призначення; виробництва продукції, виконання робіт та надання послуг для потреб національної економіки; іншої діяльності, яка не суперечить чинному законодавству України.
05 вересня 2008 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Контрактова", як замовником, та Державним підприємством "Одеський автомобільний ремонтний завод", як виконавцем, був укладений договір № 50, відповідно до умов якого виконавець прийняв на себе зобов`язання на свій ризик за завданням замовника виготовити напівпричепи - контейнеровози (товар) згідно зі специфікацією, вказаною у пункті 1.2. цього договору та передати їх у власність замовника, а останній зобов`язався прийняти та оплатити товар.
Згідно з пунктом 1.3. договору ціна цього договору становить 1 687 500,00 грн з ПДВ.
Відповідно до підпунктів 2.3.1. та 2.3.2. пункту 2.3. договору замовник зобов`язався протягом п`яти календарних днів з моменту укладення цього договору сплатити на користь виконавця авансовий платіж у розмірі 675 000,00 грн шляхом безготівкового перерахування коштів на поточний рахунок виконавця, а протягом трьох днів з моменту передачі товару від виконавця до замовника за актом прийому-передачі сплатити виконавцю грошові кошти в сумі 1 012 500,00 грн шляхом безготівкового їх перерахування на поточний рахунок виконавця за умови, що товар, переданий замовнику, належної якості та відповідає специфікації, встановленій в пункті 1.2. цього договору.
22 вересня 2008 року між сторонами договору підписана додаткова угода № 1 до договору № 50 від 05 вересня 2008 року, якою сторони виклали підпункти 2.3.1. - 2.3.4. пункту 2.3. договору в іншій редакції, відповідно до якої замовник зобов`язався:
- протягом п`яти календарних днів з моменту укладення цього договору сплатити на користь виконавця авансовий платіж у розмірі 675 000,00 грн шляхом безготівкового перерахування коштів на поточний рахунок виконавця, вказаний у розділі "Реквізити та підписи сторін" цього договору (підпункт 2.3.1.);
- протягом двадцяти календарних днів з моменту укладення цього договору сплатити на користь виконавця авансовий платіж у розмірі 405 000,00 грн шляхом безготівкового перерахування коштів на поточний рахунок виконавця (підпункт 2.3.1.1.);
- протягом трьох календарних днів з моменту передачі товару від виконавця до замовника за актом прийому-передачі сплатити виконавцю грошові кошти в сумі 607 500,00 грн шляхом їх безготівкового перерахування на поточний рахунок виконавця за умови, що товар, переданий замовнику, належної якості та відповідає специфікації, встановленій в пункті 1.2. цього договору (підпункт 2.3.2.).
28 жовтня 2008 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Контрактова" та Державним підприємством "Одеський автомобільний ремонтний завод" була підписана угода про розірвання договору № 50 від 05 вересня 2008 року, у пункті 2 якої сторони передбачили, що виконавець протягом трьох днів з моменту укладення цієї угоди повертає замовнику отриманий авансовий платіж на загальну суму 1 080 000,00 грн.
Господарський суд Одеської області рішенням від 27 січня 2009 року у справі № 13/178-08-5061 задовольнив позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Контрактова" до Державного підприємства "Одеський автомобільний ремонтний завод" та стягнув з Державного підприємства "Одеський автомобільний ремонтний завод" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Контрактова" 1 080 000,00 грн заборгованості за договором № 50 від 05 вересня 2008 року.
21 вересня 2015 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Контрактова", як первісним кредитором, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Дартосбуд", як новим кредитором, був укладений договір про відступлення права вимоги, відповідно до пунктів 1, 2 якого первісний кредитор в порядку та на умовах, визначених цим договором, відступає новому кредитору, а новий кредитор набуває право вимоги, належне первісному кредитору за договором № 50 від 05 вересня 2008 року, укладеним між первісним кредитором та Державним підприємством "Одеський автомобільний ремонтний завод" (боржник), а саме: право сплатити заборгованості в сумі 1 080 000,00 грн.
Згідно з пунктом 4 договору про відступлення права вимоги сума цього договору складає 702 000,00 грн, яку новий кредитор сплачує первісному кредитору в день укладення цього договору.
На виконання умов цього договору Товариство з обмеженою відповідальністю "Дартосбуд" за платіжним дорученням № 256 від 21 вересня 2015 року перерахувало Товариству з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Контрактова" грошові кошти в сумі 702 000 грн.
Господарський суд Одеської області ухвалою від 22 вересня 2015 року у справі № 1-23-32/135-08-4825 про банкрутство Державного підприємства "Одеський автомобільний ремонтний завод" в порядку статті 25 Господарського процесуального кодексу України в редакції, що була чинною на час постановлення відповідної ухвали, здійснив заміну кредитора - Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Контрактова" його правонаступником - Товариством з обмеженою відповідальністю "Дартосбуд".
17 січня 2017 року Міністерство оборони України звернулося до Господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дартосбуд" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Контрактова" про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги від 21 вересня 2015 року, укладеного між відповідачами, обґрунтовуючи вимоги тим, що спірний договір за своєю правовою природою є договором факторингу та суперечить статтям 1077, 1079 Цивільного кодексу України та статтям 4, 5, 7 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", оскільки новий кредитор - відповідач-1, який за спірним договором є фактором станом на дату укладення спірного договору не мав і не має спеціального статусу фінансової установи та ліцензії на здійснення фінансових послуг, у зв`язку з чим не має права надавати фінансові послуги, бути фактором у спірному договорі та не мав достатніх повноважень на укладення спірного договору.
3. Короткий зміст рішення місцевого та оскаржуваної постанови апеляційного господарських судів і мотиви їх ухвалення.
Господарська справа № 916/144/17 розглядалася господарськими судами неодноразово.
Господарський суд Одеської області рішенням від 15 березня 2021 року, ухваленим за результатами нового розгляду справи № 916/144/17, позовну заяву задовольнив: визнав недійсним договір про відступлення права вимоги від 21 вересня 2015 року, укладений між відповідачами.
Суд першої інстанції, врахувавши правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 щодо характерних ознак договору факторингу, виходив з того, що відповідно до статей 512, 514, 1077, 1078 Цивільного кодексу України, статті 350 Господарського кодексу України, пункту 3 частини першої статті 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність", пункту 5 частини першої статті 1, пункту 11 частини першої статті 4 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" спірний договір про відступлення права вимоги від 21 вересня 2015 року за своєю правовою природою є договором факторингу, за суб`єктним складом суперечить вимогам чинного законодавства, а саме: статті 1079 Цивільного кодексу України, пункту 1 частини 1 статті 1, пункту 11 частини 1 статті 4 та частині 1 статті 7 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", як такий, що укладений відповідачем-1 як фактором, який не включений до Державного реєстру фінансових установ, не має статусу фінансової установи та не мав право здійснювати факторингові операції.
Крім того, суд дійшов висновку про те, що спірний договір порушує права та інтереси Міністерства оборони України, останнє має право на звернення до суду з позовом про визнання недійсним укладеного між відповідачами договору про відступлення права вимоги від 21 вересня 2015 року, стороною якого воно не є, оскільки є єдиним засновником, учасником та суб`єктом управлінням майном Державного підприємства "Одеський автомобільний ремонтний завод", право вимоги за зобов`язаннями якого є предметом спірного у цій справі договору. За висновком суду Міністерство оборони України було залучене до участі у справі про банкрутство Державного підприємства "Одеський автомобільний ремонтний завод" як орган управління державним (військовим) майном банкрута, безпосередньо зацікавлене у здійсненні дій, направлених на збереження майна, зокрема коштів зазначеного підприємства, а тому вчинення дій, направлених на виявлення та оспорення правочинів, предметом яких є заборгованість Державного підприємства "Одеський автомобільний ремонтний завод", укладених з порушенням законодавства, є належним та ефективним способом захисту прав позивача.
Південно-західний апеляційний господарський суд постановою від 27 січня 2022 року скасував рішення Господарського суду Одеської області від 15 березня 2021 року та відмовив у задоволенні позову. Також суд апеляційної інстанції здійснив розподіл судових витрат: витрати зі сплати судового збору за подання Міністерством оборони України позовної заяви та апеляційної скарги на рішення Господарського суду Одеської області від 08 листопада 2018 року поклав на Міністерство оборони України; витрати зі сплати судового збору за подання Товариством з обмеженою відповідальністю "Дартосбуд" апеляційної скарги на рішення Господарського суду Одеської області від 15 березня 2021 року та касаційної скарги на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 22 січня 2019 року поклав на Міністерство оборони України та стягнув з Міністерства оборони України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Дартосбуд" 2 400,00 грн витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги та 3 200,00 грн витрат зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.
Суд апеляційної інстанції погодився з висновком місцевого господарського суду про те, що спірний договір за своєю правовою природою є договором факторингу та суперечить вимогам чинного законодавства. Однак, суд визнав помилковим висновок місцевого господарського суду про те, що спірний договір порушує права та інтереси Міністерства оборони України. За висновком суду апеляційної інстанції права та інтереси Міністерства оборони України у цій справі не порушені, оскільки Міністерство не є стороною спірного договору, Державне підприємство "Одеський автомобільний ремонтний завод" є самостійним суб`єктом господарювання, який несе відповідальність належним йому майном у правовідносинах, що мають зобов`язальний характер, а Міністерство оборони України як орган управління цим підприємством не має права втручатися в оперативно-господарську діяльність зазначеного державного підприємства.
Крім того, суд апеляційної інстанції врахував висновки Верховного Суду, викладені у постанові 09 жовтня 2018 року у справі № 916/2005/17, та дійшов висновку про те, що сам факт відступлення права вимоги до Державного підприємства "Одеський автомобільний ремонтний завод" за спірним договором не свідчить про порушення прав Міністерства оборони України, оскільки у будь-якому випадку у межах справи № 1-23-32/135-08-4825 про банкрутство зазначеного державного підприємства з метою задоволення вимог кредиторів реалізація майна боржника можлива у випадку відсутності у останнього коштів для задоволення вимог як Товариства з обмеженою відповідальністю "Дартосбуд", так і інших кредиторів. У результаті укладення між відповідачами у справі спірного договору обсяг майнових зобов`язань Державного підприємства "Одеський автомобільний ремонтний завод" не змінився, оскільки до нового кредитора перейшли права у тому ж розмірі, що існували у первісного кредитора; не змінився і строк їх погашення.
4. Короткий зміст вимог касаційної скарги.
У касаційній скарзі позивач - Міністерство оборони України просить постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 27 січня 2022 року скасувати, а рішення Господарського суду Одеської області від 15 березня 2021 року залишити в силі.
5. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу.
Як на підстави касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції позивач послався на пункти 1 та 3 абзацу 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
В обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 абзацу 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, скаржник послався на те, що суд апеляційної інстанції не врахував висновки Верховного Суду викладені у постановах:
- від 18 квітня 2018 року у справі № 439/212/14-ц,
- від 18 квітня 2019 року у справі № 1-23-32/135-08-4825 (про банкрутство Державного підприємства "Одеський автомобільний ремонтний завод") щодо наявності у Міністерства оборони України законного інтересу у збереженні майна боржника (зазначеного підприємства), як особи щодо якої Міністерство здійснює управлінські майнові функції,
- від 27 січня 2020 року у справі № 761/26815/17 щодо власного інтересу заінтересованої особи (не сторони правочину) у визнанні недійсним такого правочину.
Міністерство оборони України наголошує, що у межах справи № 1-23-32/135-08-4825 про банкрутство Державного підприємства "Одеський автомобільний ремонтний завод" Міністерство оборони України було залучене судом до участі у справі як орган управління державним майном, що належить державі в особі Міністерства оборони України. Також скаржник з посиланням на правову позицію Верховного Суду України, викладену в постанові від 20 травня 2015 року у справі № 5016/12384/1012 (5/45), згідно з якою включенню до реєстру вимог кредиторів у справі про банкрутство підлягають лише дійсні вимоги кредиторів, що відповідають чинному законодавству, зазначає, що включення до кредиторських вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Дартосбуд" суми коштів, які були набуті останнім на підставі недійсного правочину, порушує як права боржника - Державного підприємства "Одеський автомобільний ремонтний завод", так і права та законні інтереси органу управління - Міністерства оборони України.
В обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 абзацу 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, скаржник зазначив про те, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував статті 203, 215 Цивільного кодексу України в частині тлумачення поняття "заінтересована особа". Скаржник послався на відсутність висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах щодо застосування цих норм права у зазначеній частині, а саме: щодо визнання недійсними договорів у правовідносинах, пов`язаних з повноваженнями такої "заінтересованої особи", як орган державної влади, наділений функцією управління державним майном у справах про банкрутство державних підприємств.
Крім того, скаржник вказує, що суд апеляційної інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови безпідставно послався на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 09 жовтня 2018 року у справі № 916/2005/17, оскільки ці висновки не є релевантними для цієї справи № 916/144/17 з огляду на те, що були зроблені у неподібних до цієї справи правовідносинах.
6. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.
Відповідач-1 у відзиві на касаційну скаргу просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Південно-Західного апеляційного господарського суду від 27 січня 2022 року залишити без змін, посилаючись на те, що доводи касаційної скарги є незаконними та необґрунтованими, не спростовують правильних висновків суду апеляційної інстанції, суд апеляційної інстанції в повному обсязі дослідив матеріали справи, прийняв правильне рішення відповідно до норм чинного законодавства. Відповідач-1 зазначає про те, що висновки Верховного Суду, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, не є релевантними для цієї справи, оскільки зроблені у неподібних до цієї справи правовідносинах.
Також відповідач-1 посилається на те, що з 25 листопада 2011 року Державне підприємство "Одеський автомобільний ремонтний завод" визнане банкрутом та із зазначеної дати усі права щодо управління державним майном перейшли від Міністерства оборони України до ліквідатора банкрута, з огляду на що Міністерство оборони України втратило право розпоряджатися майном підприємства - банкрута та, як наслідок, оскаржувати угоди, в яких стороною є банкрут.
Відповідач-2, третя особа та прокурор у встановлений Верховний Судом строк відзиви на касаційну скаргу не надали.
7. Підстави передачі справи на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду (Малашенкова Т. М., Бенедисюк І. М., Колос І. Б.) ухвалою від 01 червня 2022 року відкрив касаційне провадження у справі № 916/144/17 за касаційною скаргою Міністерства оборони України на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 27 січня 2022 року у справі № 916/144/17, призначив її до розгляду у відкритому судовому засіданні на 14 липня 2022 року о 14:20 год.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду (Малашенкова Т. М., Бенедисюк І. М., Колос І. Б.) ухвалою від 14 липня 2022 року передав справу № 916/144/17 на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з підстави, передбаченої частиною другою статті 302 Господарського процесуального кодексу України, а саме: з огляду на необхідність відступу від висновку Верховного Суду, викладеного в раніше ухваленій постанові Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати від 09 жовтня 2018 року у справі № 916/2005/17, що був врахований судом апеляційної інстанції при вирішенні спору у цій справі № 916/144/17, щодо не порушення прав та інтересів Міністерства оборони України внаслідок укладення правочинів про відступлення прав вимоги до Державного підприємства "Одеський автомобільний ремонтний завод", що належить до сфери управління Міністерства, стороною яких Міністерство не було.
Колегія суддів Касаційного господарського суду в ухвалі від 14 липня 2022 року у справі № 916/144/17 про передачу справи на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду зазначила про наявність у Верховного Суду різних підходів до встановлення наявності законного інтересу Міністерства оборони України у справах, де стороною спору є/або зачіпаються права державного підприємства, відносно якого триває процедура банкротства, та майно якого знаходиться на праві господарського відання (при цьому власником майна є Держава Україна в особі Міністерства оборони України), та відносно майна якого Міністерство здійснює управлінські майнові функції, і яке залучено до справи як орган управління державним (військовим) майном банкрута, а вимоги за оскарженим договором включені до реєстру кредиторів, а саме:
- Верховний Суд у постанові від 09 жовтня 2018 року справі № 916/2005/17 дійшов висновку про те, що сам факт відступлення прав вимоги до Державного підприємства "Одеський автомобільний ремонтний завод" не свідчить про порушення прав Міністерства оборони України як уповноваженого органу на управління майном Державного підприємства "Одеський автомобільний ремонтний завод", оскільки у будь-якому випадку у межах справи № 1-23-32/135-08-4825 про банкрутство зазначеного державного підприємства з метою задоволення вимог кредиторів реалізація майна боржника можлива у випадку відсутності у останнього коштів для задоволення вимог будь-яких кредиторів та в результаті укладення спірних договорів відступлення прав вимоги обсяг майнових зобов`язань Державного підприємства "Одеський автомобільний ремонтний завод" не змінився, оскільки до нового кредитора перейшли права в тому ж розмірі, що вони існували у первісного кредитора; не змінився і строк їх погашення;
- натомість Верховний Суд у постанові від 18 квітня 2019 року справі № 1-23-32/135-08-4825 про банкрутство Державного підприємства "Одеський автомобільний ремонтний завод" дійшов висновку про те, що у межах справи про банкрутство позивач - Міністерство оборони України - має законний інтерес у збереженні майнового комплексу боржника як особи, щодо якої Міністерство здійснює управлінські майнові функції. При цьому такий інтерес, який може не збігатися за своєю метою з метою, досягнення якої прагне сам боржник у майновій сфері. За таких обставин суд визнав наявність прав за позовом, що належать Міністерству оборони України, саме з огляду на особливості провадження у справах про банкрутство державних підприємств.
Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду ухвалою від 25 липня 2022 року прийняв касаційну скаргу Міністерства оборони України на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 27 січня 2022 року у справі № 916/144/17 до розгляду об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, призначив розгляд касаційної скарги на 02 вересня 2022 року о 10:30 у приміщенні Касаційного господарського суду.
Позиція Верховного Суду
8. Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду апеляційної інстанції.
Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, здійснивши розгляд касаційної скарги, дослідивши наведені позивачем у касаційній скарзі підстави касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції, перевіривши наявність підстав для відступу від висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 09 жовтня 2018 року у справі № 916/2005/17, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, проте підстави для відступу від зазначених висновків Верховного Суду відсутні з огляду на таке.
За змістом положень статті 55 Конституції України кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку.
Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно зі статтею 1 Господарського процесуального кодексу України в редакції, чинній станом на 17 січня 2017 року - дату звернення Міністерства оборони України до господарського суду з позовом у цій справі, підприємства, установи, організації мають право звертатися до господарського суду згідно із встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.
Відповідно до частин першої, другої статті 4 Господарського процесуального кодексу України в чинній редакції право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що підставою для звернення особи до суду є наявність у неї порушеного права та / або законного інтересу. Таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права та/або законного інтересу особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.
Вирішуючи переданий на розгляд господарського суду спір по суті, суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, тобто встановити, чи є особа, за позовом якої (або в інтересах якої) відкрито провадження у справі, належним позивачем.
Особа, яка звертається до суду з позовом, реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України, статтею 4 Господарського процесуального кодексу України право на судовий захист, вказує у позові власне суб`єктивне уявлення про її порушене право та / або охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
Позивач звертаючись до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке його право та / або охоронюваний законом інтерес порушене особою, до якої пред`явлений позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права / інтересу. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються заявлені вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.
Оцінка предмету заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права та / або інтересу позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом, на розгляд якого передано спір, крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги.
Такий правовий висновок Верховного Суду викладений у постановах від 19 вересня 2019 року у справі № 924/831/17, від 28 листопада 2019 року у справі № 910/8357/18.
У справі, що розглядається, Міністерство оборони України звернулося до господарського суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дартосбуд" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Контрактова" про визнання недійсним укладеного між відповідачами договору відступлення права вимоги від 21 вересня 2015 року.
При цьому, суди попередніх інстанцій встановили, що позивач у справі - Міністерство оборони України не є стороною зазначеного спірного договору.
Отже, на розгляд суду у цій справі передана позовна вимога про визнання недійсним договору, стороною якого позивач не є.
В обґрунтування наявності порушених прав / інтересів Міністерство оборони України зазначило про те, що хоча воно і не є стороною спірного договору, однак договір порушує його права та законні інтереси, оскільки відповідач-1 - Товариство з обмеженою діяльністю "Дартосбуд" за спірним договором про відступлення права вимоги набув право вимоги до Державного підприємства "Одеський автомобільний ремонтний завод" про стягнення заборгованості у розмірі 1 080 000,00 грн і ця вимога може бути задоволена лише за рахунок майна Державного підприємства "Одеський автомобільний ремонтний завод", який перебуває у процедурі банкрутства. Враховуючи те, що, майновий комплекс Державного підприємства "Одеський автомобільний ремонтний завод" є державною власністю та перебуває у сфері управління Міністерства оборони України, як центрального органу виконавчої влади і Міністерство оборони України було залучене до участі у справі про банкрутство, як орган, уповноважений управляти державним майном боржника, Міністерство має інтерес щодо майна боржника, зокрема безпосередньо зацікавлене у збереженні цього майна і відчуження такого майна негативно вплине на права та законні інтереси Міністерства оборони України, як уповноваженого органу управління цим майном. Міністерство зазначає про те, що вимога відповідача-1 за спірними правочином була набута за правочином, що суперечить чинному законодавству та відповідач-1 як новий кредитор за спірним договором не підлягав включенню до реєстру вимог кредиторів у справі про банкрутство та до складу учасників зборів кредиторів, з огляду на що участь відповідача-1 у зборах кредиторів порушує майнові інтереси Міністерства оборони України.
Отже, основним питанням у цій справі, що постало перед судами та, зокрема для вирішення якого справа була передана на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду, є питання наявності у Міністерства оборони України порушеного права та / або інтересу, на захист якого був поданий позов у цій справі, внаслідок укладення між відповідачами у справі спірного договору, стороною якого позивач не є, однак, який стосується зобов`язань боржника (банкрута) - Державного підприємства "Одеський автомобільний ремонтний завод", що входить до сфери управління позивача та майно якого є державним (військовим) майном, управління яким здійснює позивач та який перебуває у процедурі банкрутства.
Згідно з пунктом 2 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України визнання правочину недійсним є одним із способів захисту цивільних прав.
Відповідно до частини третьої статті 215 Цивільного кодексу України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Аналіз наведених норм матеріального права свідчить про те, що вимога про визнання правочину недійсним може бути пред`явлена особами, визначеними у Цивільному кодексі України та інших законодавчих актах, що встановлюють оспорюваність правочинів, а саме: 1) однією зі сторін правочину або 2) заінтересованою стороною (не стороною правочину), тобто особою, чиї права та / або охоронювані законом інтереси порушує цей правочин.
При цьому, Верховний Суд зазначає про те, що Цивільний кодекс України не дає визначення поняття "заінтересована особа". Зазначене поняття є оціночним, а тому коло заінтересованих осіб має з`ясовуватись у кожному конкретному випадку в залежності від обставин справи та правових норм, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, якщо інше не встановлено законом. Суди мають надати обґрунтовану оцінку доводам позивача про те, в чому саме полягає заінтересованість позивача щодо спірного правочину, які права та / або інтереси позивача (не сторони договору) порушує оспорюваний ним правочин.