Постанова
Іменем України
22 вересня 2022 року
м. Київ
справа № 621/115/19
провадження № 51-3715 км 21
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_7,
суддів ОСОБА_8., ОСОБА_9.,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_10,
прокурора ОСОБА_11.,
засудженого ОСОБА_1,
захисника в режимі відеоконференції ОСОБА_12.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 на вирок Зміївського районного суду Харківської області від 13 січня 2021 року та ухвалу Харківського апеляційного суду від 08 липня 2021 року у кримінальному провадженні № 12018220260001079 за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 ),
у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України.
Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Зміївського районного суду Харківської області від 13 січня 2021 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 121 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років 6 місяців.
Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 20 листопада 2018 року приблизно о 20:00, перебуваючи за адресою: АДРЕСА_1, в ході сварки з потерпілим ОСОБА_2, діючи умисно, завдав потерпілому один удар долонею та один удар кулаком по голові, а також не менше двох ударів ногою по тулубу, чим спричинив йому тяжкі тілесні ушкодження, від яких ІНФОРМАЦІЯ_2 він помер.
Ухвалою Харківського апеляційного суду від 08 липня 2021 року апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_1 залишено без задоволення, а вирок Зміївського районного суду Харківської області від 13 січня 2021 року - без зміни.
Вимоги, викладені у касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1 ставить питання про скасування вироку місцевого суду та ухвали апеляційного суду та призначення нового розгляду в суді першої інстанції. На обґрунтування своїх вимог вказує, що суди надали неправильну оцінку наявним доказам та неправильно встановили фактичні обставини справи, що призвело до неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність і невідповідності призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення. Зокрема, зазначає, що поза увагою судів залишились показання свідків ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 щодо обставин конфлікту між ним та потерпілим, а під час судового розгляду не встановлено, де перебував потерпілий ОСОБА_2 до і після конфлікту, а також де він перебував перед смертю. Стверджує, що в нього не було умислу на спричинення ОСОБА_2 тяжких тілесних ушкоджень, а завдані ним удари не могли призвести до таких ушкоджень, про які вказано у висновку судово-медичної експертизи. З огляду на викладене вважає, що правоохоронні органи звинуватили його у вчиненні вказаного злочину виключно через наявність у нього непогашеної судимості та через те, що він не заперечував самого факту конфлікту з потерпілим.
Від учасників судового провадження заперечень на касаційну скаргу засудженого не надходило.
Позиції інших учасників судового провадження
У судовому засіданні засуджений ОСОБА_1 та захисник ОСОБА_12. підтримали касаційну скаргу, просили її задовольнити. Прокурор ОСОБА_11. заперечувала щодо задоволення касаційної скарги, просила судові рішення залишити без зміни.
Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що зазначена касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Мотиви Суду
Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
У касаційній скарзі засуджений вказує про незаконність вироку місцевого суду та ухвали апеляційного суду.
Зокрема, як на підставу для скасування оскаржуваних судових рішень засуджений зазначає про невідповідність висновків суду, викладених у судових рішеннях, фактичним обставинам справи, вважаючи, що місцевий суд надав неправильну оцінку наявним доказам у справі.
Засуджений наголошує, що під час судового розгляду не встановлено, де перебував потерпілий ОСОБА_2 до і після конфлікту, а також де він перебував перед смертю, що може вказувати про те, що тілесні ушкодження він отримав в іншому місці.
Стверджує, що у нього не було умислу на спричинення ОСОБА_2 тяжких тілесних ушкоджень, а завдані ним удари не могли призвести до таких ушкоджень, про які вказано у висновку судово-медичної експертизи.
Тобто зі змісту касаційної скарги вбачається, що, не погоджуючись із викладеними у вироку суду висновками, засуджений фактично вказує про неповноту та однобічність судового розгляду, оспорюючи відповідність висновків суду, викладених у судових рішеннях, фактичним обставинам кримінального провадження, просить доказам, зокрема показанням свідків, дати іншу оцінку, ніж та, яку місцевий суд надав під час розгляду кримінального провадження.
Однак такі доводи засудженого не можуть бути предметом касаційного розгляду, оскільки відповідно до вимог ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції позбавлений можливості встановлювати достатність обсягу судового розгляду для постановлення остаточного рішення, здійснювати оцінку здобутих судами першої та апеляційної інстанцій доказів, вирішувати питання про їх достовірність, встановлювати інші фактичні обставини справи, ніж ті, які викладені в судових рішеннях.
З огляду на процесуальні повноваження суду касаційної інстанції, який є судом права, а не факту, під час касаційного розгляду суд має оперувати тими фактичними обставинами та доказовою базою, які встановлені судами попередніх інстанцій, та зобов`язаний перевіряти правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права.
За таких обставин доводи касаційної скарги засудженого в цій частині є неспроможними.
Як убачається з вироку, висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні ним злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, за викладених у вироку обставин ґрунтуються на доказах, досліджених та належно оцінених у судовому засіданні.
Такі висновки суд зробив на підставі показань самого засудженого ОСОБА_1, який не заперечував завдання потерпілому ОСОБА_2 ударів, свідків ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, які також підтвердили наявність словесного конфлікту між засудженим та потерпілим, який переріс в бійку, та показань експерта ОСОБА_6, який вказав, що виявлені на тілі ОСОБА_2 тілесні ушкодження перебувають у причинно-наслідковому зв`язку із настанням його смерті, та могли утворитися за обставин, які викладені в обвинуваченні.
Крім того, місцевим судом досліджено як доказ винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому злочину дані, що містяться у протоколі огляду місця події від 21 листопада 2018 року, під час якого виявлено труп ОСОБА_2, протоколі слідчого експерименту за участю ОСОБА_1 від 12 грудня 2018 року, під час якого він показав, як та куди завдавав ударів ОСОБА_2 .
Також судом першої інстанції співставлено, проаналізовано і покладено в основу обвинувального вироку дані, що містяться у висновку судово-медичної експертизи трупа ОСОБА_2 № 12-17/172-ВЛ/18 від 09 січня 2019 року, висновку додаткової судово-медичної експертизи трупа ОСОБА_2 № 12-14/5-3м/19 від 16 січня 2019 року, висновку судово-психіатричної експертизи ОСОБА_1 № 928 від 17 грудня 2018 року.
Місцевий суд у вироку вказав, що зазначені докази в їх сукупності є послідовними, не містять протиріч та узгоджуються між собою.
Тобто висновки про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому злочину місцевий суд належним чином вмотивував дослідженими під час судового розгляду доказами, які було оцінено відповідно до вимог закону та визнано судом достатніми та взаємозв`язаними для ухвалення обвинувального вироку щодо нього.