Постанова
Іменем України
20 вересня 2022 року
м. Київ
справа № 331/1476/19
провадження № 51-3446 км 21
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_16,
суддів ОСОБА_17, ОСОБА_18,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_19,
прокурора ОСОБА_20,
засудженого в режимі відеоконференції ОСОБА_1,
захисника в режимі відеоконференції ОСОБА_21,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги потерпілого ОСОБА_2 та прокурора ОСОБА_22 на ухвалу Запорізького апеляційного суду від 30 вересня 2021 року, касаційну скаргу захисника ОСОБА_23 в інтересах засудженого ОСОБА_1 на вирок Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 26 лютого 2021 року та ухвалу Запорізького апеляційного суду від 30 вересня 2021 року у кримінальному провадженні № 12018080000000380 за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 ),
у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 286, ч. 1 ст. 135 КК України.
Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 26 лютого 2021 року ОСОБА_1 засуджено:
- за ч. 2 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки;
- за ч. 1 ст. 135 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік.
На підставі положень ч. 1 ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим визначено ОСОБА_1 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.
Цивільний позов потерпілого ОСОБА_2 задоволено частково. Постановлено стягнути із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 майнову шкоду в сумі 22 804,82 грн та моральну шкоду в сумі 600 000 грн.
Зазначеним вироком також вирішено долю речових доказів.
Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 13 грудня 2018 року приблизно о 19:05, перебуваючи в стані наркотичного сп`яніння, керуючи автомобілем марки "ВАЗ 2101" д.н.з. НОМЕР_1, перевищуючи дозволену швидкість руху в межах населеного пункту, рухаючись на червоний сигнал світлофору на перехресті просп. Соборного та вул. Фортечної у м. Запоріжжі, порушив вимоги пунктів 2.9 а, 8.7.3 е, 12.4, 12.9 б Правил дорожнього руху України, в результаті чого здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_3, яка перетинала проїжджу частину по регульованому пішохідному переході, чим спричинив останній тяжкі тілесні ушкодження, від яких вона померла на місці пригоди.
Крім того, ОСОБА_1 13 грудня 2018 року приблизно 19:05, після здійснення наїзду на пішохода ОСОБА_3, порушуючи вимоги п. 2.10 г Правил дорожнього руху України, медичну допомогу не викликав, за допомогою до перехожих не звернувся, тобто не вжив жодних заходів для надання першої медичної допомоги ОСОБА_3, яка через його дії перебувала у небезпечному для життя стані та була позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження внаслідок безпорадного стану, та зник з місця дорожньо-транспортної пригоди.
Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 30 вересня 2021 року апеляційну скаргу захисника ОСОБА_23 задоволено частково, а вирок Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 26 лютого 2021 року в частині призначеного покарання змінено.
Призначено ОСОБА_1 покарання:
- за ч. 2 ст. 286 КК України у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки;
- за ч. 1 ст. 135 КК України у виді позбавлення волі на строк 1 рік.
На підставі положень ч. 1 ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим визначено ОСОБА_1 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.
В іншій частині вирок суду першої інстанції залишено без зміни.
Вимоги, викладені у касаційних скаргах, та узагальнені доводи осіб, які їх подали
У касаційній скарзі потерпілий ОСОБА_2 просить скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. На обґрунтування своїх вимог вказує про те, що змінюючи вирок місцевого суду в частині призначеного ОСОБА_1 покарання, апеляційний суд належним чином не оцінив та не врахував тяжкість вчинених ним злочинів, дані про його особу, відсутність обставин, які пом`якшують покарання, а також думку потерпілого щодо такого покарання. Вважає, що поза увагою апеляційного суду залишилися характер протиправної поведінки ОСОБА_1, який, будучи у стані наркотичного сп`яніння, грубо порушив правила дорожнього руху, що призвело до негативних наслідків у виді смерті людини, втік з місця дорожньо-транспортної пригоди, при цьому своєї вини не визнав, вибачення не попросив, заподіяну шкоду не відшкодував. Таким чином вважає, що, не встановивши жодної обставини, яка може пом`якшити покарання, апеляційний суд безпідставно дійшов висновку про надмірну суворість призначеного ОСОБА_1 покарання, при цьому свого рішення в цій частині належним чином не мотивував, чим порушив вимоги ст. 419 КПК України.
У касаційній скарзі прокурор ОСОБА_22 ставить питання про скасування ухвали апеляційного суду та призначення нового розгляду у суді апеляційної інстанції у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінальних правопорушень та особі засудженого через м`якість. Обґрунтовуючи свої вимоги, прокурор вказує, що суд апеляційної інстанції, пом`якшуючи ОСОБА_1 покарання, не врахував грубого порушення правил дорожнього руху та тяжких наслідків вчинених ним злочинів у виді смерті людини. Вважає, що, змінюючи вирок місцевого суду, апеляційний суд не врахував наявність обставини, яка обтяжує ОСОБА_1 покарання - вчинення кримінального правопорушення у стані, викликаному вживанням наркотичних засобів. Крім того, вказує, що поза увагою апеляційного суду залишилась думка потерпілого ОСОБА_2, який з огляду на ставлення ОСОБА_1 до скоєного, відсутність каяття та будь-якого відшкодування шкоди, просив призначити засудженому найсуворіше покарання у виді позбавлення полі на строк 8 років.
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_23 просить скасувати вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду, а кримінальне провадження закрити у зв`язку із відсутністю у діях ОСОБА_1 складу інкримінованих йому злочинів. Обґрунтовуючи свої вимоги, вказує, що місцевий суд допустив неповноту судового розгляду, а матеріали кримінального провадження не містять доказів винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочинів. Зокрема стверджує, що з метою підтвердження або спростування обставин, з`ясування яких мало істотне значення для встановлення об`єктивної істини, стороною захисту заявлялись клопотання про проведення комплексної інженерно-транспортної експертизи, комплексної судово-медичної експертизи, транспортно-трасологічної експертизи, відео-технічної експертизи, а також про проведення слідчого експерименту за участю ОСОБА_1 . Відповідні клопотання були мотивовані тим, що докази, надані стороною обвинувачення, не давали всіх відповідей на питання щодо дійсного механізму дорожньо-транспортної пригоди, розташування та рух її учасників, під час допиту свідки по різному вказували траєкторію руху потерпілої, швидкість руху автомобіля під керуванням ОСОБА_1 та на який сигнал світлофору він виїхав на перехрестя. Однак місцевий суд безпідставно відмовив у задоволенні вказаних клопотань, що призвело до однобічності судового розгляду. Таким чином вважає, що суддя ОСОБА_24 під час розгляду кримінального провадження, розуміючи, що за наявних доказів у справі ОСОБА_1 має бути виправданий, навмисно відмовила у задоволенні клопотань захисника, що викликає сумнів у її безсторонності й неупередженості, а тому перешкодило всебічному, повному та об`єктивному розгляду кримінального провадження. Крім того, вказує, що висновок інженерно-транспортної експертизи № 9-166 від 27 березня 2019 року, на який суд посилається як на доказ винуватості ОСОБА_1, зроблений неповно та на підставі суперечливих даних, а тому має бути виключений із складу доказів у справі, оскільки ставить під сумнів справедливість вироку в цілому. Зазначає, що потерпілий ОСОБА_2 є діючим працівником поліції, а тому, використовуючи своє службове становище, мав можливість впливати на слідчих під час досудового розслідування, а також на експертів, які й зробили відповідні експертні висновки у кримінальному провадженні.
Від учасників судового провадження заперечень на касаційні скарги потерпілого, прокурора та захисника не надходило.
Позиції інших учасників судового провадження
У судовому засіданні засуджений ОСОБА_1 та захисник ОСОБА_21 підтримали касаційну скаргу захисника ОСОБА_23, просили її задовольнити, заперечували щодо задоволення касаційних скарг потерпілого та прокурора. Прокурор ОСОБА_20 підтримала касаційні скарги прокурора ОСОБА_22 та потерпілого ОСОБА_2, у задоволенні касаційної скарги захисника ОСОБА_23 просила відмовити.
Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши наведені в касаційних скаргах доводи та дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга захисника задоволенню не підлягає, а касаційні скарги потерпілого та прокурора підлягають задоволенню з таких підстав.
Мотиви Суду
Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
У касаційній скарзі захисник вказує про незаконність вироку місцевого суду та ухвали апеляційного суду.
Зокрема, як на підставу для скасування оскаржуваних судових рішень захисник зазначає про неповноту та однобічність судового розгляду, відсутність доказів, які б підтверджували винуватість ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованих йому дій.
Стверджує, що з метою підтвердження або спростування обставин, з`ясування яких мало істотне значення для встановлення об`єктивної істини, стороною захисту заявлялись клопотання про проведення комплексної інженерно-транспортної експертизи, комплексної судово-медичної експертизи, транспортно-трасологічної експертизи, відео-технічної експертизи, а також про проведення слідчого експерименту за участю ОСОБА_1 .
Відповідні клопотання були мотивовані тим, що докази, надані стороною обвинувачення, не давали всіх відповідей на питання щодо дійсного механізму дорожньо-транспортної пригоди, розташування та рух її учасників, під час допиту свідки по різному вказували траєкторію руху потерпілої, швидкість руху автомобіля під керуванням ОСОБА_1 та на який сигнал світлофору він виїхав на перехрестя.
Крім того, вказує, що висновок інженерно-транспортної експертизи № 9-166 від 27 березня 2019 року, на який суд посилається як на доказ винуватості ОСОБА_1, зроблений неповно та на підставі суперечливих даних, а тому має бути виключений із складу доказів у справі, оскільки ставить під сумнів справедливість вироку в цілому.
Тобто зі змісту касаційної скарги вбачається, що, не погоджуючись із викладеними у вироку суду висновками, захисник фактично вказує про неповноту та однобічність судового розгляду, оспорюючи відповідність висновків суду, викладених у судових рішеннях, фактичним обставинам кримінального провадження, просить доказам, зокрема показанням свідків, дати іншу оцінку, ніж та, яку місцевий суд надав під час розгляду кримінального провадження.
Однак такі доводи захисника не можуть бути предметом касаційного розгляду, оскільки відповідно до вимог ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції позбавлений можливості встановлювати достатність обсягу судового розгляду для постановлення остаточного рішення, здійснювати оцінку здобутих судами першої та апеляційної інстанцій доказів, вирішувати питання про їх достовірність, встановлювати інші фактичні обставини справи, ніж ті, які викладені в судових рішеннях.
З огляду на процесуальні повноваження суду касаційної інстанції, який є судом права, а не факту, під час касаційного розгляду суд має оперувати тими фактичними обставинами та доказовою базою, які встановлені судами попередніх інстанцій, та зобов`язаний перевіряти правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права.
За таких обставин доводи касаційної скарги захисника в цій частині є неспроможними.
Як убачається з вироку, висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні ним злочинів, передбачених ч. 2 ст. 286, ч. 1 ст. 135 КК України, за викладених у вироку обставин ґрунтуються на доказах, досліджених та належно оцінених у судовому засіданні.
Такі висновки суд зробив на підставі показань самого засудженого ОСОБА_1, який не заперечував факту наїзду на пішохода ОСОБА_3, однак стверджував, що він рухався на дозволений сигнал світлофору, а сам наїзд відбувся поза межами пішохідного переходу, в стані наркотичного сп`яніння він не перебував, місце дорожньо-транспортної пригоди він не залишав, а відвозив дитину додому, після чого повернувся на місце події.
Також висновки суду ґрунтуються на підставі показань свідків ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, експерта ОСОБА_12, потерпілого ОСОБА_2 .
Зокрема, як убачається зі змісту вироку, свідок ОСОБА_4 вказав, що, керуючи автомобілем, ОСОБА_1 перетинав перехрестя просп. Соборного та вул. Фортечної на мигаючий жовтий сигнал світлофору, коли в полі зору з`явилась жінка, він закричав "Людина!". ОСОБА_1 почав гальмувати та вживати заходи для об`їзду пішохода, проте не зміг цього зробити.
Свідок ОСОБА_13 пояснив, що у момент проїзду перехрестя він дивився у бокове вікно, потім почув як ОСОБА_4 викрикнув "Людина!", після чого побачив на капоті автомобіля, яким керував ОСОБА_1, пішохода, яку відкинуло на проїжджу частину.
Свідок ОСОБА_6 пояснила, що стояла біля пішохідного переходу на просп. Соборному. Навпроти неї на іншій стороні проїжджої частини стояла жінка, для якої загорівся зелений сигнал світлофору, вона почала рух, у цей час її збив автомобіль "ВАЗ" світлого кольору.
Свідок ОСОБА_7 зазначив, що керуючи рейсовим автобусом, зупинився на перехресті вул. Фортечної та просп. Соборного на червоний сигнал світлофору. Після чого почув глухий удар, підняв голову та побачив як на пішохідному переході, для якого був ввімкнений зелений сигнал світлофора, лежав чорний пакет, за 30 метрів від пішохідного переходу стояв автомобіль "ВАЗ", з капоту якого впала людина.
Свідок ОСОБА_8 пояснив, що він перебував в салоні рейсового автобуса та готувався вийти на зупинці на перехресті вул. Фортечної та просп. Соборного. Потім він почув глухий звук, який привернув його увагу, повернувшись, він побачив як впало тіло людини. Коли він вийшов з автобуса, то побачив автомобіль "ВАЗ", від якого за 15 метрів лежала жінка. З автомобіля вийшло двоє чоловіків, та неподалік кафе "Сохо" серед натовпу стояв водій автомобіля з дитиною на руках, якого він потім втратив із поля зору.
Свідки ОСОБА_9 та ОСОБА_10 зазначили, що прибули на місце дорожньо-транспортної пригоди у складі бригади швидкої медичної допомоги. На місці події вони побачили жінку, яка лежала на проїжджій частині, неподалік стояв автомобіль "ВАЗ". Після того як була констатована смерть потерпілої, вони залишили місце події, оскільки там працювали працівники поліції.
Відповідно до показань потерпілого ОСОБА_2, які викладені у мотивувальній частині вироку, він не був очевидцем події. Після дзвінка від батька за 15-20 хвилин він прибув на місце дорожньо-транспортної пригоди, де побачив автомобіль "ВАЗ", недалеко від якого лежала його мати без ознак життя. Зауважив, що весь час, поки він перебував на місці події, ОСОБА_1 він не бачив, а працівники поліції йому повідомили, що водій автомобіля зник з місця пригоди.
Крім того, місцевим судом досліджено як доказ винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованих йому злочинів дані, що містяться у протоколі прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення від 13 грудня 2018 року, протоколі затримання ОСОБА_1 від 13 грудня 2018 року, протоколі огляду місця події від 13 грудня 2018 року, протоколах проведення слідчого експерименту від 04 січня 2019 року за участю свідків ОСОБА_4, ОСОБА_13, ОСОБА_6, протоколах проведення слідчого експерименту від 24 березня 2019 року за участю свідків ОСОБА_14, ОСОБА_7, ОСОБА_6, протоколах пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 23 березня 2019 року за участю свідків ОСОБА_8, ОСОБА_9, протоколах пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 25 березня 2019 року за участю свідків ОСОБА_10, ОСОБА_15, відеозаписі з камер зовнішнього спостереження, на якому зафіксовано рух автомобіля "ВАЗ".
Також судом першої інстанції співставлено, проаналізовано і покладено в основу обвинувального вироку дані, що містяться у відповіді директора Комунальної установи "Територіальне медичне об`єднання "Обласний центр екстренної медичної допомоги та медицини катастроф" Запорізької обласної ради № 254/01-16 від 26 березня 2019 року, висновках судових інженерно-транспортних експертиз № 9-13 від 17 січня 2019 року, № 9-30 від 21 січня 2019 року, №9-166 від 27 березня 2019 року, висновку судово-біологічної експертизи № 8-35 від 12 грудня 2019 року, висновку судової експертизи матеріалів № 6-24 від 14 березня 2019 року, висновку судово-медичної експертизи трупа ОСОБА_3 № 4441 від 18 січня 2019 року, висновку комісійної судово-медичної експертизи № 36/к від 25 лютого 2019 року, а також висновку лікаря Комунальної установи "Обласний клінічний наркологічний диспансер" від 13 грудня 2018 року, відповідно до якого ОСОБА_1 на час огляду перебував у стані наркотичного сп`яніння (метамфетамін).