Постанова
Іменем України
21 вересня 2022 року
м. Київ
справа № 369/1943/20/
провадження № 61-18790св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Воробйової І. А. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Сташкова Анастасія Григорівна,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 19 липня 2021 року у складі судді
Дубас Т. В. та постанову Київського апеляційного суду від 19 жовтня
2021 року у складі колегії суддів: Кравець В. А., Желепи О. В., Мазурик О. Ф.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Сташкова А. Г., про визнання договорів купівлі-продажу нерухомого майна недійсними з підстав фіктивності.
Позов мотивував тим, що 10 жовтня 2019 року на автодорозі Київ - Чоп (34 км + 900 м) у с. Бузова сталася дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП),
з участю належного йому автомобіля AUDI А6, номерний знак НОМЕР_1,
та автомобіля Кіа Rio, номерний знак НОМЕР_2, під керуванням водія ОСОБА_3, внаслідок якої транспортні засоби отримали механічні пошкодження та був складений протокол про адміністративне правопорушення серії ДПР18 № 223539 від 16 жовтня 2019 року.
Постановою Києво-Святошинського районного суду Київської області
від 18 листопада 2019 року у справі № 369/13916/19, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 02 січня 2020 року,
ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП), та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 340 грн у дохід держави, а також стягнуто судовий збір у розмірі 384,20 грн.
Відповідно до звіту від 07 листопада 2019 року № 11-19-М258 "Про незалежну оцінку вартості матеріального збитку колісного транспортного засобу AUDI А6 номерний знак НОМЕР_1, власником якого є ОСОБА_1" оціночна вартість (розмір) матеріального збитку, заподіяного автомобілю AUDI А6
урезультаті пошкодження станом на 05 листопада 2019 року, становить
333 863,44 грн.
Оскільки згідно з полісом № 126615992 обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів страхова сума за шкоду, заподіяну майну, становить 100 000 грн, різницю, непокриту страховою сумою, у розмірі 233 863,44 грн мав би відшкодувати
ОСОБА_3, як винна особа.
Проте під час розгляду адміністративної справи № 369/13916/19 в суді ОСОБА_3 передбачав негативні наслідки для себе у випадку відшкодування збитків шляхом звернення стягнення на нерухоме майно,
у зв`язку з чим 11 грудня 2019 року уклав з ОСОБА_2 нотаріально посвідчені договори купівлі-продажу належного йому житлового будинку,
що розташований за адресою: АДРЕСА_1, та земельної ділянки площею 0,1456 га, кадастровий номер 3222480800:11:003:0035, за цією ж адресою.
Зазначені договори купівлі-продажу житлового будинку і земельної ділянки
є фіктивними, оскільки воля відповідачів не відповідала їх прояву та вони не переслідували реального настання правових наслідків, обумовлених вказаними правочинами, їх діїбуливчинені на перехід права власності на нерухоме майно з метою приховання майна від виконання в майбутньому судового рішення про відшкодування шкоди, завданої внаслідок ДТП, винним у вчиненні якого визнано ОСОБА_3 .
Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_1 просив судвизнати недійсними: нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу житлового будинку, загальною площею 119,8 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1, укладений 11 грудня 2019 року між відповідачами, та договір купівлі-продажу земельної ділянки, площею 0,1456 га, кадастровий номер 3222480800:11:003:0035, що розташована за цією ж адресою, укладений 11 грудня 2019 року між тими ж сторонами.
Упорядку застосування наслідків недійсності правочину скасувати державну реєстрацію права власності на зазначені земельну ділянку та житловий будинок. Стягнути з відповідача судові витрати у справі.
Короткий зміст оскаржуваних судових рішень
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області
від 19 липня 2021 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 19 жовтня 2021 року, у задоволенні позову
ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду мотивовані тим, що позивачем не доведено належними і допустимими доказами обставини, на які він посилався як на підставу для визнання недійсними договорів купівлі-продажу. Фактичні обставини справи свідчать про те, що передбачені договорами купівлі-продажу від 11 грудня 2019 року правові наслідки дійсно настали, сторони договору відповідачі у справі вчинили усі передбачені цими договорами дії, виконали їх, передавши майно від продавця покупцю
з отриманням продавцем коштів за здійснений продаж майна, що в свою чергу виключає можливість визнання такого договору фіктивним.
На момент укладення оспорюваних договорів були відсутні будь-які арешти щодо зазначеного нерухомого майна або встановлені заборони на його відчуження.
Згідно з копією свідоцтва про розірвання шлюбу від 29 квітня 1986 рокута самих договорів, на момент укладання правочинів відповідачі не перебували
у шлюбі.
Відхиляючи доводи позивача про укладення спірних договорів купівлі-продажу з метою уникнення грошових зобов`язань перед ним, як підставу для визнання цих правочинів недійсними, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що під час розгляду справи наявність таких обставин не доведено, зокрема ухвала Святошинського районного суду
міста Києва від 29 листопада 2019 року про відкриття провадження у справі
№ 759/22174/19за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа - ПрАТ "СК АСКО - Донбас Північний", про відшкодування майнової шкоди не свідчить про майбутнє задоволення судом заявлених
ОСОБА_1 вимог і саме в тому розмірі, що зазначений у позовній заяві. По суті на момент розгляду цієї справи суду не надано жодних доказів про прийняття рішення про стягнення з відповідача будь-яких збитків на користь позивача.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У листопаді 2011 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, не погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій щодо відмови у задоволенні позову та посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та прийняти нову постанову про задоволення позовних вимог.
Також заявник просить передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 23 грудня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі, справу витребувано із суду першої інстанції.
28 липня 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 15 вересня 2022 року справу призначено до судового розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції застосовано норми права без урахування висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16 (провадження № 14-260цс19), у якому вказано, що позивач вправі звернутися до суду із позовом провизнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3
ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України.
Судами застосовано норми права без урахування висновків, викладених
у постановах Верховного Суду від від 14 січня 2020 року у справі
№ 489/5148/18 (провадження № 61-20593св19), від 24 березня 2020 року
усправі № 704/1410/18 (провадження № 61-359св20),14 липня 2020 року
усправі № 754/2450/18 (провадження № 61-18350св19), та не враховано,
що будь-який правочин, який вчиняється боржником у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, який спрямований на обмеження його платоспроможності, має ставитися під сумнів та сам по собі набуває ознак фраудаторного правочину.
Також як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема на відсутність висновку Верховного Суду з питання застосування норми права у справах про визнання правочинів купівлі-продажу (відчуження) недійсними (фраудаторними), вчинених особою не з родичем, але із близькою пов`язаною особою, у період настання у нього зобов`язання з погашення заборгованості перед іншою особою, якій було завдано шкоди, внаслідок чого боржник перестав бути платоспроможним, та з метою подальшого унеможливлення виконання своїх зобов`язань у примусовому порядку за рахунок належного йому майна.
Суди не врахували очевидний факт, що ОСОБА_3 здійснив відчуження,
а ОСОБА_2 набула у власність спірне нерухоме майно, виключно
з подальшою метою та умислом виключити можливість виконання зобов`язання з відшкодування матеріальної шкоди в примусовому порядку
за рахунок цього майна перед ОСОБА_1, оскільки безумовно передбачали негативні для себе наслідки внаслідок майбутнього виконання судового рішення про відшкодування матеріальної шкоди, а отже, оспорювані правочини за своєю правовою природою є фраудаторними та підлягають визнанню недійсними.
У випадку, якщо Верховний Суд вважатиме, що правові висновки, на які він посилається, не підлягають застосуванню до спірних правовідносин з підстав їх нерелевантності, заявник просив передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки спір містить виключну правову проблему
і така передача необхідна для забезпечення розвитку права і формування єдиної правозастосовчої практики.
Відзиви на касаційну скаргу інші учасники справи до Верховного Суду не подали
Фактичні обставини справи, встановлені судами
10 жовтня 2019 року на автодорозі Київ - Чоп (34 км + 900 м) у с. Бузова сталася дорожньо-транспортна пригода, з участю автомобіля AUDI А6, номерний знак НОМЕР_1, який належить на праві власності
ОСОБА_1, та автомобіля Кіа Rio, номерний знак НОМЕР_2, під керуванням водія ОСОБА_3, у зв`язку з чим транспортні засоби отримали механічні пошкодження.
Постановою Києво-Святошинського районного суду Київської області
від 18 листопада 2019 року у справі № 369/13916/19, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 02 січня 2020 року,
ОСОБА_3 визнано винниму вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 340 грн у дохід держави,
а також стягнуто судовий збір у розмірі 384,20 грн.
З метою визначення вартості завданої позивачу шкоди в результаті ДТП,
05 листопада 2019 відбувся огляд автомобіля AUDI А6. Відповідно до звіту
від 07 листопада 2019 року № 11-19-М258 "Про незалежну оцінку вартості матеріального збитку колісного транспортного засобу AUDI А6, номерний знак НОМЕР_1, власником якого є ОСОБА_1 ", зафіксовано пошкодження транспортного засобу AUDI А6, отримані в результаті дорожньо-транспортної пригоди, та прорахована вартість відновлювального ремонту транспортного засобу, яка складає 848 448,50 грн. Оціночна вартість (розмір) матеріального збитку, заподіяного автомобілю позивача AUDI А6 в результаті пошкодження станом на 05 листопада 2019рокустановить 333 863,44 грн.
11 грудня 2019 року між відповідачами були укладені договори купівлі-продажу житлового будинку (з господарськими будівлями та спорудами), розташованого за адресою: АДРЕСА_1, та земельної ділянки площею 0,1456 га, кадастровий номер 3222480800:11:003:0035, за цією ж адресою.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;