Постанова
Іменем України
21 вересня 2022 року
м. Київ
справа № 404/8154/19
провадження № 61-1493св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач -ОСОБА_1,
відповідач -Публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк",
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Кіровського районного суду міста Кіровограда від 13 липня 2021 року у складі судді
Кулінка Л. Д. та постанову Кропивницького апеляційного суду від 30 листопада 2021 року в складі колегії суддів: Чельник О. І., Єгорової С. М., Черненка В. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" (далі по тексту - АТ КБ "ПриватБанк") про захист прав споживачів та визнання недійсними пунктів кредитного договору.
Позов мотивований тим, що 13 листопада 2007 року між ним та відповідачем укладено кредитний договір №KGMDGA01580019 від 13 листопада 2007 року. Відповідно до пунктів 1.1. та 7.1 указаного договору банк надає позичальнику кредитні кошти (кредит) в іноземній валюті, в сумі 20 000 доларів США з урахуванням 4 888 доларів США на сплату страхових внесків, передбачених підпунктами 2.1.3, 2.2.7, а позичальник зобов`язується прийняти належним чином використовувати і повернути банку кредиті кошти (кредит) та сплатити плату за кредит у порядку та на умовах, зазначених у договорі.
За умовами договору, укладеного між сторонами, банк зобов`язався надати позивачу кредитні кошти шляхом надання готівкою через касу на строк по
13 листопада 2027 року включно у вигляді непоновлювальної кредитної лінії у розмірі 24 880,00 доларів США наступні цілі: придбання житла 20 000,00 доларів США та 4 880,00 доларів США на сплату страхових платежів у випадках та порядку передбачених договором.
Погашення за кредитним договором здійснюється в період з "13" по "18" число кожного місяця щомісячним платежем в сумі 249,08 доларів США, що складається із заборгованості по кредиту, відсоткам, винагороди, комісії.
За умовами підпункту 2.2.5 позичальник доручає банку списувати кошти із своїх по рахунків у валюті кредиту або у валюті, відмінної від валюти кредиту при наявності необхідної суми коштів, не наданих у кредит, у межах сум, які підлягають сплаті банку за цим договором, при настанні строків платежів (здійснювати договірне списання).
Відповідно до пункту 2.2.7. кредитного договору позичальник зобов`язався надавати банку належним чином оформлені, згідно пункту 7.3. цього договору, іпотеки, поруки та інших для забезпечення виконання зобов`язань за даним договором, договір страхування заставного майна. У випадку не подання позичальником банку підтверджуючого документа страхових платежів по погодженим з банком договорам страхування, банк сплачує страхові платежі за рахунок кредиту, відповідно до пункту 2.1.3 указаного договору. Позичальник зобов`язується погасити суму кредиту, направлену на оплату чергового платежу і сплатити відсотки за користування не пізніше 30 днів з дня перерахування банком страхового платежу. У разі непогашення цієї частини кредиту в зазначений термін, вона вважається простроченою і позичальник зобов`язаний сплатити відсотки за її користування, відповідно до пунктів 3.2 і 3.8. даного договору.
З метою забезпечення виконання зобов`язань позичальника за вказаним кредитним договором 13 листопада 2007 року між ним та відповідачем укладено договір іпотеки, за умовами якого ОСОБА_1 передав в іпотеку банку належне йому на праві власності майно, а саме квартиру, яка розташована по АДРЕСА_1 .
На виконання умов договору 13 листопада 2007 року банком видано позивачу 20 000,00 доларів США.
Разом з тим, за умовами кредитного договору (пункт 7.1) передбачено сплату "позичальником" винагороди за надання фінансового інструменту щомісяця в період сплати у розмірі 0.20% від суми виданого кредиту (49,76 доларів США щомісячно), однак у кредитному договорі не зазначено, які саме послуги за вказану винагороду надаються споживачу.
Згідно з абзацами другим та третім частини четвертої статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" (у редакції, чинній момент укладення спірного кредитного договору) споживач не зобов`язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки, комісії або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені у договорі. Кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього закону.
Умови пункту 7.1 кредитного договору №KGMDGA01580019 від 13 листопада 2007 року суперечать положенням частини п`ятої статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" (у редакції чинній на момент укладання спірного кредитного договору), тому відповідно до статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" вказані умови договору є недійсними з моменту укладання.
З урахуванням наведеного просив суд:
визнати недійсним пункт 7.1 кредитного договору № KGMDGA01580019 від
13 листопада 2007 року, укладений між ним та відповідачем, в частині сплати ОСОБА_1 винагороди за надання фінансового інструменту щомісяця в період сплати у розмірі 0,20 % від суми виданого кредиту,
визнати недійсним пункт 7.1. Додаткової угоди від 14 травня 2013 року № 1 до кредитного договору №KGMDGA01580019 від 13 листопада 2007 року в частині сплати ОСОБА_1 винагороди за надання фінансового інструменту щомісяця в період сплати у розмірі 0,20 % від суми виданого кредиту.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Кіровського районного суду міста Кіровограда від 13 липня 2021 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що оспорюваний договір містить зазначену суму кредиту, мету надання кредиту; форми його забезпечення; розмір процентів за користування кредитом; суму кредиту та її складові, строк, на який надається кредит, детальний розпис загальної вартості платежів за договором, що включає в себе суми платежів із повернення кредиту та строки їх здійснення, процентів, комісійних винагород, інших супутніх платежів, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги та розрахунок сукупної вартості кредиту і реальної процентної ставки; можливість та наслідки дострокового повернення кредиту та його умови.
Аналіз статей 11, 18 Закону України "Про захист прав споживачів", пункту 2.4 Правил бухгалтерського обліку доходів і витрат банків України, затверджених постановою Національного банку України від 18 червня 2003 року № 255, дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.
З урахуванням указаний статей, а також статті 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність" і пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року
№ 168, оцінюючи умови оспорюваного кредитного договору, встановлено, що сплата винагороди за надання фінансового інструменту, тобто коштів, які супроводжують кредит, є несправедливою умовою кредитного договору і в цій частині доводи позивача є обґрунтованими.
Водночас, у поданому відзиві на позов, підтримавши вказану позицію в судовому засіданні, представник відповідача просив застосовувати позовну давність.
Встановивши, що строк для звернення з позовом пропущений без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього. Оспорюваними умовами договору порушується права позивача як споживача, вказана умова договору є несправедливою, проте ОСОБА_1 пропустив позовну давність для звернення до суду про визнання їх недійсними, оскільки саме з дати укладення договору починається перебіг позовної давності. Оскільки кредитний договір укладений між позивачем та відповідачем 13 листопада 2007 року, а позивач звернувся до суду з позовом за захистом порушених прав 14 листопада 2019 року, отже з пропуском позовної давності. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 10 липня 2019 року по справі № 311/711/16-ц (провадження 61-21232св18).
З огляду на вказане вимоги ОСОБА_1 про визнання недійсним пункту 7.1 кредитного договору та пункту 3 Додаткової угоди № 1 до кредитного договору щодо викладення пункту 7.1. договору є обґрунтованими. Проте враховуючи, що позивач пропустив позовну давність, позов задоволенню не підлягає.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Кропивницького апеляційного суду від 30 листопада 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Кіровського районного суду міста Кіровограда від 13 липня 2021 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що оцінюючи оспорювані умови кредитного договору, суд першої інстанції правильно встановив, що сплата винагороди за надання фінансового інструменту, тобто коштів, які супроводжують кредит, є несправедливою умовою кредитного договору та такою, що суперечить Закону України "Про захист прав споживачів".
Разом з тим, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин місцевий суд не врахував правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18), згідно з якими у разі, якщо недійсність правочину встановлена законом, то визнання недійсним такого правочину судом не вимагається; визнання недійсним нікчемного правочину законом не передбачається, оскільки нікчемним правочин є в силу закону. Отже, такий спосіб захисту, як визнання недійсним нікчемного правочину, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом. Водночас, такий спосіб захисту, як встановлення нікчемності правочину, також не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом. Такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів, як визнання правочину недійсним, застосовується до оспорюваних правочинів.
Встановивши, що строк для звернення з позовом пропущений без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього. Отже підставами для відмови в позові у зв`язку з пропуском позовної давності є наступні факти: доведеність порушення цивільного права або інтересу, за захистом якого особа звернулася до суду, закінчення перебігу встановленого законодавством строку звернення до суду, відсутність поважних причин його пропуску, заява сторони у справі про застосування позовної давності.
Оскільки оспорюваний кредитний договір є нікчемним, то з урахуванням зазначеного висновку Великої Палати Верховного Суду визнання договору у цілому або окремих його положень недійсними є неналежним способом судового захисту, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову, а тому позовна давність застосована місцевим судом до необґрунтованого позову помилково.
За таких обставин апеляційний суд відхилив доводи апеляційної скарги про поважність пропуску строку позовної давності, оскільки позовна давність не застосовується до нікчемного договору.
Аргументи учасників справи
У січні 2022 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій і ухвалити нове рішення по задоволення позову.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що про порушене право позивача ОСОБА_1 дізнався після ознайомлення із постановою від 20 лютого 2019 року у справі
№ 666/4957/15-ц, у якій Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду зазначив, що продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори із споживачем умови, які є несправедливими. Несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема, щодо плати за обслуговування кредиту, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.
Згідно правового висновку, який міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16, закон не пов`язує перебіг позовної давності з ухваленням судового рішення про порушення права особи. Тому перебіг позовної давності починається від дня, коли позивач довідався або міг довідатися про порушення його права.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 вересня 2019 року у справі
№ 487/10132/14-ц зазначила, що порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися, вжитих у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості й обов`язку особи знати про стан її майнових прав. Тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення його цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести те, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права.
Апеляційний суд у цій справі встановив нікчемність кредитного договору від
13 листопада 2007 року та умов договору, зокрема, п. 7.1.
Тому суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи та порушив норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, що в свою чергу призвело до порушення прав та інтересів стягувача у виконавчому проваджені.
Рух справи межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Ухвалою Верховного Суду від 27 січня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі.
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи підстави, передбачені пунктом 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (суд першої та апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні порушив норми процесуального права та застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14, у постанові Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі № 666/4957/15).
Ухвалою Верховного Суду від 16 серпня 2022 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини
Суди встановили, що між ОСОБА_1 та ПАТ КБ "ПриватБанк" 13 листопада 2007 року укладено кредитний договір № KGMDGA01580019.
За умовами пункту 1.1. кредитного договору № KGMDGA01580019 банк зобов`язується надати позичальникові кредитні кошти шляхом видачі готівки через касу чи/або перерахування на рахунок, зазначений в пункті 7.1 цього договору. Строк, вид кредиту, цілі, розмір кредиту, відсотків, винагород, розмір щомісячного платежу, період сплати, порядок погашення заборгованості за цим договором зазначені у розділі 7 договору.
Відповідно до пункту 7.1 кредитного договору № KGMDGA01580019 від
13 листопада 2007 року та пункту 3 Додаткової угоди № 1 до кредитного договору № KGMDGA01580019 від 13 листопада 2007 року банк зобов`язується надати позичальникові кредитні кошти шляхом видачі готівки через касу на строк з 13 листопада 2007 року по 13 листопада 2027 року включно, у вигляді непоновлювальної лінії у розмірі 20 000,00 доларів США на придбання нерухомості та у розмірі 4 880,00 доларів США на сплату страхових платежів у випадках та в порядку, передбачених підпунктами 2.1.3, 2.2.7 даного договору, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 0,92 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 3,00 % від суми виданого кредиту у момент надання кредиту, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0,20 % від суми виданого кредиту щомісяця, в період сплати, відсотки за дострокове погашення кредиту згідно з пунктом 3.10 даного договору, та винагороди за проведення додаткового моніторингу згідно з пунктом 6.2. даного договору. Періодом сплати вважати період з 13 по 18 число кожного місяця. Погашення заборгованості за цим договором (за винятком винагороди, що сплачується в момент надання кредиту) здійснюється в наступному порядку: щомісяця в період сплати позичальник повинен надавати банку кошти (щомісячний платіж) в сумі 294,08 доларів США для погашення заборгованості за кредитним договором, що складається із заборгованості по кредиту, відсоткам, винагороди, комісії.
Забезпеченням виконання позичальником зобов`язань за указаним договором виступає іпотека будинку загальною площею 60,93 кв. м, що знаходиться за адресою:
АДРЕСА_1, а також всі інші види застави, іпотеки, поруки, надані банку з метою забезпечення зобов`язань за даним договором (пункт 7.3 договору).
Позиція Верховного Суду
За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України).
Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину.
Недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.
Усталеним в судовій практиці та цивілістичній доктрині є поділ недійсних правочинів на нікчемні та оспорювані.
В ЦК України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного.
Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов).
Натомість нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою "текстуальної" недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах "нікчемний", "є недійсним". Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто, не "породжує" (змінює чи припиняє) цивільних прав та обов`язків.
Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.
Відповідно до частини першої, другої статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" (в редакції, чинній на момент укладення оспорюваного договору) продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.
Згідно частини п`ятої статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" (в редакції, чинній на момент укладення оспорюваного договору) до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими: 1) для надання кредиту необхідно передати як забезпечення повну суму або частину суми кредиту чи використати її повністю або частково для покладення на депозит, або викупу цінних паперів, або інших фінансових інструментів, крім випадків, коли споживач одержує за таким депозитом, такими цінними паперами чи іншими фінансовими інструментами таку ж або більшу відсоткову ставку, як і ставка за його кредитом; 2) споживач зобов`язаний під час укладення договору укласти інший договір з кредитодавцем або третьою особою, визначеною кредитодавцем, крім випадків, коли укладення такого договору вимагається законодавством та/або коли витрати за таким договором прямо передбачені у складі сукупної вартості кредиту для споживача; 3) передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки; 4) встановлюються дискримінаційні стосовно споживача правила зміни відсоткової ставки".
Отже, для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункту 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.
Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним (частина п`ята статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів").
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 лютого 2019 року у справі № 666/4957/15-ц (провадження № 61-43940св18), на яку міститься посилання в касаційній скарзі, зроблено висновок, що "надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов`язком банку, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту - це обов`язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає сплаті позичальником. Оскільки надання фінансового інструменту у зв`язку із наданням кредиту відповідає економічним потребам лише самого банку, то такі дії не є послугами, що об`єктивно надаються клієнту-позичальнику. Відповідно до статті 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_2, суд апеляційної інстанції, з урахуванням правових позицій, висловлених Верховним Судом України у постанові від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1746цс16, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, дійшов обґрунтованого висновку про те, що умови пункту 7.1 кредитного договору № HED0GK00001829 є несправедливими, суперечать положенням частини п`ятої статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" (у редакції, чинній на момент укладення спірного кредитного договору), тому відповідно до статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів", вказані умови договору є недійсними з моменту укладення кредитного договору".