ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 523/811/15-к
провадження № 51-4410км21
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального
суду у складі
головуючого ОСОБА_8,
суддів ОСОБА_9, ОСОБА_10,
за участю:
секретаря судового
засідання ОСОБА_11,
прокурора ОСОБА_12,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 на вирок Одеського апеляційного суду від 3 червня 2021 року у об`єднаному кримінальному провадженні за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця с. Рождественка Миколаївського району Одеської області, жителя АДРЕСА_1 ), такого, що судимості не має,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 122 КК та ч. 3 ст. 286 КК.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Суворовського районного суду м. Одеси від 26 грудня 2019 року ОСОБА_1 засуджено до покарання у виді позбавлення волі: за ч. 1 ст. 122 КК -на строк 2 роки; за ч. 3 ст. 286 КК - на строк 6 років 6 місяців з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки. На підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, визначено ОСОБА_1 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років 6 місяців з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки. На підставі ч. 5 ст. 72 КК зараховано ОСОБА_1 в строк відбутого покарання час його попереднього ув`язнення в об`єднаному кримінальному провадженні в періоди з 21 листопада 2014 року до 24 листопада 2014 року, а також з 23 вересня 2016 року до 26 грудня 2019 року, у співвідношенні відповідності одного дня попереднього ув`язнення двом дням позбавлення волі.
Згідно з вироком суду ОСОБА_1 близько 16:30 18 липня 2014 року, перебуваючи за адресою вул. Павлодарського, 50-А в .м. Одеса, діючи з мотивів особистої неприязні та з умислом на спричинення тілесних ушкоджень наніс не менше одного удару ребром долоні руки в праву скроневу ділянку голови ОСОБА_2, чим спричинив їй середнього ступеня тяжкості тілесне ушкодження, після чого зняв брючний ремінь, обернув його навколо долоні руки та умисно наніс пряжкою ременя декілька ударів по правому стегну потерпілої, чим спричинив легкі тілесні ушкодження.
Крім цього, близько 19:15 11 вересня 2016 року, в світлий час доби, при необмеженій видимості ОСОБА_1, перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, керуючи технічно справним легковим автомобілем "Ford Transit", з боку вул. Вапняної в напрямку пров. Хуторського в м. Одесі, в порушення п.2.3."б", п.2.9."а", п.12.1., п.12.4., п.14.2."в" ПДР, здійснюючи рух навпроти будинку №101-Б по вул. Хуторській в м. Одесі, на якій організовано двосторонній рух, не обрав в даних умовах безпечної швидкості свого руху, не впорався з керуванням транспортного засобу, без будь-яких технічних причин виїхав на зустрічну смугу руху проїжджої частини, де не витримав безпечного бокового інтервалу між транспортними засобами та допустив зіткнення з автомобілем "ВАЗ-21099" під керуванням водія ОСОБА_3, який здійснював рух у зустрічному прямому напрямку руху по своїй лівій смузі руху проїжджої часини вул. Хуторської. В результаті ДТП водій автомобіля "ВАЗ-21099" ОСОБА_3 отримав тілесні ушкодження, що призвело до шоку та смерті останнього на місці ДТП; пасажир вищезазначеного автомобіля ОСОБА_4 отримала тілесні ушкодження, від яких смерть останньої настала в КУ "Міська клінічна лікарня №11" м. Одеси; пасажир вищезазначеного автомобіля ОСОБА_5 отримала тілесні ушкодження середнього ступеню тяжкості.
Апеляційний суд частково задовольнив апеляційні скарги прокурора та потерпілих. Вирок скасував в частині призначеного покарання та призначив ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі: за ч. 1 ст. 122 КК - на строк 2 роки; за ч. 3 ст. 286 КК - на строк 8 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки. На підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, призначив ОСОБА_1 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки. На підставі ч. 5 ст. 72 КК зарахував ОСОБА_1 в строк відбутого покарання час його попереднього ув`язнення в об`єднаному кримінальному провадженні в періоди з 21 листопада 2014 року до 24 листопада 2014 року, а також з 23 вересня 2016 року до 26 грудня 2019 року, у співвідношенні відповідності одного дня попереднього ув`язнення двом дням позбавлення волі. Строк відбування покарання вказав обчислювати з 3 червня 2021 року.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі засуджений, посилаючись на невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та його особі через суворість, просить змінити вирок апеляційного суду, пом`якшивши йому покарання за сукупністю кримінальних правопорушень призначити покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки. Вказує, на те що апеляційним судом не в повній мірі враховано дані про його особу, що призвело до призначення йому занадто суворого покарання. Також зазначає, що судом при збільшенні строку покарання враховано лише його поведінку під час досудового розслідування, а саме спробу залишити межі України, проте не враховано того, що під час судового розгляду він вину визнав повністю, щиро розкаявся, попросив вибачення у потерпілих, відшкодовував їм шкоду.
В запереченнях на касаційну скаргу потерпілі ОСОБА_6, ОСОБА_7 та їх представник - ОСОБА_13 просять залишити її без задоволення, а вирок апеляційного суду без зміни.
Позиції учасників судового провадження
Прокурор заперечував проти задоволення касаційної скарги.
Мотиви Суду
Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Висновок суду про доведеність винуватості засудженого ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованих правопорушеннях за викладених у вироку обставин та кваліфікація його дій за ч. 3 ст. 286 КК та за ч. 1 ст. 122 КК засудженим у касаційній скарзі не оспорюються. Тому згідно з ст. 433 КПК Верховний Суд не перевіряє оспорюваного рішення в цій частині.
Що стосується призначеного покарання, яке, на думку засудженого, є несправедливим внаслідок суворості, то Суд дійшов такого висновку.
Положеннями ч. 2 ст. 50 КК визначено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.
Згідно зі ст. 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов`язковому врахуванню. Під час вибору покарання мають значення обставини, які його пом`якшують і обтяжують відповідно до положень статей 66, 67 КК.
Згідно зі ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або суворість.
Визначення ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення у значенні ст. 414 КПК полягає у з`ясуванні судом насамперед питання про те, до злочинів якої категорії тяжкості відносить закон (ст. 12 КК) вчинене у конкретному випадку злочинне діяння. Беручи до уваги те, що у ст. 12 КК дається лише видова характеристика ступеня тяжкості злочину, що відображається у санкції статті, встановленій за злочин цього виду, суд при призначенні покарання, на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак.