Постанова
Іменем України
21 вересня 2022 року
м. Київ
справа № 675/2381/19
провадження № 61-1621св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач (відповідач за зустрічним позовом) -заступник військового прокурора Західного регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Концерну "Військторгсервіс",
відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1,
відповідач за зустрічним позовом- державний реєстратор Сахновецької сільської ради Ізяславського району Хмельницької області Ткачук Юлія Володимирівна,
третя особа за первісним позовом - Товариство з обмеженою відповідальністю "Ріелтер 7К",
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом заступника військового прокурора Західного регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Концерну "Військторгсервіс" до ОСОБА_1, третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю "Ріелтер 7К", про усунення перешкод у користуванні нерухомим майном та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до заступника військового прокурора Західного регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Концерну "Військторгсервіс", державного реєстратора Сахновецької сільської ради Ізяславського району Хмельницької області Ткачук Юлії Володимирівни про скасування рішення державного реєстратора
за касаційною скаргою заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону на постанову Хмельницького апеляційного суду від 23 грудня 2021 року у складі колегії суддів: Гринчука Р. С., Грох Л. М., Костенка А. М.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2019 року заступник військового прокурора Західного регіону України звернувся до суду в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Концерну "Військторгсервіс" з позовом, у якому просив усунути Міністерству оборони України перешкоди у користуванні нежитловою будівлею загальною площею 387,9 кв. м, яка розташована на АДРЕСА_1 шляхом звільнення ОСОБА_1 цієї будівлі та передання її в повне господарське відання Концерну "Військторгсервіс".
Обґрунтовуючи позовні вимоги, прокурор посилався на те, що 10 липня 2001 року за державою в особі Шепетівського військового торгу № 42 оформлено право власності на будівлю ательє на АДРЕСА_1 . 24 жовтня 2008 року між Концерном "Військторгсервіс" та ОСОБА_1 був укладений договір купівлі-продажу зазначеного майна, у зв`язку з чим покупець набув право власності на спірний об`єкт нерухомого майна. Разом з цим рішенням Ізяславського районного суду Хмельницької області від 18 листопада 2013 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Хмельницької області від 03 лютого 2014 року, у справі № 675/1498/13-ц вказаний договір купівлі-продажу від 24 жовтня 2008 року визнано недійсним. При цьому суд, відмовляючи в поверненні майна до власності держави, зазначив, що позивач не заявив вимоги щодо повернення на користь ОСОБА_1 коштів, оплачених на виконання оскаржуваного договору. Водночас, незважаючи на відмову у поверненні нерухомого майна до державної власності з тих підстав, що одностороння реституція не передбачена законом, такий висновок суду не спростовує незаконності правочину та наслідків його недійсності.
Рішенням державного реєстратора від 27 серпня 2019 року (індексний номер 48388395) на виконання рішення суду від 18 листопада 2013 року у справі № 675/1498/13-ц право власності відповідача на спірний об`єкт нерухомості було скасовано.
На думку прокурора, єдиними законним власником спірного нежитлового приміщення є держава в особі Шепетівського військового торгу № 42, правонаступником якого є Концерн "Військторгсервіс", органом управління якого є Міністерство оборони України. Оскільки факт використання відповідачем спірного майна підтверджено письмовими доказами, а тому належним способом захисту порушеного права є саме усунення державі в особі Міністерства оборони України перешкод у користуванні нерухомим майном шляхом його звільнення та передання в повне господарське відання Концерну "Військторгсервіс". У зв`язку з цим просив позов задовольнити.
У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічним позовом, у якому просив скасувати рішення державного реєстратора від 27 серпня 2019 року, індексний номер рішення: 48388395.
Обґрунтовуючи зустрічні позовні вимоги, ОСОБА_1 посилався на те, що на підставі рішення Ізяславського районного суду Хмельницької області від 18 листопада 2013 року, яким визнано недійсним договір купівлі-продажу від 24 жовтня 2008 року, державний реєстратор скасував право власності на будівлю площею 387,9 кв. м, яке виникло на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 09 січня 2014 року № 15892323, виданого Реєстраційною службою Ізяславського районного управління юстиції Хмельницької області.
На його думку, державний реєстратор неправомірно скасував право власності на нежитлову будівлю, оскільки документи, які стали підставою для реєстрації за ним права власності, не були скасовані та є чинними.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Ізяславський районний суд Хмельницької області рішенням від 12 травня 2021 року позов заступника військового прокурора Західного регіону України задовольнив. Усунув Міністерству оборони України перешкоди в користуванні нежитловою будівлею загальною площею 387,9 кв. м, реєстраційний номер 262791368221, яка розташована на АДРЕСА_1, шляхом звільнення ОСОБА_1 вказаної будівлі та передачі її в повне господарське відання Концерну "Військторгсервіс". Стягнув із ОСОБА_1 на користь Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону судовий збір у розмірі 3 727,50 грн. В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовив.
Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що позовні вимоги за первісним позовом є обґрунтованими та доведеними, оскільки з урахуванням недійсності підстав набуття у власність спірного майна відповідачем, що встановлено в судовому порядку, та скасування за ОСОБА_1 реєстрації права власності на це майно чинним залишається підстава набуття права державної власності в особі Шепетівського військового торгу № 42, правонаступником якого є концерн "Військторгсервіс", органом управління якого є Міністерство оборони України. При цьому суд зазначив, що проведення ОСОБА_1 перепланування спірного об`єкта нерухомості, після якого було видане свідоцтво про право власності на нерухоме майно із зазначенням більшої площі приміщення, не є підставою вважати його іншим об`єктом.
Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд виходив з того, що позовні вимоги про скасування рішення державного реєстратора від 27 серпня 2019 року, (індексний номер 48388395), яким скасовано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право власності на спірний об`єкт нерухомості за ОСОБА_1, є неефективним і неналежним способом захисту, оскільки рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав із внесенням відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вичерпує свою дію, а тому після внесення такого запису скасування зазначеного рішення не може бути належним способом захисту права або інтересу позивача.
Короткий зміст постанови апеляційного суду
Хмельницький апеляційний суд постановою від 23 грудня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково. Рішення Ізяславського районного суду Хмельницької області від 12 травня 2021 року в частині задоволення позовних вимог заступника військового прокурора Західного регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Концерну "Військторгсервіс" скасував та в цій частині ухвалив нове рішення, яким у задоволенні позову відмовив. Мотивувальну частину рішення Ізяславського районного суду Хмельницької області від 12 травня 2021 року в частині відмови у задоволенні зустрічного позову змінив з урахуванням мотивів, викладених у своїй постанові. В іншій частині рішення суду залишив без змін.
Судове рішення апеляційний суд мотивував тим, що, враховуючи відсутність реєстраційного підтвердження володіння сторонами цієї справи спірним нерухомим майном, обраний прокурором спосіб захисту порушеного права у вигляді негаторного позову є неналежним та неефективним.При цьому суд виходив з того, що вимоги прокурора зумовлені визнанням судом недійсним правочину (договору), на підставі якого відповідач отримав спірне нежитлове приміщення. Водночас сторони у справі не ставили питання щодо застування правових наслідків недійсності правочину, зокрема двосторонньої реституції, яка є належним способом захисту порушеного права держави з урахуванням також інтересів особи, яка була власником майна на підставі оспореного договору, ОСОБА_1 . Тобто за наявності висновку суду щодо недійсності договору, з урахуванням фактичних обставин справи та змісту позовних вимог, саме застосування двосторонньої реституції є ефективним способом захисту прав та інтересів сторін недійсного правочину. Крім того, позовні вимоги про усунення перешкод у користуванні нежитловою будівлею шляхом її звільнення ОСОБА_1 та передання цього майна в повне господарське відання Концерну "Військторгсервіс", в разі задоволення таких вимог судом, не може бути визнано ефективним способом захисту також з огляду на те, що у випадку примусового виконання такого судового рішення, його фактичне (реальне) виконання стане утрудненим, через відсутність можливості застосування примусових заходів виконання рішень (стаття 10 Закону України "Про виконавче провадження").
Разом з тим апеляційний суд дійшов висновку, що посилання суду першої інстанції на обрання ОСОБА_1 неналежного способу захисту у вигляді скасування рішення державного реєстратора є безпідставним, оскільки у редакції статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", яка є чинною з 16 січня 2020 року, законодавцем виключено такий спосіб захисту порушених речових прав як скасування запису про проведену державну реєстрацію права. Способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав. При цьому з метою ефективного захисту порушених прав ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав). Суд першої інстанції на вказані обставини уваги не звернув та дійшов помилкового висновку про відмову в задоволенні зустрічного позову через обрання позивачем неправильного способу захисту порушеного права. У зв`язку з цим апеляційний суд вважав, що зустрічний позов підлягає залишенню без задоволення з підстав недоведеності позивачем своїх позовних вимог.
Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи, позиції інших учасників справи
У січні 2022 року керівник Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив частково скасувати постанову Хмельницького апеляційного суду від 23 грудня 2021 року і залишити в силі рішення суду першої інстанції в частині задоволення первісного позову.
Підставою касаційного оскарження вказував те, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 03 червня 2020 року у справі № 916/1666/18, від 30 липня 2019 року у справі № 926/3881/17, від 27 травня 2020 року у справах № 909/392/19 та № 910/1310/19, від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17, від 07 квітня 2020 року у справі № 916/2791/13, від 23 червня 2020 року у справі № 680/214/16, від 05 листопада 2020 року у справі № 676/2334/18, від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15, від 22 вересня 2021 року у справі № 453/121/19, від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14.
Касаційна скарга мотивована безпідставністю висновків апеляційного суду про те, що належним способом порушеного права є двостороння реституція, оскільки держава України в особі Міністерства оборони України, яку незаконно, без відповідної правової підстави, позбавили володіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на спірне майно за ОСОБА_1, не втратила права володіння нерухомим майном, адже рішенням державного реєстратора від 27 серпня 2019 року скасовано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право власності на спірний об`єкт нерухомого майна за ОСОБА_1, а за Міністерством оборони України ще не зареєстровано. Таким чином, право володіння на спірне майно належить неволодіючому власникові - Міністерству оборони України, а тому вимога про усунення перешкод у користуванні майном є належним способом захисту порушеного права.
У червні 2022 року Міністерство оборони Україниподало письмові пояснення, в яких просило касаційну скаргу задовольнити.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 07 лютого 2022 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
22 лютого 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 01 вересня 2022 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи
Суди попередніх інстанцій встановили, що 10 липня 2001 року на підставі рішення виконавчого комітету Ізяславської міської ради від 26 червня 2001 року № 67 за Верховною Радою України/Шепетівським військовим торгом № 42 було оформлено право загальнодержавної власності на будівлю ательє, розташовану на АДРЕСА_1, що підтверджується свідоцтвом, виданим виконавчим комітетом Ізяславської міської ради.
Наказом начальника Державного підприємства Міністерства оборони України "Управління торгівлі західного оперативного командування" від 29 березня 2006 року № 22 приєднано філію "Шепетівський військовий торг № 42" до філії "Хмельницький військовий торг № 48" з 01 квітня 2006 року.
Наказом начальника Державного підприємства Міністерства оборони України "Управління торгівлі західного оперативного командування" від 17 квітня 2007 року № 19 ліквідовано філію "Хмельницький військовий торг № 48", правонаступником якої призначено Державне підприємство Міністерства оборони України "Управління торгівлі Західного оперативного командування".
Наказом Міністра оборони України від 05 квітня 2007 року № 135 припинено діяльність Державного підприємства Міністерства оборони України "Управління торгівлі західного оперативного командування" та реорганізовано його шляхом приєднання до Концерну "Військторгсервіс", визначено зазначений концерн правонаступником всіх майнових прав та обов`язків "Управління торгівлі західного оперативного командування".
08 жовтня 2008 року були проведені публічні торги щодо продажу нерухомого майна, в ході яких право укладання договору купівлі-продажу об`єкта отримав ОСОБА_1, що зафіксовано у протоколі № 1088-н.
24 жовтня 2008 року між Концерном "Військторгсервіс" і ОСОБА_1 був укладений нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу нежитлових приміщень, розташованих на АДРЕСА_1, площею 381,6 кв. м.
Згідно з пунктом 1.1 договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 24 жовтня 2008 року Концерн "Військторгсервіс" передав у власність ОСОБА_1 нежитлову будівлю загальною площею 381,6 кв. м на АДРЕСА_1 . Право власності на об`єкт нерухомості зареєстровано за ОСОБА_1 18 листопада 2008 року.
Рішенням виконавчого комітету Ізяславської міської ради Хмельницької області від 20 листопада 2009 року дозволено ОСОБА_1 здійснити перепланування спірного нерухомого майна. У зв`язку з проведеним переплануванням ОСОБА_1 видано свідоцтво про право власності на вказане нерухоме майно від 09 січня 2014 року, в якому відображено збільшення площі майна з 381,6 кв. м до 387,9 кв. м.
Рішенням Ізяславського районного суду Хмельницької області від 18 листопада 2013 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Хмельницької області від 03 лютого 2014 року, у справі № 675/1498/13-ц частково задоволено позов заступника прокурора Центрального регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції у спірних правовідносинах, Міністерства оборони України в особі Концерну "Військторгсервіс" до ОСОБА_1, третя особа - Регіональне відділення Фонду Державного майна України по Хмельницькій області, про визнання недійсним договору купівлі-продажу і зобов`язання повернути до державної власності в особі Міністерства оборони України у повне господарське відання Концерну "Військторгсервіс" нежитлове приміщення. Визнано недійсним договір купівлі-продажу нежитлових приміщень, розташованих на АДРЕСА_1, який укладений 24 жовтня 2008 року між Концерном "Військторгсервіс" та ОСОБА_1 . У задоволенні вимог про зобов`язання повернути до державної власності нежитлове приміщення відмовлено у зв`язку з тим, що можливості застосування односторонньої реституції в цьому випадку цивільним законодавством України не передбачено. На думку суду, задоволення позовних вимог щодо зобов`язання відповідача повернути спірне майно у державну власність та неповернення при цьому сплачених ним коштів за недійсним правочином порушить баланс прав кожної із сторін оспорюваного правочину щодо наслідків його недійсності.
З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна відомо, що рішенням державного реєстратора від 27 серпня 2019 року (індексний номер рішення 48388395) на підставі рішення суду від 18 листопада 2013 року у справі № 675/1498/13-ц скасовано право власності ОСОБА_1 на нежитлову будівлю загальною площею 381,6 кв. м, що на АДРЕСА_1 .
У поданих до суду заявах по суті справи ОСОБА_1 вказував, що він фактично продовжує користуватися приміщенням.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Зміст касаційної скарги з урахуванням принципу диспозитивності свідчить про те, що постанова апеляційного суду оскаржена лише в частині відмови у задоволенні первісних позовних вимог, а тому переглядається Верховним Судом тільки в частині вирішення цих вимог.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, перевіривши правильність застосування судом норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.