ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 вересня 2022 року
м. Київ
cправа № 920/724/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Колос І.Б. (головуючий), Бенедисюка І.М., Малашенкової Т.М.,
за участю секретаря судового засідання Малихіної О.В.,
представників учасників справи:
позивача - приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" - Шатарська Т.Н., адвокат (дов. від 29.12.2021),
відповідача - товариства з обмеженою відповідальністю "Енера Суми" - Сахнов Д.А., адвокат (дов. від 17.01.2022), Брухно В.С., адвокат (дов. від 17.01.2022),
розглянув у відкритому судовому засіданні
касаційні скарги приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" та товариства з обмеженою відповідальністю "Енера Суми"
на рішення господарського суду Сумської області від 06.12.2021 (суддя Резніченко О.Ю.)
та постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.07.2022 (головуючий суддя: Кравчук Г.А., судді: Куксов В.В., Козир Т.П.)
у справі № 920/724/21
за позовом приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" (далі - ПрАТ "Національна енергетична компанія "Укренерго")
до товариства з обмеженою відповідальністю "Енера Суми" (далі - ТОВ "Енера Суми")
про стягнення 2 251 346,21 грн.
1. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
ПрАТ "Національна енергетична компанія "Укренерго" звернулося до господарського суду Сумської області з позовом до ТОВ "Енера Суми" про стягнення 2 251 346,21 грн. (з них: 2 092 670,29 грн. - пеня, 158 675,92 грн. - 3% річних), у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору від 01.01.2019 № 0154-02024 про надання послуг з передачі електричної енергії в частині своєчасної оплати послуги з передачі електричної енергії.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
Рішенням господарського суду Сумської області від 06.12.2021 у справі № 920/724/21 позов задоволено частково: стягнуто з відповідача на користь позивача: 734 459,90 грн. пені, 158 675,92 грн. - 3% річних, 13 397,04 грн. витрат зі сплати судового збору. У стягненні 1 358 210,39 грн. пені відмовлено, у зв`язку з необґрунтованістю позовних вимог у зазначеній частині. Судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 20 373,15 грн. покладено на позивача.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 11.07.2022 рішення суду першої інстанції зі справи скасовано в частині стягнення 734 459,90 грн. пені та 11 016,91 грн. судового збору. У цій частині ухвалено нове рішення про відмову в позові. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін. Стягнуто з позивача на користь відповідача 16 525,34 грн. судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.
Постанову суду апеляційної інстанції в частині ухвалення нового рішення про відмову в позові про стягнення 734 459,90 грн. пені мотивовано встановленими постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП) від 08.04.2020 № 766 "Про дії учасників ринку електричної енергії у період дії карантину та обмежувальних заходів, пов`язаних із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" обмеженнями щодо застосування заходів з нарахування Оператором системи передачі пені до електропостачальників, яким є відповідач у справі, які (обмеження) діяли, зокрема, у період з 08.04.2020 по 27.01.2021, а також спливом позовної давності до вимоги про стягнення пені в тій сумі, яку суд апеляційної інстанції визнав обґрунтованою, а саме 288 210,98 грн.
Короткий зміст вимог касаційних скарг
ПрАТ "Національна енергетична компанія "Укренерго", посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, звернулося з касаційною скаргою, в якій просить суд касаційної інстанції постанову суду апеляційної інстанції зі справи скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.
ТОВ "Енера Суми" у касаційній скарзі, не погоджуючись з правильністю застосування судами попередніх інстанцій норм права в частині стягнення 3% річних, звернулося з касаційною скаргою, в якій просить суд касаційної інстанції скасувати судові рішення попередніх інстанцій в частині стягнення 158 675,92 грн. - 3% річних, а справу в цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
2. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Доводи осіб, які подали касаційні скарги
В обґрунтування підстав касаційного оскарження ПрАТ "Національна енергетична компанія "Укренерго" посилається на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), зазначаючи про застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норм права без урахування висновків щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, які викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 зі справи № 904/4156/18 в частині, що господарські санкції застосовуються на підставах і в порядку, які передбачені законами та договором; того, що акти НКРЕКП не є законом, а, отже, в силу приписів статті 651 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) не можуть змінювати умови договору.
Також ПрАТ "Національна енергетична компанія "Укренерго" посилається на необхідність відступлення від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 25.01.2022 зі справи № 911/782/21 щодо застосування постанови НКРЕКП від 08.04.2020 № 766 "Про дії учасників ринку електричної енергії у період дії карантину та обмежувальних заходів, пов`язаних із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)", який (висновок) застосований судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні (пункт 2 частини другої статті 287 ГПК України).
З посиланням на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України ПрАТ "Національна енергетична компанія "Укренерго" вказує на порушення судом апеляційної інстанції приписів статті 258 ЦК України за відсутності висновків Верховного Суду в подібних правовідносинах щодо питання застосування приписів статті 258 ЦК України в аспекті продовження визначених цією статтею строків на строк дії карантину відповідно до Закону України від 30.03.2020 № 540-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)", яким розділ "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 такого змісту: "Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину".
ТОВ "Енера Суми" у касаційній скарзі в обґрунтування підстав касаційного оскарження посилається на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України, зазначаючи про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права, а саме, частини другої статті 625 ЦК України, пункту 3 частини другої статті 33 Закону України "Про ринок електричної енергії", пунктів 6.2, 6.5, 6.7 Типового договору про надання послуг з передачі електричної енергії, який є додатком 6 до Кодексу системи передачі, затвердженого постановою НКРЕКП від 14.03.2018 № 309 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) у подібних правовідносинах.
Також із посиланням на підставу відкриття касаційного провадження, передбачену пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України (пункти 1, 4 частини третьої статті 310 ГПК України) ТОВ "Енера Суми" зазначає про те, що суди попередніх інстанцій неповною мірою дослідили зібрані у справі докази та встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
Доводи інших учасників справи
ТОВ "Енера Суми" у відзиві на касаційну скаргу ПрАТ "Національна енергетична компанія "Укренерго" просить Суд залишити постанову суду апеляційної інстанції в частині відмови у стягнення 734 459,90 грн. пені без змін, а касаційну скаргу ПрАТ "Національна енергетична компанія "Укренерго" - без задоволення.
ПрАТ "Національна енергетична компанія "Укренерго" у відзиві на касаційну скаргу ТОВ "Енера Суми" просило у задоволенні касаційної скарги названого Товариства відмовити, зазначаючи, зокрема, про безпідставність її доводів.
3. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
01.01.2019 державним підприємством "Національна енергетична компанія "Укренерго" (в подальшому - ПрАТ "Національна енергетична компанія "Укренерго"), як Оператором системи передачі (далі - ОСП) та ТОВ "Енера Суми", як Користувачем системи передачі (далі - Користувач) укладений договір № 0154-02024 (далі - Договір) з подальшими змінами, відповідно до умов якого ОСП зобов`язався надавати послугу з передачі електричної енергії (далі - послуга) відповідно до умов цього договору, а Користувач зобов`язався здійснювати оплату за послугу відповідно до умов цього договору.
Згідно з пунктом 4.1 Договору для розрахунків за цим договором використовується плановий і фактичний обсяг послуги:
1) плановий обсяг послуги визначається на основі наданих Користувачем і погоджених ОСП повідомлень щодо планового обсягу передачі електроенергії на розрахунковий місяць;
2) визначення фактичного обсягу послуги у розрахунковому місяці здійснюється на підставі даних щодо погодинних обсягів передачі електроенергії по точках комерційного обліку, які зареєстровані за відповідним Користувачем (додаток № 2). З цією метою застосовуються дані обліку Адміністратора комерційного обліку та ЕІС Користувача.
Відповідно до пункту 6.2 Договору (в редакції додаткової угоди від 14.08.2019 № 1) Користувач здійснює поетапну передоплату планової вартості послуги ОСП таким чином:
1 платіж - до 17.00 години другого банківського дня розрахункового місяця у розмірі не менше 1/5 від планової вартості послуги, визначеної згідно з розділом 5 цього договору. Подальша оплата може здійснюватися щоденно або шляхом сплати 1/5 від планової вартості послуг, яка визначена згідно з розділом 5 Договору, у кожен з наступних періодів:
2 платіж - з 06 до 10 числа розрахункового місяця;
3 платіж - з 11 до 15 числа розрахункового місяця;
4 платіж - з 16 до 20 числа розрахункового місяця;
5 платіж - з 21 до 25 числа розрахункового місяця.
При цьому розмір оплати у вказані періоди повинен бути не менше планової вартості послуг, яка визначена згідно з умовами розділу 5 цього договору.
Згідно з пунктом 6.5 Договору Користувач здійснює розрахунок з ОСП за фактичний обсяг послуги протягом 3 банківських днів з моменту та на підставі отримання акта приймання-передачі послуги, який ОСП надає Користувачу протягом перших 5 робочих днів місяця, наступного за розрахунковим. Оплата послуги здійснюється на підставі рахунків, наданих ОСП або самостійно сформованих в електронному вигляді за допомогою "Системи управління ринком" (далі - Сервіс), з використанням електронно-цифрового підпису тієї особи, яка уповноважена підписувати документи в електронному вигляді у порядку, визначеному законодавством.
Відповідно до пункту 6.6 Договору, у разі виникнення розбіжностей за отриманим від ОСП за попередній розрахунковий місяць актом приймання-передачі послуги Користувач має право оскаржити зазначену в акті приймання-передачі послуги вартість послуги шляхом направлення ОСП повідомлення протягом 5 робочих днів з моменту отримання акта. Процедура оскарження не звільняє Користувача від платіжного зобов`язання у встановлений Договором термін. Якщо Користувач не надає ОСП повідомлення з обґрунтуванням розбіжностей протягом 5 робочих днів з дати отримання акта приймання-передачі послуги, то вважається, що цей акт прийнято без розбіжностей.
У випадку порушення Користувачем термінів розрахунку ОСП має право нарахувати пеню у розмірі 0,1% (але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня) від суми простроченого платежу за кожен день прострочення. Пеня нараховується до повного виконання Користувачем своїх зобов`язань.
У разі, якщо фактичний обсяг оплати Користувачем послуги перевищує суму, зазначену в акті приймання-передачі наданої послуги, ОСП (за заявою Користувача) протягом 5 банківських днів з дня тримання заяви повертає Користувачу надлишок коштів або враховує їх як оплату послуги наступних розрахункових періодів. За наявності заборгованості кошти зараховуються першочергово в оплату заборгованості минулих періодів з найдавнішим терміном її виникнення. При повній сплаті заборгованості минулих періодів надлишок коштів зараховується в оплату штрафних санкцій (пункт 6.7 Договору).
Згідно з пунктом 9.3 Договору Користувач зобов`язується, зокрема, повертати ОСП підписані зі свого боку акти у терміни та у порядку, що визначені в розділах 6 та 10 цього договору; здійснювати вчасно та у повному обсязі оплату за послугу на умовах, визначених цим договором.
Відповідно до пункту 10.4 Договору рахунки, акти приймання-передачі, акти звірки розрахунків, будь-які повідомлення за цим договором повинні направлятися однією стороною іншій електронною поштою або факсимільним повідомленням, а також повинні бути обов`язково підтверджені рекомендованим листом, іншим поштовим відправленням або доставлені кур`єром під розписку за адресою, зазначеною в цьому договорі.
На підтвердження надання послуг за Договором позивач надав акти приймання-передачі послуги за період з липня 2019 року по березень 2021 року, які підписані представниками сторін; акти коригування до вказаних актів приймання-передачі; реєстри надходження коштів; рахунки-фактури та повідомлення про планові обсяги передачі електричної енергії.
З посиланням на те, що Користувач (відповідач) допустив прострочення виконання взятих на себе за Договором зобов`язань з поетапної оплати планових платежів за послугу з передачі електричної енергії, позивач звернувся з цим позовом до суду про стягнення з відповідача нарахованих 2 092 670,29 грн. - пені та 158 675,92 грн. - 3% річних.
4. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Джерела права та оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій
Причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для стягнення з відповідача на користь позивача пені та 3% річних, нарахованих позивачем у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем зобов`язання за Договором в частині своєчасної оплати послуги з передачі електричної енергії.
Рішенням господарського суду Сумської області від 06.12.2021 у справі № 920/724/21 позов задоволено частково: стягнуто з відповідача на користь позивача 734 459,90 грн. пені, 158 675,92 грн. - 3% річних, 13 397,04 грн. витрат зі сплати судового збору. У частині позовних вимог про стягнення 1 358 210,39 грн. пені відмовлено.
Рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову мотивовано, зокрема, тим, що законодавчо встановлені підстави для звільнення відповідача від відповідальності за прострочення виконання зобов`язання за Договором відсутні; право позивача на стягнення з відповідача пені передбачене діючим законодавством України та умовами Договору; постановою НКРЕКП від 25.06.2021 № 1054 "Про внесення змін до постанови НКРЕКП від 08 квітня 2020 року № 766" пункти 1-7, які стосувалися встановлених обмежень щодо застосування заходів з нарахування Оператором системи передачі пені до електропостачальників змінені; нарахування 734 459,90 грн. пені та 158 675,92 грн. - 3% річних є правомірним та обґрунтованим. Вимога про стягнення 1 358 210,39 грн. пені є необґрунтованою.
Постанову суду апеляційної інстанції в частині відмови у стягненні 734 459,90 грн. пені мотивовано встановленими постановою НКРЕКП від 08.04.2020 № 766 "Про дії учасників ринку електричної енергії у період дії карантину та обмежувальних заходів, пов`язаних із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" обмеженнями щодо застосування заходів з нарахування Оператором системи передачі пені до електропостачальників, які (обмеження) діяли, зокрема, у період з 08.04.2020 по 27.01.2021, а також спливом позовної давності до вимоги про стягнення пені в тій сумі, яку суд апеляційної інстанції визнав обґрунтованою, а саме 288 210,98 грн.
В обґрунтування підстав касаційного оскарження ПрАТ "Національна енергетична компанія "Укренерго" посилається, зокрема, на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України, зазначаючи про застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норм права без урахування висновків щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, які викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 зі справи № 904/4156/18 в частині, що господарські санкції застосовуються на підставах і в порядку, які передбачені законами та договором; того, що акти НКРЕКП не є законом, а, отже, в силу приписів статті 651 ЦК України не можуть змінювати умови договору.
Щодо підстави оскарження судових рішень попередніх інстанцій відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, яку ПрАТ "Національна енергетична компанія "Укренерго" визначив у касаційній скарзі, Верховний Суд зазначає таке.
Згідно з приписами статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до частини другої статті 287 ГПК України (у редакції, чинній з 08.02.2020) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.
Верховний Суд зазначає, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.
При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.
Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
Касаційне провадження у цій справі відкрито, зокрема, на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Отже, відповідно до положень цих норм касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
14.12.2021 у Єдиному державному реєстрі судових рішень оприлюднено постанову Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, якою конкретизовано запроваджене раніше тлумачення категорії "подібності правовідносин".
Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 вказано, що процесуальний закон у визначених випадках передбачає необхідність оцінювання правовідносин на предмет подібності. З цією метою суд насамперед має визначити, які правовідносини є спірними, після чого застосувати змістовий критерій порівняння, а за необхідності - також суб`єктний і об`єктний критерії. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків сторін спору) є основним, а два інші - додатковими. Суб`єктний і об`єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад цих правовідносин або їх специфічний об`єкт. Самі по собі предмет позову та сторони справи можуть не допомогти встановити подібність правовідносин за жодним із критеріїв. Не завжди обраний позивачем спосіб захисту є належним й ефективним. Тому формулювання предмета позову може не вказати на зміст і об`єкт спірних правовідносин. Крім того, сторонами справи не завжди є сторони спору (наприклад, коли позивач або відповідач неналежний). Тому порівняння сторін справи не обов`язково дозволить оцінити подібність правовідносин за суб`єктами спірних правовідносин.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи (див. постанови від 27 березня 2018 року у справі № 910/17999/16 (пункт 32); від 25 квітня 2018 року у справі № 925/3/17 (пункт 38); від 16 травня 2018 року у справі № 910/24257/16 (пункт 40); від 5 червня 2018 року у справі № 243/10982/15-ц (пункт 22); від 31 жовтня 2018 року у справі № 372/1988/15-ц (пункт 24); від 5 грудня 2018 року у справах № 522/2202/15-ц (пункт 22) і № 522/2110/15-ц (пункт 22); від 30 січня 2019 року у справі № 706/1272/14-ц (пункт 22)). Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).
Таким чином, конкретизація Великої Палати Верховного Суду полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
У разі, коли Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні в одній зі справ Верховного Суду України, Великої Палати Верховного Суду чи Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) касаційного суду, згідно з частиною шостою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суди враховують висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 161/12771/15-ц (пункт 88), від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (пункт 93), від 1 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 (пункт 27.3), від 23 червня 2020 року у справі № 179/1043/16-ц (пункт 49), від 30 червня 2020 року у справі № 264/5957/17 (пункт 43), від 29 вересня 2020 року у справі № 712/5476/19 (пункт 43), від 25 травня 2021 року у справі № 149/1499/18 (пункт 31), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункт 7.20) тощо).
При цьому, слід враховувати, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.
Отже, для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.
Так, у справі № 904/4156/18, на яку посилається ПрАТ "Національна енергетична компанія "Укренерго", предметом спору було стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих за неналежне виконання відповідачем у справі зобов`язань за договором купівлі-продажу уранового оксидного концентрату в частині дотримання строків своєчасної оплати товару.
У зазначеній справі Велика Палата Верховного Суду, залишаючи без змін судові рішення попередніх інстанцій про часткове задоволення позову, виходила, зокрема, з того, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору у відповідності до законодавства (частина перша статті 180 Господарського кодексу України, далі - ГК України).
Частинами першою та другою статті 193 ГК України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Особливості господарсько-правової відповідальності визначені ГК України. Так, за частиною першою статті 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно - господарські санкції (частини перша та друга статті 217 ГК України).
За частиною першою статті 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.
Велика Палата Верховного Суду зазначила, що за наведеними вище положеннями ГК України господарське правопорушення може полягати як у порушенні нормативно встановлених правил здійснення господарської діяльності, так і у порушенні договірних зобов`язань. Господарсько-правова відповідальність за порушення договірних зобов`язань також поділяється на встановлену законом і договірну. Необхідною умовою застосування такої відповідальності є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов`язаної сторони, виду правопорушення, за вчинення якого застосовується відповідальність, штрафні санкції і конкретний їх розмір.
Нормативно-правове забезпечення сфери господарювання є однією з форм здійснення державою регулювання господарської діяльності. Водночас за змістом статті 1 Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" державна регуляторна політика у сфері господарської діяльності є спрямованою, зокрема, на зменшення втручання держави у діяльність суб`єктів господарювання та усунення перешкод для розвитку господарської діяльності, та здійснюється в межах, у порядку та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України.
Водночас у справі № 920/724/21, судові рішення в якій є предметом касаційного перегляду, предметом спору є стягнення пені та 3% річних, нарахованих за порушення строків оплати послуг з передачі електричної енергії за договором про надання послуг з передачі електричної енергії.
Особливістю правовідносин у цій справі є те, що НКРЕКП своєю постановою від 14.03.2018 № 309 затвердила Кодекс системи передачі, додатком до якого є Типовий договір про надання послуг з передачі електричної енергії, від змісту якого сторони не можуть відступати, а пізніше своєю постановою від 08.04.2020 № 766 "Про дії учасників ринку електричної енергії у період дії карантину та обмежувальних заходів, пов`язаних із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" заявила про тимчасове (починаючи з 08.04.2020) незастосування окремих положень вказаного типового договору та всіх договорів, укладених на його підставі, зокрема, про нарахування пені та штрафу, з подальшим поновленням застосування таких положень з 27.01.2021.
Стаття 6 Закону України "Про ринок електричної енергії" передбачає, що державне регулювання ринку електричної енергії здійснює Регулятор у межах повноважень, визначених цим Законом та іншими актами законодавства. До повноважень Регулятора на ринку електричної енергії належать, зокрема, затвердження типових та примірних договорів, визначених цим Законом. Регулятор має право, серед іншого, видавати обов`язкові для виконання учасниками ринку рішення.
Положення постанови від 08.04.2020 № 766, якими НКРЕКП в межах наданих повноважень тимчасово припинила застосування умов Типового договору про надання послуг з передачі електричної енергії в частині нарахування пені та стягнення штрафу за порушення термінів розрахунку за послуги з передачі і відповідно аналогічних умов усіх договорів, укладених на основі такого типового договору, підлягають обов`язковому виконанню учасниками ринку електричної енергії відповідно до статті 6 Закону України "Про ринок електричної енергії".
Близька за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.08.2022 зі справи № 912/1941/21 у подібних правовідносинах.
Відповідно до частини четвертої статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Тому правовідносини в зазначеній ПрАТ "Національна енергетична компанія "Укренерго" справі, з одного боку, і в даній справі - з іншого не є подібними, а доводи названого Товариства про неврахування судом попередньої інстанції відповідних висновків Верховного Суду не знайшли свого підтвердження, у зв`язку з чим касаційне провадження у відповідній частині підлягає закриттю на підставі наведеного припису пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України.
Враховуючи викладене, у контексті наведеного відсутні підстави для висновку про те, що правовідносини у справі, що розглядається, та у справі, на яку посилається скаржник в обґрунтування підстав касаційного оскарження прийнятого апеляційним господарським судом судового рішення, є подібними, а тому наявні правові підстави для закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ПрАТ "Національна енергетична компанія "Укренерго" у цій частині на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України.