ПОСТАНОВА
22 вересня 2022 року
м. Київ
справа № 0909/2232/2012
провадження № 51-2721ск22
Суддя Касаційного кримінального суду Верховного Суду Ковтунович М. І., розглянувши касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 на вирок Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 22 вересня 2021 року та ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 09 червня 2022 року,
встановив:
До Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1, у якій порушується питання про перевірку вказаних судових рішень у касаційному порядку.
Згідно з положеннями ч. 2 ст. 387 Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року (далі - КПК 1960 року) зміст касаційної скарги повинен відповідати вимогам ст. 350 цього Кодексу.
Проте засуджений указаних норм кримінально-процесуального закону при поданні касаційної скарги не дотримався та подав скаргу, яка не відповідає приписам ст. 350 КПК 1960 року.
Так, відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 350 КПК 1960 року в касаційній скарзі повинно бути зазначено в чому полягає незаконність вироку, ухвали, постанови та доводи на її обґрунтування з огляду на положення ч. 1 ст. 398 цього Кодексу, якою передбачено, що підставами для скасування або зміни вироку та ухвали касаційним судом є істотне порушення кримінально-процесуального закону (ст. 370 цього Кодексу), неправильне застосування кримінального закону (ст. 371 КПК 1960 року) та невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого (ст. 372 цього Кодексу).
Однак усупереч наведеним положенням процесуального закону ОСОБА_1 у вимогах до суду касаційної інстанції просить, зокрема, скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, проте в мотивувальній частині скарги вказує про незаконність лише вироку суду першої інстанції водночас не наводить обґрунтувань щодо ухвали апеляційного суду.
Крім того, засуджений у касаційній скарзі узагальнено зазначає про істотне порушення кримінально-процесуального закону та неправильне застосування кримінального закону, але не вказує в чому саме полягають ці порушення, що відповідно до ст. 398 КПК 1960 року були б підставою для скасування Верховним Судом рішень судів попередніх інстанцій із закриттям кримінального провадження, ураховуючи положення статей 323, 370, 371, 377 КПК 1960 року у їх взаємозв`язку.
До того ж, ОСОБА_1, порушуючи питання про закриття кримінальної справи у зв`язку з відсутністю в його діянні складу злочину, не наводить жодних обґрунтувань у цій частині щодо кожного з обвинувачень, за яким його вироком суду визнано винуватим.
Також Верховний Суд зауважує, що в касаційній скарзі наявні узагальнені посилання на те, що судом не було допитано значну кількість свідків, не досліджено докази згідно із заявленими клопотаннями, та твердження про насильницькі дії стосовно ОСОБА_2 під час досудового слідства, однак відсутні доводи на спростування висновків апеляційного суду з цих питань.
Водночас суд касаційної інстанції звертає увагу засудженого, що однобічність, неповнота дізнання, досудового чи судового слідства та невідповідність висновків суду, викладених у рішенні суду, фактичним обставинам справи є підставами для скасування або зміни вироку при перегляді справи судом апеляційної інстанції, однак згідно зі ст. 398 КПК 1960 року не є підставами для скасування або зміни судових рішень у касаційному порядку.