Постанова
Іменем України
15 вересня 2022 року
м. Київ
справа № 136/1923/19
провадження № 61-18332св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: Турбівська селищна рада Вінницького району Вінницької області, ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 30 червня 2021 року в складі судді Кривенка Д. Т. та постанову Вінницького апеляційного суду від 06 жовтня 2021 року в складі колегії суддів: Рибчинського В. П., Берегового О. Ю., Денишенко Т. О.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст вимог
У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до Турбівської селищної ради Вінницького району Вінницької області (далі - Турбівська селищна рада), ОСОБА_2 про визнання недійсним та скасування рішення про передачу у власність земельних ділянок, визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки.
Позовна заява мотивована тим, що вона є власником квартири АДРЕСА_1 (далі - смт Турбів), яка складається із житлової кімнати, коридору, житлової кімнати, веранди, ганку, 1/6 частини сараю під літ. "Б", 1/5 частини погріба під літ. "В", веранди під літ. "а2". Зазначена квартира є однією з п`яти квартир багатоквартирного будинку, до якого у 2005 році відповідачем ОСОБА_2 була прибудована житлова прибудова під літ. "А-1". Однак, влітку 2019 року на земельній ділянці, де розташований відповідний багатоквартирний будинок, відповідач ОСОБА_2 (яка є однією із співвласників будинку), розпочала роботи по влаштуванню огорожі, що призвело до перекриття проїзду до розташованого на земельній ділянці сараю, належного позивачу. У зв`язку із зазначеними обставинами, позивач звернулася до Турбівської селищної ради. Позивачу стало відомо, що рішенням 8 сесії 5 скликання Турбівської селищної ради від 20 березня 2007 року "Про затвердження технічної документації та внесення часткових змін до рішення Турбівської селищної ради про передачу у власність земельних ділянок" відповідачу ОСОБА_2, яка є власницею квартири АДРЕСА_2, було передано у приватну власність земельну ділянку, загальною площею 0,0747 га, в тому числі: земельну ділянку для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд - площею 0,0284 га та земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства - площею 0,0463 га.
Таким чином, відповідач ОСОБА_2 приватизувала частину земельної ділянки за оскаржуваним рішенням, отримавши відповідні державні акти на право власності на земельні ділянки, а саме: серії ЯД № 386028 на земельну ділянку площею 0,0082 га та серії ЯД № 386027 на земельну ділянку площею 0,0202, з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд, а також державний акт серії ЯД № 386029 на земельну ділянку площею 0,0463 га, з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, що разом розташовані на АДРЕСА_3 . Позивач стверджує, що саме відповідач ОСОБА_2 є власником прибудови до багатоквартирного будинку та саме вона здійснювала будівництво огорожі на частині приватизованої нею земельної ділянки. Отже, рішенням Турбівської селищної ради порушуються права позивача як співкористувача земельної ділянки та як співвласника багатоквартирного будинку.
Позивач просила суд: визнати недійсним та скасувати рішення 8 сесії 5 скликання Турбівської селищної ради від 20 березня 2007 року "Про затвердження технічної документації та внесення часткових змін до рішення Турбівської селищної ради про передачу у власність земельних ділянок" в частині передачі у власність ОСОБА_2 земельної ділянки загальною площею 0,0747 га, в тому числі: земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд - площею 0,0284 га та земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства - площею 0,0463 га; визнати недійсними державні акти на право власності на земельні ділянки серії ЯД № 386028, площею земельної ділянки 0,0082 га та серії ЯД № 386027 площею земельної ділянки 0,0202, з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд, а також державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯД № 386029, площею земельної ділянки 0,0463 га, з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, які розташовані на АДРЕСА_3 .
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Липовецького районного суду Вінницької області від 30 червня 2021 року, залишеним без змін постановою Вінницького апеляційного суду від 06 жовтня 2021 року відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
Відмовляючи у задоволенні позову, суди виходили з того, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження обставин, якими вона обґрунтовувала свої вимоги.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
06 листопада 2021 року ОСОБА_1 надіслала засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 30 червня 2021 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 06 жовтня 2021 року.
У касаційній скарзі заявник просить суд касаційної інстанції скасувати рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 30 червня 2021 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 06 жовтня 2021 року і ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 26 січня 2022 рокувідкрито касаційне провадження та витребувано справу із суду першої інстанції.
Вказана справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Узагальнення доводів касаційної скарги
Касаційна скарга подана на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Підставами касаційного оскарження рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 30 червня 2021 року та постанови Вінницького апеляційного суду від 06 жовтня 2021 року заявник вказує застосування в оскаржуваних рішеннях норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 192/2257/16-ц.
Також ОСОБА_1 зазначає, що судами порушено норми процесуального права, а саме ухвалено рішення не на підставі повного та всебічного дослідження доказів та встановлення фактичних обставин справи. Позивач зазначає, що матеріали справи містять належні докази, що спірні земельні ділянки є частиною прибудинкової території будинку АДРЕСА_3 . Крім того, суди порушили вимоги частин третьої-четвертої статті 12 ЦПК України, оскільки не роз`яснили позивачу право на подання клопотання про призначення відповідної експертизи для підтвердження позовних вимог. Тобто, суди порушили вимоги пунктів 1, 3 частини третьої статті 411 ЦПК України.
Позиції інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу від інших учасників справи у визначений судом строк не надходив.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
З матеріалів справи видно, що ОСОБА_1 і відповідач ОСОБА_2 є співвласниками житлового багатоквартирного будинку АДРЕСА_3 .
ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 . Ця квартира має площу 30,3 кв. м (у тому числі житлову - 20,3 кв. м), яка складається із житлової кімнати, коридору, житлової кімнати, веранди, ганку, 1/6 частини сараю під літ. "Б", 1/5 частини погріба під літ. "В", веранди під літ. "а2", що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за заповітом.
Відповідач ОСОБА_2 є власником квартири АДРЕСА_2 . Житлова площа квартири - 21,2 кв. м, яка складається з сіней (1-1), кімнати (1-2) та належних до неї господарчих будівель: 1/6 частини хліва під літ. "Б", 1/5 частини погріба під літ "В", що підтверджується договором купівлі-продажу.
Зазначені квартири є двома з п`яти квартир багатоквартирного будинку АДРЕСА_3, до якого у 2005 році відповідач ОСОБА_2 прибудувала житлову прибудову під літ. "А-1". Зазначений багатоквартирний житловий будинок не перебуває на балансі будь-яких підприємств, установ і організацій, які здійснюють управління цим будинком. Співвласниками даного багатоквартирного житлового будинку об`єднання співвласників не створено.
Рішенням виконкому Турбівської селищної ради від 28 липня 2004 року № 60 відповідачу ОСОБА_2 надано дозвіл на прибудову до належної їй квартири у будинку АДРЕСА_3 .
Рішенням 8 сесії 5 скликання Турбівської селищної ради Вінницької області від 20 березня 2007 року "Про затвердження технічної документації та внесення часткових змін до рішення Турбівської селищної ради про передачу у власність земельних ділянок" було затверджено технічну документацію про передачу у власність відповідачу ОСОБА_2 земельної ділянки загальною площею 0,0747 га, в тому числі: земельнки ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд - площею 0,0284 га та земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства - площею 0,0463 га.
На підставі цього рішення відповідач ОСОБА_2 отримала відповідні державні акти на право власності на земельні ділянки, а саме: серії ЯД № 386028 на земельну ділянку площею 0,0082 га та серії ЯД № 386027 на земельну ділянку площею 0,0202, з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд, а також державний акт серії ЯД № 386029 на земельну ділянку площею 0,0463 га, з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, що розташовані на АДРЕСА_3 .
Власником квартири АДРЕСА_2 є не тільки відповідач ОСОБА_2, але її колишній чоловік ОСОБА_3 . Шлюб між ними було розірвано рішенням Липовецького районного суду Вінницькій області від 13 липня 2012 року в справі № 213/1200/12.
За ОСОБА_3 було визнано право власності на 1/2 відповідної квартири згідно рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 25 квітня 2014 року в справі № 136/1142/13-ц.
Згідно акту обстеження прибудинкової території та земельної ділянки, розташованої по АДРЕСА_3 від 23 червня 2021 року в ході обстеження було встановлено, що багатоквартирний житловий будинок, який знаходиться за вказаною адресою одноповерховий та складається з 5 квартир. Поруч з будинком розташовані господарські будівлі кожного власника з окремими входами та наявний загальний насипний погріб власників будинку. Цей житловий будинок побудований на земельній ділянці, яка є прибудинковою територією для обслуговування будинку та господарських будівель усіх мешканців будинку. Громадянка ОСОБА_2 прибудувала до переднього фасаду будинку, який виходить на проїжджу частину АДРЕСА_4 поверхову прибудову. Поруч даної прибудови наявний бетонний фундамент під добудову та бетонний бордюр під огорожу земельної ділянки, яка межує з проїздом.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
У статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї (далі - Конвенція), а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до касаційної скарги рішення судів першої та апеляційної інстанцій, визначені у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України оскаржуються на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.
У частині першій статті 400 ЦПК України зазначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції (частина друга статті 400 ЦПК України).
Частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про те, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
За статтею 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (частина перша статті 21 Цивільного кодексу К України).
Згідно з статтею 25 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.
Відповідно до пункту 34 частини першої статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до виключної компетенції пленарних засідань сільських, селищних, міських рад віднесено вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.
Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку (частина десята статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").
За частиною першою статті 78 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками.
Частинами першою, другою статті 116 ЗК України визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Згідно з частиною першою статті 122 ЗК України, сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Відповідно до статті 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.
У статті 156 ЗК України вказано, що у разі видання органом місцевого самоврядування акту, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним, зазначене узгоджується із способом захисту цивільного права.
У пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 16 квітня 2004 року "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ" роз`яснено, що при приватизації громадянами одно- або багатоквартирного будинку державного житлового фонду порядок користування закріпленою за ним прибудинковою територією згідно з пунктом 5 статті 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" здійснюється в порядку та на умовах, передбачених статтею 42 ЗК України, якою встановлено, що порядок використання земельних ділянок, де розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначається
співвласниками (в редакції на час прийняття оскаржуваного рішення). Якщо в жилому будинку приватизовано частину квартир, питання про користування прибудинковою територією вирішується відповідно до положень частини третьої статті 88 ЗК, тобто шляхом отримання в користування її частини, що відповідає частці приватизованих квартир та інших приміщень у вартості будинку і споруд. При цьому розміри та конфігурація земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначаються на підставі проектів розподілу території кварталу, мікрорайону та відповідної землевпорядної документації.
У частині п`ятій статті 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" вказано, що при приватизації громадянами одно або багатоквартирного будинку державного житлового фонду, порядок користування закріпленою за ним прибудинковою територією здійснюється на умовах, передбачених ЗК України.
Відповідно до статті 42 ЗК України (в редакції на час прийняття оскаржуваного рішення) земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території державної або комунальної власності, надаються в постійне користування підприємствам, установам і організаціям, які здійснюють управління цими будинками. У разі приватизації громадянами багатоквартирного жилого будинку відповідна земельна ділянка може передаватися безоплатно у власність або надаватись у користування об`єднанню власників. Порядок використання земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначається співвласниками. Розміри та конфігурація земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначаються на підставі проектів розподілу території кварталу, мікрорайону та відповідної землевпорядної документації.
За частинами першою-третьою статті 42 ЗК України в редакції Закону України № 417-VIII від 14 травня 2015 року (в чинній редакції) земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території державної або комунальної власності, надаються в постійне користування підприємствам, установам і організаціям, які здійснюють управління цими будинками. Земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкова територія, що перебувають у спільній сумісній власності власників квартир та нежитлових приміщень у будинку, передаються безоплатно у власність або в постійне користування співвласникам багатоквартирного будинку в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Порядок використання земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначається співвласниками.