Постанова
Іменем України
16 вересня 2022 року
м. Київ
справа № 642/2316/20
провадження № 61-21500св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - управління комунального майна та приватизації департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради,
треті особи: ОСОБА_2, служба у справах дітей по Холодногірському району департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного суду від 02 грудня 2021 року в складі колегії суддів: Тичкової О. Ю., Маміної О. В., Пилипчук Н. П.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст вимог
У липні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, треті особи: ОСОБА_2, служба у справах дітей по Холодногірському району департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради, про визнання розпорядження органу приватизації про передачу у власність шляхом приватизації житла та свідоцтва про право власності на житло частково недійсними.
Позовна заява мотивована тим, що позивач з січня 1973 року зареєстрована та проживає у квартирі АДРЕСА_1 . Вона мала право на безоплатну приватизацію зазначеної квартири у межах частки житлових чеків, що залишилися не використані нею після приватизації квартири АДРЕСА_2 . Відповідачем під час прийняття розпорядження відділу приватизації житлового фонду Управління комунального майна та приватизації Головного управління економіки та комунального майна виконавчого комітету Харківської міської ради від 22 червня 2004 року № 4452 та видачі свідоцтва про право власності на житло від 22 червня 2004 року за № НОМЕР_1 на ім`я її сина ОСОБА_2 було порушено вимоги частини другої статті 8 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду". Відповідачем не було отримано письмову згоду головного наймача квартири ОСОБА_3 (батька позивача). Крім того, передача квартири у власність синові позивача у частці 1/1 порушує право останньої на отримання у власність шляхом приватизації належної їй частки у праві власності спірної квартири в межах залишку норми безоплатної приватизації у розмірі 3/10 частки, що становить 15,06 кв. м.
Позивач просила суд:
Визнати розпорядження відділу приватизації житлового фонду Управління комунального майна та приватизації Головного управління економіки та комунального майна виконавчого комітету Харківської міської ради від 22 червня 2004 року № 4452 про передачу у власність житла та свідоцтво про право власності на житло від 22 червня 2004 року № НОМЕР_1 недійсними в частині залишку норми безоплатної приватизації у розмірі 3/10 частки у праві власності квартири АДРЕСА_1, що становить 15,06 кв. м за ОСОБА_1 .
Визнати за ОСОБА_1 право на приватизацію квартири за адресою: АДРЕСА_3 в межах її залишку норми безоплатної приватизації у розмірі 3/10 частки у праві власності на квартиру, що становить 15,06 кв. м.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
Рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 22 березня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.
Визнано розпорядження відділу приватизації житлового фонду Управління комунального майна та приватизації Головного управління економіки та комунального майна виконавчого комітету Харківської міської ради від 22 червня 2004 року № 4452 та свідоцтво про право власності на житло від 22 червня 2004 року № НОМЕР_1 недійсними в частині залишку норми безоплатної приватизації у розмірі 3/10 частки у праві власності квартири АДРЕСА_1, що становить 15,06 кв. м за ОСОБА_1 .
Визнано за ОСОБА_1 право на приватизацію квартири за адресою: АДРЕСА_3 в межах її залишку норми безоплатної приватизації у розмірі 3/10 частки у праві власності на квартиру, що становить 15,06 кв. м.
Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 суто математично помилилася та як наслідок - не реалізувала право для безкоштовної приватизації норм нерухомої (житлової) площі. При цьому суд вважав, що під час написання заяви у 2004 році, в якій вона не заперечувала щодо приватизації спірної квартири на користь її малолітнього сина ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) вона допустила помилку щодо використання нею права на приватизацію в повному обсязі. Така помилка стала відома ОСОБА_1 тільки з листа відповідача від 08 липня 2019 року. Тому суд дійшов до висновку, що перебіг строків позовної давнини повинен рахуватись з липня 2019 року, не є пропущеним. Разом із цим, позовні вимоги по суті є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Постановою Харківського апеляційного суду від 02 грудня 2021 року апеляційну скаргу управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради задоволено частково.
Рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 22 березня 2021 року скасовано. Ухвалено нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, треті особи: ОСОБА_2, служба у справах дітей по Холодногірському району департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради, про визнання права на приватизацію, визнання розпорядження органу приватизації та свідоцтва про право власності на житло частково недійсними.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що у справі, що переглядається вирішення (задоволення) такого позову стосується безпосередньо прав та інтересів неповнолітнього (на час розгляду справи районним судом) ОСОБА_2, оскільки він є власником спірної квартири.
Заявлені позивачем вимоги безпосередньо стосуються прав та обов`язків ОСОБА_2, а отже такі вимоги не можуть бути розглянуті судом і вирішені у спорі позивача з третьою особою, яка в такій ситуації має бути залучена співвідповідачем, оскільки лише за наявності належних відповідачів у справі суд у змозі вирішувати питання про обґрунтованість чи необґрунтованість позовних вимог, без залучення таких належних відповідачів позовні вимоги вирішені бути не можуть.
Звертаючись до суду із цим позовом, позивач всупереч положенням статей 51, 175 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), не зазначив усіх відповідачів, прав та інтересів яких може стосуватись ухвалене судове рішення, що призвело до вирішення спору з неналежним складом учасників. Такі процесуальні недоліки на стадії апеляційного перегляду усунути неможливо, оскільки апеляційний суд позбавлений процесуальної можливості залучати особу до участі як відповідача. У разі, якщо позов подано до неналежного відповідача, то у задоволенні позову слід відмовити. Отже, суд першої інстанції передчасно дійшов висновку про задоволення позову.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
29 грудня 2021 року ОСОБА_1 надіслала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Харківського апеляційного суду від 02 грудня 2021 року.
У касаційній скарзі позивач просить суд касаційної інстанції скасувати постанову Харківського апеляційного суду від 02 грудня 2021 року та залишити в силі рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 22 березня 2021 року.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 31 січня 2022 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного суду від 02 грудня 2021 року та витребував справу із суду першої інстанції.
Справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Підставами касаційного оскарження постанови Харківського апеляційного суду від 02 грудня 2021 року заявник вказує застосування в оскаржуваному рішенні норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 21 лютого 2018 року у справі № 683/2336/15-ц, від 22 серпня 2018 року у справі № 755/6513/16-ц, від 27 лютого 2019 року у справі № 521/4606/16-ц, від 22 вересня 2021 року у справі № 658/4112/16-ц.
Крім того, заявник зазначає, що суд апеляційної інстанції порушив норми процесуального права, а саме не дослідив зібрані у справі докази (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).
Касаційна скарга подана на підставі пунктів 1, 4 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Позиції інших учасників
Відзив на касаційну скаргу від інших учасників справи у визначений судом строк не надходив.
Фактичні обставини, встановлені судами
Відповідно до листа управління комунального майна та приватизації від 08 липня 2019 року № 6609, 05 квітня 1999 року на підставі розпорядження органу приватизації житлового фонду ВАТ "Харківський тракторний завод" № 891 ОСОБА_4, ОСОБА_3 та ОСОБА_5 (після одруження - ОСОБА_1 ) отримали у власність шляхом приватизації квартиру АДРЕСА_2 .
Рішенням виконавчого комітету Орджонікідзевської районної Ради міста Харкова "Про затвердження протоколу засідання громадської районної комісії з житлових питань" затверджено протокол від 26 березня 2000 року № 2 відповідно до якого ОСОБА_3 на склад сім`ї - він та дочка ОСОБА_6 ( ОСОБА_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 надана квартира АДРЕСА_1 .
У 2004 році ОСОБА_1 повідомила директора Центру приватизації м. Харкова, що не заперечує проти участі у приватизації відповідної квартири її сином - ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ). Аналогічна заява була подана від імені ОСОБА_3 .
Розпорядженням відділу приватизації житлового фонду Управління комунального майна та приватизації Головного управління економіки та комунального майна виконавчого комітету Харківської міської ради від 22 червня 2004 року № 4452 квартира АДРЕСА_1 була передана у власність ОСОБА_2 . На підставі цього розпорядження ОСОБА_2 було видане свідоцтво про право власності на житло від 22 червня 2004 року № НОМЕР_1 .
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
У статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї (далі - Конвенція), а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Як вбачається із касаційної скарги, рішення судів попередніх інстанцій, визначені у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України оскаржуються на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.
Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
У частинах першій та другій статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
За частиною першою статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.