Постанова
Іменем України
21 вересня 2022 року
м. Київ
справа № 759/7587/20
провадження № 61-2136св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - акціонерне товариство "ПроКредит Банк",
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 20 грудня 2021 року у складі колегії суддів: Березовенко Р. В., Лапчевської О. Ф., Нежури В. А.,
у справі за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства "ПроКредит Банк" про стягнення коштів.
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до акціонерного товариства "ПроКредит Банк" (далі - АТ "ПроКредит Банк") про стягнення коштів.
Позов обґрунтовано тим, що внаслідок невиконання АТ "ПроКредит Банк" умов укладеного з позивачем договору банківського рахунку та відмови банку виконати його розпорядження щодо здійснення видаткової операції і порушення його прав як споживача банківських послуг йому було заподіяно втрат (реальних збитків) в розмірі 15 609 605,00 грн. Такі збитки виникли у зв`язку з порушеннями відповідачем умов договору та перебувають у причинному зв`язку з цими порушеннями.
Обставини порушення відповідачем умов договору позивач обґрунтовує, зокрема, рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 24 вересня 2018 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 28 лютого 2019 року та постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 червня 2019 року у справі № 759/14190/17 за його позовом до АТ "ПроКредит Банк" про захист прав споживача, який було мотивовано, зокрема, нормами статті 4 Закону України "Про захист прав споживачів" і статтями 22, 611, 1073 ЦК України.
Позивач просив суд стягнути з відповідача на свою користь грошову суму в розмірі 15 609 605,00 грн.
Короткий зміст рішень судів
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 11 червня 2021 року у складі судді Шум Л. М. позов задоволено частково.
Стягнуто з АТ "ПроКредит Банк" на користь ОСОБА_1 грошову суму в розмірі 15 600 000,00 грн.
В іншій частині позовних вимог - відмовлено.
Стягнуто з АТ "ПроКредит Банк" на користь держави судовий збір в розмірі 10 520,00 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що внаслідок відмови банку у виконанні розпорядження ОСОБА_1 щодо видачі 1 300 000,00 грн, необхідних для сплати ОСОБА_2 за договором цесії і неповернення їх банком до 29 липня 2019 року, позивач ОСОБА_1 об`єктивно був позбавлений можливості до 06 вересня 2017 року виконати свій обов`язок за вказаним договором (пункт 5.5) і відповідних грошових коштів ОСОБА_2 не сплатив. Цивільне правопорушення з боку відповідача призвело до негативних для позивача правових наслідків - порушення ним грошового зобов`язання за договором цесії та стягнення з нього штрафу в розмірі 6 500 000,00 грн.
Суд вбачав причинний зв`язок протиправної поведінки відповідача у вигляді неповернення позивачу з його поточного рахунку коштів в розмірі 1 300 000,00 грн протягом періоду з 29 серпня 2017 року по 29 липня 2019 року із негативними наслідками невиконання до 30 травня 2019 року позивачем своїх грошових зобов`язань за додатковою угодою від 25 березня 2019 року № 1 перед ОСОБА_2 у вигляді сплати штрафу у вигляді 9 100 000,00 грн.
Штрафи в розмірі 6 500 000,00 грн та 9 100 000,00 грн, а всього - 15 600 000,00 грн, стягнуті з позивача на користь його контрагента ОСОБА_2, на думку суду першої інстанції, є негативним (шкідливим) для позивача результатом, як наслідком протиправної поведінки відповідача АТ "ПроКредит Банк". А отже, суд першої інстанції вважав, що позивачем доведено наявність збитків та безпосередній причинний зв`язок між неправомірними діями відповідача і збитками.
Що ж стосується судового збору в розмірі 9 605,00 грн, стягнутого з ОСОБА_1 відповідно до рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 01 липня 2019 року у справі № 761/9389/19, то такий судовий збір, на думку суду першої інстанції, не є збитками у розумінні статті 22 ЦК України. Порядок розподілу та відшкодування таких судових витрат регламентується виключно ЦПК України.
Постановою Київського апеляційного суду від 20 грудня 2021 року апеляційну скаргу АТ "ПроКредит Банк" задоволено.
Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 11 червня 2021 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ "ПроКредит Банк" судовий збір в розмірі 15 780,00 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що з досліджених апеляційним судом обставин справи не вбачається прямий зв`язок між блокуванням грошових коштів і сумою збитків саме у розмірі 15 609 605,00 грн, яка нарахована позивачеві третьою особою на підставі укладених між ними договорів. При цьому позивач самостійно обрав такий спосіб виконання своїх зобов`язань, а також строк їх виконання, а отже, витрати, понесені позивачем на виконання рішення не є збитками у розумінні положень статті 22 ЦК України.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у лютому 2022 року до Верховного Суду, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 14 лютого 2022 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі та витребувано її з Святошинського районного суду м. Києва.
21 квітня 2022 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
В касаційній скарзі заявник посилається на пункти 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції розглянув справу без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі № 910/11027/18, від 08 червня 2021 року у справі № 662/397/15-ц, у постановах Верховного Суду від 13 листопада 2019 року у справі № 185/11805/15-ц, від 10 червня 2020 року у справі № 753/19313/16-ц та інших.
Заявник вказує, що відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування норм Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" у подібних правовідносинах.
В касаційній скарзі зазначається, що суд апеляційної інстанції не дослідив зібрані у справі докази, які мають значення для правильного вирішення справи. Позивачу заподіяно збитків у вигляді упущеної (втраченої) вигоди у розумінні пункту 2 частини другої статті 22 ЦК України. Невиконання банком грошового зобов`язання щодо повернення ОСОБА_1 його власних коштів призвело до невиконання ним своїх грошових зобов`язань перед ОСОБА_2, що в свою чергу спричинило для позивача збитки на загальну суму 15 600 000,00 грн.
Справу розглянуто за відсутності позивача (його представника), які заявляли клопотання про відкладення апеляційного розгляду, їх неявка пов`язувалася з поважними причинами.
Доводи інших учасників справи
У квітні 2022 року АТ "ПроКредит Банк" надіслав відзив на касаційну скаргу у якому просить постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суд встановив, що відповідно до рішення Святошинського районного суду м. Києва від 24 вересня 2018 року у справі № 759/14190/17 за позовом ОСОБА_1 до ПАТ "ПроКредит Банк" про захист прав споживача, стягнення коштів та пені, 16 травня 2015 року позивач шляхом підписання заяви про приєднання/підтвердження приєднання до генерального договору про надання банківських послуг фізичним особам в ПАТ "ПроКредит Банк" (в редакції, затвердженій наказом Голови Правління ПАТ "ПроКредит Банк" від 22 травня 2015 року № 146) акцептував/підтвердив акцептування публічної пропозиції вказаного банку на укладення зазначеного генерального договору, чим приєднався до його умов, як клієнт.
16 травня 2015 року між ПАТ "ПроКредит Банк" та ОСОБА_1 укладено дві додаткові угоди до генерального договору щодо надання послуги з відкриття та обслуговування поточних і карткових рахунків, за якими відкрито поточний рахунок № НОМЕР_1 та картковий рахунок № НОМЕР_2, в національній валюті - гривні.
Станом на 22 серпня 2017 року на банківському рахунку ОСОБА_1 обліковувалися грошові кошти в розмірі 1 304 405,17 грн.
22 серпня 2017 року позивач звернувся до відповідача із письмовою заявою № 4?1/17/687 про повернення (видачу) готівки з його поточного рахунку в розмірі 1 300 000,00 грн, яка була прийнята банком.
У зв`язку із застосуванням банком передбаченої Законом України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" банком було здійснено фактичне зупинення видаткової фінансової операції позивача для проведення фінансового моніторингу, в період з 23 серпня 2017 року по 29 серпня 2017 року, проте в подальшому цю операцію відновлено не було, банківську послугу не здійснено. Банк свої зобов`язання не виконав і грошові кошти позивачу не видав, а в подальшому повідомив про припинення відносин.
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 24 вересня 2018 року у справі № 759/14190/17, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного суду від 28 лютого 2019 року та постановою Верховного Суду від 26 червня 2019 року, задоволено позовні вимоги та стягнуто з банку на користь позивача 1 300 000,00 грн (основне договірне зобов`язання), суму в розмірі 4 407 000,00 грн - пеню на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів" за період з 29 серпня 2017 року по 20 грудня 2017 року та судовий збір в розмірі 8 000,00 грн, а всього 5 715 000,00 грн.
29 липня 2019 року АТ "ПроКредит Банк" в примусовому порядку, передбаченому Законом України "Про виконавче провадження" виконав своє грошове зобов`язання за генеральним договором і додатковими угодами до нього від 16 червня 2015 року, необхідність виконання якого підтверджено судовими рішеннями у справі № 759/14190/17.
ПАТ "ПроКредит Банк" на даний час перейменоване в АТ "ПроКредит Банк", яке є його правонаступником.
03 серпня 2017 року між позивачем ОСОБА_1 та ОСОБА_2, у відповідності до положень статей 512-519 ЦК України було укладено договір про відступлення права вимоги (далі - договір цесії), за яким ОСОБА_2 як первісний кредитор відступив, а ОСОБА_1 як новий кредитор прийняв на себе право вимоги, що належить первісному кредиторові, і став кредитором за низкою договорів, де боржником є ТОВ "Південне сяйво". Всього ОСОБА_1 було передано право вимоги до боржника на загальну суму 21 709 748,91 грн, вимоги забезпечені іпотекою та іншим. Одночасно із підписанням цього договору цесії ОСОБА_2 передав ОСОБА_1 як новому кредитору у відповідності до частини першої статті 517 ЦК України всі документи, що засвідчували права, які передавалися.
Пунктом 4.1 договору цесії передбачено, що за відступлення права вимоги ОСОБА_1 сплачує на користь ОСОБА_2 суму в розмірі 21 709 748,91 грн, в наступному порядку: частку в розмірі 1 300 000,00 грн сплачує готівкою до 06 вересня 2017 року (підпункт 4.1.1 пункту 4.1 договору цесії), а решта оплати в розмірі 20 409 748,91 грн (21 709 748,91 - 1 300 000,00) здійснюється у безготівковому порядку протягом 20 днів після фактичного стягнення з боржника суми в розмірі 21 709 748,91 грн (підпункт 4.1.2 пункту 4.1 договору цесії).
Договором цесії також була передбачена неустойка (штраф) на забезпечення виконання зобов`язань нового кредитора за ним і встановлено, що у випадку невиконання або неналежного виконання новим кредитором своїх зобов`язань за цим договором цесії щодо сплати первісному кредитору визначеної підпунктом 4.1.1 пункту 4.1 цього договору частини суми винагороди - тобто 1 300 000,00 грн, новий кредитор сплачує штраф в розмірі 500 % від суми такої невиплаченої винагороди (залишку невиплаченої винагороди). Під неналежним виконанням при цьому сторони розуміють як неповну сплату вказаної частини суми винагороди, так і порушення визначеного підпунктом 4.1.1 пункту 4.1 цього договору цесії графіку розрахунків на строк більш як три дні (абз. 1, 2 пункту 3.2 договору цесії).
Позивач був зобов`язаний до 06 вересня 2017 року сплатити на користь свого контрагента ОСОБА_2 грошову суму в розмірі 1 300 000,00 грн.
25 березня 2019 року між ОСОБА_2 (первісний кредитор) та ОСОБА_1 (новий кредитор) було укладено додаткову угоду № 1 до договору цесії. За цією угодою ОСОБА_1 взяв на себе новий додатковий обов`язок сплатити борг в розмірі 1 300 000,00 грн до 30 травня 2019 року.
Сторони домовилися, що у випадку недотримання такого нового терміну сплати боргу (невиконання або неналежне виконання зобов`язання), новий кредитор сплачує штраф в розмірі 700 % від несплаченої суми (пункт 2 додаткової угоди № 1).
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 01 липня 2019 року у справі № 761/9389/19 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення коштів, з останнього стягнуто 1 300 000,00 грн. - сума грошових зобов`язань за договором, 6 500 000,00 грн - штраф та судовий збір в розмірі 9 605,00 грн, а всього 7 809 605,00 грн. Рішення суду набрало законної сили.
Рішенням Постійно діючого Третейського суду ПАРД від 30 червня 2020 року у справі № 33/20-05 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення неустойки, з останнього стягнуто 9 100 000,00 грн пені за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання за додатковою угодою № 1.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 17 серпня 2020 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про скасування вказаного рішення Третейського суду відмовлено.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 18 вересня 2020 року задоволено заяву ОСОБА_2 про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення Постійно діючого Третейського суду ПАРД від 30 червня 2020 року у справі № 33/20-05.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки її ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.