Постанова
Іменем України
21 вересня 2022 року
м. Київ
справа № 331/4799/16
провадження № 61-7504св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2, підписану адвокатом Карабак Валерією Андріївною, на рішення Жовтневого районного суду міста Запоріжжя від 08 грудня 2021 року в складі судді Антоненко М. В. та постанову Запорізького апеляційного суду від 19 липня 2022 року в складі колегії суддів Дашковської А. В., Подліянова Г. С., Кочеткової І. В.,
ВСТАНОВИВ :
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2016 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 про виселення, визнання такою, що втратила право користування житловим приміщення, та зобов`язання вчинити дії.
Позов мотивував тим, що 04 грудня 2015 року придбав у ОСОБА_2 за договором купівлі-продажу квартиру АДРЕСА_1 . Згідно з пунктом 9.1 договору ОСОБА_2 зобов`язалась передати йому у вільне користування і безперешкодне володіння квартиру, технічний паспорт, ключі, документи з оплати комунальних послуг та знятися з реєстрації не пізніше 04 березня 2016 року, проте відповідач відмовилась виконувати свої зобов`язання, на його звернення не реагує, продовжує проживати в указаній квартирі, чим створює позивачу перешкоди в користуванні належним йому майном.
З урахуванням збільшення позовних вимог ОСОБА_1 просив суд ухвалити рішення, яким:
визнати ОСОБА_2 такою, що втратила право користування квартирою;
зобов`язати відповідачку звільнити приміщення квартири;
усунути перешкоди в користуванні його майном шляхом виселення ОСОБА_2 .
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Жовтневого районного суду міста Запоріжжя від 08 грудня 2021 року, залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 19 липня 2022 року, позов задоволено частково:
визнано ОСОБА_2 такою, що втратила право користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 ;
усунуто позивачу перешкоди в користуванні вказаною квартирою шляхом виселення ОСОБА_2 ;
в задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено;
вирішено питання розподілу судових витрат.
Судові рішення мотивовані тим, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним прав користування та розпорядження цим майном. Суди зазначили, що з припиненням права власності особи на жиле приміщення втрачається й право користування ним. Доводи ОСОБА_2 про те, що укладений між сторонами договір купівлі-продажу квартири є удаваним, оскільки сторони таким чином приховали укладення договору іпотеки на забезпечення виконання зобов`язань позики, суди відхилили, зазначивши, що вказані обставини були предметом дослідження судами в межах справи № 331/8103/16, у якій ухвалено остаточне судове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_2 щодо визнання договору купівлі-продажу недійсним. Установивши, що ОСОБА_1 набув право власності на спірну квартиру на підставі договору, законність якого встановлена судом в іншій справі, та не може користуватися своєю власністю, оскільки відповідачка, добровільно відчуживши квартиру, відмовляється виселятися з неї, суди зробили висновок про наявність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 . Доводи відповідачки про те, що на момент розгляду справи саме вона є особою, за якою зареєстровано право власності на спірну квартиру, у зв`язку з чим ОСОБА_1 не наділений правом звернення до суду з негаторним позовом, суди відхилили як такі, що спростовуються наявними в матеріалах справи доказами.
Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про те, що ОСОБА_2 втратила право користування квартирою АДРЕСА_1, оскільки: 1) вона за власним волевиявленням відчужила цю квартиру; 2) між нею та новим власником не укладено будь-яких правочинів щодо її проживання в квартирі; 3) вона не є членом сім`ї нового власника квартири. Колегія суддів зазначила, що, отримавши від ОСОБА_1 грошові кошти за продаж спірної квартири, відповідачка мала змогу витратити їх на вирішення своїх житлових питань, зокрема, для придбання іншого житла.
Оцінюючи виселення ОСОБА_2 на предмет пропорційності, суд апеляційної інстанції встановив факт порушення прав позивача (власника житла), які гарантовані як національним законодавством України, так і статтею 8 Конвенції та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, та вказав, що за встановлених обставин справи виселення ОСОБА_2 зі спірного житла є законним та пропорційним заходом, що переслідує легітимну мету і є необхідним у демократичному суспільстві.
Аргументи учасників справи
03 серпня 2022 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду підписану представником касаційну скаргу на вказані судові рішення та просила їх скасувати як такі, що прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права й порушенням норм процесуального права, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
виселення відповідачки не переслідує легітимну мету та не є необхідним у демократичному суспільстві, оскільки ОСОБА_2 на відміну від позивача іншого житла не має, а коштів, отриманих нею від продажу квартири, розмір яких значно менший від її ринкової вартості, не достатньо для придбання іншого житла;
суди не врахували поведінку сторін, зокрема позивача, який сплатив відповідачці ціну за квартиру в розмірі 115 593 грн, яка є значно нижчою за ринкову, та усвідомлював, що відповідачка не матиме змоги придбати інше житло за таку суму, в той час як ОСОБА_2 продовжила проживати в квартирі та добросовісно сплачувати житлово-комунальні платежі;
саме по собі проживання відповідачки в спірній квартирі не свідчить про порушення права власності позивача та наявність у нього перешкод у користуванні квартирою;
суди в оскаржених судових рішеннях одночасно визнали відповідачку такою, що втратила право користування квартирою, та виселили її з цієї квартири, не звернувши увагу на обрання позивачем неефективного способу захисту в частині пред`явлення позовної вимоги про визнання відповідачки такою, що втратила право користування житловим приміщенням;
суди не дослідили поданий відповідачкою доказ (витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень), з якого вбачається, що саме відповідачка є власником квартири на момент розгляду справи судами, а тому позивач не є належним суб`єктом звернення до суду з негаторним позовом.
У вересні 2022 року від ОСОБА_1 до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому позивач просить залишити її без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.
Відзив мотивовано тим, що суди зробили правильний висновок про наявність у позивача перешкод у користуванні, володінні та розпорядженні належною йому квартирою, що є підставою для задоволення позову. Вказує, що доводи відповідачки про удаваність договору купівлі-продажу квартири та її відчуження за заниженою ціною вже були предметом розгляду судами в справі № 331/8103/16, у межах якої ухвалено рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 . Зазначає, що доводи відповідачки про те, що саме вона є власником спірної квартири на момент розгляду справи, спростовуються поданими нею до НАЗК деклараціями про майновий стан, у яких вона не вказувала себе власником квартири. Уважає, що надана відповідачкою інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень обґрунтовано не прийнята судами як доказ, оскільки пошук у реєстрі здійснювався за частковим співпадінням за іменем та прізвищем відповідачки, а не за конкретним об`єктом нерухомого майна, власником якого в реєстрі значиться саме позивач.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 18 серпня 2022 року відкрито касаційне провадження в справі; у задоволенні клопотання про зупинення дії та виконання оскаржених судових рішень відмовлено.
Ухвалою Верховного Суду від 14 вересня 2022 року справу призначено до судового розгляду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 18 серпня 2022 року вказано, що касаційна скарга містить підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 3,4 частини другої статті 389 ЦПК України; відповідач посилається на те, що:
суди при вирішенні спору не застосували висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 06 квітня 2022 року в справі № 332/2378/19, від 26 квітня 2022 року в справі № 522/23819/15-ц, від 14 червня 2022 року в справі № 345/796/21, від 20 червня 2022 року в справі № 127/17899/21, від 20 травня 2022 року в справі № 751/2231/19, від 15 грудня 2021 року в справі № 658/3709/18-ц, від 23 лютого 2022 року в справі № 761/41916/19-ц;
відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування статей 319, 321, 391 ЦК України з одночасним застосуванням частини другої статті 331, частини четвертої статті 334 ЦК України, статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень";
суди не дослідили зібрані у справі докази.
Аналіз змісту та вимог касаційної скарги свідчить, що судові рішення оскаржуються в частині задоволених позовних вимог про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, та усунення перешкод у здійсненні права власності шляхом виселення. Судові рішення в частині відмови в задоволенні позовної вимоги про зобов`язання звільнити приміщення квартири в касаційному порядку не оскаржується та Верховним Судом не переглядається.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що згідно з договором купівлі-продажу від 04 грудня 2015 року ОСОБА_2 (продавець) передала у власність ОСОБА_1 (покупцю) квартиру АДРЕСА_1 .
Відповідно до умов договору купівля - продаж квартири за домовленістю сторін здійснюється за суму в розмірі 115 593 грн, яку продавець одержала від покупця повністю до підписання цього договору.
Продавець зобов`язалась передати квартиру продавцю для вільного користування і безперешкодного володіння нею разом з приналежностями, документами до цієї квартири (технічний паспорт, ключі, документи з оплати комунальних послуг, вартості використаної електроенергії та інших обов`язкових платежів тощо) та знятися з реєстрації у відчужуваній квартирі не пізніше 04 березня 2016 року (пункт 9 договору).
Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 49091281 від 04 грудня 2015 року за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на спірну квартиру.
У 2016 році ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом про визнання договору купівлі-продажу квартири від 04 грудня 2015 року недійсним. Постановою Запорізького апеляційного суду від 11 лютого 2019 року в справі № 331/8103/16, залишеною без змін судом касаційної інстанції, в задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання договору купівлі-продажу недійсним відмовлено.
Позиція Верховного Суду
Щодо позовної вимоги про визнання відповідачки такою, що втратила право користування квартирою
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частина перша та друга статті 5 ЦПК України).
Тлумачення вказаних норм свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 квітня 2022 року в справі № 332/2378/19 (провадження № 61-8703св21), на яку міститься посилання в касаційній скарзі, зазначено, що: "позивач пред`явив позовні вимоги як про виселення ОСОБА_3, так і про визнання його таким, що втратив право користування жилим приміщенням. З урахуванням установлених судами обставин щодо реального проживання ОСОБА_3 у спірній квартирі, позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання відповідача таким, що втратив право користування жилим приміщенням, не підлягають задоволенню з огляду на обрання позивачем неефективного способу захисту порушеного права в цій частині".