ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 вересня 2022 року
м. Київ
Справа № 149/916/17
Провадження № 51-8642км18
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Іваненка І.В.,
суддів Анісімова Г.М., Луганського Ю.М.,
за участю:
секретаря судового засідання Швидченко О. В.,
прокурора Гошовської Ю. М.
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 на вирок Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 30 березня 2021 року та ухвалу Вінницького апеляційного суду від 13 квітня 2022 року, а також касаційну скаргу прокурора на ухвалу Вінницького апеляційного суду від 13 квітня 2022 року, в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань №120170203300000059, за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця м. Вінниця, жителя АДРЕСА_1, раніше не судимого,
у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 30 березня 2021 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 121 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років. Стягнуто із засудженого ОСОБА_1 на користь потерпілої ОСОБА_2 матеріальну шкоду в сумі 6879,63 грн. та моральну шкоду в сумі 50 000 грн.
Згідно з вироком, 08 лютого 2017 року о 01 год. ночі ОСОБА_1 за місцем свого проживання по АДРЕСА_1, на ґрунті неприязних відносини умисно завдав ОСОБА_3 дерев`яною палицею біля 5 ударів в голову, заподіявши потерпілому тяжкі тілесні ушкодження, що спричинило його смерть.
Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 13 квітня 2022 року вирок місцевого суду було змінено, дії ОСОБА_1 перекваліфіковані з ч. 2 ст. 121 КК України на ст. 124 КК України та призначено покарання у виді 6 місяців арешту.
Зараховано ОСОБА_1 у строк відбування покарання відбуте покарання у виді обмеження волі за вироком Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 28 березня 2018 року, а саме період з 29.08.2018 року по 25.01.2019 року, відповідно до положень ст. 72 КК України з розрахунку, що один день арешту відповідає двом дням обмеження волі. У решті вирок місцевого суду залишено без зміни.
Вимоги касаційних скарг і доводи осіб, які їх подали
У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1 ставить питання про скасування судових рішень та закриття провадження у справі відповідно до вимог ст. 49 КК України.
Зазначає, що апеляційний суд належним чином не мотивував свої висновки при кваліфікації дій за ст. 124 КК України, не врахувавши його показання, що умислу на спричинення будь-яких ушкоджень потерпілому в нього не було, оскільки він діяв в стані необхідної оборони і його дії підпадають під ознаки ст.36 КК України.
Окрім того, зазначає, що апеляційний суд, кваліфікуючи його дії за ст. 124 КК України, не звернув уваги на те, що він підлягав звільненню від покарання на підставі ч. 5 ст. 74, п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України у зв`язку із закінченням строків давності. Також не погоджується з розміром цивільного позову.
У касаційній скарзі прокурор ставить питання про скасування ухвали апеляційного суду у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність і призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції.
Стверджує, що апеляційний суд безпідставно перекваліфікував дії ОСОБА_1 із ч. 2 ст. 121 КК України на ст. 124 КК України, оскільки ОСОБА_1 діяв умисно на спричинення тяжких тілесних ушкоджень, від яких настала смерть потерпілого.
Посилається на те, що, кваліфікуючи дії ОСОБА_1 за ст. 124 КК України, в мотивувальній частині ухвали апеляційного суду всупереч вимогам ст. 419 КПК України не сформульоване обвинувачення, яке визнане судом доведеним.
Окрім того зазначає, що апеляційний суд, кваліфікуючи дії ОСОБА_1 за ст. 124 КК України та призначаючи йому покарання за вчинення цього злочину, не звернув уваги, що з часу вчинення ОСОБА_1 цього правопорушення й на час постановлення ухвали апеляційного суду обвинувачений підлягав звільненню від покарання на підставі положень ч. 5 ст. 74, п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України у зв`язку із закінченням строків давності.
Позиції учасників судового провадження
Прокурор частково підтримала вимоги обох касаційних скарг, вбачаючи, що суд касаційної інстанції має змінити оскаржуване рішення апеляційного суду в частині необхідності застосування до засудженого положень ст. ст. 49, 74 КК України.
Інші учасники судового провадження були належним чином повідомлені про дату, час та місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися. Клопотань про його відкладення не надходило.
Мотиви Суду
Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також правильність правової оцінки обставин і не уповноважений досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Згідно з положеннями ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до вимог ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Суд перевіряє матеріали кримінального провадження в межах доводів, висловлених у касаційній скарзі, а саме: чи було додержано судами першої та апеляційної інстанцій процесуальних норм, які регулюють розгляд судами пред`явленого обвинувачення, у тому числі положення, що стосуються оцінки доказів, а також перевіряє правильність застосування норм матеріального права при кваліфікації діяння та призначенні покарання.
Вирішуючи питання про достатність доказів, установлених під час змагального судового розгляду, для визнання особи винуватою, суди мають керуватися вимогами частин 2, 4 ст. 17 КПК України, згідно з якими ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення. При цьому сторона обвинувачення має довести винуватість особи поза розумним сумнівом, а всі сумніви щодо доведеності винуватості особи тлумачаться на її користь. Така позиція узгоджується з вимогами ч. 3 ст. 62 Конституції України.
У кримінальному провадженні щодо ОСОБА_1 встановлено, що в зазначених у вироку часі та місці на ґрунті неприязних відносини ОСОБА_1 умисно завдав ОСОБА_3 дерев`яною палицею біля 5 ударів в голову, заподіявши потерпілому тяжкі тілесні ушкодження, що спричинили його смерть. Такі дії ОСОБА_1 суд першої інстанції кваліфікував за ч. 2 ст. 121 КК України як умисне заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого.