постанова
ІМЕНЕМ УКРАЇНи
15 вересня 2022 року
м. Київ
справа № 607/17357/21
провадження № 51-1190км22
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Голубицького С. С.,
суддів Антонюк Н. О., Яновської О. Г.,
з участю:
секретаря судового засідання Зайчишина В. В.,
прокурора Гошовської Ю. М.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Череватого П. М. на вирок Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 22 листопада 2021 року та ухвалу Тернопільського апеляційного суду від 16 лютого 2022 року у кримінальному провадженні № 12021216040001409 за обвинуваченням
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Дарахів Теребовлянського району Тернопільської області та жителя м. Тернополя,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 129 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 22 листопада 2021 року ОСОБА_1 визнано винуватим у погрозі вбивством та засуджено за ч. 1 ст. 129 КК до покарання у виді арешту на строк 6 місяців.
Вирішено питання про долю речових доказів і стягнення процесуальних витрат.
Місцевий суд установив, що ОСОБА_1 08 вересня 2021 року приблизно о 02:30 поблизу будинку №1 на вул. Чорновола у м. Тернополі наблизився до раніше незнайомої йому ОСОБА_2, яка зробила йому зауваження за непристойну поведінку, та з метою залякування, маючи умисел викликати у неї побоювання за своє життя, дістав з лівої внутрішньої кишені куртки короткоствольний вогнепальний пістолет "ПМ-РФ" калібру 9 мм і, висловлюючи їй словесно погрозу, направив його в бік останньої, що вона сприйняла як реальну загрозу для свого життя.
При перегляді вироку за апеляційною скаргою засудженого Тернопільський апеляційний суд 16 лютого 2022 року залишив це рішення без зміни та виключив з мотивувальної частини вироку посилання суду на докази - протокол огляду місця події від 08 вересня 2021 року, висновок експерта від 23 вересня 2021 року № СЕ-19/120-21/9419-БЛ, а також обставину, яка обтяжує покарання -вчинення кримінального правопорушення в стані алкогольного сп`яніння.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник Череватий П. М. просить скасувати вказані судові рішення і призначити новий розгляд у суді першої інстанції через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
На обґрунтування своїх вимог зазначає, що місцевий суд при ухваленні вироку не навів належних і достатніх мотивів на доведеність свого висновку про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення.
На думку захисника, апеляційний суд, частково задовольнивши апеляційну скаргу сторони захисту, не дав належної правової оцінки доводам скарги щодо відсутності підстав для відкриття кримінального провадження, оскільки заява потерпілої ОСОБА_2 про злочин від 08 вересня 2021 року є неналежним та недопустимим доказом, відсутності у справі документів, які б підтверджували повноваження прокурорів та дізнавачів уповноважених на проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні, наявності підстав для закриття кримінального провадження відповідно до п. 10 ч.1 ст. 284 КК у зв`язку із закінченням строку досудового розслідування після повідомлення особі про підозру та суворості покарання, призначеного засудженому.
З огляду на зазначене захисник вважає, що постановлені у справі вирок районного суду та ухвала апеляційного суду не відповідають вимогам статей 370, 374, 419 КПК і є незаконними.
Позиція учасників в суді касаційної інстанції
Прокурор заперечила проти задоволення касаційної скарги, просила залишити оскаржувані рішення без зміни.
Захисник подав клопотання про розгляд провадження без його участі та участі засудженого.
Мотиви Суду
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, наведені у касаційній скарзі, дійшла висновку про таке.
Згідно з ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах вимог та доводів касаційної скарги.
Відповідно до ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.
Згідно зі ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним та обґрунтованим є рішення, ухвалене компетентним судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 вказаного Кодексу, тобто кожен доказ оцінюється з точки зору належності, допустимості і достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Як убачається зі змісту оспорюваних рішень, у цій справі фактичні обставини було встановлено судом першої інстанції. У касаційній скарзі захисниквказує на те, що суд поклав в основу вироку не належні та недопустимі докази. Проте оскаржувані рішення свідчать, що свій висновок про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого кримінального проступку, місцевий суд зробив на підставі фактично встановлених даних, які були з`ясовані під час дослідження доказів у судовому засіданні та оцінені судом відповідно до ст. 94 КПК.
Незгода захисника з оцінкою доказів, наданою судом першої інстанції, не може свідчити про порушення цим судом вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
На вирок місцевого суду засуджений подав апеляційну скаргув якій посилався на істотне порушення судом першої інстанції вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність і невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Апеляційний суд під час розгляду кримінального провадження в апеляційному порядку ретельно перевірив усі аргументи і доводи, викладені в апеляційній скарзі засудженого, які за змістом є аналогічними тим, що наведені в касаційній скарзі захисника та вмотивовано відмовив у задоволенні скарги, навівши у своєму рішенні відповідні мотиви і підстави для прийняття такого рішення.
Наведені в касаційній скарзі захисника доводи про те, що кримінальне провадження підлягає закриттю, оскільки заява потерпілої ОСОБА_3 про вчинення щодо неї злочину засудженим не була зареєстрована у встановленому порядку, були предметом перевірки суду апеляційної інстанції, який визнав ці доводи безпідставними.
Зокрема, апеляційний суд, мотивуючи в ухвалі свій висновок у цій частині послався на практику Великої Палати Верховного Суду, яка у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 288/1158/16-к дійшла висновку про те, що кримінальний процесуальний закон не регламентує конкретного способу звернення потерпілого з заявою, яка зумовлює визначені у частині першій статті 477 КПК правові наслідки. Водночас, захист прав і свобод людини, як втілення принципу верховенства права вимагає надання переваги внутрішньому змісту юридично значущих дій над зовнішньою формою їх вираження. З огляду на зазначене, навіть у разі, якщо потерпілий не подавав до правоохоронних органів заяви про злочин як окремий процесуальний документ, однак до початку чи під час досудового розслідування і/або судового провадження однозначно висловив свою позицію про притягнення винної особи до кримінальної відповідальності, відповідна позиція, зафіксована у процесуальних документах, дає підставу для кримінального переслідування такої особи за злочин приватного обвинувачення.
За змістом ч. 1 ст. 477 КПК у системному зв`язку з ч. 4 ст. 26 і п. 7 ч. 1 ст. 284 зазначеного Кодексу, обов`язковою умовою здійснення кримінального провадження у формі приватного обвинувачення є заява потерпілого, як волевиявлення про притягнення винного до кримінальної відповідальності взагалі, а не за конкретною нормою кримінального закону. Інтерес особи, яка зазнала шкоди, у застосуванні процедури кримінального судочинства стосується не юридичної кваліфікації протиправних дій, а самого факту вчинення цих дій щодо неї. Подана до правоохоронних органів та/або суду заява потерпілого є вираженням його ставлення до події злочину, особи, яка його вчинила та обраного способу реагування. Відповідне волевиявлення є свідченням того, що особа, якій завдано шкоди, звертається до держави з метою захисту своїх порушених прав та законних інтересів шляхом кримінального переслідування винного, не вважаючи належними й достатніми інші способи досягнення цієї мети.
Кримінальний процесуальний закон не визначає конкретного способу звернення потерпілого з заявою, яка зумовлює визначені у ч. 1 ст. 477 КПК правові наслідки. Водночас захист прав і свобод людини, як втілення принципу верховенства права, вимагає надання переваги внутрішньому змісту юридично значущих дій над зовнішньою формою їх вираження. Тож, навіть якщо потерпілий не подавав до правоохоронних органів заяви про злочин, як окремого процесуального документа, однак до початку чи під час досудового розслідування і/або судового провадження однозначно висловив свою позицію про притягнення винного до кримінальної відповідальності, відповідна позиція, зафіксована у процесуальних документах, є підставою для кримінального переслідування особи за кримінальне правопорушення приватного обвинувачення.