ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 вересня 2022 року
м. Київ
справа № 140/16490/20
адміністративне провадження № К/9901/30078/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Яковенка М. М.,
суддів - Дашутіна І. В., Шишова О. О.,
розглянувши у порядку письмового провадження в касаційній інстанції адміністративну справу № 140/16490/20
за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Волинській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
за касаційною скаргою Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду (колегія у складі суддів: С. М. Шечук, Л. П. Іщук, Р. В. Кухтей) від 15 липня 2021 року,
УСТАНОВИВ:
І. РУХ СПРАВИ
1. Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1, позивач, скаржник ) звернувся до суду з позовом до Головного управління Державної податкової служби у Волинській області (далі - ГУ ДПС у Волинській області, відповідач, контролюючий/податковий орган), в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 16 жовтня 2020 року № 0000200705 про застосування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 500 000,00 грн.
2. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач зареєстрований платником податку у ГУ ДПС у Волинській області та перебуває на спрощеній системі оподаткування. Актом фактичної перевірки безпосередньо не виявлено факт зберігання пального, а пояснення про те, що пальне відвантажувалось у транспортні засоби та переносні каністри (споживчу тару до 5 літрів) перевіркою не встановлювалося.
У запереченні на акт фактичної перевірки позивач пояснив, що придбав та використовував паливо для власних потреб. Однак за результатами розгляду заперечення, пояснення позивача не взято до уваги і винесено оскаржуване податкове повідомлення-рішення.
Також позивач вказав, що відповідно частини двадцять першої статті 15 Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального" - "Суб`єкти господарювання, які здійснюють роздрібну, оптову торгівлю пальним або зберігання пального виключно у споживчій тарі до 5 літрів, ліцензію на роздрібну або оптову торгівлю пальним або ліцензію на зберігання пального не отримують". Відповідачем не взято до уваги вказаної норми і відповідних зауважень позивача до акту перевірки, перевірка в частині зберігання пального у споживчій тарі не здійснювалась.
Крім зазначених у поясненні наданому позивачем при проведенні перевірки про злив пального у 7 одиниць транспортних засобів, що використовуються ним у господарській діяльності, позивачем злито поставлене пальне у інші транспортні засоби і агрегати, що належать йому на праві спільної-сумісної власності та не використовуються у господарській діяльності, перебувають в користуванні та управлінні позивача. Позивачем не повідомлено даної обставини при здійсненні перевірки, оскільки, відповідач трактує такі дії, як продаж палива і такі пояснення були б неправомірно використані відповідачем. Вважає, що дані обставини не спростовують того факту, що під час перевірки відповідачем не встановлено факту зберігання пального і відповідно оскаржуване податкове повідомлення-рішення є неправомірним.
3. Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 22 березня 2021 року адміністративний позов задоволено.
4. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15 липня 2021 року скасовано рішення Волинського окружного адміністративного суду від 22 березня 2021 року та прийнято нову постанову, якою у задоволені адміністративного позову відмовлено у повному обсязі.
5. 13 серпня 2021 року на адресу Верховного Суду надійшла касаційна скарга, в якій позивач просив скасувати постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15 липня 2021 року, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 22 березня 2021 року залишити без змін.
6. Ухвалою Верховного Суду від 17 серпня 2021 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою позивача, установлено десятиденний строк з дня отримання копії цієї ухвали для подання відзиву на касаційну скаргу та роз`яснити, що до відзиву додаються докази надсилання (надання) його копій та доданих до нього документів іншим учасникам справи.
7. 23 вересня 2022 року на адресу Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому, відповідач, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтовані та не можуть бути задоволені, просить в задоволенні касаційної скарги відмовити, а рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін.
8. 22 грудня 2021 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 до суду касаційної інстанції надіслав клопотання про зупинення дії судового рішення у справі № 140/16490/20, у задоволенні якого відмовлено ухвалою Верховного Суду від 23 грудня 2021 року.
9. Ухвалою Верховного Суду закінчено підготовку даної справи до касаційного розгляду та призначено її касаційний розгляд в порядку письмового провадження.
IІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
10. Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач є фізичною особою-підприємцем та зареєстрований платником податку у ГУ ДПС у Волинській області на спрощеній системі оподаткування.
11. У період з 26 серпня 2020 року по 28 серпня 2020 року згідно з наказом ГУ ДПС у Волинській області від 21 серпня 2020 року № 1550 контролюючий орган провів фактичну перевірку ФОП ОСОБА_1 з питань дотриманням вимог законодавства під час провадження діяльності пов`язаної з обігом алкогольних напоїв тютюнових виробів та пального (а.с.42), за результатами якої складено акт фактичної перевірки від 28 серпня 2020 року № 000377, яким зафіксоване порушення позивачем статті 15 Закону України від 19 грудня 1995 № 481/95-ВР "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодовою, алкогольних напоїв та тютюнових виробів та пального" від 19 грудня 1995 № 481/95-ВР (далі - Закон № 481/95-ВР), у зв`язку із зберігання пального без ліцензії на право зберігання (а.с.39-40).
12. Фактичною перевіркою встановлено, що загальний обсяг баків транспортних засобів становить 2450 л. Документів, що підтверджують фактичне використання придбаного дизельного пального для власного споживання та ведення господарської діяльності підприємцем не надано. Станом на 27 серпня 2020 року залишок пального в баках автомобілів становить 2080 л. Таким чином, фактично за період з 10 липня 2020 року по 27 серпня 2020 року витрачено 4720 л дизельного пального при відсутності достатньої чисельності найманих працівників. Враховуючи викладене, податковий орган дійшов висновку, що за період з 10 липня 2020 року суб`єкт господарювання здійснював зберігання пального у значних обсягах без отримання відповідної ліцензії, чим порушив статтю 15 Закону № 481/95-ВР.
13. 01 жовтня 2020 року, не погоджуючись із висновками акту фактичної перевірки, позивач надіслав до ГУ ДПС у Волинській області заперечення до акту (довідки) фактичної перевірки від 28 серпня 2020 року № 000377 (а.с.5), за результатами розгляду якого, ГУ ДПС у Волинській області листом від 15 жовтня 2020 року № 9278/ФОП/03-20-07-05-06 повідомило позивача, що викладені висновки в акті фактичної перевірки є правомірними та відповідають нормам чинного законодавства (а.с.6-7).
14. 16 жовтня 2020 року на підставі акту фактичної перевірки від 28 серпня 2020 року № 000377 контролюючий орган прийняв податкове повідомлення-рішення № 0000200705, яким застосував до ФОП ОСОБА_1 штрафну санкцію у сумі 500 000 грн. за зберігання пального без наявності ліцензії (а.с.8).
15. Вважаючи вказане податкове повідомлення-рішення протиправним та необґрунтованим, позивач звернувся з даним позовом до суду.
16. Також судами встановлено, що постановою Горохівського районного суду Волинської області від 02 лютого 2021 року у справі № 155/1808/20 за результатами розгляду протоколу №000562/07-05 від 24 листопада 2020 року про вчинення позивачем адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена частиною першою статті 164-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення ( далі - КУпАП), провадження по справі про адміністративне правопорушення відносно позивача за частиною першою статті 164 КУпАП - закрито, за відсутністю події та складу адміністративного правопорушення.
17. Окрім того, судом апеляційної інстанції, за власною ініціативою в порядку підготовки справи до апеляційного розгляду ухвалою від 29 червня 2021 року витребував від ФОП ОСОБА_1 докази: - наявності у нього транспортних засобів, ємність баків яких становить 2450 л; - придбання/ виготовлення/оренди споживчої тари для розміщення пального в обсязі не менше 944 штук, ємністю до 5 літрів кожна (4720:5=944).
18. Натомість, позивач надав суду клопотання про долучення до матеріалів справи доказів у якому вказав, що обсяг баків у семи транспортних засобів, що використовується у господарській діяльності позивача у яких було розміщено пальне отримане за вказаною накладною для транспортних засобів позивача становить 2080 літрів.
19. Стосовно ж решти придбаного пального (6800 л 2080 л) за видатковою накладною від 10 липня 2020 року № 425, то позивач подаючи таке клопотання до суду апеляційної інстанції змінив свої пояснення та вказав, що замість споживчої тари ємністю до 5 літрів, пальне було розміщене:
- у належному йому транспортному засобі Volkswagen caddy д.н. НОМЕР_1 (об`єм бака 60 літрів);
- у транспортному засобі Volkswagen crafter д.н. НОМЕР_2 (об`єм бака 75 літрів), зареєстрованому на праві власності за ОСОБА_2 ;
- у транспортному засобі Toyota Land Cruiser 200 д.н. НОМЕР_3 (об`єм бака 75 літрів), зареєстрованому на праві власності за дружиною позивача ОСОБА_3 ;
- у транспортному засобі DAF TE 105XF д.н. НОМЕР_4 (об`єм бака 1800 літрів), зареєстрованому на праві власності за дружиною позивача ОСОБА_3 ;
- у транспортні засоби ФГ "Маглай" (об`ємом 400 літрів), відповідно до укладеного договору поставки від 20 червня 2020 року, предметом якого є поставка тюків соломи, за рахунок палива позивача;
- тракторах Джон Дір 7930 (об`єм бака 390л.), Джон Дір 8430 (об`єм бака 681л), Джон Дір 8520 (об`єм бака 606), Джон Дір 7810 (об`єм бака 344л) та комбайні Клас Домінатор 108 (об`єм бака 400 літрів), належних ПП "АГРОСМАП", основним видом діяльності якого є продаж сільськогосподарської техніки, засновником та керівником якого є позивач- ОСОБА_1 ;
- у транспортні засоби AUDI Q3 та Q5 (об`ємом баків 75 та 64 літри відповідно) зареєстрованих за сином та донькою позивача;
- решта палива менше 20 літрів злито в побутові банки з води по 5 літрів.
IІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
20. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, виходив з того, що із законодавства випливає висновок, що отримувати ліцензію на право зберігання пального має суб`єкт господарювання тільки для стаціонарних цистерн/ємностей. При цьому, судом на підставі пояснень позивача встановлено, що відвантаження пального в кількості 6800 л, придбаного згідно з видатковою накладною від 10 липня 2020 року № 425, здійснювалось в баки транспортних засобів та переносні каністри (до 5 літрів). Також судом враховано, що постановою Горохівського районного суду Волинської області від 02 лютого 2021 року у справі № 155/1808/20, яка набрала законної сили 15 лютого 2021 року, встановлено відсутність вини позивача у зберіганні палива без отримання ліцензії за що й було застосовано штрафні (фінансові) санкції ГУ ДПС у Волинській області, тому суд першої інстанції дійшов висновку, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення є протиправним та підлягає скасуванню.
21. Натомість, суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позову, дійшов протилежних висновків.
22. Так, суд апеляційної інстанції не погодився з висновками суду першої інстанції та зазначив, що позивачем не доведено наявності фактичних обставин, які перелічені у статті 15 Закону № 481/95-ВР за яких ліцензія на право зберігання пального не придбавається.
23. Такий висновок суду обґрунтовано тим, що надані суду апеляційної інстанції пояснення колегія суддів оцінює критично, позаяк за видатковою накладною № 425 від 10 липня 2020 року позивачу відвантажено 6800 літрів дизельного пального для власного споживання та ведення господарської діяльності. Жодних доказів (а зокрема відповідних актів приймання-передачі пального та/або інших актів) щодо фактичного поміщення вказаного дизельного палива (обумовленою датою відвантаження) до баків інших транспортних засобів, які зареєстровані за іншими фізичними особами та іншими юридичними особами (ПП "АГРОСМАП", ФГ "Маглай") суду не надано.
24. Зміна позиції правового захисту та пояснень позивача після витребування судом апеляційної інстанції доказів на підтвердження пояснень, які були надані позивачем в ході перевірки позивача та суду першої інстанції вказує лише на намагання позивача уникнути правових наслідків, передбачених статтею 17 Закону № 481/95-ВР.
25. Водночас, як було зазначено судом апеляційної інстанції, позивач на підтвердження своєї оновленої позиції та пояснень щодо зливу дизельного пального у баки транспортних засобів зареєстрованих за іншими юридичними та фізичними особами не надав жодного доказу такого поміщення, які підтверджують його пояснення (відповідні акти зливу, поміщення, приймання передачі, тощо).
26. Щодо висновків суду першої інстанції про відсутність вини у діях позивача, у зберіганні палива без отримання ліцензії (що встановлено постановою Горохівського районного суду Волинської області від 02 лютого 2021 року у справі № 155/1808/20, яка набрала законної сили 15 лютого 2021 року, встановлено відсутність вини позивача), то колегія суддів суду апеляційної інстанції зазначив, що відсутність вини у діях позивача не спростовує обставин щодо порушення позивачем статті 15 Закону № 481/95-ВР в частині необхідності придбання ліцензії на право зберігання пального та не встановлює факту наявності у позивача споживчої тари в значному обсязі, а зокрема 944 штук та відповідного поміщення дизельного пального до баків транспортних засобах, які зареєстровані за іншими фізичними та юридичними особами.
IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
27. Скаржник у своїй касаційній скарзі не погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог, вважає їх необґрунтованими та такими, що підлягають скасуванню, оскільки судом неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення у справі.
28. Підставою касаційного оскарження відповідач зазначив пункти 1, 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України)
- якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
- відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
29. Зокрема в доводах касаційної скарги позивач зазначає, що судом апеляційної інстанцій порушено вимоги частини другої статті 77, статей 75, 76, частин четвертої та шостої статті 78, статті 90 КАС України та не врахував висновки щодо застосування вказаних норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 21 січня 2021 року у справі № 805/4691/16-а, від 19 лютого 2019 року у справі № 810/4438/16, від 28 січня 2020 року у справі № 818/998/17, від 19 листопада 2019 року у справі № 826/2430/18, від 15 жовтня 2019 року у справі № 813/8801/14, від 13 березня 2019 року у справі № 826/11708/17.
30. Щодо підстав касаційного оскарження відповідно до пункту 3 частини четвертої 4 статті 328 КАС України позивач вказує, що на даний час відсутній висновок Верховного Суду з питання застосування адміністративними судами:
частини першої, третьої статті 306, частини першої статті 307 КАС України щодо витребування нових доказів судом апеляційної інстанції після призначення справи до розгляду та щодо дотримання прав учасників справи подати заперечення чи міркування стосовно витребування доказів як у позивачів, так і у відповідачів;
пункту 4 частини першої статті 306 КАС України та частини третьої статті 321 КАС України, зокрема щодо підписання ухвал суду про витребування доказів чи інших ухвал одноособово суддею-доповідачем;
пункту 83.1 статті 83 Податкового кодексу України (далі - ПК України), зокрема щодо оцінки висновків, викладених контролюючими органами за результатами проведення перевірок, а саме щодо формування висновків на підставі припущень та домислів перевіряючих;
абз. 52 статті 1, частини 39 статті 15, статті 17 Закону 481/95-ВР та підпункту 14.1.6 пункту 14.1 статті 14 ПК України;
статті 15 Закону 481/95-ВР щодо зобов`язання фізичних чи юридичних осіб складати чи оформлювати якісь документи (акти зливу, поміщення, приймання- передачі тощо) та отримувати ліцензію у випадку поміщення пального у бак транспортного засобу.
31. Разом з тим, позивач акцентує увагу на те, що під час проведення фактичної перевірки позивача, яка тривала 3 (три) дні, не було виявлено жодних стаціонарних цистерн чи ємкостей, обладнання та документів на право власності або користування будь-якими спеціально облаштованими спорудами, що додатково свідчить про неможливість зберігання позивачем пального.
32. Також, суд апеляційної інстанції порушив норми матеріального права шляхом їх неправильного застосування або взагалі не застосування, при цьому вийшов за межі повноважень та поклав на позивача додаткові обов`язки щодо відшукання, збирання та подання доказів стосовно поміщення пального до баків транспортних засобів (акти зливу, поміщення, приймання-передачі тощо). Водночас, як уже зазначалося, КАС України встановлює пряму заборону витребовувати докази у позивача в адміністративних справах про протиправність рішень суб`єкта владних повноважень.
33. Враховуючи викладене, оскільки відповідачем не надано пояснень та доказів у спростування доводів позивача, а тому останній і не повинен був отримувати ліцензію на здійснення господарської діяльності зі зберігання пального. Тому, Суд апеляційної інстанції повинен був застосувати статтю 15 Закону № 481/95-ВР, положення підпункту 14.1.6 пункту 14.1 статті 14 ПК України та дійти висновку, що позивач не повинен був отримувати ліцензію на право господарської діяльності зі зберігання пального, оскільки не здійснював такої господарської діяльності. Тому помилково застосував статтю 17 Закону № 481/95-ВР.
34. У свою чергу, позивач вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив законне судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ
35. Верховний Суд, переглянувши оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права у спірних правовідносинах, відповідно до частини першої статті 341 КАС України, виходить з такого.
36. Як встановили суди попередніх інстанцій, за результатами перевірки складено акт від 28 серпня 2020 року № 000377 та прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення № 0000200705 від 16 жовтня 2020 року, яким встановлено порушення позивачем вимог статті 15 Закону України від 19 грудня 1995 року №481/95-ВР "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального" (далі - Закон №481/95-ВР), у зв`язку з чим на підставі статті 17 Закону № 481/95-ВР застосовано штрафні санкції в сумі 500 000 грн.
37. Отже, предметом доказування у цій справі є обставини, які підтверджують або спростовують висновки контролюючого органу про наявність в діях позивача складу правопорушення, за яке його притягнуто до відповідальності на підставі статті 17 Закону № 481/95-ВР.
38. Основні засади державної політики щодо регулювання виробництва, експорту, імпорту, оптової і роздрібної торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим та зерновим дистилятом, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, дистилятом виноградним спиртовим, спиртом-сирцем плодовим, біоетанолом, алкогольними напоями, тютюновими виробами та пальним, забезпечення їх високої якості та захисту здоров`я громадян, а також посилення боротьби з незаконним виробництвом та обігом алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального на території України врегульовані Законом України від 19 грудня 1995 року № 481/95-ВР.
39. Стаття 15 Закону № 481/95-ВР визначає умови провадження діяльності з імпорту, експорту, оптової і роздрібної торгівлі алкогольними напоями, тютюновими виробами, пальним та зберігання пального.
40. Статтею 17 Закону № 481/95-ВР встановлена відповідальність за порушення норм цього Закону. Так, за порушення норм цього Закону щодо виробництва і торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим та зерновим дистилятом, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, дистилятом виноградним спиртовим, спиртом-сирцем плодовим, біоетанолом, алкогольними напоями та тютюновими виробами, пальним та зберігання пального посадові особи і громадяни притягаються до відповідальності згідно з чинним законодавством.
41. Цією нормою встановлено щонайменше 22 випадки, за наявності яких до суб`єктів господарювання (у тому числі іноземних суб`єктів господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафів та визначено розмір таких. Визначені цією нормою розміри штрафів є або фіксованими, або у відсотковому співвідношенні до вартості товару із визначенням граничної межі.
42. Отже, стаття 15 Закону № 481/95-ВР містить значну кількість вимог до імпорту, експорту, оптової і роздрібної торгівлі алкогольними напоями, тютюновими виробами, пальним та зберігання пального, а стаття 17 Закону № 481/95-ВР містить значну кількість підстав для застосування фінансових санкцій у вигляді штрафу в залежності від характеру виявленого правопорушення.
43. Склад правопорушення відповідач стверджує, що штрафні санкції застосовані на підставі акта перевірки у зв`язку із порушенням позивачем вимог Закону № 481/95-ВР щодо зберігання пального без наявності відповідної ліцензії.
44. Згідно зі встановленими обставинами у цій справі, позивач не заперечує факт придбання дизельного пального у ТОВ "ІГНІС ТРЕЙД КОМПАНІ" 6800 л на суму 112 880,00 грн., що підтверджується видатковою накладною № 425 від 10 липня 2020 року.