ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 вересня 2022 року
м. Київ
справа № 380/7837/20
адміністративне провадження № К/9901/16487/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Дашутіна І.В.,
суддів: Шишова О.О., Яковенка М.М.,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13 квітня 2021 року (колегія суддів: Ніколін В.В., Гінда О.М., Пліш М.А.) у справі №380/7837/20 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки), -
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій:
У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Львівській області, у якому просила визнати протиправною і скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-5311-53У від 14.02.2020 на загальну суму 29293,44 грн.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2020 року у справі № 380/7837/20 позов задоволено.
Визнано протиправною і скасовано вимогу Головного управління ДПС у Львівській області про сплату боргу (недоїмки) № Ф-5311-53У від 14.02.2020 про стягнення з ОСОБА_1 боргу у розмірі 29293,44 грн.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, виходив з того, що норма про обов`язок сплати єдиного внеску для всіх фізичних осіб-підприємців, незалежно від отримання ним доходу, у розмірі, не меншому за розмір мінімального страхового внеску, була включена до п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" на підставі Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 № 1774-VIII. Таким чином, вказана норма про обов`язкову сплату єдиного внеску для всіх фізичних осіб-підприємців почала діяти значно пізніше, ніж відбулося припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ). Крім цього, відповідачем не подано суду доказів проведення документальної перевірки щодо правильності та повноти нарахування і сплати ОСОБА_1 єдиного внеску. З аналізу встановлених обставин та доказів на їх підтвердження, суд дійшов висновку, що відсутність у позивача статусу фізичної особи-підприємця виключає правові підстави для нарахування їй єдиного соціального внеску, а тому облікові дані інформаційної системи відповідача не відповідають дійсності.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13 квітня 2021 року апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області задоволено.
Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2020 року у справі №380/7837/20 скасовано та прийнято нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовлено.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд указав, що враховуючи той факт, що у період з 2017 року по 20 січня 2020 року у податкового органу були відсутні відомості про те, що відносно позивача внесено запис до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення нею підприємницької діяльності, Головне управління ДПС у Львівській області на виконання вимог Закону № 2464-VI обґрунтовано нараховувало ОСОБА_1 єдиний соціальний внесок.
Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи установлено:
Судом першої інстанції та під час апеляційного провадження встановлено, що за даними інформаційної системи ГУ ДПС у Львівській області ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ДПС у Львівській області, як фізична особа-підприємець (дата державної реєстрації 19.04.1995 за № 501).
Згідно з витягом з інтегрованої картки платника податків позивача станом на 31.01.2020 за ОСОБА_1 обліковується заборгованість у розмірі 29293,44 грн.
14 лютого 2020 року Головним управлінням ДПС у Львівській області, відповідно до ст. 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" та на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів, ОСОБА_1 виставлено вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-5311-53У на загальну суму боргу 29293,44 грн.
Водночас суд установив, що постановою Львівського окружного адміністративного суду від 15.10.2013 у справі № 813/7377/13-а за позовом Державної податкової інспекції у Кам`янка-Бузькому районі ГУ Міндоходів Львівської області до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 припинено підприємницьку діяльність фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 . У цій постанові вказано, що у ФОП ОСОБА_1 відсутня заборгованість перед Кам`янка-Бузькою міжрайонною виконавчою дирекцією Львівського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності та перед Пенсійним фондом України.
Постанова набрала законної сили 07.11.2013 та 08.11.2013 скерована судом для виконання до Реєстраційної служби Кам`янка-Бузького районного управління юстиції Львівської області.
Згідно з наявною в матеріалах справи відповіддю Кам`янка-Бузької районної державної адміністрації Львівської області від 30.10.2020 № 1141/01-54 на адвокатський запит представника позивача від 27.10.2020 № 07/10-20, в Єдиному державному реєстрі інформація щодо фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 відсутня.
Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги:
ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову суду першої інстанції.
У зв`язку з цим, відповідач уважає, що необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 05.01.2021 року по справі №200/1718/20-а (далі - Правова Позиція Верховного Суду), який був застосований судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, полягає в наступному:
Правовою Позицією Верховного Суду було зроблено висновок, що "при визначенні бази оподаткування має враховуватися розмір собівартості самостійно виготовлених товарів/послуг не відповідає положенням податкового законодавства, які були чинними протягом періоду, що перевірявся.
Окрім цього, необхідно зазначити, що при визначенні бази оподаткування ПДВ операцій з постачання продукції власного виробництва враховується рівень звичайних цін на таку продукцію. База оподаткування ПДВ операцій з постачання самостійно виготовлених товарів/послуг (не враховуючи норми для окремих видів операцій) не може бути нижче звичайних цін, що відповідають ринковим".
Позивач зазначає, що судом апеляційної інстанції при ухваленні постанови у справі не були враховані висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.07.2020 у справі №260/81/19, у постановах Верховного Суду від 15.09.2020 у справі №500/1762/19, від 12.11.2020 у справі №824/220/19-а, від 15.09.2020 у справі №460/37/19 у подібних правовідносинах. Також скаржник посилається на те, що касаційна скарга становить значний суспільний інтерес, має виняткове значення для учасника справи. Вказує на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, оскільки позивач вже 20 років не здійснює підприємницької діяльності. Вважає, що відсутність у позивача статусу ФОП виключає можливість нарахування йому ЄСВ.
Відповідачем до Суду надано відзив на касаційну скаргу, в якому вказано на безпідставність викладених в ній доводів. Вказує, що висновки судів попередніх інстанцій відповідають практиці Верховного Суду. Посилається на те, що позивач, відповідно до реєстраційних даних ІТ "Податковий блок", продовжувала перебувати на обліку в ГУДПС у Львівській області, й з 2017 року їй нараховувався єдиний соціальний внесок. Просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Верховний Суд ухвалою від 24.05.2021 відкрив касаційне провадження у цій справі з підстав, передбачених пунктом 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України - якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Норми права, якими керувався суд касаційної інстанції та висновки суду за результатами розгляду касаційної скарги:
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спеціальним законом, який визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку є Закон України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 № 2464-VI, що набрав чинності з 01.01.2011 (далі - Закон № 2464-VI).
Відповідно до ст. 1 цього Закону, єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.
Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464-VI, платниками єдиного внеску є, серед інших, фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.
Страхувальниками, відповідно до п. 10 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464-VI, вважаються роботодавці та інші особи, які відповідно до Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" зобов`язані сплачувати єдиний внесок.
За правилами п. 1 ч. 2 ст. 6 Закону № 2464-VI, платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Платники єдиного внеску зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за відповідний базовий звітний період, не пізніше 20 числа місяця, що настає за базовим звітним періодом. Базовим звітним періодом є календарний місяць, а для платників, зазначених в абзацах третьому та четвертому пункту 1 частини першої статті 4 цього Закону, - календарний рік (ч. 8 ст. 9 Закону № 2464-VI).
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464-VI, єдиний внесок нараховується, зокрема: для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску;
Відповідно до вимог п. п. 6, 7 ст. 13 Закону № 2464-VI та розділу VI Інструкції "Про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 № 449, органи доходів і зборів мають право, серед іншого: застосовувати фінансові санкції, передбачені цим Законом; стягувати з платників несплачені суми єдиного внеску.
Частиною 4 ст. 25 Закону № 2464-VI визначено, що органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.
Згідно з п. п. 3, 4 Розділу VI Інструкції № 449, вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів платника на суму боргу, що перевищує 10 гривень.