Постанова
Іменем України
15 вересня 2022 року
м. Київ
справа № 577/195/20
провадження № 51-4465 км 21
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Білик Н.В.,
суддів Кравченка С.І., Ємця О.П.,
за участю:
секретаря судового засідання Антонюка Н.В.,
захисника Борсука С.В. ( у режимі відеоконференції),
прокурора Дехтярук О.К.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Борсука С.В. на вирок Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 18 грудня 2020 року та ухвалу Сумського апеляційного суду від 22 липня 2021 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12019200080000899, за обвинуваченням
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженки м. Суми, жительки АДРЕСА_1 ), раніше не судимої,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.121 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 18 грудня 2020 року ОСОБА_1 засуджено за ч.1 ст. 121 КК України із застосуванням ст.69 цього Кодексу до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.
До вступу вироку в законну силу ОСОБА_1 обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою, взято під варту в залі суду, строк відбування покарання постановлено рахувати з 18 грудня 2020 року.
Цивільний позов департаменту Сумської обласної державної адміністрації задоволено повністю. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Департаменту фінансів Сумської обласної державної адміністрації 9674,72 грн., витрачені КНП СОР "Сумська обласна клінічна лікарня" на стаціонарне лікування потерпілого від злочину ОСОБА_2 .
Цивільний позов законного представника потерпілого ОСОБА_3 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 30000 грн. моральної шкоди та 5000 грн. витрат на правову допомогу.
Вирішено питання щодо процесуальних витрат та речових доказів у провадженні.
Ухвалою Сумського апеляційного суду від 22 липня 2021 року апеляційні скарги захисника Борсука С.В. і прокурора залишено без задоволення, а апеляційну скаргу законного представника потерпілого ОСОБА_3 задоволено частково.
Вирок місцевого суду змінено в частині цивільного позову. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 100 000 грн. моральної шкоди та 5000 грн. витрат на правову допомогу, а в разі відсутності у ОСОБА_1 коштів чи майна, достатніх для стягнення вказаних грошових сум, в частці, якої не вистачає, або в повному обсязі стягнути з батьків ОСОБА_1 - ОСОБА_4 і ОСОБА_5 .
В решті вирок місцевого суду залишено без зміни.
За вироком суду ОСОБА_1 визнана винуватою у тому, що вона, будучи неповнолітньою, 24 серпня 2019 року близько 00.30 год., перебуваючи у гаражному приміщенні по АДРЕСА_2, в ході сварки на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин, здійснила постріл в голову ОСОБА_2 з пневматичної рушниці, чим заподіяла потерпілому тяжкі тілесні ушкодження.
Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник просить скасувати постановлені щодо ОСОБА_1 судові рішення та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
В обґрунтування своєї позиції зазначає, що дії ОСОБА_1 слід кваліфікувати за ст.128 КК України, як необережне тяжке тілесне ушкодження, оскільки не доведено умислу на заподіяння тілесних ушкоджень потерпілому.
Вказує на недопустимість доказів покладених в основу вироку, а саме: протокол слідчого експерименту із неповнолітньою ОСОБА_1 так як всупереч вимог ст.227 КПК України, при проведенні слідчої дії не було забезпечено участь педагога або психолога, лікаря; висновок судової експертизи, оскільки в порушення ч.4 ст.69 КПК України експерт самостійно збирав медичну документацію для проведення експертизи, а також відмовлено у допиті експерта.
На досудовому слідстві неповнолітній обвинуваченій не було призначено комплексну психолого-психіатричну експертизу, а місцевий суд необґрунтовано відмовив захиснику у призначенні судово-психологічної експертизи для визначення психологічного стану обвинуваченої в момент вчинення злочину.
При призначенні покарання суди безпідставно не застосували до засудженої положення ст.75 КК України тому, що не врахували щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, відшкодування витрат на лікування потерпілого та надання йому допомоги після скоєного, а також те, що останній спровокував конфлікт.
Позиції інших учасників судового провадження
Від законного представника потерпілого ОСОБА_3 на касаційну скаргу захисника надійшли заперечення, у яких вона просить залишити скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без зміни.
Захисник Борсук С.В. в судовому засіданні вимоги касаційної скарги підтримав та просив задовольнити.
Прокурор Дехтярук О.К. в суді касаційної інстанції, посилаючись на безпідставність доводів скарги захисника, заперечила проти її задоволення.
Межі розгляду матеріалів кримінального провадження у касаційному суді
За змістом ст. 433 цього Кодексу Суд перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до вимог ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.
При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 ст. 438 КПК України підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412 - 414 цього Кодексу. При перевірці доводів касаційної скарги суд виходить із фактичних обставин, встановлених судами.
Мотиви Суду
Касаційні доводи сторони захисту про те, що дії ОСОБА_1 слід кваліфікувати за ст.128 КК України, оскільки не доведено умислу на заподіяння тілесних ушкоджень потерпілому, не заслуговують на увагу з огляду на таке.
Розмежування складів злочину передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України (умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень) від злочину передбаченого ст. 128 КК України (необережне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень) здійснюється як за об`єктивною, так і суб`єктивною стороною цих злочинів.
До того ж, при визначенні ступеня тяжкості заподіяних тілесних ушкоджень за способом вчинення діяння враховуються локалізація, характер, механізм утворення травм та ушкоджень, а зміст і характер інтелектуального та вольового критеріїв вини у зазначених злочинах з матеріальним складом обумовлюються усвідомленням особою характеру вчиненого злочинного діяння, передбаченням його негативних наслідків та ставленням до цих наслідків.
Умисне заподіяння тяжкого тілесного ушкодження (стаття 121 КК України) з об`єктивної сторони характеризується протиправним посяганням на здоров`я іншої людини, шкідливими наслідками, що настали для здоров`я потерпілого у вигляді спричинення тілесних ушкоджень, встановлення причинного зв`язку між зазначеним діянням та наслідками. Із суб`єктивної сторони злочин може бути вчинений із прямим або непрямим умислом (умисна форма вини).
Поряд з цим, кримінальна відповідальність за необережне тілесне ушкодження (стаття 128 КК України) настає за наявності таких самих елементів об`єктивної сторони, як і складу злочину, передбаченого статтею 121 ККУкраїни, за умови, якщо були заподіяні тяжкі або середньої тяжкості тілесні ушкодження, але суб`єктивна сторона злочину є основним елементом, за яким він відрізняється від заподіяння тяжкого чи середньої тяжкості тілесних ушкоджень і вона проявляється у необережній формі вини.
Як встановлено за результатами судового розгляду, між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 виник конфлікт, у ході якого вона сказала йому: "за такі слова хочеться тебе вбити", після чого потерпілий взяв пневматичну рушницю, зарядив її, подав прикладом вперед і сказав: "стріляй". Потім, ОСОБА_1 здійснила постріл в голову ОСОБА_2 . Згідно даних висновку судово-медичної експертизи потерпілому спричинено тілесні ушкодження у виді перелому луски лобної кістки, субарахноїдальні крововиливи лобних долей, геморагічні забої лобних долей, набаряк головного мозку, незначна пневмоцефалія, які за ступенем тяжкості відносяться до тяжких.
Наведені обставини в сукупності з даними про локалізацію і характер утворення тілесних ушкоджень свідчать про те, що ОСОБА_1 умисно здійснила постріл з пневматичної гвинтівки в голову потерпілому, для цього, як встановив суд, необхідно було докласти певних зусиль, зокрема натиснути на механічний гачок. Крім того, засуджена достовірно знала, що гвинтівка заряджена, це підтвердили в суді свідок-очевидець ОСОБА_6 і потерпілий ОСОБА_2, тому, стріляючи в голову останнього, вона розраховувала на особливу вразливу дію застосованого знаряддя і такі можливі наслідки, як поранення потерпілого, від якого його здоров`ю буде спричинена шкода, і хоча не бажала, але свідомо припускала такі наслідки. При цьому тяжкість цих наслідків у свідомості ОСОБА_1 не була конкретизована, тобто вона діяла з непрямим умислом. У таких випадках, особа має відповідати за той результат (шкоду), який фактично було заподіяно, а саме умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень. Тому дії ОСОБА_1 за ч.1 ст. 121 КК України кваліфіковано вірно.
Стосовно доводів захисника про те, що протокол слідчого експерименту за участю неповнолітньої підозрюваної ОСОБА_1 є недопустимим доказом через не забезпечення участі педагога або психолога під час слідчої дії, слід зазначити таке.
Положеннями ч. 1 ст. 227 КПК України чітко регламентовано, що при проведенні слідчих (розшукових) дій за участю малолітньої або неповнолітньої особи забезпечується участь законного представника, педагога або психолога, а за необхідності - лікаря.
Аналіз наведеної норми свідчить, що при проведенні будь-яких слідчих (розшукових) дій, передбачених КПК, за участю малолітньої або неповнолітньої особи слідчим чи прокурором забезпечується обов`язкова участь законного представника, педагога або психолога. Тому, висновки апеляційного суду про достатність участі законного представника, під час проведення слідчого експерименту, та не обов`язковість участі педагога або психолога, є помилковими та такими, що не ґрунтуються на вимогах закону.
Однак, як судом першої, так і апеляційної інстанції було встановлено, що слідчий експеримент проведено за участі неповнолітньої обвинуваченої, її захисника та законного представника, потерпілого, його законного представника, спеціаліста та понятих, яким було роз`яснено їх права. Дану слідчу дію проведено відповідно до вимог КПК України, після закінчення якої учасники були ознайомлені з протоколом. При цьому будь-яких заяв чи клопотань від них не надійшло. Зміст слідчого експерименту зафіксований на відеоносії відповідає змісту на паперовому носії. Диск з відеозаписом слідчої дії долучено до матеріалів кримінального провадження. Підстави для визнання протоколу проведення слідчого експерименту недопустимим доказом, згідно ст. 87 ч.2 п.1 КПК України, суди не знайшли.
Відповідно до ст.89 КПК України, суд вирішує питання допустимості доказів під час їх оцінки в нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення.
Порушення норм КПК України під час оцінки доказів, судом не допущено. Що стосується не дотримання вимог ст. 227 КПК України, то слід зазначити наступне.
Послідовність викладення в диспозиції ст. 2 КПК України завдань, дає підстави для висновку, що застосування належної юридичної процедури є не самоціллю, а важливою умовою досягнення результатів кримінального судочинства, визначених законодавцем як пріоритетні, - захисту особи, суспільства та держави від злочинних посягань, охорони прав і свобод людини, забезпечення оперативного й ефективного розкриття кримінальних правопорушень і справедливого судового розгляду.