Постанова
Іменем України
14 вересня 2022 року
місто Київ
справа № 466/8921/19
провадження № 61-760св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на додаткове рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 17 лютого 2021 року, постановлене суддею Зимою І. Є., та постанову Львівського апеляційного суду від 25 листопада 2021 року, ухвалену колегією суддів у складі Мельничук О. Я., Ванівського О. М., Крайник Н. П.,
ВСТАНОВИВ:
І. ФАБУЛА СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
ОСОБА_1 у жовтні 2019 року звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, у якому просила визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири, укладений 10 листопада 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, та визнати за нею право власності на квартиру АДРЕСА_1 .
Свої вимоги позивач обґрунтовувала тим, що їй на праві власності належала спірна квартира, яка була її єдиним житлом. Зазначала, що оспорюваний договір є недійсним, оскільки квартира вибула з її володіння у незаконний спосіб без її вільного волевиявлення, вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними у зв`язку з наявністю хронічного психічного захворювання.
Стислий виклад позиції відповідача
ОСОБА_2 заперечував проти задоволення позову, вважаючи його безпідставним, необґрунтованим та не доведеним належними і допустимими доказами.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням від 25 січня 2021 року Шевченківський районний суд м. Львова задовольнив позов. Суд визнав недійсним договір купівлі-продажу квартири від 10 листопада 2017 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Визнав за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_1 . Стягнув з ОСОБА_2 в дохід держави судовий збір у розмірі 3 365, 73 грн.
ОСОБА_1 27 січня 2021 року звернулася до суду із заявою про ухвалення додаткового рішення у справі, у якій просила здійснити розподіл судових витрат, стягнути з ОСОБА_2 на її користь 17 000, 00 грн на відшкодування витрат на професійну правничу допомогу та 24 968, 50 грн витрат за проведення судової психолого-психіатричної експертизи.
Додатковим рішенням від 17 лютого 2021 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 25 листопада 2021 року, Шевченківський районний суд м. Львова стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 17 000, 00 грн відшкодування витрат на професійну правничу допомогу та 24 968, 50 грн витрат за проведення судової психолого-психіатричної експертизи.
Ухвалюючи додаткове рішення, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що суд задовольнив позов ОСОБА_1 , проте не вирішив питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу та за проведення експертизи. Суд врахував, що до заяви про ухвалення додаткового рішення позивач долучила докази на підтвердження понесення зазначених витрат у розмірі, який є співмірним зі складністю справи, наданим адвокатом обсягом послуг та відповідає критеріям реальності та розумності.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
ОСОБА_2 13 січня 2022 року з використанням електронного зв`язку із застосуванням електронного цифрового підпису звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій просить скасувати додаткове рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 17 лютого 2021 року та постанову Львівського апеляційного суду від 25 листопада 2021 року, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви про розподіл судових витрат.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
ОСОБА_2, наполягаючи на тому, що оскаржувані судові рішення ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, як підстави касаційного оскарження наведених судових рішень визначив, що:
- суди першої та апеляційної інстанцій не врахували правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) та у постанові Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі № 643/3720/15-ц (провадження № 61-18762св19);
- суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, що позивачем порушено порядок подання заяви про намір надати докази на підтвердження понесених судових витрат, така заява не була зроблена до закінчення судових дебатів.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу від позивача до Верховного Суду не надійшов.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Ухвалою від 31 березня 2022 року Верховний Суд поновив ОСОБА_2 строк на касаційне оскарження додаткового рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 17 лютого 2021 року та постанови Львівського апеляційного суду від 25 листопада 2021 року, відмовив у задоволенні клопотання про зупинення виконання додаткового рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 17 лютого 2021 року та відкрив касаційне провадження у справі.Ухвалою від 07 вересня 2022 року Верховний Суд призначив справу до судового розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 Цивільного процесуального кодексу України
(далі -ЦПК України), відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги та матеріали цивільної справи, за результатами чого зробив такі висновки.
Право, застосоване судом
Відповідно до частин першої, другої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
За змістом статті 6 ЦПК України суд зобов`язаний здійснювати правосуддя на засадах рівності учасників цивільного процесу перед законом і судом незалежно від будь-яких ознак.
Згідно з частинами першою-третьою статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За змістом статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
У пункті 3 частини першої статті 270 ЦПК України передбачено, що суд, який ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Відповідно до частин першої, третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
У частинах першій-третій статті 134 ЦПК України визначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.
За правилами частин першої-другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися (частина третя статті 141 ЦПК України).
Згідно з частиною восьмою статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
У статті 246 ЦПК України зазначено, що якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше двадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог. У випадку, визначеному частиною другою цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому статтею 270 цього Кодексу.
Крім того, відповідно до частини дев`ятої статті 83 ЦПК України копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними.
Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі
ОСОБА_2 обґрунтовував касаційну скаргу тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували правові висновки, викладені у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) та у постанові Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі № 643/3720/15-ц (провадження