Постанова
Іменем України
19 вересня 2022 року
м. Київ
справа № 754/12134/19-ц
провадження № 61-14485св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Хопти С. Ф. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Київського апеляційного суду від 21 липня 2021 року у складі колегії суддів: Шкоріної О. І., Поливач Л. Д., Стрижеуса А. М.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання недійсним договору дарування, визнання права власності.
Позовну заяву мотивовано тим, що батьками позивача є ОСОБА_4 та ОСОБА_5 . Шлюб між її батьками було розірвано 04 липня 1973 року, а 11 серпня 1973 року її мати уклала шлюб з ОСОБА_2 та змінила прізвище на " ОСОБА_6".
Під час шлюбу ОСОБА_2 став членом житлово-будівельного кооперативу "Авіатор-10" (далі - ЖБК "Авіатор-10"), у якому йому була виділена кооперативна квартира, загальною площею 56,0 кв. м, житловою - 29,8 кв. м, що знаходиться за адресою: квартира АДРЕСА_1 . Сума пайового внеску за вказану квартиру у розмірі 8 060,08 крб була виплачена у період із серпня 1983 року до 01 квітня 1992 року.
Позивач зазначала, що з 24 вересня 1985 року у вказаній квартирі були зареєстровані її мати ОСОБА_7, вітчим ОСОБА_2 та вона.
За життя між її матір`ю та вітчимом ОСОБА_2 була домовленість про те, що спірна квартира перейде їй у власність.
ІНФОРМАЦІЯ_1 мати позивача ОСОБА_7 померла. Спадковим майном після смерті матері залишилась 1/2 частини спірної квартири, оскільки, на думку позивача, пайові кошти за цю квартиру були виплачені у період шлюбу матері з ОСОБА_2 .
Ураховуючи фактичне прийняття позивачем спадщини після смерті її матері ОСОБА_8 та як спадкоємець першої черги за законом, 26 червня 2019 року вона звернулася до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу із заявою про прийняття спадщини після померлої ОСОБА_7 . Інші спадкоємці із заявами про прийняття спадщини не зверталися.
Проте 16 липня 2019 року приватним нотаріусом їй було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на частку у праві спільної сумісної власності на спірну квартиру у зв`язку із відсутністю документів та відомостей, що підтверджують право власності померлої на це майно.
Позивач зазначала, що на час звернення із цим позовом право власності на спірну квартиру зареєстровано на ім`я ОСОБА_3 на підставі договору дарування від 30 серпня 2010 року, посвідченого П`ятнадцятою київською державною нотаріальною конторою, зареєстрованого у Реєстрі прав власності на нерухоме майно 13 вересня 2010 року.
Відповідач ОСОБА_2, достовірно знаючи про смерть своєї дружини та про те, що спірна квартира є спільною сумісною власністю, діяв, на думку ОСОБА_1, всупереч вимогам закону, вийшов за межі своїх цивільних прав та розпорядився частиною майна, що йому не належала. У зв`язку із цим, на думку позивача, укладений ОСОБА_2 як дарувальником договір дарування спірної квартири має бути визнаний недійсним повністю.
При цьому, на думку позивача, розпорядитися своєю часткою (1/2) у спільній сумісній власності подружжя ОСОБА_2 міг лише після її визначення, тобто після поділу майна, що було у спільній сумісній власності, а розпорядитися часткою квартири, на яку він має право у порядку спадкування за законом, міг лише після отримання свідоцтва про право на спадщину за законом та державної реєстрації цього права у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, якого станом на 30 серпня 2010 року відповідач ОСОБА_2 не мав.
Позивач зазначала, що про спірний договір дарування їй стало відомо у 2019 році. Вона постійно проживала у спірній квартирі, вітчим ОСОБА_2 визнавав її право на квартиру.
Ураховуючи викладене, ОСОБА_1, просила суд:
визнати недійсним, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, договір дарування від 30 серпня 2010 року квартири АДРЕСА_1, що посвідчений П`ятнадцятою київською державною нотаріальною конторою, зареєстрований у Реєстрі прав власності на нерухоме майно 13 вересня 2010 року;
визнати за нею право власності на 1/4 частки квартири АДРЕСА_1, загальною площею 67,40 кв. м, житловою - 29,80 кв. м, в порядку спадкування за законом після смерті її матері ОСОБА_7, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 18 лютого 2021 року у складі судді Галась І. А. позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачу було достеменно відомо про те, що спірна квартира належить на праві власності ОСОБА_3 . Посилання позивача на те, що про порушення свого права вона дізналася лише у 2019 році, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, оскільки не були доведені позивачем належними доказами. Натомість сторонами підтверджено наявність конфліктної ситуації щодо майна, а саме квартири АДРЕСА_1, що підтверджує обізнаність позивача про укладення оспорюваного нею договору. У зв`язку із цим, на думку суду першої інстанції, позивачем пропущено позовну давність, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 21 липня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 18 лютого 2021 року скасовано і ухвалено нове судове рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 . Визнано недійсним укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 договір дарування від 30 серпня 2010 року квартири АДРЕСА_1, що посвідчений П`ятнадцятою київською державною нотаріальною конторою, зареєстрований у Реєстрі прав власності на нерухоме майно. Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/4 частини квартири АДРЕСА_1, в порядку спадкування за законом після смерті її матері ОСОБА_7 . Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що висновок суду першої інстанції про те, що позивачем не доведено той факт, що їй не було відомо про укладений договір дарування до 2019 року, не відповідає встановленим судом обставинам. Таким чином, оскільки про порушення свого права ОСОБА_1 дізналась у 2019 році, а в серпні 2019 року звернулася за захистом свого права до суду, на думку суду апеляційної інстанції, підстави для відмови у задоволенні позовних вимог, які є обґрунтованими та доведеними, відсутні.
На думку суду апеляційної інстанції, оскільки ОСОБА_1 в день смерті матері ОСОБА_7 прийняла спадщину у вигляді 1/4 частини спірної квартири, а відповідач ОСОБА_2 без згоди позивача розпорядився цією квартирою, подарувавши її ОСОБА_3, такий договір дарування підлягає визнанню недійсним.
Разом із цим, ураховуючи те, що ОСОБА_1 є такою, що прийняла спадщину після смерті матері, оскільки постійно проживала у спірній квартирі із спадкодавцем, зокрема і на час її смерті, а після смерті матері продовжує проживати в цій квартирі, яка є її єдиним житлом, тому позовна вимога ОСОБА_1 про визнання права власності на 1/4 частини спірної квартири, на думку суду апеляційної інстанції, є обґрунтованою.
Сам по собі факт неотримання ОСОБА_1 свідоцтва про право на спадщину за законом на спірну квартиру не може бути підставою для відмови їй у задоволенні вимог про визнання права власності на спадкове майно, оскільки законом не обмежено строк отримання свідоцтва.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
У касаційній скарзі, поданій у серпні 2021 року до Верховного Суду, ОСОБА_3 просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції є незаконним, необґрунтованим й таким, що ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права, порушенням норм процесуального права.
На думку ОСОБА_3, суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 435/1109/12-ц, від 27 березня 2019 року у справі № 367/1315/15-ц, від 15 січня 2020 року у справі № 200/19766/16-ц, від 27 січня 2021 року у справі № 186/599/17 та від 06 лютого 2020 року у справі № 141/176/17.
Також заявник вважає, що оскаржуване судове рішення ухвалено судом апеляційної інстанції з неповним дослідженням усіх обставин справи.
На думку ОСОБА_3, ОСОБА_7 не мала права власності на спірну квартиру, у якій вона була пайовиком, оскільки ця квартира кооперативна та була приватизована після смерті останньої. Право власності з частиною 1/1 на спірну квартиру мав її чоловік.
Разом із цим заявник вважає, що позивач не довела той факт, що вона не могла дізнатися з вересня 2010 року про порушення свого цивільного права, оскільки постійно проживала у спірній квартирі.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 01 листопада 2021 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали цивільної справи № 754/12134/19-ц із Деснянського районного суду м. Києва.
У листопаді 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У листопаді 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_1 на касаційну скаргу, у якому зазначено, що оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
11 серпня 1973 року мати ОСОБА_1 - ОСОБА_9 уклала шлюб з ОСОБА_2 . Після укладення шлюбу ОСОБА_9 змінила прізвище " ОСОБА_6".
ОСОБА_2 став членом ЖБК "Авіатор-10", у якому йому була виділена кооперативна квартира, загальною площею 56,0 кв. м, житловою площею 29,8 кв. м, що знаходиться за адресою: квартира АДРЕСА_1 .
Сума пайового внеску за квартиру у розмірі 8 060,08 крб була виплачена у період з серпня 1983 року по 01 квітня 1992 року, тобто у період шлюбу ОСОБА_7 з ОСОБА_2, за рахунок їхніх спільних коштів.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 померла.
Після смерті ОСОБА_7 відкрилася спадщина на 1/2 частини квартири АДРЕСА_1, що належала померлій за життя.
Спадкоємцями після смерті ОСОБА_7 були її дочка ОСОБА_1 та чоловік померлої ОСОБА_2
29 лютого 2008 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено шлюб.
Згідно зі свідоцтвом про право власності від 16 серпня 2010 року, що видане на підставі наказу Головного управління житлового забезпечення від 12 серпня 2010 року № 1093-С, квартира АДРЕСА_1, належала ОСОБА_2 .
30 серпня 2010 року ОСОБА_2 звертався до П`ятнадцятої київської державної нотаріальної контори із заявою, що відчужувана квартира АДРЕСА_1, є його особистою власністю, оскільки придбана до реєстрації шлюбу.
30 серпня 2010 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір дарування, відповідно до умов якого остання прийняла в дар належну дарувальнику квартиру АДРЕСА_1 .
26 червня 2019 року ОСОБА_1 зверталась до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Шрестхи Д. Г. із заявою про прийняття спадщини після померлої ОСОБА_7 . Інші спадкоємці із заявами про прийняття спадщини не зверталися.
Постановою приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу від 16 липня 2019 року № 31/02-14 ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на частку у праві спільної сумісної власності на квартиру у зв`язку із відсутністю документів та відомостей (інформації), що підтверджують право власності померлої. Разом із цим у постанові зазначено, що право власності на квартиру АДРЕСА_1, зареєстровано на ім`я ОСОБА_3 .
Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 16 липня 2019 року № 173940300 та інформаційної довідки комунального підприємства Київської міської ради "Київське міське бюро технічної інвентаризації" від 08 липня 2019 року КВ-2019 № 26134 підставою виникнення у ОСОБА_3 права власності на квартиру АДРЕСА_1, є договір дарування від 30 серпня 2010 року, серія 1-1431, посвідчений П`ятнадцятою київською державною нотаріальною конторою, зареєстрований у Реєстрі прав власності на нерухоме майно 13 вересня 2010 року.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.