Постанова
Іменем України
15 вересня 2022 року
м. Київ
справа № 638/11094/20
провадження № 61-2201св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3, в інтересах якого діє законний представник ОСОБА_2,
треті особи: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Лантьєва Віра Валентинівна, Служба у справах дітей по Шевченківському району Департаменту служби у справах дітей Харківської міської ради,
розглянувши в попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2, підписану адвокатом Онисковцем Юрієм Аврамовичем, на постанову Харківського апеляційного суду від 11 січня 2022 року в складі колегії суддів Маміної О. В., Пилипчук Н. П., Тичкової О. Ю.,
ВСТАНОВИВ :
Історія справи
У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 та її малолітнього сина ОСОБА_3 про визнання договору дарування недійсним та застосування наслідків недійсності правочину.
Позов мотивував тим, що 31 грудня 2015 року о 13 год. 30 хв. ОСОБА_2, керуючи автомобілем Scoda Octavia, д. н. з. НОМЕР_1, на перехресті вул. Цілиноградська та вул. Лялі Убийвовк не надала перевагу в русі автомобілю HONDA CRV, д. н. з. НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_1, що призвело до зіткнення транспортних засобів та їх механічного пошкодження. Вказував, що відповідно до звіту автотоварознавчого дослідження № 68 від 08 лютого 2016 року розмір заподіяної йому в результаті ДТП майнової шкоди склав 435 317,20 грн. Постановою Дзержинського районного суду м. Харкова від 28 березня 2016 року ОСОБА_2 визнано винною у порушенні Правил дорожнього руху та притягнуто до адміністративної відповідальності за статтею 124 КУпАП шляхом накладення стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340 грн. В подальшому рішенням апеляційного суду Харківської області від 06 лютого 2017 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 386 317,42 грн майнової шкоди, 2 500 грн витрат на правову допомогу та 8 382 грн судового збору. 16 березня 2017 року Дзержинським районним судом м. Харкова видано виконавчі листі, після направлення яких для примусового виконання з`ясувалось, що із власності боржника внаслідок укладення нею договору дарування на користь малолітнього сина вибула квартира АДРЕСА_1, на яку можна було звернути стягнення в рахунок погашення боргу перед позивачем. Вказував, що, усвідомлюючи факт заподіяння нею внаслідок ДТП шкоди позивачу, відповідачка вирішила укласти фіктивні правочини з метою ухилення від виконання судового рішення, яким вона буде зобов`язана відшкодувати завдані нею збитки. Зазначав, що на час відкриття виконавчого провадження (27 жовтня 2017 року) у власності боржника вже не перебувало будь-якого майна, на яке можливо було б накласти стягнення. Позивач уважав, що договір дарування квартири АДРЕСА_1, укладений ОСОБА_2 на користь малолітнього сина ОСОБА_3, не був спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, а направлений на виведення нерухомості з власності боржника з метою ухилення від виконання майбутнього рішення суду про стягнення заподіяних унаслідок ДТП збитків. Зазначав також, що для забезпечення ефективного виконання рішення суду про задоволення позовних вимог у частині визнання договору дарування квартири недійсним суду також слід скасувати державну реєстрацію права власності на спірну квартиру за ОСОБА_3, поновивши при цьому право власності ОСОБА_2 на нерухоме майно.
З урахуванням викладеного ОСОБА_1 просив суд ухвалити рішення, яким визнати договір дарування квартири АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Лантьєвою Вірою Валентинівною у реєстрі за № 2043 від 02 липня 2016 року, недійсним, скасувавши рішення про державну реєстрацію права власності на вказану квартиру за ОСОБА_3 від 02 липня 2016 року, прийняте приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Лантьєвою В. В. (індексний номер 30284583, номер запису про право власності: 15211300), та визнавши (поновивши) право власності ОСОБА_2 на вказану квартиру.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Дзержинського районного суду міста Харкова від 21 грудня 2020 року в складі судді Латки І. П. у задоволенні позову відмовлено; скасовано заходи забезпечення позову у вигляді арешту на квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_2, яка належить на праві приватної власності ОСОБА_3 .
Додатковим рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 20 січня 2021 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2 000 грн.
Суд першої інстанції виходив з відсутності підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, оскільки укладений між відповідачами договір дарування є реальним: ОСОБА_3 дійсно прийняв у дар квартиру від ОСОБА_2, яка після укладення цього договору в квартирі не проживає. Місцевий суд також послався на те, що рішення суду про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 майнової шкоди, завданої внаслідок ДТП, ухвалено 06 лютого 2017 року, тобто вже після укладення оспорюваного правочину. Суд уважав, що сама по собі наявність постанови Дзержинського районного суду м. Харкова від 28 березня 2016 року, якою не вирішувалося питання майнової відповідальності ОСОБА_2, а лише визнано її винною в порушенні Правил дорожнього руху, не може бути доказом фіктивності оспорюваного правочину.
Короткий зміст постанови апеляційного суду
Постановою Харківського апеляційного суду від 11 січня 2022 року апеляційну скаргу представника позивача задоволено частково: рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 21 грудня 2020 року та додаткове рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 20 січня 2021 року скасовано й ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково:
визнано недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1 від 02 липня 2016 року, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Лантьєвою В. В. у реєстрі за № 2043;
скасовано державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 на житлове приміщення за адресою: АДРЕСА_2, яка здійснена 02 липня 2016 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Лантьєвою В. В., індексний номер 30284583, номер запису про право власності: 15211300;
відновлено становище, яке існувало до порушення, повернувши у власність ОСОБА_2 квартиру за адресою: АДРЕСА_2 ;
стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 4781,42 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 27 000 грн.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що з лютого по липень 2016 року (тобто після скоєння ОСОБА_2 ДТП) відповідачка неодноразово вчиняла правочини, спрямовані на відчуження належного їй рухомого та нерухомого майна. Колегія суддів констатувала, що оспорюваний договір дарування укладено ОСОБА_2 на користь малолітнього сина ОСОБА_3 у той час, коли відповідачка знала про заподіяну нею шкоду та усвідомлювала правові наслідки вчиненого нею протиправного діяння. Апеляційний суд зазначив, що згідно з частиною третьої статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При цьому та обставина, що правочин із третьою особою, за яким боржник відчужив майно, реально виконаний, не виключає тієї обставини, що він направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника та, відповідно, може бути визнаний недійсним на підставі загальних засад цивільного законодавства. Встановивши, що ОСОБА_3, відчужуючи належне їй на праві власності нерухоме майно своєму малолітньому сину, була обізнана про наявність невиконаних зобов`язань та передбачала можливе стягнення з неї шкоди, завданої внаслідок ДТП, колегія суддів зробила висновок, що боржник усвідомлювала потенційні негативні наслідки для себе та мала намір їх уникнути всупереч інтересам кредитора. Такі дії відповідачки апеляційний суд уважав недобросовісними, а оспорюваний договір дарування - таким, що має ознаки фіктивного правочину, укладеного з метою ухилення від відповідальності перед позивачем за шкоду, завдану внаслідок ДТП. Доводи відповідачки про те, що рішення апеляційного суду, яким стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 майнову шкоду, скасовано судом касаційної інстанції, апеляційний суд відхилив, зазначивши, що підставою для його скасування є виключно неналежне повідомлення ОСОБА_2 про розгляд справи. При цьому суд акцентував на тому, що зобов`язання ОСОБА_2 виникло не в зв`язку з невиконанням рішення суду, а у зв`язку із вчиненням нею ДТП, внаслідок якої позивачеві спричинено майнову шкоду.
Аргументи учасників справи
08 лютого 2022 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду підписану представником касаційну скаргу на постанову апеляційного суду, в якій просила її скасувати як таку, що прийнята з неправильним застосуванням норм матеріального права й порушенням норм процесуального права, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.
Касаційна скарга мотивована тим, що позивач не довів факт порушення його прав унаслідок укладення оспорюваного правочину, адже на момент укладення між відповідачами договору дарування будь-яких боргових зобов`язань у ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 не існувало, а про наявність судової справи про відшкодування майнової шкоди вона не знала. При цьому на момент прийняття постанови суду апеляційної інстанції в цій справі рішення апеляційного суду Харківської області від 06 лютого 2017 року, яким стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 майнову шкоду, було скасовано Верховним Судом, що додатково вказує на відсутність у відповідачки майнових зобов`язань перед позивачем. Наполягає на тому, що наявність постанови про визнання ОСОБА_2 винною у вчиненні ДТП не свідчить про фіктивність договору дарування та намір відповідачки уникнути майнових зобов`язань, оскільки такі не виникли. Вказує, що оспорюваний правочин був спрямований на досягнення реальних правових наслідків та не є фіктивним. Посилається також на те, що апеляційний суд стягнув з відповідачки 27 000 грн витрат на правничу допомогу, розмір яких є необґрунтованим, завищеним та суперечить критерію розумності.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 23 лютого 2022 року касаційну скаргу в частині посилання на пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України повернуто ОСОБА_2 .
Ухвалою Верховного Суду від 01 червня 2022 року відкрито касаційне провадження в справі за пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України; у задоволенні клопотання про зупинення виконання постанови Харківського апеляційного суду від 11 січня 2022 року відмовлено.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 01 червня 2022 року вказано, що касаційна скарга містить передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України підстави для відкриття касаційного провадження: відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України). Заявник зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування статей 203, 215, 234 ЦК України в контексті спірних правовідносин.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що 31 грудня 2015 року сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля Scoda Octavia, д. н. з. НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_2 та автомобіля HONDA CRV, д. н. з. НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_1 .
Постановою Дзержинського районного суду м. Харкова від 28 березня 2016 року ОСОБА_2 визнано винною в порушенні Правил дорожнього руху та притягнуто її до адміністративної відповідальності за статтею 124 КУпАП шляхом накладення стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340 грн.
18 липня 2016 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 про відшкодування майнової шкоди, завданої дорожньо-транспортною пригодою у розмірі 386 317,42 грн.
Заочним рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 23 грудня 2016 року в задоволенні позову відмовлено.
Рішенням апеляційного суду Харківської області від 06 лютого 2017 року заочне рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 23 грудня 2016 року скасовано, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено та стягнуто з ОСОБА_2 майнову шкоду, завдану внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, в розмірі 386 317,42 грн, а також витрати на правову допомогу в розмірі 2 500 грн та 8 382 грн судового збору.
Постановою Верховного Суду від 15 грудня 2021 року скасовано рішення апеляційного суду Харківської області від 06 лютого 2017 року з підстав неналежного повідомлення ОСОБА_2 про розгляд справи, а справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постановою приватного виконавця виконавчого округу Харківської області Семендяєва О. С. від 27 жовтня 2017 року відкрито виконавче провадження № 55019748 з виконання виконавчого листа № 638/11639/16-ц, виданого 16 березня 2017 року про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 майнової шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, в розмірі 386 317,42 грн.
02 липня 2016 року ОСОБА_2 уклала договір дарування, за умовами якого вона як дарувальник передала безоплатно у власність своєму малолітньому сину ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_1 . Того ж дня право власності на квартиру зареєстровано за обдаровуваним.
Апеляційний суд також установив, що в період з лютого по липень 2016 року ОСОБА_2 уклала наступні правочини щодо розпорядження належним їй рухомим і нерухомим майном:
11 лютого 2016 року відчужила належний їй автомобіль ACURA MDX, д.н.з. НОМЕР_3, на користь ОСОБА_4 ;
17 березня 2016 року передала в іпотеку своєму батькові ОСОБА_5 земельні ділянки та житловий будинок за адресою: АДРЕСА_3 ;
13 травня 2016 року відчужила місце для паркування за адресою: АДРЕСА_4 ;
21 травня 2016 року відчужила транспортний засіб Fiat 500L на користь ОСОБА_6 ;
02 липня 2016 року подарувала своєму малолітньому синові ОСОБА_3 спірну квартиру, а також квартиру АДРЕСА_5, а 09 липня 2016 року - квартиру АДРЕСА_6 .
Позиція Верховного Суду
Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.