Постанова
іменем України
13 вересня 2022 року
м. Київ
справа № 461/2896/20
провадження № 51-1431км22
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Ємця О.П.,
суддів Кишакевича Л.Ю., Щепоткіної В.В.,
за участю:
секретаря судового засідання Глушкової О.О.,
прокурора Матюшевої О.В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги захисника Лущанця М.В. в інтересах засудженого ОСОБА_1 та потерпілої ОСОБА_2 на вирок Галицького районного суду м. Львова від 23 листопада 2021 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 08 квітня 2022 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020140050000800, за обвинуваченням
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця с. Чишки Пустомитівського району Львівської області, жителя АДРЕСА_1 ),
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Галицького районного суду м. Львова від 23 листопада 2021 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 1 рік.
На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки звільнено, якщо він не вчинить нового кримінального правопорушення та виконає покладені на нього обов`язки, передбачені пунктами 1 і 2 ч. 1 ст. 76 КК України.
Також суд частково задовольнив цивільний позов потерпілої ОСОБА_2 і постановив стягнути з ОСОБА_1 на користь останньої 58 992,94 грн у рахунок відшкодування матеріальної шкоди та 50 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.
Прийнято рішення щодо розподілу процесуальних витрат і долі речових доказів.
Львівський апеляційний суд ухвалою від 08 квітня 2022 року змінив вирок у частині призначеного ОСОБА_1 покарання, виключивши додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на строк 1 рік. У решті вирок залишено без змін.
За вироком суду ОСОБА_1 засуджено за те, що він 15 лютого 2020 року, близько 09:30, керуючи автомобілем марки "ВМW 520 І" (д.р.н. НОМЕР_1 ), рухаючись по вул. Детька в м. Львові, порушуючи пункти 2.3, 12.3, 16.2, 18.1 Правил дорожнього руху, під час повороту ліворуч на вул. Замарстинівську не надав дороги пішоходу ОСОБА_2, яка переходила проїзну частину по нерегульованому пішохідному переходу, та з моменту виникнення небезпеки для руху не зменшив швидкості та не зупинив транспортний засіб, що призвело до наїзду на ОСОБА_2 . Унаслідок дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_2 було заподіяно тілесні ушкодження у вигляді травм та наслідків, спричинених ними, які призвели до розладу здоров`я, поєднаного зі стійкою втратою працездатності не менш ніж на одну третину (35%), що належить до тяжкого тілесного ушкодження.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник Лущанець М.В. просить скасувати судові рішення в частині вирішення цивільного позову потерпілої ОСОБА_2 та призначити новий розгляд у суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства. Зазначає, що під час судового розгляду сторона захисту заявила клопотання про залучення як співвідповідача страхову компанію, з якою був укладений договір про страхування належного ОСОБА_1 транспортного засобу. Однак місцевий суд стягнув заподіяну кримінальним правопорушенням шкоду із засудженого ОСОБА_1, чим, на думку захисника, порушив вимоги ЦПК України, Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" та не дотримався судової практики в подібних правовідносинах. Апеляційний суд, як стверджує захисник, залишив поза увагою допущені місцевим судом порушення та всупереч вимогам ст. 419 КПК України не перевірив наведених в апеляційній скарзі обвинуваченого доводів, не навів належних обґрунтувань прийнятого рішення.
У касаційній скарзі потерпіла ОСОБА_2 просить скасувати судові рішення і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Потерпіла зазначає, що місцевий суд під час визначення розміру завданої їй моральної шкоди не в повній мірі врахував тяжкість перенесених страждань унаслідок погіршення стану здоров`я та істотність вимушених змін у способі життя через наслідки отриманих травм у результаті дорожньо-транспортної пригоди. Тому наполягає на необґрунтованості рішення місцевого суду про часткове задоволення цивільного позову та необхідності збільшення суми, яка підлягає стягненню із ОСОБА_1 у рахунок відшкодування завданої їй моральної шкоди. Крім цього, ОСОБА_2 вважає, що призначене місцевим судом ОСОБА_1 покарання в мінімальних межах санкції за вчинене ним кримінальне правопорушення та застосування положень ст. 75 КК України є явно несправедливим унаслідок м`якості. Апеляційний суд, на думку потерпілої, необґрунтовано задовольнив апеляційну скаргу сторони захисту та безпідставно виключив рішення місцевого суду про призначення ОСОБА_1 додаткового покарання. Потерпіла наголошує, що засуджений вчинив тяжке кримінальне правопорушення, не відшкодував завданої їй шкоди та у вчиненому не розкаявся.
Позиції інших учасників судового провадження
Захисник Лущанець М.В. подав заперечення на касаційну скаргу потерпілої ОСОБА_2, у яких наполягає на необґрунтованості наведених нею доводів.
Під час касаційного розгляду прокурор Матюшева О.В. зазначила про обґрунтованість доводів, наведених у касаційній скарзі потерпілої ОСОБА_2, про невідповідність ухвали апеляційного суду вимогам ст. 419 КПК України в частині незастосування до ОСОБА_1 додаткового покарання та в частині визначення розміру моральної шкоди, заподіяної кримінальним правопорушенням. Із цих підстав уважала, що слід скасувати ухвалу і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Доводи, наведені в касаційній скарзі захисника Лущанця М.В., прокурор Матюшева О.В. вважала безпідставними.
Мотиви Суду
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, за яке його засуджено, та кваліфікація вчиненого за ч. 2 ст. 286 КК України в касаційних скаргах не оспорюються.
За правилами ст. 370 КПК України судове рішення повинне бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Ухвала апеляційного суду - це рішення суду стосовно законності й обґрунтованості судового рішення, що перевіряється в апеляційному порядку. Тому вона повинна відповідати тим же вимогам, що й вирок суду першої інстанції, тобто бути законною та обґрунтованою. Відповідно до ст. 419 КПК України в ухвалі, зокрема, слід зазначити мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали та положення закону, яким він керувався. При скасуванні або зміні судового рішення в ухвалі має бути зазначено, які статті закону порушено та в чому саме полягають ці порушення або необґрунтованість вироку чи ухвали.
З огляду на приписи ст. 65 КК України суд при призначенні покарання має врахувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Саме ж призначене покарання має бути необхідним й достатнім для виправлення особи та попередження нових кримінальних правопорушень.
Проте цих вимог закону апеляційний суд не дотримався.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що суд першої інстанції, призначаючи ОСОБА_1 покарання, врахував, що він вчинив тяжке кримінальне правопорушення, щиро розкаявся, є особою молодого віку, компрометуючих даних щодо нього не встановлено. Також суд послався на думку потерпілої ОСОБА_2, яка стосовно визначення міри покарання обвинуваченому покладалася на розсуд суду. З урахуванням зазначених обставин, а також посткримінальної поведінки ОСОБА_1, його готовності нести кримінальну відповідальність, у сукупності з обставинами та наслідками кримінального правопорушення суд призначив останньому основне покарання у виді позбавлення волі та додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами в мінімальних межах санкції ч. 2 ст. 286 КК України, а також застосував положення ст. 75 КК України, звільнивши ОСОБА_3 від відбування основного покарання з випробуванням.
Захисник Лущанець М.В. в апеляційній скарзі на вирок, посилаючись на ст. 414 КПК України, вважав необґрунтованим вирок у частині призначення ОСОБА_1 додаткового покарання.
Суд апеляційної інстанції, задовольнивши зазначену апеляційну скаргу, виходив із даних про особу ОСОБА_1, встановлених місцевим судом, а також того, що на місці дорожньо-транспортної пригоди останній виконав свої обов`язки щодо надання потерпілій допомоги і надалі частково відшкодував кошти на її лікування. Крім цього, апеляційний суд послався в ухвалі на пояснення ОСОБА_1 про те, що його основний заробіток пов`язаний із транспортними перевезеннями, а тому дійшов висновку, що позбавлення його відповідного права унеможливить відшкодування потерпілій заподіяної шкоди. Тому суд апеляційної інстанції, з урахуванням нейтральної позиції потерпілої щодо покарання, виключив із вироку додаткове покарання, визнавши, що застосування до ОСОБА_1 лише основного покарання, визначеного місцевим судом, відповідає положенням ст. 65 КК України.
Однак такі висновки суду апеляційної інстанції є необґрунтованими, оскільки правильне поєднання основного та додаткового покарань сприяє реалізації принципу його індивідуалізації, більш успішному досягненню цілі виправлення та перевиховання засуджених і попередження вчинення ними нових кримінальних правопорушень.
Так, дані про особу ОСОБА_1, на які послався апеляційний суд, були враховані районним судом у ході призначення розміру основного та додаткового покарання, а також під час вирішення питання про застосування ст. 75 КК України.
Крім цього, кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 286 КК України, спрямовано проти безпеки руху, а тому позиція потерпілої щодо виду та розміру покарання хоча і може враховуватися судом під час призначення покарання, однак не є визначальною, оскільки в цьому випадку питання покарання стосується інтересів не лише потерпілого, а й усіх учасників дорожнього руху.