ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 вересня 2022 року
м. Київ
справа № 576/1469/18
провадження № 51-927км19
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Єремейчука С. В.,
суддів Бородія В. М., Мазура М. В.,
за участю:
секретаря судового засідання Мішиної О. О.,
прокурора Кузнецова С. М.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу першого заступника керівника Сумської обласної прокуратури - Панченка О. В. на вирок Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 14 січня 2019 року та ухвалу Полтавського апеляційного суду від 20 вересня 2021 рокущодо
ОСОБА_1,
ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянки України, уродженки та жительки АДРЕСА_1 ), раніше не судимої,
визнаної невинуватою у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 191, ч. 1 ст. 366, ч. 2 ст. 172 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 14 січня 2019 року ОСОБА_1 визнано невинуватою у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 191, ч. 1 ст. 366, ч. 2 ст. 172КК, та виправдано в зв`язку з недоведеністю в її діях складу цих кримінальних правопорушень.
Органом досудового розслідування ОСОБА_1 обвинувачувалася у вчиненні кримінальних правопорушень за таких обставин.
У період з 20 по 28 квітня 2015 року ОСОБА_1 підшукала раніше знайому їй ОСОБА_2, яка працювала на посаді головного бухгалтера Іващенківської сільської ради та на той час перебувала у відпустці у зв`язку з вагітністю та пологами, мала необхідні знання та досвід у сфері бухгалтерського обліку. Не доводячи до відома ОСОБА_2 механізм своєї злочинної діяльності, ОСОБА_1 домовилась про фактичне виконання нею обов`язків головного бухгалтера Суходільської сільської ради за місцем свого мешкання замість фіктивно працевлаштованого на цю посаду ОСОБА_3 .
З метою реалізації свого злочинного умислу, спрямованого на розтрату коштів місцевого бюджету, ОСОБА_1, достовірно знаючи, що ОСОБА_3 не буде виходити на роботу та виконувати покладені на нього обов`язки бухгалтера, 28 квітня 2015 року на своєму робочому місці підписала та завірила печаткою Суходільської сільської ради розпорядження сільського голови від 28 квітня 2015 року № 5-к про призначення на посаду головного бухгалтера сільради ОСОБА_3, посадову інструкцію головного бухгалтера, типовий договір з головним бухгалтером від 28 квітня 2015 року, чим вчинила складання та видачу службовою особою завідомо неправдивих офіційних документів.
Продовжуючи реалізацію свого єдиного злочинного умислу щодо розтрати бюджетних коштів, ОСОБА_1, достовірно знаючи, що ОСОБА_3 на роботу не виходив та обов`язки бухгалтера не виконував, упродовж квітня-жовтня 2015 року, на своєму робочому місці у невстановлений слідством день та час одноосібно підписувала та затверджувала підготовлені ОСОБА_2 табеля обліку робочого часу з завідомо неправдивими відомостями про нібито відпрацьований ОСОБА_3 робочий час, чим вчинила внесення до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей та видачу службовою особою завідомо неправдивих офіційних документів.
У подальшому ОСОБА_1 вирішила вдосконалити механізм своєї злочинної діяльності, залучивши до складання та підписання табелів обліку використання робочого часу секретаря Суходільської сільської ради ОСОБА_4, яка не була обізнана про протиправні дії ОСОБА_1 . У такий спосіб, продовжуючи реалізацію свого єдиного злочинного умислу щодо розтрати бюджетних коштів, ОСОБА_1, достовірно знаючи, що ОСОБА_3 на роботу не виходив та обов`язки бухгалтера не виконував, упродовж листопада 2015 року - січня 2017 року, на своєму робочому місці у невстановлений слідством день та час одноосібно підписувала та затверджувала підготовлені ОСОБА_4 табеля обліку робочого часу з завідомо неправдивими відомостями про нібито відпрацьований ОСОБА_3 робочий час, чим вчинила внесення до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей та видачу службовою особою завідомо неправдивих офіційних документів.
Продовжуючи реалізацію свого єдиного злочинного умислу щодо розтрати бюджетних коштів, ОСОБА_1, достовірно знаючи, що ОСОБА_3 на роботу не виходив та обов`язки бухгалтера не виконував, упродовж листопада 2015 року - січня 2017 року, перебуваючи на своєму робочому місці, щомісячно, у точно невстановлений слідством час і день підписувала та затверджувала розпорядження сільського голови про преміювання ОСОБА_3 .
На підставі зазначених вище табелів обліку робочого часу з завідомо неправдивими відомостями про нібито відпрацьований ОСОБА_3 робочий час, а також розпоряджень сільського голови за жовтень 2015 року - січень 2017 року, здійснювалось нарахування та виплата заробітної плати, у тому числі премії, ОСОБА_3 за фактично не виконану ним роботу. При цьому банківську картку, на яку здійснювалась виплата заробітної плати ОСОБА_3, останній 21 травня 2015 року передав своїй тітці ОСОБА_2, яка згідно раніше досягнутої домовленості з ОСОБА_1, залишила собі для особистого використання.
У такий спосіб ОСОБА_1 вчинила розтрату бюджетних коштів спрямувавши їх на безпідставну виплату заробітної плати ОСОБА_3 на загальну суму 165011,65 грн.
Також органом досудового розслідування ОСОБА_1 обвинувачується у тому, що вона, будучи обізнаною про те, що ОСОБА_2 офіційно працевлаштована, є вагітною та перебуває у відпустці у зв`язку з вагітністю та пологами, виховує дитину віком до 14 років як одинока мати, не забезпечила укладання трудового договору з нею, не винесла розпорядження про прийняття її на роботу, не ознайомила з посадовими обов`язками головного бухгалтера, не внесла запису до трудової книжки і фактично допустила її до роботи в Суходільській сільській раді для ведення бухгалтерського обліку та в подальшому використовувала її найману працю без оформлення трудових відносин, вчинивши грубе порушення законодавства про працю щодо вагітної жінки та одинокої матері, яка виконує дитину віком до 14 років.
Полтавський апеляційний суд ухвалою від 20 вересня 2021 року зазначений вирок місцевого суду залишив без змін.
Вимоги й узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, що призвело, на його думку, до безпідставного виправдання ОСОБА_1 та уникнення нею покарання, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій й призначити новий розгляд у місцевому суді.
Мотивуючи свої вимоги, вказує про те, що під час розгляду кримінального провадження щодо ОСОБА_1 місцевий суд допустив істотні порушення вимог КПК, а саме: відмовив прокурору у відкладенні судового засідання 03 січня 2019 року; не надав йому достатнього часу для формулювання та погодження зміненого обвинувачення; судові дебати фактично провів без участі прокурора до розгляду заяви сторони обвинувачення про відвід головуючого судді іншим суддею цього ж суду.
Вважає, що суд апеляційної інстанції необґрунтовано погодився з рішенням суду першої інстанції про виправдання ОСОБА_1, оскільки матеріали провадження містять достатньо доказів на підтвердження її вини, які, на думку прокурора, не були належним чином оцінені. При цьому, суд не обґрунтував, чому взяв до уваги суперечливі показання обвинуваченої і не врахував показань свідків.
Стверджує, що апеляційний суд належним чином не перевірив доводів прокурора та не мотивував рішення про відмову в задоволенні апеляційної скарги, чим порушив вимоги статей 370, 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК).
Позиції інших учасників судового провадження
До початку касаційного розгляду надійшли заперечення від виправданої ОСОБА_1 на касаційну скаргу прокурора, у якій вона наводить аргументи щодо необґрунтованості та безпідставності викладених у ній доводів та вказує на законність і обґрунтованість ухвалених судами попередніх інстанцій рішень.
У судовому засіданні прокурор Кузнецов С. М., надавши відповідні пояснення, не підтримав касаційну скаргу сторони обвинувачення, просив судові рішення залишити без змін.
Мотиви Суду
За приписами ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставині не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. Він є судом права, а не факту, і під часперевірки доводів, наведених у касаційній скарзі, виходить із фактичних обставин, установлених місцевим та апеляційним судами.
Згідно з ч. 1 ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у частині першій цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412- 414 цього Кодексу (ч. 2 ст. 438 КПК).
Оспорювання прокурором установлених за результатами судового розгляду фактів з викладенням власної версії події, що зводиться до тверджень про невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК) та неповноти судового розгляду (ст. 410 КПК), з огляду на вимоги ст. 438 КПК не є предметом перевірки суду касаційної інстанції.
Доводи, наведені у касаційній скарзі прокурора про істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, які були допущені судами першої та апеляційної інстанцій, є безпідставними з огляду на таке.
Зі змісту ст. 370 згаданого Кодексу, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості та умотивованості судового рішення, убачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення (п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК).
Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 374 КПК у разі визнання особи виправданою у мотивувальній частині вироку зазначаються формулювання обвинувачення, яке пред`явлене особі і визнане судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого із зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення; мотиви ухвалення інших рішень щодо питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку, та положення закону, якими керувався суд.
Як регламентовано ст. 62 Конституції України та ст. 17 КПК обвинувачення не може ґрунтуватись на доказах, отриманих незаконним шляхом (недопустимих доказах), а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
За правилами ст. 22 КПК кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Частиною 3 вказаної статті визначено, що під час кримінального провадження функції державного обвинувачення, захисту та судового розгляду не можуть покладатися на один і той самий орган чи службову особу. Згідно з ч. 6 ст. 22 КПК суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків.
Відповідно до положень ст. 92 КПК у кримінальному провадженні обов`язок доказування покладено на прокурора. Саме сторона обвинувачення повинна доводити винуватість особи поза розумним сумнівом. Тобто, дотримуючись засад змагальності та виконуючи свій професійний обов`язок, передбачений ст. 92 КПК, обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред`явлено обвинувачення.
За змістом ст. 91 КПК у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, зокрема, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини його вчинення), винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення (форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення). Відповідно до ч. 2 ст. 91 КПК доказування полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження.
Згідно зі ст. 419 КПК в ухвалі апеляційного суду, крім іншого, має бути зазначено: короткий зміст вимог, викладених у апеляційних скаргах, та зміст судового рішення суду першої інстанції; узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, й узагальнений виклад позиції інших учасників судового провадження; обставини, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій, з посиланням на докази; мотиви визнання окремих доказів недопустимими чи неналежними, та мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, а також положення закону, яким він керувався. Частиною 2 цієї статті передбачено, що при залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.
Вказаних вимог закону суди попередніх інстанцій під час перегляду кримінального провадження щодо ОСОБА_1 дотрималися.
У своїй касаційній скарзі прокурор указує на безпідставне виправдання ОСОБА_1, обвинуваченої у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 191, ч. 1 ст. 366, ч. 2 с. 172 КК, проте, на думку колегії суддів, таке твердження є необґрунтованим.
Місцевий суд повно й усебічно розглянув обставини кримінального провадження, дослідив зібрані під час досудового розслідування і надані стороною обвинувачення докази, на підставі яких ОСОБА_1 було пред`явлено обвинувачення, навів їх детальний аналіз і дав належну оцінку кожному з них та їх сукупності у взаємозв`язку.
Виправдовуючи ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 191, ч. 1 ст. 366, ч. 2 с. 172 КК, місцевий суд зазначив, що сторона обвинувачення не довела, що в її діяннях є склад інкримінованих правопорушень, а тому виправдав її на підставі п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК.