Постанова
Іменем України
14 вересня 2022 року
м. Київ
справа № 552/741/22
провадження № 61-4922св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Держава Україна в особі Державної казначейської служби України,
третя особа - головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1, підписану адвокатом Белеєм Віталієм Миколайовичем, на ухвалу Київського районного суду міста Полтави від 17 лютого 2022 року в складі судді Шаповал Т. В. та постанову Полтавського апеляційного суду від 28 квітня 2022 року в складі колегії суддів Карпушина Г. Л., Гальонкіна С. А., Кузнєцової О. Ю.,
ВСТАНОВИВ :
Історія справи
У лютому 2022 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Держави України в особі Державної казначейської служби України про відшкодування майнової шкоди.
Позов мотивував тим, що внаслідок застосування до нього положень Закону України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" №76-VIII від 28 грудня 2014 року, які в подальшому визнані неконституційними рішенням Конституційного Суду України № 1-р(ІІ)/2021 від 07 квітня 2021 року у справі № 3-333/2018(4498/18), йому завдано майнової шкоди, розмір якої відповідає розміру недоплаченої йому пенсії. Вказував, що його право на відшкодування майнової шкоди за рахунок держави прямо передбачено в пункті 4 вказаного рішення КСУ. Зазначав, що мав правомірні очікування на отримання пенсії в розмірі, визначеному Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року в редакції Закону України "Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 06 червня 1996 року, однак унаслідок застосування до нього неконституційних положень закону був позбавлений майна (виплат), на яке мав право. Акцентував на тому, що в порушення вимог статті 152 Конституції України та приписів рішення Конституційного Суду України № 1-р(ІІ)/2021 від 07 квітня 2021 року у справі № 3-333/2018(4498/18) держава не розробила механізм відшкодування шкоди, заподіяної особам унаслідок застосування до них неконституційних положень законодавства в частині визначення розміру пенсії.
ОСОБА_1 просив суд ухвалити рішення, яким стягнути за рахунок коштів державного бюджету України майнову шкоду, що полягає в недоотриманні в період з 01 січня 2015 року по 01 липня 2021 року в розмірі 463 517,59 грн частини пенсії, визначеної відповідно до частини четвертої статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" з урахуванням визнання неконституційними положень Закону України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" №76-VIII від 28 грудня 2014 року
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Ухвалою Київського районного суду міста Полтави від 17 лютого 2022 року, залишеною без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 28 квітня 2022 року, відмовлено у відкритті провадження в справі.
Судові рішення мотивовані тим, що предметом позову ОСОБА_1 є стягнення з Держави України за рахунок коштів Державного бюджету України на користь позивача майнової шкоди, яка полягає в недоотриманні пенсійних виплат унаслідок застосування закону, що визнаний неконституційним. За висновком судів попередніх інстанцій вирішення спору залежатиме від правомірності нарахування та виплати позивачу недоотриманої пенсії як соціальної виплати. Застосувавши правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 10 червня 2021 року в справі №400/4436/21, суди зазначили, що цей спір є публічно-правовими, оскільки виник з публічно-правових відносин за участю органу державної влади як суб`єкта владних повноважень, а тому повинен розглядатися у порядку адміністративного судочинства.
Аргументи учасників справи
01 червня 2022 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду підписану представником касаційну скаргу на вказані судові рішення та просив їх скасувати як такі, що прийняті з порушенням норм процесуального права, а справу - направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди зробили помилковий висновок про публічно-правовий характер спору та його підвідомчість судам адміністративної юрисдикції, оскільки предметом позову є відшкодування майнової шкоди за рахунок держави, а не перерахунок пенсійних виплат. Вказує, що суди не звернули увагу на те, що право позивача на відшкодування шкоди прямо передбачено в пункті 4рішення Конституційного Суду України № 1-р(ІІ)/2021 від 07 квітня 2021 року у справі № 3-333/2018(4498/18). Зазначає, що шкоди йому завдано внаслідок застосування до нього неконституційних норм законодавства в частині визначення розміру пенсії, та наголошує на тому, що неконституційність нормативно-правового акта - це, насамперед, помилка держави, виправлення якої передбачено в статті 152 Конституції України шляхом пред`явлення позову про відшкодування шкоди. Вказує, що держава не вчинила жодних дій, спрямованих на розроблення механізму відшкодування шкоди, заподіяної застосуванням до позивача неконституційних положень Закону.
У серпні 2022 року до Верховного Суду від ГУ ПФУ в Полтавській області надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому третя особа просить залишити її без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.
Відзив мотивовано тим, що суди зробили правильний висновок про публічно-правовий характер спору та його підвідомчість судам адміністративної юрисдикції, оскільки вимоги позивача полягають у стягненні з держави за рахунок коштів державного бюджету України майнової шкоди у розмірі недоотриманої пенсії.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 18 липня 2022 року відкрито касаційне провадження в справі.
Ухвалою Верховного Суду від 12 вересня 2022 року справу призначено до судового розгляду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
В ухвалі Верховного Суду від 18 липня 2022 року зазначено, що наведені в касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України, для відкриття касаційного провадження (зокрема, порушення норм процесуального права).
Позиція Верховного Суду
Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства - цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.
Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Тобто, в порядку цивільного судочинства розглядаються справи, що виникають із приватноправових відносин.
У пункті 1 частини першої статті 19 КАС України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Публічно-правовий характер спору визначається тим, що вказані суб`єкти наділені владно-управлінськими повноваженнями у сфері реалізації публічного інтересу.
Характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їх виникнення - публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов`язках їх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов`язаних з реалізацією публічної влади.