ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 вересня 2022 року
м. Київ
Справа № 127/4430/18
Провадження № 51 - 1013 км 22
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Наставного В.В.,
суддів Марчука О.П., Яковлєвої С.В.,
за участю:
секретаря судового засідання Трутенко А.Ю.,
прокурора Матюшевої О.В.,
засудженого ОСОБА_1
в режимі відеоконференції,
його захисника адвоката Шлапака В.С.,
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене в Єдиний реєстр досудових розслідувань за № 12016020020000072 від 10 грудня 2016 року, щодо
ОСОБА_1,
ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Вінниці, громадянина України, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1, раніше не судимого,
за ст. 121 ч. 1 КК України,
за касаційними скаргами захисника засудженого ОСОБА_1 - адвоката Шлапака В.С. та представника потерпілого ОСОБА_2 - адвоката Цвєткова О.В. на вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 06 травня 2021 року та ухвалу Вінницького апеляційного суду від 21 грудня 2021 року щодо ОСОБА_1 .
Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Вінницького міського суду Вінницької області від 06 травня 2021 року ОСОБА_1 засуджено за ст. 121 ч. 1 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
Початок строку відбування покарання ОСОБА_1 вказано рахувати з дня затримання на виконання вироку суду.
До набрання вироком законної сили ОСОБА_1 обрано запобіжний захід у вигляді особистого зобов`язання.
До набрання вироком законної сили на обвинуваченого ОСОБА_1 покладено обов`язки, передбачені ст. 194 ч. 5 п.п. 1, 3 КПК України, але не довше ніж на 2 місяці - до 06 липня 2021 року, а саме: прибувати на виклики прокурора та суду за першою вимогою; повідомляти прокурора та суд про зміну свого місця проживання та роботи.
Відповідно до ст.ст. 124, 126 КПК України стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави Україна 9 153 гривні 20 копійок на відшкодування вартості проведення криміналістичного дослідження - судової психологічної експертизи № 16 від 08.07.2020 року.
Вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим і засуджено за вчинення кримінального правопорушення за наступних обставин.
10 грудня 2016 року близько 01:10 години ОСОБА_1 неподалік магазину "Коровай", що по вулиці Некрасова, 25, у м. Вінниці, в ході раптово виниклої бійки між ним, його знайомим ОСОБА_3 (кримінальне провадження відносно якого закрите судом) з однієї сторони та раніше незнайомим йому ОСОБА_2 з іншої сторони умисно завдав останньому тяжких тілесних ушкоджень за наступних обставин.
Так, у відповідь на агресивні дії ОСОБА_2, ОСОБА_3 завдав ударів руками та ногами по тілу ОСОБА_2, а ОСОБА_1, в свою чергу, умисно, з метою нанесення ОСОБА_2 тяжких тілесних ушкоджень, завдав ножем чотири удари в область тулуба ОСОБА_2, заподіявши йому згідно висновку експерта № 1168/1258 від 13.10.2017 тяжкі тілесні ушкодження та легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров`я. Після цього ОСОБА_1 разом із ОСОБА_3 залишили місце вчинення злочину.
Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 21 грудня 2021 року апеляційні скарги прокурора, представника потерпілого Цвєткова О.В. та захисника Воронцової О.В. в інтересах обвинуваченого ОСОБА_1 залишено без задоволення, а вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 06 травня 2021 року щодо ОСОБА_1 залишено без зміни.
Вимоги касаційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали
У касаційній скарзі захисник Шлапак В.С. просить скасувати вирок та ухвалу щодо ОСОБА_1 і призначити новий розгляд в суді першої інстанції. Вважає, що як під час досудового слідства, так і судового розгляду фактично було допущено порушення право ОСОБА_1 на захист, що потягло за собою порушення принципів змагальності сторін та, як наслідок, неповний розгляд вказаного кримінального провадження. Обґрунтовує касаційну скаргу тим, що захисник приймав участь у вказаному кримінальному провадженні виключно формально, оскільки не було подано жодного клопотання слідчому та не було оскаржено жодну з його дій. Вказує на неефективність захисту обвинуваченого ОСОБА_1 та пасивну поведінку захисника, внаслідок чого судовий розгляд був неповним, однобічним та упередженим, що призвело до порушення принципу змагальності. Наведене вважає істотним порушенням вимог процесуального закону, що перешкодило судам ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення. Зазначене свідчить про відсутність з боку судів належного реагування на можливе неефективне юридичне представництво, що підірвало справедливість судового розгляду в цілому.
У касаційній скарзі представник потерпілого ОСОБА_2 - адвокат Цвєтков О.В. просить змінити вирок суду щодо ОСОБА_1 в частині призначення покарання та ухвалити в цій частині новий вирок, яким призначити ОСОБА_1 покарання у виді 6 років позбавлення волі. Вважає, що призначене ОСОБА_1 покарання за ст. 121 ч. 1 КК України в мінімальній межі санкції у виді позбавлення волі на строк 5 років є несправедливим та занадто м`яким. Вказує на те, що невизнання ОСОБА_1 вини, відсутність щирого каяття та добровільного відшкодування завданого збитку, вчинення злочину в групі, поведінка обвинуваченого одразу після вчинення злочину, а також намагання ним уникнути кримінального покарання шляхом надання завідомо неправдивих показів, свідчать про м`якість призначеного йому покарання в мінімальній межі санкції ст. 121 ч. 1 КК України. Крім того, заперечує наявність у ОСОБА_1 обставини, що пом`якшує покарання, оскільки часткове відшкодування завданої шкоди не є відповідно до ст. 66 ч. 2 КК України такою обставиною.
Заперечень на касаційні скарги захисника та представника потерпілого від учасників судового провадження не надходило.
Позиції учасників судового провадження
Захисник в судовому засіданні підтримав свою касаційну скаргу, просив її задовольнити та заперечував проти задоволення касаційної скарги представника потерпілого.
Засуджений в судовому засіданні вважав касаційну скаргу захисника обґрунтованою та заперечував проти касаційної скарги представника потерпілого.
Прокурор в судовому засіданні заперечувала проти доводів касаційних скарг захисника та представника потерпілого і просила залишити їх без задоволення.
Мотиви Суду
Заслухавши суддю-доповідача, доводи учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційних скарг, колегія суддів дійшла до наступних висновків.
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу, та в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Обґрунтованість засудження ОСОБА_1 та правильність кваліфікації його дій за ст. 121 ч. 1 КК України у касаційних скаргах не оспорюються.
Забезпечення права на захист підозрюваного, обвинуваченого, засудженого і виправданого у кримінальному провадженні - одна з найважливіших гарантій захисту прав і свобод людини та громадянина, закріплених ст. 59, ст. 63 ч. 2, ст. 129 ч. 3 п. 5 Конституції України та міжнародними актами, які є частиною національного законодавства щодо прав людини і основоположних свобод (ст. 11 Загальної декларації прав людини; ст. 14 ч. 3 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права; ст. 6 ч. 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово підкреслював, що сумлінне забезпечення здійснення прав, гарантованих ст. 6 Конвенції, є обов`язком держави. Адекватний захист обвинуваченого як у суді першої інстанції, так і в суді вищої інстанції має вирішальне значення для справедливості у системі кримінального судочинства.
Відповідно до ст.ст. 59, 63 Конституції України підозрюваний, обвинувачений чи підсудний має право на захист. Кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Відповідно ст. 20 ч. 2 КПК України слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд зобов`язані роз`яснити підозрюваному, обвинуваченому його права та забезпечити право на кваліфіковану правову допомогу з боку обраного ним або призначеного захисника.
Пунктом 3 частини 3 статті 42 КПК України передбачено, що підозрюваний, обвинувачений має право в тому числі на відмову від захисника в будь-який момент кримінального провадження, а також на отримання правової допомоги захисника за рахунок держави у випадках, передбачених цим Кодексом та/або законом, що регулює надання безоплатної правової допомоги, в тому числі у зв`язку з відсутністю коштів на її оплату.
Реалізація права на відмову від захисника та відповідна процедура визначена статтею 54 КПК України, частинами 1 та 3 якої зокрема передбачено, що підозрюваний, обвинувачений має право відмовитися від захисника або замінити його, проте відмова від захисника не приймається у випадку, якщо його участь є обов`язковою. У такому випадку, якщо підозрюваний, обвинувачений відмовляється від захисника і не залучає іншого захисника, захисник повинен бути залучений у порядку, передбаченому статтею 49 цього Кодексу, для здійснення захисту за призначенням.
Отже, на усіх стадіях кримінального провадження закон забезпечує особу, яка підозрюється, обвинувачується, або засуджена у вчиненні кримінального правопорушення, можливістю мати захисника як з боку обраного ним так і з боку призначеного захисника. Забезпечена така особа і можливістю відмовитися від захисника або замінити його відповідно до вимог процесуального закону.
З матеріалів вказаного кримінального провадження вбачається, що як на досудовому розслідуванні, так і під час розгляду кримінального провадження в судах обох інстанцій захист засудженого ОСОБА_1 здійснювала адвокат Воронцова О.В. на підставі договору про надання правової допомоги № 40 від 25 квітня 2018 року. Захист здійснювався захисником Воронцовою О.В. за вибором ОСОБА_1 .
За час розгляду кримінального провадження Вінницьким міським судом Вінницької області захисник Воронцова О.В., діючи в інтересах обвинуваченого ОСОБА_1, взяла участь у 16 судових засіданнях, в яких зокрема: 13 червня 2018 року висловила свою позицію щодо порядку дослідження доказів; 17 вересня 2018 року взяла участь у допиті потерпілого ОСОБА_2 та обвинуваченого ОСОБА_1 ; 16 травня 2019 року взяла участь у допиті свідка ОСОБА_4 та була присутня під час дослідження доказів судом. Крім того, після призначення судом судово-психологічної експертизи 19 лютого 2020 року та надходження відповідного висновку експерта № 16 до суду, захисник Воронцова О.В. 09 вересня 2020 року ознайомилась з матеріалами кримінального провадження. Також, 16 березня 2021 року та 05 квітня 2021 року захисник Воронцова О.В., діючи в інтересах обвинуваченого ОСОБА_1, просила не застосовувати до нього привід і грошове стягнення, питання про застосування яких порушувалось в судовому засіданні, через неявку обвинуваченого до суду. 05 травня 2021 року захисник Воронцова О.В. виступала в судових дебатах, висловивши позицію захисту щодо пред`явленого ОСОБА_1 обвинувачення. При цьому захисник Воронцова О.В. відповідно до вимог ст. 21 ч. 2 п. 3 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" не займала у справі позицію всупереч волі клієнта, а висловлена нею позиція узгоджувалась із позицією обвинуваченого ОСОБА_1, який підтримував свого захисника у всіх питаннях, щодо яких суд приймав рішення після заслуховування думки учасників судового провадження. Така поведінка обвинуваченого ОСОБА_1 та захисника лише підтверджують, що захисник Воронцова О.В. відповідно до вимог ст. 18 Правил адвокатської етики інформувала ОСОБА_1 щодо ведення дорученої їй справи, у тому числі щодо правової позиції у справі. Обвинувачений ОСОБА_1 жодного разу за час здійснення кримінального провадження органом досудового розслідування та розгляду судами обох інстанцій не поставив під сумнів ефективність надаваної йому правової допомоги захисником Воронцовою О.В., як про це вказує захисник Шлапак В.С. у касаційній скарзі, і вищезазначена процесуальна поведінка захисника не надавала судам підстав робити висновок про неефективність здійснюваного нею захисту обвинуваченого ОСОБА_1 .
Необґрунтованими є і доводи касаційної скарги захисника Шлапака В.С. щодо необхідності оскарження захисником Воронцовою О.В. дій слідчого або звернення до нього із будь-яким клопотаннями, зокрема щодо проведеної судово-медичної експертизи, оскільки обвинувачений ОСОБА_1 ні під час досудового розслідування, ні під час судового розгляду не заперечував обставини справи щодо виниклого між ним, особою, кримінальне провадження щодо якої закрито, та потерпілим ОСОБА_2 конфлікту, а також щодо отриманих останнім тілесних ушкоджень внаслідок нанесених ним ударів.
Обвинувачений ОСОБА_1 в суді першої інстанції заперечував лише факт того, що в момент заподіяння тілесних ушкоджень він розумів, що наносить їх ножем, оскільки вважав, що завдає тілесні ушкодження ОСОБА_2 запальничкою, а пізніше він зрозумів, що випадково, з необережності, в бійці, дістав з кишені ніж, яким і завдав тілесних ушкоджень.
Суд першої інстанції дав оцінку такій позиції ОСОБА_1 та зазначив, що необережне завдання тяжких тілесних ушкоджень тягне за собою настання кримінальної відповідальності за ст. 128 КК України. При цьому суб`єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 128 КК України, є основним елементом, за яким він відрізняється від заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, відповідальність за яке настає за ст. 121 КК України, і вона характеризується необережністю у виді злочинної самовпевненості.
Суд визнав нещирими показання ОСОБА_1 в тій частині, що він з необережності завдав тяжкі тілесні ушкодження потерпілому та розцінив таку позицію обвинуваченого як намагання уникнути відповідальності за більш тяжкий злочин, оскільки така версія була спростована дослідженими в судовому засіданні доказами, зокрема даними відеозапису з камер спостереження, який був досліджений в судовому засіданні та показаннями як потерпілого, так і допитаних в якості обвинувачених ОСОБА_3 та ОСОБА_1 . Вони зазначали, що, незважаючи на те, що ОСОБА_2 розпочав бійку, вдаривши ОСОБА_1, ОСОБА_3 також вдарив його, наносячи удари руками та ногами потерпілому, та в цей час ОСОБА_1, який мав можливість і міг не вчиняти протиправні дії, оскільки уже не перебував в небезпеці чи загрозливому для себе становищі, умисно, саме з метою нанесення ОСОБА_2 тілесних ушкоджень ножем, який знаходився у нього в руці, завдав потерпілому чотири удари в ліву частину тулуба, спричинивши таким чином тяжкі тілесні ушкодження.
Суд визнав, що в умовах об`єктивної очевидності ОСОБА_1 не міг не усвідомлювати, що в його руках знаходиться не запальничка, а ніж, який він дістав з власної кишені, враховуючи різну форму та розмір цих предметів, а тому дійшов до висновку, що ОСОБА_1 усвідомлював суспільно-небезпечний характер свого діяння та передбачав можливість настання наслідків у виді спричинення саме тяжких тілесних ушкоджень, завдаючи умисних ударів ОСОБА_2 ножем, та бажав настання таких наслідків.