ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 вересня 2022 року
м. Київ
справа № 127/27364/17
провадження № 51-871ск22
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Ковтуновича М. І.,
суддів Булейко О. Л., Фоміна С. Б.,
за участю:
секретаря судового засідання Лагоди І. О.,
прокурора Шевченко О. О.,
у режимі відеоконференції
засудженого ОСОБА_1,
захисників: Півнюк А. О.,
Левченко А. О.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_1 - адвоката Бездітного І. І. на вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 14 червня 2021 року та ухвалу Вінницького апеляційного суду від 10 грудня 2021 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) за № 12017020000000243, за обвинуваченням
ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Мартинова Поляна Дальнєрєченського району Приморського краю Російської Федерації, жителя АДРЕСА_1 ),
та ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженця та жителя АДРЕСА_2 ),
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених пунктами 6, 9, 12 ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 187 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Вінницького міського суду Вінницької області від 14 червня 2021 року ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених пунктами 6, 9, 12 ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 187 КК, та призначено йому покарання у виді позбавлення волі, з конфіскацією майна належного йому на праві приватної власності, на строк: за ч. 4 ст. 187 КК - 10 років, за пунктами 6, 9, 12 ч. 2 ст. 115 КК - 15 років.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_1 призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років із конфіскацією майна, належного йому на праві приватної власності.
Згідно з цим вироком також засуджено ОСОБА_2, судові рішення щодо якого в касаційному порядку не оскаржено.
Вирішено питання, які стосуються: запобіжного заходу; початку строку відбування покарання; зарахування строку попереднього ув`язнення у строк покарання; відшкодування процесуальних витрат; речових доказів у кримінальному провадженні.
За вироком міського суду ОСОБА_2 та ОСОБА_1 за попередньою змовою на вчинення розбійного нападу, спланували день, час та місце вчинення нападу на ОСОБА_3 і підшукали особу, якій можна збути золоті вироби.
Реалізуючи спільний злочинний намір, ІНФОРМАЦІЯ_3 приблизно о 11:00 ОСОБА_1 на автомобілі марки "Volkswagen Caddy" (реєстраційний номер НОМЕР_1 ) приїхав до ОСОБА_2 . Останній у цей час був у гаражному приміщенні, яким він користувався, у дворі будинку АДРЕСА_3 . Там вони очікували на появу ОСОБА_4, із яким ОСОБА_2 попередньо домовився про зустріч.
Приблизно о 11:40 до гаражного приміщення прийшов ОСОБА_5, якому ОСОБА_2 та ОСОБА_1 запропонували пройти всередину, і він погодився. Перебуваючи у приміщенні, ОСОБА_2 та ОСОБА_1, діючи узгоджено, з метою заволодіння належним ОСОБА_5 майном, вчинили напад та стали вимагати у потерпілого передати їм золотий ланцюжок із хрестиком. ОСОБА_2 почав заподіювати ОСОБА_5 ударів руками по голові та тулубу, а ОСОБА_1 у цей час узяв дерев`яну биту, яка лежала в гаражі, та з метою подолання опору потерпілого в ході протиправного заволодіння його майном, застосовуючи насильство, небезпечне для здоров`я та життя в момент заподіяння, завдав трьох ударів по голові ОСОБА_5, у результаті чого останній впав на землю.
Усвідомлюючи, що ОСОБА_5 може заявити на них до правоохоронних органів, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з метою приховання вчиненого ними з корисливих мотивів розбійного нападу та незаконного заволодіння золотим ланцюжком і хрестиком, вирішили вчинити умисне вбивство потерпілого.
Реалізуючи умисел, спрямований на вчинення умисного вбивства ОСОБА_5, ОСОБА_1 залишився при вході в гаражне приміщення і спостерігав за навколишньою обстановкою, щоб в разі потреби повідомити ОСОБА_2, а той у цей час узяв до рук шкіряний ремінець, накинув його на шию потерпілому і, прикладаючи значну фізичну силу, почав здавлювати шию доти, поки останній не перестав подавати ознаки життя.
Після умисного вбивства ОСОБА_5 . ОСОБА_2 разом із ОСОБА_1 заволоділи належним потерпілому золотими ланцюжком вартістю 10 615, 68 грн та хрестиком вартістю 2359,04 грн.
З метою приховання слідів злочину та запобігання викриттю ОСОБА_2 і ОСОБА_1 заховали знаряддя вчинення злочину та особисті речі потерпілого в різних місцях у м. Вінниці, а труп відвезли автомобілем "Volkswagen Caddy" на пляж "Хімік", розташований поруч із вул. Рєпіна в тому ж місті і скинули в річку.
Згодом ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розпорядились викраденим майном на власний розсуд, а саме продали ювелірні вироби ОСОБА_7, якому не було відомо про обставини їх набуття, чим завдали потерпілому ОСОБА_8 майнової шкоди на загальну суму 12 974,72 грн.
Вінницький апеляційний суд ухвалою від 10 грудня 2021 року вирок суду щодо ОСОБА_2 та ОСОБА_1 залишив без змін.
Вимоги, викладені в касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник Бездітний І. І., посилаючись на невідповідність висновків судів фактичним обставинам кримінального провадження, істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та незастосування судом закону, який підлягав застосуванню, просить скасувати судові рішення щодо ОСОБА_1 і закрити кримінальне провадження.
Таким істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону скаржник вважає незастосування судом положень статей 85, 87, 89 КПК щодо письмових доказів, незважаючи на клопотання сторони захисту.
Захисник обґрунтовує свої доводи тим, що надані стороною обвинувачення та досліджені судом докази жодним чином не доводять винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень.
За твердженням захисника, усі докази, використані стороною обвинувачення як доказ винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених пунктами 6, 9, 12 ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 187 КК, зібрано органом досудового розслідування виключно в межах висунутої ОСОБА_1 підозри у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 396 КК.
Зазначає, що підзахисному без проведення будь-яких слідчих (розшукових) дій було вручено обвинувальний акт за обвинуваченням його у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених пунктами 6, 9, 12 ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 187 КК.
На переконання скаржника, суди першої та апеляційної інстанцій у ході оцінки показань обвинувачених безпідставно не врахували висновку експерта від 14 грудня 2017 року № 111п.
Сторона захисту вважає протокол про результати здійснення негласної слідчої (розшукової) дії (далі - НСРД) від 02 жовтня 2017 року, аудіозапис до нього, клопотання про дозвіл на проведення НСРД, а також ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 12 липня 2017 року недопустимими доказами з огляду на те, що отримання відомостей від ОСОБА_2 відбулося в ізоляторі тимчасового тримання, з грубим порушенням права особи на захист від самовикриття та вимог КПК.
За судженням сторони захисту, з обвинувального акта вбачається, що обвинувачення ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень передбачених пунктами 6, 9, 12 ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 187 КК, усупереч п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК не сформульовано, у зв`язку з чим суд першої інстанції не мав законних підстав для призначення кримінального провадження до судового розгляду.
Крім того, захисник Бездітний І. І. відзначає, що в ухваленні оскаржуваного вироку брали участь судді, яким було заявлено відвід на підставі обставин, що очевидно викликали у сторони захисту сумніви у неупередженості суддів.
Позиції учасників судового провадження
У судовому засіданні захисник Левченко А. О. та засуджений ОСОБА_1 підтримали касаційну скаргу.
Захисник засудженого ОСОБА_2 - адвокат Півнюк А. О. утрималася від висловлення позиції щодо касаційної скарги захисника засудженого ОСОБА_1
Прокурор Шевченко О. О. заперечила проти задоволення касаційної скарги, навела аргументи щодо законності й обґрунтованості судових рішень.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені у касаційній скарзі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що подана скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Під час перевірки доводів, викладених у касаційних скаргах, Верховний Суд виходить із фактичних обставин, установлених міським та апеляційним судами.
За частиною 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Відповідно до частин 1, 2 ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 КПК.Можливості скасування судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій через невідповідність їх висновків фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК) чинним законом не передбачено.
За правилами ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Суд першої інстанції виконав зазначені вимоги закону, провівши розгляд кримінального провадження щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з урахуванням положень ч. 1 ст. 337 КПК у межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, дотримуючись принципів змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості, а також принципу диспозитивності. Крім того, перевірив та оцінив доводи щодо недопустимості доказів і невстановлення достатніх доказів для доведення винуватості ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у вчиненні кримінальних правопорушень.
Судовий розгляд у цьому провадженні відбувався з урахуванням вимог кримінального процесуального законодавства, а отже, колегія суддів констатує дотримання судами загальної справедливості судового розгляду.
Вирок районного суду є законним, обґрунтованим та узгоджується з положеннями статей 370, 374 КПК.
До того ж суд касаційної інстанції наголошує, що відповідно до ст. 84 КПК доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. За частиною 1 ст. 92 КПК обов`язок доказування обставин, передбачених ст. 91 цього Кодексу, за винятком випадків, передбачених ч. 2 цієї статті, покладається на слідчого, прокурора та, в установлених цим Кодексом випадках, - на потерпілого. Збирання та надання доказів до суду є правом, а не обов`язком сторони обвинувачення, а тому суд позбавлений можливості впливати на обсяг надання стороною обвинувачення доказів. Згідно з принципом змагальності сторін та свободи у поданні ними суду своїх доказів, закріпленим у ст. 22 КПК, прокурор, підтримуючи публічне обвинувачення в суді, є самостійним у своїй процесуальній діяльності, у тому числі щодо визначення обсягу доказів, на підставі яких доводитиме винуватість особи.
У контексті викладеного колегія суддів вважає безпідставними доводи захисника Бездітного І. І. про те, що з моменту пред`явлення ОСОБА_1 підозри у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених пунктами 6, 9, 12 ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 187 КК, з підозрюваним, навіть за клопотанням сторони захисту, не було проведено жодної слідчої дії.
Крім того, як убачається з матеріалів кримінального провадження, сторона захисту 08 грудня 2017 року заявляла клопотання про проведення слідчого експерименту за участю ОСОБА_1 з метою перевірки й уточнення відомостей, викладених у повідомленні про зміну раніше повідомленої підозри та нову підозру від 06 грудня 2017 року (т. 3, а. п. 232).
Слідчий слідчого управління ГУ НП в Вінницькій області відповідно до вимог статей 93, 110, 220 КПК розглянув клопотання дав належну оцінку викладеним у ньому доводам та обґрунтовано відмовив у його задоволенні, вказавши, що 03, 05 липня і 26 вересня 2017 року з підозрюваним ОСОБА_1 було проведено слідчі експерименти. Також слідчий урахував той факт, що 06 грудня 2017 року після повідомлення про зміну раніше повідомленої підозри та нову підозру ОСОБА_1 останнього було допитано як підозрюваного, однак він відмовився давати показання, пославшись на ст. 63 Конституції України (т. 3, а. п. 234, 235).