ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 вересня 2022 року
м. Київ
справа № 712/3027/15-к
провадження № 51-271км21
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду
у складі:
головуючого Єремейчука С. В.,
суддів Бородія В. М., Стороженка С. О.,
за участю:
секретаря судового засідання Мішиної О. О.,
прокурора Матолич М. Р.,
захисника Петренка В. М. (у режимі відеоконференції),
виправданого ОСОБА_1 (у режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні скаргу прокурора у провадженні Чепурної Т. В. на вирок Соснівського районного суду м. Черкаси від 02 листопада 2020 року та ухвалу Кропивницького апеляційного суду від 25 серпня 2021 року щодо
ОСОБА_1,
ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця м. Хмільника Вінницької області, жителя АДРЕСА_1 ), раніше не судимого,
визнаного невинуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 364, ч. 1 ст. 366, ч. 2 ст. 372 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Соснівського районного суду м. Черкаси від 02 листопада 2020 року ОСОБА_1 визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 364 КК, та виправдано за відсутності в його діях складу кримінального правопорушення.
Цим же вироком ОСОБА_1 визнано невинуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 366, ч. 2 ст. 372 КК, та виправдано на підставі п. 2 ч. 1 ст. 373 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК).
Органом досудового розслідування ОСОБА_1 обвинувачувався у вчиненні кримінальних правопорушень за таких обставин.
Він, 24 січня 2014 року близько 17:00, перебуваючи у службовому приміщенні Придніпровського РВ в м. Черкаси УМВС України в Черкаській області на вул. Грибоєдова, 63, діючи умисно, з кар`єристських спонукань, з метою одержання не правомірної вигоди у вигляді просування по службі та неправомірної вигоди для невстановлених слідством осіб із числа керівництва правоохоронних органів, у вигляді усунення перешкод з боку учасників мирних акцій, зловживаючи владою та своїм службовим становищем, всупереч інтересам служби, ігноруючи вимоги ст. 9 КПК щодо обов`язку слідчого всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження та забезпечити прийняття законних процесуальних рішень, а також вимоги ч. 1 ст. 276 КПК, згідно з якою повідомлення про підозру здійснюється у випадках затримання особи на місці вчинення кримінального правопорушення чи безпосередньо після його вчинення, наявності достатніх доказів для підозри особи у вчиненні кримінального правопорушення, склав у вказаному провадженні письмове повідомлення ОСОБА_2 про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 294, ч. 2 ст. 341 КК.
При цьому ОСОБА_1, зловживаючи своїм службовим становищем, діючи умисно, особисто склав та вніс у повідомлення про підозру вигадані ним завідомо неправдиві відомості про те, що 23 січня 2014 року ОСОБА_2 брав активну участь у масових заворушеннях, блокуванні та захопленні приміщення Черкаської ОДА, що на бульв. Шевченка, 185 у м. Черкасах.
Склавши завідомо неправдивий документ - повідомлення про підозру, ОСОБА_1 чітко усвідомлював, що обставини, вказані ним у підозрі, не відповідають матеріалам кримінального провадження і він притягує до кримінальної відповідальності завідомо невинного ОСОБА_2 за вчинення закінчених складів злочинів, передбачених ч. 1 ст. 294, ч. 2 ст. 341 КК.
Також ОСОБА_1 достовірно знав, що жодних дій, передбачених диспозиціями статей 294, 341 КК, пов`язаних з організацією масових заворушень, а також активної участі в масових заворушеннях, блокуванні та захопленні приміщення Черкаської ОДА ОСОБА_2 не вчиняв і вчинити не міг, оскільки матеріалами кримінального провадження не підтверджено факту перебування ОСОБА_2 на місці скоєння масових заворушень у відповідний час їх скоєння.
Однак, бажаючи виконати свій умисел, спрямований на притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності, поєднане з обвинуваченням у вчиненні особливо тяжкого злочину, ОСОБА_1 вчинив службове підроблення, а саме склав та підписав завідомо неправдивий документ - повідомлення про підозру, після чого 24 січня 2014 року близько 15:00 особисто надав це повідомлення на погодження процесуальному керівнику, керуючись ч. 1 ст. 277 КПК
Описаними вище протиправними діями ОСОБА_1 як співробітник правоохоронного органу, завдав істотної шкоди охоронюваним законом правам та інтересам ОСОБА_2, що передбачені та гарантовані статтями 3, 19, 29, 59, 63 Конституції України, які знайшли широке висвітлення у вітчизняних та іноземних засобах масової інформації, в мережі Інтернет, набули широкого резонансу, викликали глибоке обурення громадян України та міжнародної спільноти, що призвело до підриву авторитету та престижу всієї системи правоохоронних органів України загалом та органів прокуратури зокрема як в Україні, так і за її межами.
Кропивницький апеляційний суд ухвалою від 25 серпня 2021 року зазначений вирок місцевого суду залишив без змін.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати рішення місцевого й апеляційного судів і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Обґрунтовуючи свої вимоги, вказує, що районний суд не дотримався правил ст. 94 КПК, оскільки не дав належної оцінки усім зібраним доказам у їх сукупності, зокрема показанням свідків, не в повній мірі встановив усі фактичні обставини справи, неправильно відобразив показання свідків ОСОБА_3, ОСОБА_4 і ОСОБА_5, безпідставно відкинув обвинувачення в певній частині та не врахував показань потерпілого ОСОБА_2 .
Крім цього, прокурор указує, що суд першої інстанції порушив вимоги статей 22, 23 КПК, адже не допитав частини свідків та не дослідив усіх письмових доказів, наданих стороною обвинувачення.
Також прокурор не погоджується з висновками місцевого суду щодо відсутності у ОСОБА_1 прямого умислу на вчинення інкримінованих йому кримінальних правопорушень.
У свою чергу, на думку прокурора, суд апеляційної інстанції недоліків, допущених районним судом, не усунув, апеляційний розгляд провів формально, неповно, належним чином не перевірив доводів, викладених у поданій апеляційній скарзі, всупереч вимогам ч. 3 ст. 404 КПК повторно не дослідив доказів, а отже, ухвала цього суду не відповідає положенням статей 370, 419 зазначеного Кодексу.
Між тим прокурор указує на відсутність в матеріалах кримінального провадження звукозаписів деяких судових засідань, що також залишилося поза увагою апеляційного суду, який належного спростування цих доводів не навів.
Позиції учасників судового провадження
До початку касаційного розгляду виправданий та його захисник подали письмові заперечення, у яких указують про необґрунтованість доводів, викладених у касаційній скарзі прокурора.
У судовому засіданні прокурор Матолич М. Р. касаційну скаргу не підтримала, захисник Петренко В. М. та виправданий ОСОБА_1 заперечили проти задоволення касаційної скарги.
Мотиви Суду
За приписами ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. Він є судом права, а не факту, і при перевірці доводів, наведених у касаційній скарзі, виходить із фактичних обставин, встановлених місцевим та апеляційним судами.
Як регламентовано ч. 1 ст. 438 КПК, підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Зі змісту ст. 370 КПК, де визначено вимоги стосовно законності, обґрунтованості та вмотивованості судового рішення, вбачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу.
Статтею 373 КПК встановлено, що виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено такого: вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим; в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення. Виправдувальний вирок також ухвалюється при встановленні судом підстав для закриття кримінального провадження, передбачених пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 284 цього Кодексу.
Так, розглянувши кримінальне провадження, суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо виправдання ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень.
Судові рішення свідчать, що суди ретельно перевіряли доводи, у тому числі аналогічні викладеним у касаційній скарзі. Зазначені в них мотиви визнання цих доводів безпідставними колегія суддів вважає обґрунтованими й такими, що відповідають дослідженим у судовому засіданні доказам.
Аргументуючи висновки щодо виправдання ОСОБА_1, місцевий суд указав на таке.
З формулювання обвинувачення, висунутого ОСОБА_1, убачається, що він вчинив дії, які кваліфіковано як зловживання службовою особою владою, тобто умисне, з метою одержання будь-якої неправомірної вигоди для себе чи інших фізичних осіб, використання службовою особою влади та службового становища всупереч інтересам служби, що завдало істотної шкоди охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян і державним інтересам.
Оскільки, на переконання районного суду, жодного доказу цим твердженням сторона обвинувачення не надала, суд визнав їх припущеннями.
У свою чергу апеляційний суд, погоджуючись із висновками суду першої інстанції, указав, що злочин, передбачений ст. 364 КК належить до злочинів із матеріальним складом і вважається закінченим з моменту заподіяння істотної шкоди, яка виражається у завданні матеріальних збитків у певних розмірах.
Згідно з п. 3 примітки до ст. 364 КК істотною шкодою у статтях 364, 364-1, 365, 365-2, 367 цього Кодексу вважається така шкода, яка у сто і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.
Проте, враховуючи, що у кримінальному провадженні ані з письмових доказів, ані з показань свідків не було встановлено, що ОСОБА_1 своїми діями завдав будь-яких матеріальних збитків ОСОБА_2, апеляційний суд визнав обґрунтованим висновок суду першої інстанції щодо відсутності у діях ОСОБА_1 складу злочину, передбаченого ст. 364 КК.
Верховний Суд погоджується з цією позицією судів попередніх інстанцій і додатково вказує на таке.
Згідно з обвинуваченням завдано істотної шкоди ОСОБА_2, а саме його охоронюваним законом правам та інтересам, що передбачені та гарантовані статтями 3, 19, 29, 59, 63 Конституції України.
Так, виходячи зі змісту визначення істотної шкоди, наведеного в п. 3 примітки до ст. 364 КК, і зважаючи на те, що її не диференційовано в КК, як це було раніше, на ту, яка полягає в заподіянні матеріальних збитків, і ту, яка має нематеріальний вимір, слід зробити висновок, що істотна шкода має виключно майновий характер.
Правозастосовна практика Верховного Суду, з огляду на приписи п. 3 примітки до ст. 364 КК, орієнтована лише на кількісний (вартісний) показник виміру істотної шкоди, заподіяної охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян, державним чи громадським інтересам або інтересам юридичних осіб (постанови Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 22 лютого 2018 року у справі № 473/5601/14-к (провадження № 51-935км18) та від 17 березня 2021 року у справі № 757/38389/15-к (провадження № 51-2738км20), ухвала Великої Палати Верховного Суду у справі № 569/6812/15-к (провадження № 13-40кс18).
До того ж ОСОБА_2 подав до місцевого суду заяву, у якій зазначив, що ОСОБА_1 своїми діями матеріальної та моральної шкоди йому не заподіяв (т. 1 (судовий), а. п. 121).
Посилання сторони обвинувачення на те, що обвинувачений ОСОБА_1 виконував чиїсь незаконні вказівки, накази і розпорядження про переслідування невинних учасників мирної акції протесту та штучне створення доказів для обрання їм запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, районний суд вважає не тільки не підтвердженими, а й спростованими доказами.