Постанова
Іменем України
16 вересня 2022 року
м. Київ
справа № 522/23757/17
провадження № 61-12255св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Яремка В. В. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2, від імені якої діє адвокат Рязанцев Дмитро Ігорович, на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 27 вересня 2018 року у складі судді Бойчука А. Ю. та постанову Одеського апеляційного суду від 04 червня 2021 року у складі колегії суддів: Сєвєрової Є. С., Вадовської Л. М., Колеснікова Г. Я.,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог та рішень судів
У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, який надалі уточнив. Просив визнати частково недійсним шлюбний договір, укладений 12 серпня 2013 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 у частині пунктів 2.1.3, 3.1.5 щодо нерухомого та рухомого майна, а також автомобілів та інших транспортних засобів, оформлених і зареєстрованих до 12 серпня 2013 року (нежитлового приміщення 6-го поверху, площею 56,4 кв. м (офіс № 612) на АДРЕСА_1, автомобіля "Тоуоtа Yaris", державний номерний знак НОМЕР_1, автомобіля "Тоуоtа Lexus", державний номерний знак НОМЕР_2 ).
На обґрунтування позову посилався на таке. Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 05 листопада 2012 року у справі № 2-3936/11 з ОСОБА_3 на користь позивача стягнуто суму боргу за договорами позики від 01 червня 2007 року, від 08 червня 2007 року та від 26 квітня 2008 року, з урахуванням пені за несвоєчасне його повернення, у розмірі 748 892,67 грн.
13 червня 2013 року Перший Приморський відділ державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції (далі - Перший Приморський ВДВС Одеського МУЮ) відкрив виконавче провадження з виконання зазначеного рішення суду.
ІНФОРМАЦІЯ_1 боржник ОСОБА_3 помер.
Значене рішення суду до не виконано з вини боржника, а надалі - з вини його правонаступника - ОСОБА_2 .
Боржник перебував у шлюбі з ОСОБА_2 з 20 липня 2001 року. У зв`язку з неможливістю виконання рішення суду про стягнення боргу з позичальника у 2014 році позивач звернувся до Приморського районного суду м. Одеси з позовом про визнання за ним права власності на частку майна боржника ОСОБА_3 у спільній сумісній власності подружжя (на 1/2 рухомого та нерухомого майна, що було придбане боржником під час шлюбу та зареєстроване на ім`я ОСОБА_2, зокрема на 1/2 частини: нежитлового приміщення 6-го поверху, площею 56,4 кв. м (офіс № 612) на АДРЕСА_1, автомобіля "Тоуоtа Yаris", державний номерний знак НОМЕР_3, вартістю 112 830,00 грн, автомобіля "Тоуоtа Lexus", державний номерний знак НОМЕР_4, вартістю 167 260,00 грн) та про виділення із зазначеного майна 1/2 частки, що належала померлому, шляхом стягнення з відповідача ОСОБА_2 грошових коштів у сумі 1 517 045,00 грн, що на момент ухвалення рішення становило вартість 1/2 частини цього майна.
Під час розгляду вказаної справи, а саме 03 травня 2017 року, представник ОСОБА_2 як доказ надав суду копію нотаріально посвідченого шлюбного договору, що був укладений під час виконання судового рішення про стягнення з ОСОБА_3 боргу і став однією з підстав для ухвалення судом 25 липня 2017 року рішення про відмову у задоволенні позову.
У мотивувальній частині рішення суду від 25 липня 2017 року зазначено, що за умовами шлюбного контракту майно, набуте подружжям під час шлюбу, яке підлягає нотаріальному посвідченню і/або державній реєстрації, є особистою приватною власністю того з подружжя, на чиє ім`я зареєстроване.
Крім того, суд вказав, що станом на дату судового розгляду вказаної справи шлюбний договір не визнаний судом недійсним та/або не розірваний у встановленому законом порядку.
У цьому випадку період виникнення заборгованості ОСОБА_3 та підстави для стягнення боргу виникли ще задовго до укладання шлюбного договору, та крім того, 05 листопада 2012 року Приморський районний суд м. Одеси вже ухвалив рішення у справі № 2-3936/11, яким було задоволено позов ОСОБА_1 у частині стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 суми боргу за договором позики.
За змістом пунктів 2.1.3, 3.1.5 шлюбного договору майно, набуте подружжям під час шлюбу, яке підлягає нотаріальному посвідченню і/або державній реєстрації, є особистою власністю того з подружжя, на чиє ім`я зареєстроване рухоме або нерухоме майно або його частина; автомобілі та інші транспортні засоби, придбані подружжям у період перебування у зареєстрованому шлюбі, є власністю того з подружжя, на чиє ім`я вони оформлені та зареєстровані.
До 12 серпня 2013 року на ім`я ОСОБА_2 було зареєстровано два автомобіля: "Тоуоtа Yагis", державний номерний знак НОМЕР_3, "Тоуоtа Lexus", державний номерний знак НОМЕР_4, а також нежитлове приміщення 6-го поверху, площею 56,4 кв. м (офіс № 612) на АДРЕСА_1 .
У зазначених пунктах шлюбного контракту (який було укладено за наявності чинного рішення суду про стягнення боргу), на думку позивача, наявне зловживання своїм правом на укладення шлюбного договору, задля уникнення звернення стягнення на частку боржника у спільному майні подружжя. У прихованій формі фактично здійснено відчуження чоловіком своєї частки майна у спільному майні подружжя на користь дружини, всупереч частині п`ятій статті 93 Сімейного кодексу України (далі - СК України).
Шлюбний договір не був спрямований на реальне настання правових наслідків, які обумовлювались ним, а виключно на ухилення від виконання рішення суду про стягнення боргу, яке на той час було чинним і перебувало на виконанні.
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 27 вересня 2018 року позов задоволено. Визнано частково недійсними шлюбний договір, укладений 12 серпня 2013 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 у частині пунктів 2.1.3, 3.1.5 щодо нерухомого та рухомого майна; а також автомобілів та інших транспортних засобів, оформлених і зареєстрованих до 12 серпня 2013 року (автомобіля "Тоуоtа Yаris", державний номерний знак НОМЕР_3 ; автомобіля "Тоyota Lexus", державний номерний знак НОМЕР_2 ; нежитлового приміщення 6-го поверху площею 56,4 кв. м (офіс № 612) на АДРЕСА_1 ).
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що оспорювані пункти шлюбного договору є недійсними, оскільки ОСОБА_3 та ОСОБА_2, перебуваючи у зареєстрованому шлюбі уклали між собою шлюбний договір, незважаючи на те, що постановою державного виконавця від 13 червня 2013 року відкрито виконавче провадження щодо стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 коштів за договорами позики.
Відповідачка не надала доказів на підтвердження того, що оспорюваний договір в частині, що визначає правовий режим майна подружжя відповідає їх дійсним намірам і не носить характеру фіктивного, договір спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, волевиявлення кожного з них було вільним і відповідало внутрішній волі.
Постановою Одеського апеляційного суду від 04 червня 2021 року рішення Приморського районного суду м. Одеси від 27 вересня 2018 року залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що оскільки на час укладення шлюбного договору вже існувало рішення суду про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 боргу, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про невідповідність умов договору вимогам закону.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників
У липні 2021 року ОСОБА_2, від імені якої діє адвокат Рязанцев Д. І., звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_1, звертаючись у листопаді 2017 року до суду з позовною заявою, пропустив преклюзивний шестимісячний строк, передбачений статтею 1281 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), та втратив право кредитора.
Суди попередніх інстанцій не врахували практики Верховного Суду, відповідно до якої сплив визначених статтею 1281 ЦК України строків пред`явлення кредитором вимоги до спадкоємців має наслідком позбавлення кредитором вимоги за основним і додатковим зобов`язаннями, а також припинення таких зобов`язань.
Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на неврахування судами попередніх інстанцій висновків, викладених у постановах: Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року у справі № 676/1958/16-ц, від 08 квітня 2015 року у справі № 6-33цс15; Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 522/407/15-ц, від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17, від 27 березня 2020 року у справі № 727/5743/15-ц; Верховного Суду від 11 липня 2018 року у справі № 495/1933/15-ц, від 09 березня 2021 року у справі № 450/2021/15-ц.
У вересні 2021 року надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому ОСОБА_1 просить касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
На обґрунтування відзиву посилається на те, що оспорюваний шлюбний договір укладений у період виникнення простроченої заборгованості за договором позики коштів з метою ухилення від виконання рішення Приморського районного суду м. Одеси від 05 листопада 2012 року про стягнення з ОСОБА_3 боргу у розмірі 748 772,67 грн, а тому такий договір є фіктивним.
У листопаді 2021 року від ОСОБА_2 надійшли додаткові письмові пояснення до касаційної скарги. Проте відповідно до частини першої статті 398 ЦПК України такі доповнення до касаційної скарги можливо подати протягом строку на касаційне оскарження, а тому вони врахуванню під час розгляду касаційної скарги не підлягають.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 06 серпня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2, від імені якої діє адвокат Рязанцев Д. І., на підставі пункту 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Суди встановили, що 20 липня 2001 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було зареєстровано шлюб.
За час спільного проживання подружжя придбало рухоме та нерухоме майно, яке зареєстроване на ім`я ОСОБА_2 .
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 05 листопада 2012 року у справі № 2-3936/11 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_2 про солідарне стягнення за договором позики боргу та пені задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 суму за договором позики у розмірі 748 772,67 грн та судові витрати у розмірі 120,00 грн, що разом становить 748 892,67 грн. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь держави судовий збір в сумі 3 219,00 грн, в іншій частині позову відмовлено.
Постановою державного виконавця Першого Приморського ВДВС Одеського МУЮ від 13 червня 2013 року відкрито виконавче провадження № 38492211 з виконання виконавчого листа № 2-3936/11, виданого 07 червня 2013 року Приморським районним судом м. Одеси, про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 грошової суми у розмірі 748 892,67 грн.
12 серпня 2013 року між подружжям ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладено шлюбний договір, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Калінюк Г. О. за № 1283.
Згідно з пунктом 2.1.1 шлюбного договору майно, набуте подружжям під час спільного проживання у шлюбі, що є предметом домашнього побуту, є власністю дружини.
Відповідно до пункту 2.1.3 майно, набуте подружжям під час шлюбу, яке підлягає нотаріальному посвідченню і/або державній реєстрації, є особистою приватною власністю того з подружжя, на чиє ім`я зареєстроване рухоме або нерухоме майно або його частина.
Згідно з пунктом 3.1.5 автомобілі та інші транспортні засоби, придбані подружжям у період перебування у зареєстрованому шлюбі, є власністю того з подружжя, на чиє ім`я вони оформлені та зареєстровані.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер.
Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).