Постанова
Іменем України
13 вересня 2022 року
м. Київ
справа № 202/5209/18
провадження № 61-20208св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Ступак О. В.,
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
третя особа - Орган опіки та піклування Індустріальної районної у місті Дніпрі ради,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_3, які діють в своїх інтересах та як законні представники в інтересах малолітньої доньки ОСОБА_4, на постанову Дніпровського апеляційного суду від 12 листопада 2021 року у складі колегії суддів: Ткаченко І. Ю., Деркач Н. М., Пищиди М. М.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні будинковолодінням.
Позов обґрунтовано тим, що відповідачі зареєстровані у будинку, належному позивачу на праві власності, на прохання його дружини - ОСОБА_5, якій ОСОБА_2 є сином, а ОСОБА_3 - невісткою. Вказаному передувало звернення ОСОБА_5, дружини позивача, з проханням щодо проживання відповідачів у будинку позивача. Під час проживання відповідачів у будинку, у них народилась дитина, яка була також зареєстрована у будинку. Так відповідачами було зайнято дві кімнати: 1-4, площею 12,7 кв. м та 1-5, площею 6,4 кв. м, а позивач з дружиною проживали у кімнаті 1-3, площею 9,00 кв. м. Надалі шлюб між позивачем та ОСОБА_5 розірвано через постійні сварки та погіршення їхніх стосунків. Колишня дружина вигнала позивача з займаної кімнати, останній почав проживати у прибудові, яка є душовою, що не призначена для проживання. На пропозиції позивача звільнити одну кімнату відповідачі не реагують, крім того почали його ображати, виганяти з дому. Додатково позивачем було вказано, що прибудова (душова) та гараж були ним побудовані самостійно. В подальшому позивач був вимушений виїхати проживати до своєї сестри.
З огляду на викладене, ОСОБА_1 просив суд усунути йому перешкоди у користуванні будинковолодінням АДРЕСА_1, шляхом виселення ОСОБА_2 із указаного домоволодіння та переселення ОСОБА_3 з дитиною ОСОБА_4, 2013 року народження, з кімнати 1-5, площею 6,4 кв. м у кімнату 1-4, площею 12,7 кв. м.
Заперечуючи повністю проти задоволення позовних вимог відповідачами було подано відзив на позовну заяву, заперечення на відповідь на відзив, письмові пояснення за змістом яких було вказано, що позивач сам запропонував перейти їм проживати у його будинковолодіння, аби вони не витрачали кошти на оренду, а за збережені кошти здійснили добудову до будинку та гараж. На сьогодні позивач проживає сам в кімнаті 1-3, площею 9,0 кв. м, та в добудованій жилій прибудові площею 10,5 кв. м, оскільки після звернення позивача до суду ОСОБА_5 (мати відповідача, дружина позивача) стала проживати разом із відповідачами в кімнатах 1-5 та 1-4. Відповідачами також було вказано, що позивач зловживає спиртними напоями, а тому переселення їх разом із донькою з кімнати 1-5, площею 6,4 кв. м, у кімнату 1-4, площею 12,7 кв. м, є незаконним, оскільки кімната 1-4 є прохідною. Отже, позивачем було на власний розсуд запропоновано порядок користування домоволодінням, якого відповідачі додержуються. Окрім того, відповідачами у повному обсязі сплачуються кошти за надані комунальні послуги, позивач свою частку сплачувати не бажає.
Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 04 березня 2019 року до участі у справі залучено третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Орган опіки та піклування Індустріальної районної у місті Дніпрі ради.
Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 21 травня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено. Усунуто ОСОБА_1 перешкоди у користуванні будинковолодінням АДРЕСА_1 шляхом виселення ОСОБА_2 з вказаного будинковолодіння. Переселено ОСОБА_3 з дитиною ОСОБА_4, 2013 року народження, з кімнати 1-5, площею 6,4 кв. м, у кімнату 1-4, площею 12,7 кв. м, у житловому будинку АДРЕСА_1 . Стягнуто з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір по 352,40 грн з кожного.
Ухвалюючи вказане рішення, суд першої інстанції виходив із того, що право ОСОБА_2 на користування чужим майном підлягає припиненню на вимогу власника цього майна на підставі пункту 4 частини першої статті та частини другої статті 406 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), у зв`язку із чим вимога позивача про усунення йому перешкод у користуванні житловим будинком шляхом виселення ОСОБА_2 з вказаного володіння підлягає задоволенню. Вимога позивача про переселення ОСОБА_3 з дитиною ОСОБА_4, 2013 року народження, з кімнати 1-5, площею 6,4 кв. м, у кімнату 1-4, площею 12,7 кв. м також підлягає задоволенню, оскільки відповідач та її неповнолітні діти не є членами сім`ї позивача та користувалися спірним будинком тимчасово на період знаходження у шлюбі та проживання відповідача з чоловіком/братом позивача, а тому припинення спільного проживання з чоловіком припиняє право користування житлом відповідача та її неповнолітніх дітей.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 12 листопада 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_3, які діють в своїх інтересах та як законні представники в інтересах малолітньої доньки ОСОБА_4 залишено без задоволення, а рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 21 травня 2021 року - без змін.
Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із того, що суд першої інстанції дав належну оцінку всім обставинам і доказам по справі в їх сукупності та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстави для його скасування відсутні, доводи апеляційної скарги правильність висновків суду першої інстанції не спростовують.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи
У грудні 2021 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3, які діють в своїх інтересах та як законні представники в інтересах малолітньої доньки ОСОБА_4, засобами поштового зв`язку звернулися до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Дніпровського апеляційного суду від 12 листопада 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просять оскаржувану постанову скасувати та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд:
- не надав оцінки всім обставинам справи, що мають істотне значення для правильного вирішення справи, не дослідив зібрані у справі докази;
- дійшов помилкового висновку про те, що позивач є власником спірного будинковолодіння, оскільки не врахував, що у цьому будинковолодінні наявні самочинно збудовані об`єкти, а саме: прибудова літ. "А1-1", гараж літ. "Е", які не введені в експлуатацію та не зареєстровані в Державному реєстрі прав власності на нерухоме майно, що свідчить про самочинність всього об`єкту нерухомості;
- не надав належної оцінки тому, що суд першої інстанції вирішив питання про виселення ОСОБА_2 без оцінки цієї позовної вимоги на предмет пропорційності у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод;
- розглянув у порядку спрощеного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження;
- не врахував висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 521/17805/16-ц, від 16 жовтня 2019 року у справі № 243/9627/16-ц, від 06 жовтня 2020 року у справі № 348/1174/17, від 16 грудня 2020 року у справі № 182/7347/18, від 22 грудня 2021 року у справі № 581/489/20, від 23 вересня 2019 року у справі № 329/398/18 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17.
Крім того, у касаційній скарзі ОСОБА_2 та ОСОБА_3, які діють в своїх інтересах та як законні представники в інтересах малолітньої доньки ОСОБА_4, виклали клопотання про зупинення виконання рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 21 травня 2021 року до закінчення розгляду справи касаційним судом.
Станом на момент розгляду справи Верховним Судом відзивів на касаційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_3, які діють в своїх інтересах та як законні представники в інтересах малолітньої доньки ОСОБА_4, від інших учасників справи не надходило.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 14 грудня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_3, які діють в своїх інтересах та як законні представники в інтересах малолітньої доньки ОСОБА_4, на постанову Дніпровського апеляційного суду від 12 листопада 2021 року передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.
Ухвалою Верховного Суду від 15 лютого 2022 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_2, ОСОБА_3, які діють в своїх інтересах та як законні представники в інтересах малолітньої доньки ОСОБА_4 з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389, пунктом 4 частини другої, пунктами 1, 2 частини третьої статті 411 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), витребувано матеріали справи № 202/5209/18 із Індустріального районного суду м. Дніпропетровська, надано учасникам справи строк для подання відзивів на касаційну скаргу.
Цією ж ухвалою відмовлено в задоволенні клопотання заявників про зупинення виконання рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 21 травня 2021 року.
У квітні 2022 року матеріали справи № 202/5209/18 надійшли до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.
Фактичні обставини справи
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 є власником будинковолодінням АДРЕСА_1, що підтверджується копією листа Комунального підприємства "Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації" Дніпропетровської обласної ради від 02 травня 2018 року № 5855, копією договору міни від 20 квітня 1999 року.
Відповідно до експлікації вказаного будинку, наявні наступні приміщення: І - веранда, площею 6,8 кв. м; 1 - кухня, площею 8,2 кв. м; 2 - туалет, площею 1,9 кв. м; 3 - житлова, площею 9,1 кв. м; 4 - житлова, площею 12,5 кв. м; 5 - житлова, площею 6,5 кв. м; 6 - душова, площею 10, 5 кв. м, а всього площею 55, 5 кв. м серед яких 28,1 кв. м. - житлова площа, 27,4 кв. м. - допоміжна площа. Крім того, наявна інформація щодо самочинного збудованих об`єктів, а саме: літ. "А1-1" - прибудова, площею 10,5 кв. м (2007 рік побудови), Е - гараж (2011 рік побудови), що підтверджується копією технічного паспорту.