Постанова
Іменем України
14 вересня 2022 року
м. Київ
справа № 759/7630/20
провадження № 61-1063св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Бурлакова С. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М. (суддя-доповідач),
Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: прокуратура міста Києва, Державна казначейська служба України,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Київської міської прокуратури на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 23 березня 2021 року у складі судді Кириленко Т. В. та постанову Київського апеляційного суду від 15 грудня
2021 року у складі колегії суддів: Голуб С. А., Ігнатченко Н. В., Таргоній Д. О.,
ВСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до прокуратури
м. Києва, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди.
Посилаючись на спричинення йому моральної шкоди, яка полягає у душевних стражданнях внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування відносно нього заходів забезпечення кримінального провадження, незаконного повідомлення про підозру та на положення Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду", позивач просив стягнути на його користь моральну шкоду в розмірі 3 160 943,88 грн та витрати на правничу допомогу в кримінальному провадженні.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 23 березня 2021 року позовні вимоги задоволено частково.
Стягнуто з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду 600 000,00 грн, та на відшкодування витрат за надання правової допомоги у кримінальному провадженні - 270 700,00 грн, а всього стягнуто 870 700,00 грн.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що позивачу було спричинено моральну шкоду, яка полягає у спричиненні моральних втрат і страждань внаслідок обмеження його конституційних прав внаслідок незаконного перебуванням під слідством та судом, порушення нормальних життєвих зв`язків у зв`язку з необхідністю брати участь в слідчих діях та судових засіданнях в якості обвинуваченого, звертатись для отримання правової допомоги для реалізації права на захист, також перебування під слідством та судом за обвинуваченням у злочині негативно вплинуло на його репутацію, ускладнились відносини між знайомими, колегами по роботі та родичами, відношення оточуючих до нього як до злочинця принижувало його людську гідність.
При визначенні розміру моральної шкоди, завданої позивачу ОСОБА_1, суд врахував тривалість страждань позивача, глибину фізичних та душевних страждань, спричинених позивачу притягненням до кримінальної відповідальності, істотності змін в житті позивача та можливості їх відновлення, а також виходячи з співмірності заявлених вимог тим стражданням, яких він зазнав у період 13 липня 2014 року по 14 травня 2019 рік, враховуючи вимоги розумності і справедливості, вимоги статті 13 Закону "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду", відповідно до якої відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом, визначив розмір моральної шкоди в 600 000,00 грн.
Постановою Київського апеляційного суду від 15 грудня 2021 року апеляційну скаргу Київської міської прокуратури залишено без задоволення.
Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 23 березня 2021 року залишено без змін.
Залишаючи апеляційну скаргу Київської міської прокуратури без задоволення, апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
14 січня 2022 року Київська міська прокуратура через засоби поштового зв?язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, просить скасувати рішення Святошинського районного суду м. Києва від 23 березня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 15 грудня 2021 року в частині задоволених позовних вимог, та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у позові.
Касаційна скарга мотивована тим, що період за який можливе стягнення моральної шкоди, за умови доведення її заподіяння незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури, має обраховуватися з 13 липня 2014 року до 04 вересня 2017 року та з 27 вересня 2018 року по 14 травня
2019 року. Тобто позивач перебував під слідством 46 місяців та 5 днів, та відповідно до визначеного статтею 13 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду", мінімальний розмір моральної шкоди за вказаний період часу становить 277 000,00 грн. Таким чином, за переконанням заявника, безпідставним є збільшення розміру відшкодування моральної шкоди з 277 000,00 грн до 600 000,00 грн.
Доводи інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Рух касаційної скарги та матеріалів справи
Ухвалою Верховного Суду від 02 червня 2022 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Святошинського районного суду міста Києва.
16 червня 2022 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 20 червня 2022 року справу призначено до судового розгляду.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов таких висновків.
Фактичні обставини справи
З 01 квітня 2014 року проводилось досудове розслідування кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за
№ 12014100130000023 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 263 КК України, в якому 13 липня
2014 року ОСОБА_1 було повідомлено про підозру.
Вироком Святошинського районного суду м. Києва від 07 жовтня 2014 року у справі № 759/12011/14-к ОСОБА_1 визнано винним у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 263 КК України, і засуджено до 3 років позбавлення волі. На підставі статті 75 КК України
ОСОБА_1 був звільнений від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки та зобов`язанням не виїжджати за межі України на постійне місце проживання без дозволу кримінально-виконавчої інспекції та повідомляти кримінально-виконавчу інспекції про зміну свого місця проживання, періодично з`являтися для реєстрації до кримінально-виконавчої інспекції.
Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 22 січня 2015 вирок Святошинського районного суду міста Києва від 07 жовтня 2014 року скасовано та призначено новий розгляд кримінального провадження у суді першої інстанції зі стадії підготовчого судового засідання.
Вироком Святошинського районного суду міста Києва від 11 травня 2017 року у справі № 759/1973/15-к ОСОБА_1 визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні у вчиненні злочину, передбаченого частиною першою статті 263 КК України, та виправдано з підстав не доведення того, що вчинено злочин, в якому він обвинувачується.
Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 04 вересня 2017 апеляційну скаргу прокурора Київської місцевої прокуратури № 8 Коркуни Р. В. залишено без задоволення, а вирок Святошинського районного суду міста Києва від 11 травня 2017 року без змін.
Постановою Верховного Суду від 27 вересня 2018 року ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 04 вересня 2017 року скасовано та призначено новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 14 травня 2019 року вирок Святошинського районного суду міста Києва від 11 травня 2017 року залишено без змін.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення в повній мірі не відповідають.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені статтями 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
Порядок відшкодування такої шкоди встановлюється законом (частина сьома статті 1176 ЦК України).
Таким спеціальним нормативно-правовим актом є Закон України від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" (далі - Закон).
Статтею 1 Закону передбачено, що відповідно до положень цього закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок:
1) незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру
у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян;
2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу;
3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України "Про оперативно-розшукову діяльність", "Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю" та іншими актами законодавства. У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.
Право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених Законом України від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР, виникає, зокрема, у випадках постановлення виправдувального вироку суду (пункт 1 частини першої статті 2 цього Закону).
У справі, що переглядається, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку, що унаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності позивачу завдано моральної шкоди, оскільки вироком суду ОСОБА_1 визнаний невинуватим у пред`явленому йому обвинувачені та виправданий за недоведеністю в його діяннях складу кримінальних правопорушень.
Статтею 4 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і судувизначено, що відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
Відповідно до частини третьої статті 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Відповідно до частини третьої статті 13 Закону України Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць на момент перебування під слідством чи судом, при цьому суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.