ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 вересня 2022 року
м. Київ
справа №640/15938/20
адміністративне провадження № К/9901/25467/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Калашнікової О.В.,
суддів: Губської О.А., Жука А.В.,
розглянувши в письмовому провадженні у касаційній інстанції адміністративну справу №640/15938/20
за позовом ОСОБА_1 до Державного бюро розслідувань про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, зобов`язання вчинити дії, провадження по якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 січня 2021 року (прийняту у складі колегії суддів: головуючого судді - Земляної Г.В., суддів: Парінова А.Б., Файдюка В.В.)
У С Т А Н О В И В :
І. Суть спору
1. У липні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державного бюро розслідувань, в якому просив:
1.1. визнати протиправним та скасувати наказ виконувача обов`язків Директора Державного бюро розслідувань Соколова Олександра від 22 червня 2020 року №390-ос про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника другого слідчого відділу Першого управління організації досудових розслідувань (Управління з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) Державного бюро розслідувань 22 червня 2020 року у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису з припиненням державної служби на підставі пункту 1 частини 1 статті 87 Закону України "Про державну службу";
1.2. поновити ОСОБА_1 на посаді, що є рівнозначною посаді начальника другого слідчого відділу Першого управління організації досудових розслідувань (Управління з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) Державного бюро розслідувань в Головному слідчому управлінні Державного бюро розслідувань;
1.3. стягнути з Державного бюро розслідувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу;
1.4. допустити негайне виконання судового рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та стягнення на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми платежу за один місяць.
2. В обґрунтування позовних вимог вказує, що позивача не було повідомлено які саме зміни відбулися у структурі Державного бюро розслідувань, зокрема, стосовно чисельності скорочення посад державної служби в цілому та посади державної служби, яку обіймав безпосередньо позивач, а також не було ознайомлено з наказами "Про затвердження структури центрального апарату Державного бюро розслідувань" та "Про затвердження та введення в дію штатного розпису центрального апарату Державного бюро розслідувань на 2020 рік". Також позивач стверджує, що фактично у структурі центрального апарату Державного бюро розслідувань відбулася зміна назви структурного підрозділу, відтак, як свідчить затверджена організаційна структура Державного бюро розслідувань, посада начальника відділу Управління з розслідування кримінальних правопорушень, вчинених службовими особами не була скорочена як посада державної служби. Крім того, позивач повідомив, що при здійсненні попередження про наступне вивільнення від 10 березня 2020 року йому не було запропоновано жодної рівнозначної посади або іншої посади згідно з новим штатним розписом на 2020 рік, враховуючи наявність таких посад в Державному бюро розслідувань.
ІІ. Встановлені судами фактичні обставини справи
3. Наказом Директора Державного бюро розслідувань №36-ос від 06 березня 2019 року ОСОБА_1 призначено на посаду начальника другого слідчого відділу Першого управління організації досудових розслідувань (Управління з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) Державного бюро розслідувань як обраного за конкурсом з випробувальним строком 6 місяців.
3.1. На підставі наказу №322-ОС від 05 вересня 2019 року ОСОБА_1 присвоєно 5 ранг державного службовця як такому, що пройшов випробування та має спеціальне звання підполковника податкової міліції.
3.2. В подальшому, 10 березня 2020 року позивач отримав попередження про наступне вивільнення у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури Державного бюро розслідувань та відповідно до наказів Державного бюро розслідувань від 14 лютого 2020 року №42 "Про затвердження структури центрального апарату Державного бюро розслідувань" та від 27 лютого 2020 року №21 ДСК "Про затвердження та в дію штатного розпису центрального апарату Державного бюро розслідувань на 2020 рік".
3.3. Відповідно до наказу в.о. Директора Державного бюро розслідувань Соколова О. "Про звільнення ОСОБА_1 " від 22 червня 2020 року №390-ос ОСОБА_1 звільнено з посади начальника другого слідчого відділу Першого управління організації досудових розслідувань (Управління з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) Державного бюро розслідувань у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису з припиненням державної служби на підставі пункту 1 частини 1 статті 87 Закону України "Про державну службу".
3.4. Не погоджуючись з оскаржуваним наказом про звільнення, позивач звернувся з даним позовом до суду.
ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
4. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 вересня 2020 року позов задоволено.
4.1. Визнано протиправним та скасовано наказ виконувача обов`язків Директора Державного бюро розслідувань Соколова Олександра від 22 червня 2020 року №390-ос про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника другого слідчого відділу Першого управління організації досудових розслідувань (Управління з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) Державного бюро розслідувань.
4.2. Поновлено ОСОБА_1 на посаді, що є рівнозначною посаді начальника другого слідчого відділу Першого управління організації досудових розслідувань (Управління з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) Державного бюро розслідувань в Головному слідчому управлінні Державного бюро розслідувань.
4.3. Стягнуто з Державного бюро розслідувань на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 23 червня 2020 року по 28 вересня 2020 року у розмірі 297319,80 грн.
5. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржуваний наказ прийнято на підставі не визначеній статтею 87 Закону України "Про державну службу". Також, суд зазначив, що оскаржуваний наказ підписано саме заступником Директора ДБР Соколовим О.В., а не першим заступником Директора ДБР Бабіковим О.П.
6. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 січня 2021 року скасовано рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 вересня 2020 року та прийнято нову постанову, якою відмовлено в задоволенні позову.
6.1. Відмовляючи в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про правомірність зазначення відповідачем у оспорюваному наказі про звільнення позивача пункту 1 частини 1 статті 87 Закону №889-VIII з огляду на фактичне проведення реорганізації Державного бюро розслідувань шляхом зміни структури та штатного розпису.
IV. Касаційне оскарження
7. Не погодившись з постановою суду апеляційної інстанцій, позивач подав до Верховного Суду касаційну скаргу.
7.1. Посилаючись на пункти 1 та 3 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції застосував положення пункту 1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу" без урахування існуючих висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах, викладених у постановах, зокрема, від 18 вересня 2018 року у справі № 800/538/17, від 24 липня 2020 року у справі № 816/654/17, від 10 вересня 2020 року у справі № 806/1149/16, від 06 травня 2020 року у справі № 487/2191/17 щодо застосування норм матеріального права при вирішенні трудового спору, пов`язаного зі звільненням у зв`язку зі скорочення посад державної служби, які були зроблені до набрання чинності Законом № 117-ІХ "Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади" від 19 вересня 2019 року.
7.2. Також, скаржник зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах після набрання чинності Законом № 117-ІХ, зокрема, відсутності висновків Верховного Суду щодо застосування:
- частин 1 та 3 статті 87 Закону України "Про державну службу" (в редакції після внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади" від 19 вересня 2019 року № 117-ІХ);
- частини 4 статті 40 та частини 6 статті 49-2 КЗпП України (в редакції після внесення змін Законом України "Про внесення змін до КЗпП України" від 12 грудня 2019 року № 378- IX);
- підпункту 4 пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань" від 03 грудня 2019 року № 305-ІХ;
- статей 9, 12, 14, 14-3 Закону України "Про Державне бюро розслідувань" від листопада 2015 року № 794-VIII (в редакції після внесення змін Законом України від 03 грудня .2019 № 305- ІХ).
7.3. В обґрунтування касаційної скарги скаржник посилається на те, що реформування органів Державного бюро розслідувань фактично не призвело до зміни його статусу. Вказує на відсутність скорочення штату працівників. Також звертає увагу, що позивачу не було запропоновано жодної рівнозначної вакантної посади або іншої посади згідно з новим штатним розписом.
7.4. У зв`язку із наведеним скаржник просить скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
8. У відзиві на касаційну скаргу, відповідач, посилаючись на те, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанцій є законною та обґрунтованою, прийнятою з дотриманням норм процесуального права, а тому не підлягає скасуванню.
V. Релевантні джерела права й акти їх застосування
9. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
10. 12 листопада 2015 року Верховна Рада України прийняла Закон України "Про Державне бюро розслідувань", який визначає правові основи організації та діяльності Державного бюро розслідувань.
11. Статтею 1 Закону України "Про Державне бюро розслідувань" встановлено, що Державне бюро розслідувань є державним правоохоронним органом, на який покладаються завдання щодо запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування кримінальних правопорушень, віднесених до його компетенції.
12. Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України "Про Державне бюро розслідувань" систему Державного бюро розслідувань складають центральний апарат, територіальні управління, спеціальні підрозділи, навчальні заклади та науково-дослідні установи. У складі Державного бюро розслідувань діють слідчі, оперативні підрозділи, підрозділи внутрішнього контролю та інші підрозділи. Організаційна структура Державного бюро розслідувань визначається Президентом України.
13. Відповідно до частини 1 статті 10 Закону України "Про Державне бюро розслідувань" керівництво діяльністю Державного бюро розслідувань здійснює його Директор, який має першого заступника та двох заступників. У разі відсутності Директора Державного бюро розслідувань його повноваження здійснює перший заступник Директора Державного бюро розслідувань, а в разі його відсутності - один із заступників Директора Державного бюро розслідувань згідно із розподілом обов`язків.
14. Пунктом 2 частини 4 статті 10 Закону України "Про Державне бюро розслідувань" установлено, що повноваження Директора Державного бюро розслідувань, першого заступника Директора Державного бюро розслідувань і заступника Директора Державного бюро розслідувань припиняються у зв`язку із закінченням строку повноважень або у разі призначення чи обрання на іншу посаду за його згодою.
15. Згідно з пунктом 9 частини першої статті 12 Закону України "Про Державне бюро розслідувань" Директор Державного бюро призначає на посади та звільняє з посад працівників центрального апарату Державного бюро розслідувань, директорів та заступників директорів територіальних органів Державного бюро розслідувань.
16. Частиною 4 статті 12 Закону України "Про Державне бюро розслідувань" встановлено, що у разі звільнення Директора Державного бюро розслідувань з посади, його смерті або відсутності відомостей про місце його перебування повноваження Директора Державного бюро розслідувань протягом 60 днів виконує його перший заступник, а в подальшому - почергово кожний із заступників і знову перший заступник з ротацією кожні 60 днів до того часу, доки не буде призначено нового Директора Державного бюро розслідувань у порядку, передбаченому цим Законом. Строк виконання повноважень розпочинається відповідно з дня, наступного за днем звільнення Директора Державного бюро розслідувань, або з дня, наступного за днем його смерті, або з дня, наступного за останнім днем, коли місце перебування Директора Державного бюро розслідувань було відомо.
17. Згідно з частиною 5 статті 14 Закону України "Про Державне бюро розслідувань" трудові відносини працівників Державного бюро розслідувань регулюються цим Законом (у частині переведення працівників Державного бюро розслідувань на нижчі або рівнозначні посади та звільнення осіб рядового та начальницького складу), законодавством про працю, державну службу та укладеними трудовими договорами (контрактами). На державних службовців Державного бюро розслідувань поширюється дія Закону України "Про державну службу". Посади державних службовців Державного бюро розслідувань відносяться до відповідних категорій посад державної служби в порядку, встановленому законодавством.
18. При цьому, Закон України "Про державну службу" визначає принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях.
19. Згідно з частиною 2 статті 1 Закону України "Про державну службу" державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов`язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.
20. Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 87 Закону України "Про державну службу" (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) підставою для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.
20.1. Частиною 3 вказаної статті встановлено, що суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення.
21. Крім того, Кодекс законів про працю України (КЗпП України) визначає правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці.
22. Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
22.1. За приписами частини другої вказаної статті звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
23. Згідно з частиною 2 статті 49-2 КЗпП України при вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.
23.1. Частиною 6 вказаної статті встановлено, що вивільнення працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону України "Про державну службу", здійснюється у порядку, визначеному цією статтею, з урахуванням таких особливостей: про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за 30 календарних днів; у разі вивільнення працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 цього Кодексу не застосовуються положення частини другої статті 40 цього Кодексу та положення частини другої цієї статті; не пізніше ніж за 30 календарних днів до запланованих звільнень первинним профспілковим організаціям надається інформація щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також проводяться консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом`якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень.
VI. Позиція Верховного Суду
24. Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, вважає за необхідне зазначити таке.
25. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перевірка законності судових рішень судів першої та апеляційної інстанції, згідно зі статтею 341 КАС України, здійснюється виключно у частині застосування норм матеріального та процесуального права.
26. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).