ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 вересня 2022 року
м. Київ
справа № 240/31553/21
адміністративне провадження № К/990/19441/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Губської О. А.,
суддів: Білак М.В., Калашнікової О.В.,
розглянув у порядку письмового провадження в касаційній інстанції справу
за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії, провадження у якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2021 року, постановлену у складі судді Борискіна С.А. та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 21 червня 2022 року, ухвалену у складі колегії суддів: Улицького В.З. (доповідач), Кузьмича С.М., Шавеля Р.М.,
І. Установлені судами фактичні обставини справи, короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанції
1. У жовтні 2021 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, позивач) звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (далі - відповідач), у якому просив:
1.1. визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві щодо недонарахування та недоплати позивачу середнього заробітку за час чергової відпустки за 2003 рік відповідно Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 (з урахуванням пункту 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати) шляхом коригування виплат розрахункового періоду за грудень 2002 року - серпень 2003 року на коефіцієнт підвищення його посадового окладу;
1.2. зобов`язати Головне управління Державної фіскальної служби у м. Києві донарахувати і доплатити на користь позивача середній заробіток за час чергової відпустки за 2003 рік відповідно Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (з урахуванням пункту 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати) шляхом коригування виплат розрахункового періоду за грудень 2002 року - серпень 2003 року на коефіцієнт підвищення його посадового окладу.
2. Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2021 року, залишеною без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 21 червня 2022 року у відкритті провадження у цій справі відмовлено.
3. Суд першої інстанції дійшов висновку, з яким погодився суд апеляційної інстанції про те, що порівнюючи предмет і підстави спору в справах №826/8919/17 та у справі №240/20624/20 та з даним позовом встановлено, що предметом спору за обома позовами є протиправна, на думку позивача, бездіяльність відповідача щодо недонарахування та недоплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час чергової відпустки за 2003 рік відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 (з урахуванням пункту 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати) шляхом коригування виплат розрахункового періоду за грудень 2002 року - серпень 2003 року на коефіцієнт підвищення його посадового окладу. Разом з тим, в обох позовах позивач в обґрунтування позовних вимог посилається на одні й ті ж обставини у справі.
ІІ. Провадження в суді касаційної інстанції
4. ОСОБА_1, уважаючи рішення судів попередніх інстанцій ухваленими з порушенням вимог норм процесуального права, подав касаційну скаргу.
5. У касаційній скарзі позивач просить скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
5.1. Скаржник у касаційній скарзі зазначає, що ухвалюючи оскаржувані судові рішення, суди першої та апеляційної інстанцій ототожнили поняття різних термінів: "коефіцієнт підвищення "вилочних" посадових окладів працівників" і "коефіцієнт підвищення посадового окладу конкретного працівника".
5.2. Позивач звертає увагу, що позовом у справі № 826/8919/17 ОСОБА_1 просив відкоригувати його виплати на коефіцієнт підвищення посадових окладів згідно Постанови КМУ від 06.08.2003 № 1207 (на коефіцієнт 1,32). Позовом у даній справі ОСОБА_1 просить відкоригувати його виплати на коефіцієнт, визначений особисто для нього в результаті ділення розміру встановленого йому посадового окладу з 01.09.2003 на встановлений посадовий оклад до 01.09.2003. Позивачу не вдалося самостійно визначити цей коефіцієнт за формулою, що вказана Верховим Судом у постанові від 06 серпня 2020 року у справі № 824/971/16-а (провадження № К/9901/33747/18) та у постановах від 26 червня 2019 року у справі № 813/5855/15 (провадження № К/9901/14309/19), від 04 березня 2020 року у справі № 0440/6017/18 (провадження № К/9901/10182/19), від 14 травня 2020 року у справі № 805/4031/17-а (провадження № К/9901/49427/18), від 18 червня 2020 року у справі № 460/3050/18 (провадження № К/9901/32506/19), бо Головне управління ДФС у м. Києві, отримавши його запити, не надало відповіді про розмір його посадового окладу до 01.09.2003, а тому позовом у даній справі він просить суд першої інстанції витребувати у відповідача таку інформацію.
5.3. Скаржник зазначає, що суди не взяли до уваги, що позов у даній справі обґрунтований іншими обставинами, ніж позови у справах № 826/8919/17 та № 240/20624/20, що не дає підстав ототожнювати спір у даній справі зі спорами у справах № 826/8919/17 та № 240/20624/20.
6. Відповідач своїм правом подати відзив на касаційну скаргу не скористався, що відповідно до не перешкоджає касаційному перегляду справи.
ІІІ. Норми права, якими керувався суд касаційної інстанції та висновки суду за результатами розгляду касаційної скарги.
7. За статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод установлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
8. Згідно з частиною другою статті 44 КАС України учасники справи зобов`язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки.
9. В силу частини другої статті 171 КАС України, суддя відкриває провадження в адміністративній справі на підставі позовної заяви, якщо відсутні підстави для залишення позовної заяви без руху, її повернення чи відмови у відкритті провадження у справі.
10. Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 170 КАС України, суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо у спорі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав є такі, що набрали законної сили, рішення або постанова суду, ухвала про закриття провадження в адміністративній справі.
11. Відмова у відкритті провадження у справі у цьому разі можлива за умови, що рішення, яке набрало законної сили, ухвалено за результатами розгляду тотожного позову тому, що поданий до суду, тобто збігаються сторони, предмет і підстави позовів.
12. Згідно з позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 11.04.2018 у справі № 11-257заі18 тотожними визнаються позови, у яких збігаються сторони, предмет і підстава, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників адміністративного процесу, вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду.
13. Тобто, достатньою та необхідною правовою підставою для відмови у відкритті провадження у справі на підставі пункту 2 частини 1 статті 170 КАС України є одночасна сукупність наступних умов: тотожність спору (підстави, предмет позову та сторони співпадають); наявність постанови чи ухвали, якими завершено розгляд справи; набрання судовим рішенням в іншій справі законної сили.
14. При цьому, предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення.
15. Визначаючи підстави позову, як елементу його змісту, суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і норм закону позивач просить про захист свого права.
16. Судами попередніх інстанцій встановлено, що у провадженні Житомирського окружного адміністративного суду перебувала адміністративна справа №826/8919/17 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у м. Києві, в якому він просив зобов`язати відповідача донарахувати та виплатити йому середній заробіток за час відпустки, яка тривала з 09 грудня 2003 року по 16 січня 2004 року, шляхом коригування виплат розрахункового періоду за грудень 2002 року -серпень 2003 року на коефіцієнт підвищення посадових окладів згідно постанови КМУ від 06 серпня 2003 року №1207.
16.1. Звертаючись до суду з позовом у справі №826/8919/17, ОСОБА_1 вказував, що в період з 09 грудня 2003 року по 16 січня 2004 року йому надано відпустку, за яку відповідачем обчислено середній заробіток, виходячи з виплат за грудень 2002 року -листопад 2003 року. Однак, у розрахунковому 12-місячному періоді роботи, що передували місяцю надання відпустки, згідно з пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100, відбулося підвищення з 01 вересня 2003 року на 32 % розміру посадових окладів працівників податкової міліції на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 06 серпня 2003 року №1207 "Про підвищення посадових окладів працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів", а тому зазначив, що відповідно до пункту 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати, при розрахунку середньої заробітної плати за період відпустки, виплати за грудень 2002 року - серпень 2003 року відповідач повинен був відкоригувати виплати на коефіцієнт підвищення посадових окладів 1,32, однак цього не зробив.
16.2. 07 квітня 2020 року Житомирським окружним адміністративним судом прийнято рішення у справі №826/8919/17, яке в подальшому залишене без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 24 вересня 2020 року, про відмову в задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у м. Києві щодо зобов`язання донарахувати та виплатити середній заробіток за час відпустки та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.