Постанова
Іменем України
14 вересня 2022 року
м. Київ
справа № 727/2116/20
провадження № 61-20740св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
треті особи: ОСОБА_4, який діє в своїх інтересах та в інтересах малолітньої ОСОБА_5, ОСОБА_6, Орган опіки та піклування в особі Служби у справах дітей Чернівецької міської ради,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Карпюк Юлії Миколаївни на рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 25 серпня 2021 року, ухвалене у складі судді Одовічен Я. В., та постанову Чернівецького апеляційного суду від 16 листопада 2021 року, прийняту у складі колегії суддів: Лисака І. Н., Височанської Н. К., Литвинюк І. М.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання договору дарування недійсним.
Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що 03 квітня 2008 року його мати ОСОБА_2 одержала у дар квартиру АДРЕСА_1 . Він разом із своєю матір`ю ОСОБА_2 та братом ОСОБА_6 були зареєстровані та проживали у вказаній квартирі.
ІНФОРМАЦІЯ_1 у нього народилася сестра ОСОБА_5 . Адресу місця постійного проживання вони не змінювали, починаючи з 2008 року по день звернення до суду з позовом.
30 березня 2010 року його мати ОСОБА_2 надала згоду на укладення його батьком договору поруки з АКБСР "Укрсиббанк" на забезпечення виконання зобов`язань ТОВ "Парнас" на суму 1 000 000,00 грн. Боржник ТОВ "Парнас" позику банку вчасно не повернув.
Знайомий батьків ОСОБА_7, який давав батькам поради щодо ведення бізнесу, повідомив, що має достовірну інформацію про те, що в рахунок погашення боргу перед банком звертатиметься стягнення на нерухоме майно поручителя ОСОБА_4, в тому числі і на квартиру АДРЕСА_1, й порадив батькам подарувати комусь квартиру, щоб приховати її та уникнути звернення стягнення на неї.
12 листопада 2011 року між ОСОБА_2 тадочкою ОСОБА_7 - ОСОБА_3 укладено договір дарування 11/100 ідеальних часток житлового будинку з належними до нього будівлями та спорудами АДРЕСА_1, та складають квартиру АДРЕСА_1 . Зазначений правочин посвідчено приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Хоменко М. О.
До моменту укладення оспорюваного договору, а саме в кінці серпня 2011 року, його мати ОСОБА_2 зняла дітей з реєстрації в указаній квартирі, щоб це не стало перешкодою для посвідчення договору дарування нотаріусом.
Вказував на те, що ні його мати, ні ОСОБА_3 не зверталися до Служби у справах дітей для отримання дозволу на відчуження вказаного житла, де він на той час проживав, а ОСОБА_2 вважала, що житло залишиться у її власності, оскільки уклала договір дарування фіктивно задля унеможливлення звернення стягнення на квартиру. Справжнього наміру відчужити житло у матері не було, що підтверджується реєстрацією права власності на майно за ОСОБА_3 лише 28 жовтня 2014 року.
Фактичне місце проживання дітей залишалося незмінним як на час укладення договору дарування, так і по день звернення до суду з позовом.
Вважав, що оспорюваний правочин було укладено з порушенням його прав і законних інтересів на житло, а також з порушенням вимог законодавства, що є підставою для визнання його недійсним.
З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просив визнати недійсним нотаріально посвідчений договір дарування ідеальних часток житлового будинку АДРЕСА_1, що складають квартиру АДРЕСА_1 .
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 25 серпня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що під час укладення оспорюваного правочину обсяг існуючих майнових прав дитини, права позивача щодо жилого приміщення не були порушені, а тому дійшов висновку про відсутність правових підстав для визнання його недійсним у зв`язку з неодержанням згоди органу опіки та піклування на його вчинення.
Також суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність правових підстав для визнання договору дарування недійсним на підставі статті 234 ЦК України, оскільки за оспорюваним правочином настали правові наслідки, що виключає можливість визнання його фіктивним.
Додатковим рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 15 вересня 2021 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 понесені судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7 000,00 грн.
Постановою Чернівецького апеляційного суду від 16 листопада 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_8, яка діє в інтересах ОСОБА_1, залишено без задоволення, рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 25 серпня 2021 року залишено без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів
У грудні 2021 року представник ОСОБА_1 - адвокат Карпюк Ю. М. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що позивач, який на момент укладення договору дарування був неповнолітнім, набув права користування житлом як член сім`ї власника ОСОБА_2, відповідно до статті 405 ЦК України, статті 18 Закону України "Про охорону дитинства", та зберігав це право і проживав у спірній квартирі, при цьому не мавши у власності чи користуванні іншого житла, рівноцінного відчуженому. Укладення договору дарування відбулося без попереднього дозволу органу опіки та піклування та призвело до обмеження існуючого права неповнолітнього на той час позивача на користування житлом.
Аналогічний висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах викладений у постанові Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі № 753/8931/16-ц (провадження № 61-8144св18) та постанові Верховного Суду від 30 червня 2021 року у справі № 641/8823/17 (провадження №61-6538св19).
Отже, висновки судів попередніх інстанцій не ґрунтуються на встановлених обставинах справи та суперечать положенням статей 1, 2, 3, 18 Конвенції про права дитини, статей 203, 215, 405 ЦК України, статті 177 СК України, статей 17, 18 Закону України "Про охорону дитинства", статті 12 Закону України "Про основи соціальною захисту бездомних громадян та безпритульних дітей" та наведеним вище правовим позиціям Верховного Суду.
Посилаючись на те, що у батька позивача є інше житло у власності: житловий будинок АДРЕСА_4, суди не врахували, що наявність тривалого правового зв`язку дитини із житловим приміщенням спростовує припущення наявності у неї права користування іншим житлом, якщо фактично дитина таким житлом не користувалася на час укладення договору відчуження житла. А тому наявність житла у батька позивача у даному випадку не має правового значення, оскільки встановлено, що з 2008 року позивач постійно проживав із матір`ю та мав право користування саме спірною квартирою, а у вказаному житловому будинку ніколи не проживав.
Крім того, суди не взяли до уваги докази, які вказують на перебування вказаного будинку в іпотеці та під кількома арештами.
Також суди не надали належної правової оцінки висновку служби у справах дітей від 06 січня 2021 року, згідно з яким служба у справах дітей, провівши фактичний огляд умов проживання відповідачів у спірній квартирі, дослідивши інформацію щодо наявності інших житлових об`єктів у власності чи користуванні відповідачів, встановили, що відповідачі дійсно проживають у спірній квартирі, вона зайнята їхніми речами, у дітей є свої кімнати. Дослідивши інформацію з Єдиного державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Службою не виявлено іншої житла, де могли б проживати діти. Будинок АДРЕСА_4 належить ОСОБА_4, перебуває під кількома арештами, іпотекою та забороною відчуження у зв`язку з боргами ОСОБА_4, на все майно якого накладено арешт з 2008 року. Вказаний будинок не є благоустроєним, в ньому відсутні комунікації, потрібні чималі кошти для приведення його в житловий стан. За висновком Служби, вказаний будинок не може слугувати житлом для дітей, більше того, діти там ніколи не проживали, а постійно проживали у спірній квартирі.
Також Служба у справах дітей вказала, що ні ОСОБА_3, ні ОСОБА_2 не
зверталися за дозволом щодо відчуження житла, в якому проживали діти. Їхня поведінка є вкрай недобросовісною. Спірна квартира відчужена за договором дарування, тобто без жодної матеріальної вигоди для відчужувача ОСОБА_2, а тому жодних матеріальних втрат ОСОБА_3 не понесла у зв`язку із набуттям у власність спірної квартири та проживанням у ній дітей.
Крім того, суди попередніх інстанцій не врахували, що в результаті відчуження квартири порушено право дитини на користування квартирою, оскільки новий власник звернувся з позовом про виселення (справа № 727/11132/14).
Установивши, що матір позивача під час вчинення спірного правочину надала нотаріусу документи про відсутність прав дітей на житло, суди вважали, що саме такі документи вказують на відсутність прав дітей на житло, однак такі висновки судів суперечать встановленому факту проживання дитини у спірному житлі на час вчинення оспорюваного правочину, існування його права користування житлом, що ґрунтується на законі (стаття 405 ЦК України) та вимогах національного та міжнародного законодавства щодо найкращого забезпечення інтересів дитини.
Також суди не врахували недобросовісність сторін правочину.
Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 18 січня 2021 року у справі № 554/14503/15-ц (провадження № 61-44045св18), від 19 травня 2021 року у справі № 372/838/19 (провадження № 61-18733св20), від 24 червня 2020 року у справі № 750/6209/17 (провадження № 61-42774св18), від 16 січня 2019 року у справі № 458/1173/14-ц (провадження № 61-13282св18), від 20 грудня 2019 року у справі № 640/13906/17 (провадження № 61-2086св19), від 11 серпня 2020 року у справі № 296/5460/17 (провадження № 61-801св20).
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У січні 2022 року ОСОБА_3 в особі адвоката Поклітар Г. О. подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити судові рішення без змін, як такі, що ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 23 грудня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
У січні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 15 серпня 2022 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_2, згідно зі свідоцтвом про народження його батьками є: ОСОБА_4 (батько) та ОСОБА_2 (мати).
12 листопада 2011 року між матір`ю позивача ( ОСОБА_2 ) та ОСОБА_3 укладено нотаріально посвідчений договір дарування 11/100 частин житлового будинку АДРЕСА_1, що складають квартиру АДРЕСА_1 .
ОСОБА_1 на час укладення оспорюваного договору мав статус малолітньої дитини (вік - 7 років), не був зареєстрований у спірній квартирі, але фактично проживав у ній.
Згідно з довідкою УДМС України в Чернівецькій області від 13 березня 2015 року ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_4, та ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, були зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1, з 30 травня 2008 року по 08 лютого 2011 року.
15 липня 2011 року зазначені особи повторно зареєструвалися за вказаною адресою та виписалися 19 серпня 2011 року.
З 04 липня 2014 року вказані особи зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до довідки служби у справах дітей Чернівецької міської ради № 1/662 від 26 квітня 2021 року вбачається, що законний представник дітей ОСОБА_2 для отримання відповідного дозволу на відчуження нерухомого майна до служби у справах дітей Чернівецької міської ради не зверталася, рішення органу опіки та піклування не приймалося.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Щодо доводів про недійсність правочину у зв`язку з його вчиненням без дозволу органу опіки та піклування
Згідно зі статтею 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.
Згідно з статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої та шостої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.