Постанова
Іменем України
29 червня 2022 року
м. Київ
Справа № 477/874/19
Провадження № 14-24цс21
Велика Палата Верховного Суду у складі
судді-доповідача Гудими Д. А.,
суддів Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Ткачук О. С., Штелик С. П.
розглянула справу за позовом ОСОБА_1 (далі - позивачка) до ОСОБА_2 (далі - страхувальник; представник - адвокатеса Семенюк Ольга Григорівна), Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Арсенал Страхування» (далі - страховик; представник - адвокатеса Мамедова Інга Русланівна) про відшкодування шкоди
за касаційними скаргами позивачки та страховикана рішення Жовтневого районного суду Миколаївської області від 27 грудня 2019 року, ухвалене суддею Семеновою Л. М., і постанову Миколаївського апеляційного суду від 30 квітня 2020 року, прийняту колегією суддів у складі Крамаренко Т. В., Бондаренко Т. З., Темнікової В. І.
ІСТОРІЯ СПРАВИ
(1) Вступ
1. Унаслідок взаємодії двох транспортних засобів сталася дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП). У ній постраждали двоє пасажирок автомобіля, за кермом якого був батько однієї з них. Останній не спричинив ДТП. Страхова компанія частково відшкодувала позивачці витрати на лікування та моральну шкоду. Ця постраждала вважала, що отриманого відшкодування недостатньо. Тому звернулася до суду з позовом до винуватця ДТП і його страховика. Просила суд стягнути з першого відшкодування (а) витрат, пов`язаних із лікуванням, і (б) моральної шкоди, а з другого - відшкодування (а) втраченого доходу підприємця та (б) моральної шкоди з урахуванням отриманого страхового відшкодування.
2. Суди попередніх інстанцій вважали, що відповідальність за шкоду, завдану позивачці, мають нести не спільно власники автомобілів, один із яких не спричинив ДТП, а винуватець ДТП (страхувальник), і його страховик. Проте суди по-різному підійшли до задоволення частини позовних вимог:
2.1. Суд першої інстанції з урахуванням отриманого позивачкою страхового відшкодування стягнув зі страховика частину витрат на її лікування (хоча позивачка просила їх стягнути зі страхувальника) та частину відшкодування моральної шкоди, а зі страхувальника - тільки частину відшкодування моральної шкоди (у розмірі різниці між тим грошовим еквівалентом цієї шкоди, який у межах вимоги позивачки визначив суд, тією сумою, яку їй самостійно сплатив страховик і тією, яку з нього стягнув суд). У задоволенні решти вимог відмовив.
2.2. Апеляційний суд змінив рішення суду першої інстанції. Вирішив, що страхувальник у повному обсязі має відшкодувати витрати на лікування позивачки та частково відшкодувати їй моральну шкоду. Тоді як зі страховика з урахуванням раніше сплаченого ним страхового відшкодування слід стягнути втрачений дохід позивачки як підприємця та відшкодування моральної шкоди у межах визначеної законом межі відповідальності страховика (5 % від суми страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров`ю).
3. Позивачка подала касаційну скаргу, бо вважала, що суди неправильно визначили розмір присудженого їй відшкодування моральної шкоди. Страховик теж подав касаційну скаргу. Стверджував, що апеляційний суд неправильно визначив розмір відшкодування завданої позивачці як підприємцю шкоди у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та стягнув зі страховика відшкодування, яке перевищує розмір страхової суми. Крім того, на думку страховика, суди мали розподілити відповідальність між двома водіями, а не покладати обов`язки з виплати відшкодування у повному обсязі на одного водія та його страхову компанію.
4. Велика Палата Верховного Суду мала відповісти на такі питання: 1) за яких умов за шкоду, завдану пасажирові внаслідок зіткнення декількох транспортних засобів, власники (володільці) таких засобів відповідають незалежно від їхньої вини? 2) як визначити розмір відшкодування майнової шкоди, завданої фізичній особі-підприємцю у зв`язку з тимчасовою втратою її працездатності? 3) які обставини враховує суд, визначаючи розмір грошового відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок ушкодження здоров`я у ДТП, спричиненій іншими, ніж потерпілий, особами? 4) у якому обсязі страхувальник і його страховик мають відшкодувати майнову та моральну шкоду пасажирці автомобіля, яка потерпіла у ДТП, спричиненій зіткненням кількох транспортних засобів?
(2) Короткий зміст позовної заяви та процесуальних дій суду
5. 21 серпня 2017 року позивачка звернулася до суду із цивільним позовом у кримінальному провадженні № 12017150230000632 за обвинуваченням страхувальника за частиною другою статті 286 Кримінального кодексу України («Порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами»).
6. 1 жовтня 2018 року Жовтневий районний суд Миколаївської області у справі № 477/1981/17 ухвалив вирок, згідно з яким: визнав страхувальника винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 286 Кримінального кодексу України; призначив покарання у виді позбавлення волі строком на чотири роки з позбавленням права керування транспортними засобами на три роки; частково задовольнив цивільний позов позивачки та стягнув зі страхувальника на користь позивачки 217 374,53 грн відшкодування майнової шкоди і 200 000,00 грн відшкодування моральної шкоди.
7. 19 березня 2019 року Миколаївський апеляційний суд постановив ухвалу, згідно з якою скасував вирок суду першої інстанції у частині цивільного позову, а кримінальне провадження у цій частині направив на новий розгляд до суду першої інстанції; в іншій частині вирок залишив без змін. Мотивував ухвалу у частині цивільного позову тим, що до участі у справі суд не залучив страховика, що суперечить висновку Великої Палати Верховного Суду, сформульованому у постанові від 4 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц.
8. 22 квітня 2019 року суддя Жовтневого районного суду Миколаївської області постановив ухвалу, згідно з якою залишив без руху позовну заяву та зазначив, що позивачка має вирішити питання про залучення страховика до участі у справі, визначити його статус як учасника справи (відповідач, третя особа), а також викласти обставини, якими обґрунтовує вимоги, зазначити докази, що підтверджують ці обставини, зокрема наявність договору страхування між страхувальником і страховиком.
9. 3 червня 2019 року позивачка подала позовну заяву. Того ж дня суддя Жовтневого районного суду Миколаївської області постановив ухвалу про відкриття провадження у справі.
10. 8 липня 2019 року позивачка подала уточнену позовну заяву. Просила стягнути:
10.1. Зі страхувальника - 20 892,24 грн відшкодування майнової шкоди (витрат, пов`язаних із лікуванням), 2 990 000,00 грн відшкодування моральної шкоди, а також покласти саме на нього 9 050,00 грн судових витрат на професійну правничу допомогу.
10.2. Зі страховика - 192 054,90 грн відшкодування майнової шкоди (неотриманого внаслідок утрати працездатності доходу фізичної особи-підприємця) з урахуванням 7 945,10 грн отриманого страхового відшкодування, а також 9 602,75 грн відшкодування моральної шкоди з урахуванням 397,25 грн отриманого страхового відшкодування.
11. Мотивувала позовну заяву так:
11.1. 22 червня 2017 року на автодорозі М-14 «Одеса - Мелітополь - Новоазовськ» біля села Грейгового Вітовського району Миколаївської області з вини страхувальника, який керував транспортним засобом «Subaru Outback» із номерним знаком НОМЕР_1 , сталася ДТП - зіткнення з автомобілем ВАЗ-2107 із номерним знаком НОМЕР_2 , яким керував ОСОБА_3 (батько пасажирки, з якою в одному автомобілі їхала позивачка). У момент зіткнення транспортних засобів позивачка перебувала на задньому сидінні автомобіля ВАЗ-2107. Унаслідок ДТП вона отримала тілесні ушкодження середньої тяжкості, перенесла оперативне втручання, пройшла довготривале лікування та продовжує отримувати медичну допомогу для відновлення здоров`я. Цивільно-правова відповідальність страхувальника застрахована у страховика згідно з полісом № АК/6006631 від 3 липня 2016 року.
11.2. Позивачка зазнала майнової шкоди, яка складається з витрат, пов`язаних із лікуванням, на суму 20 892,24 грн і втраченого внаслідок тимчасової втрати працездатності доходу фізичної особи-підприємця на суму 200 000,00 грн. Вважає, що зазначені витрати треба стягнути зі страхувальника, а втрачений дохід - зі страховика (з урахуванням 7 945,10 грн, які він уже виплатив, тобто 192 054,90 грн).
11.3. Позивачка зазнала моральної шкоди, вираженої не лише у фізичних, але й душевних стражданнях, у необхідності стороннього догляду через безпорадний стан, у позбавленні можливості вести звичайний спосіб життя. Тому вважає, що відповідачі повинні відшкодувати також і таку шкоду. Її сумарний грошовий еквівалент оцінила у 3 000 000 грн, з яких 2 990 000 грн просила стягнути зі страхувальника, а 9 602,75 грн - зі страховика (з урахуванням 397,25 грн, які він уже виплатив).
(3) Короткий зміст рішення суду першої інстанції
12. 27 грудня 2019 року Жовтневий районний суд Миколаївської області ухвалив рішення, згідно з яким позов задовольнив частково: стягнув зі страховика 9 049,13 грн відшкодування майнової шкоди (витрат, пов`язаних із лікуванням), 452,47 грн відшкодування моральної шкоди, 45,03 грн витрат на професійну правничу допомогу, а зі страхувальника - 199 095,06 грн відшкодування моральної шкоди та 942,32 грн витрат на професійну правничу допомогу. Крім того, стягнув у дохід Державного бюджету України судовий збір: зі страховика - 227,02 грн, а зі страхувальника - 2 856,71 грн. Мотивував рішення так:
12.1. Позивачка була пасажиром одного з двох автомобілів-учасників ДТП та постраждала внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки. Відносини щодо відшкодування шкоди у цьому спорі регулюють «статті 1178, 1188 Цивільного кодексу України» (далі - ЦК України), з яких стаття 1188 ЦК України є спеціальною щодо статті 1166 ЦК України.
12.2. За змістом частин першої та другої статті 1188 ЦК України у разі відшкодування витрат потерпілій третій особі власником джерела підвищеної небезпеки, який не є винним у завданні зазначеної шкоди, такі витрати автоматично переходять у розряд шкоди, яку цей власник поніс із вини іншої особи, винної у ДТП; тому у такому випадку слід керуватися пунктом 1 частини першої статті 1188 ЦК України.
12.3. Якщо доведена вина особи, яка завдала шкоду, відповідальність за таку шкоду не може бути покладена на іншу особу, вина якої у її завданні відсутня. Тому немає підстав для покладення відповідальності за завдані позивачці матеріальні збитки та відшкодування моральної шкоду на водія автомобіля ВАЗ-2107 ОСОБА_3 .
12.4. Згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 4 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц, саме страховик має відшкодувати шкоду позивачці в межах суми ліміту страхового відшкодування. Указаний ліміт відповідно до полісу № АК/6006631 обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів становить 200 000,00 грн на одну особу за шкоду, заподіяну життю та здоров`ю, і 100 000,00 грн за шкоду, заподіяну майну.
12.5. Страховик визначив, що треба відшкодувати не 20 892,24 грн витрат на лікування, а 18 098,26 грн без урахування витрат на пальне, необхідне для доставки та розміщення позивачки у лікарнях, а також без урахування витрат на придбання для неї пакетів і засобів гігієни. Страховик виплатив половину витрат на лікування, що становить 9 049,14 грн, бо вважав, що їх слід ділити порівну між власниками транспортних засобів, які були учасниками ДТП. Крім того, страховик виплатив позивачці 452,47 грн відшкодування моральної шкоди.
12.6. Доводи страховика про те, що відповідальність слід ділити порівну між власниками транспортних засобів, є помилковими. Тому різницю між визнаною страховиком загальною сумою витрат на лікування (18 098,26 грн) і тією сумою, яку він вже покрив (9 049,14 грн), треба стягнути зі страховика (9 049,13 грн).
12.7. Позивачка перебувала на лікуванні та була непрацездатною у періоди між 22 червня 2017 року та 14 грудня 2018 року (з 22 червня до 10 липня 2017 року (т. 1, а. с. 97), з 11 липня до 15 серпня 2017 року (т. 1, а. с. 92), з 16 серпня до 4 вересня 2017 року (т. 1, а. с. 94), з 5 до 15 вересня 2017 року (т. 1, а. с. 91), з 16 вересня до 13 жовтня 2017 року (т. 1, а. с. 95), з 25 травня до 5 червня 2018 року (т. 1, а. с. 96), з 6 червня до 25 червня 2018 року (т. 1, а. с. 93), з 5 грудня до 14 грудня 2018 року включно (т. 1, а. с. 98)).
12.8. Згідно з інформацією від Миколаївського управління ГУ ДФС у Миколаївській області (т. 1, а. с. 100) позивачка отримала у 2016 році річний підприємницький дохід у сумі 480 000,00 грн, тобто 40 000,00 грн на місяць.
12.9. Згідно з частиною другою статті 25 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон № 1961-IV) відшкодувати позивачці треба «різницю між доходом, який вона отримала протягом фактичного терміну непрацездатності, та середньомісячним доходом з розрахунку суми її сукупного доходу за попередній рік». Однак«суд позбавлений можливості визначити розмір відшкодування за вказаний період, адже позивачка не надала доказів щодо її доходу у період непрацездатності». Тому у цій частині вимоги позивачки є необґрунтованими.
12.10. Згідно зі статтею 26-1 Закону №1961-IV і статтею 1194 ЦК України різницю між визначеною до відшкодування моральною шкодою та страховою виплатою слід стягнути зі страхувальника.
12.11. Беручи до уваги фізичний біль позивачки від тілесних ушкоджень, її моральні страждання, зумовлені безпомічністю через отримані травми, неможливість вести повноцінне життя у період непрацездатності та приділити належну увагу, турботу неповнолітнім дітям, поведінку страхувальника, який, будучи винним у цих стражданнях, ухилився від надання будь-якої допомоги, зокрема матеріальної, ураховуючи критерії справедливості та співмірності, розмір відшкодування моральної шкоди становить 200 000,00 грн. З огляду на «належну до стягнення на користь позивачки зі страховика суму відшкодування витрат на лікування, а також уже виплачену суму відшкодування моральної шкоди, зі страховика належить стягнути як відшкодування моральної шкоди 452,47 грн, а решту суми - 199 095,06 грн - зі страхувальника».
12.12. Умежах задоволених позовних вимог слід пропорційно стягнути з відповідачів витрати на професійну правничу допомогу. Так, із заявлених вимог суд задовольнив 4,25 % від суми вимог про відшкодування майнової шкоди та 6,66 % від суми відшкодування моральної шкоди (всього - 10,91 %). Тобто з 9 050,00 грн відшкодувати треба 987,35 грн (9 050,00 х 10,91 % : 100 % = 987,35 грн). Із загальної суми задоволених вимог («зокрема, 208 596,66 грн») 95,44 % суд стягнув зі страхувальника, а інші - зі страховика. Тому з першого як відшкодування витрат на професійну правничу допомогу слід стягнути 942, 32 грн (987,35 грн х 95,44 % : 100 %= 942,32 грн), а зі страховика - 45,03 грн (987,35 грн - 942,32 грн = 45,03 грн).
(4) Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
13. 30 квітня 2020 року Миколаївський апеляційний суд прийняв постанову, згідно з якою рішення Жовтневого районного суду Миколаївської області від 27 грудня 2019 року у частині розмірів відшкодування шкоди та судових витрат змінив: стягнув зі страховика 190 950,86 грн відшкодування майнової шкоди (втрат унаслідок тимчасової втрати працездатності), 9 547,53 грн відшкодування моральної шкоди та 4 525,00 грн витрат на професійну правничу допомогу; стягнув зі страхувальника 20 892,24 грн відшкодування майнової шкоди (витрат, пов`язаних із лікуванням), 190 000,00 грн відшкодування моральної шкоди та 4 525,00 грн витрат на професійну правничу допомогу. Крім того, стягнув у дохід Державного бюджету України судовий збір: зі страховика - 4 401,90 грн, а зі страхувальника - 4 343,33 грн. Мотивував постанову так:
13.1. Суд першої інстанції правильно відхилив аргумент страхувальника та страховика про те, що шкоду, завдану позивачці внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки, повинні відшкодувати особи, які спільно її завдали, на підставі частини другої статті 1188 ЦК України та пункту 36.3 статті 36 Закону № 1961-IV.
13.2. Немає доказів того, що водій автомобіля ВАЗ-2107, у якому їхала позивачка, спричинив ДТП. Це підтвердив висновок автотехнічної експертизи від 19 серпня 2017 року № 17-825, проведеної у рамках кримінального провадження. Поведінка водія автомобіля ВАЗ-2107 не була протиправною. Відсутній причинно-наслідковий зв`язок між цією поведінкою та завданою позивачці шкодою.
13.3. Суд першої інстанції визначив витрати, пов`язані з лікуванням позивачки, у сумі 18 098,26 грн на підставі висновку лікаря-експерта від 29 травня 2019 року, а також урахувавши, що частина копій наданих документів були неякісними. Однак 2 793,98 грн витрат на придбання пакетів, підгузків, пелюшок, мийних засобів і пального були необхідними для належного медичного догляду за позивачкою, яка внаслідок отриманих тілесних ушкоджень деякий час була прикута до ліжка та знаходилась у безпорадному стані. Потребу у зазначених витратах підтверджують оригінали та копії відповідних квитанцій і чеків. Тому у розумінні статті 24 Закону № 1961-IV витрати, пов`язані з лікуванням, слід стягнути зі страхувальника у заявленому позивачкою розмірі.
13.4. Страховик виплатив 9 501,61 грн страхового відшкодування, з яких 9 049,14 грн. - витрати на лікування, а 452,47 грн - відшкодування моральної шкоди (т. 1 а. с. 176-177).
13.5. Суд не встановив грубої необережності позивачки, яка сприяла би виникненню шкоди чи її збільшенню. Тому аргумент страхувальника про застосування частини другої статті 1193 ЦК України є безпідставним.
13.6. Через перебування «протягом 5 місяців на лікарняному у період з 22 червня 2017 року по 14 грудня 2018 року» позивачка була позбавлена можливості займатися адвокатською діяльністю. Дохід позивачки у 2016 році, який передував настанню страхового випадку, складав 480 000,00 грн, тобто 40 000,00 грн щомісячно (480 000,00 грн / 12 = 40 000,00 грн). Отже, неотриманий нею дохід за період непрацездатності становить 200 000,00 грн (5 міс. х 40 000,00 грн = 200 000,00 грн).Його відшкодування у межах страхової суми (200 000,00 грн) треба покласти на страховика: стягнути з нього 190 950,86 грн, ураховуючи виплачене страхове відшкодування у сумі 9 049,14 грн.
13.7. Виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, на користь позивачки слід стягнути 200 000,00 грн відшкодування моральної шкоди.
13.8. З урахуванням сплаченого страховиком на користь позивачки страхового відшкодування у вигляді 9 049,14 грн витрат на лікування та 452,47 грн відшкодування моральної шкоди (загальна сума - 9 501,61 грн) з нього треба стягнути 190 950,86 грн відшкодування майнової шкоди (200 000,00 грн - 9 049,14 грн = 190 950,86 грн) та 9 547,53 грн відшкодування моральної шкоди (200 000,00 грн х 5% : 100 %) - 452,47 грн = 9 547,53 грн), а зі страхувальника - 20 892,24 грн відшкодування майнової шкоди (суму, яку зі страхувальника просила стягнути позивачка) та 190 000,00 грн відшкодування моральної шкоди (200 000 грн такого відшкодування, яке суд вважає обґрунтованим, - 452,47 грн страхового відшкодування моральної шкоди - 9 547,53 грн відшкодування моральної шкоди, яке треба стягнути зі страховика = 190 000,00 грн).
13.9. Оскільки заявлені позовні вимоги слід задовольнити частково, то понесені позивачкою витрати на оплату наданої їй професійної правничої допомоги треба відшкодувати пропорційно розміру задоволених вимог, тобто по 4 525,00 грн з кожного відповідача.
(5) Виконання постанови суду апеляційної інстанції
14. 18 травня 2020 року Жовтневий районний суд Миколаївської області видав виконавчі листи на виконання постанови Миколаївського апеляційного суду від 30 квітня 2020 року про стягнення зі страховика 190 950,86 грн відшкодування майнової шкоди, 9 547,53 грн відшкодування моральної шкоди та 4 525,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
15. 19 травня 2020 року страховик подав заяву про добровільне виконання рішення щодо сплати судового збору на користь держави. Просив не видавати та не пред`являти до примусового виконання виконавчий лист про стягнення з нього 4 401,90 грн судового збору на користь держави. Додав платіжне доручення № 25279072 від 15 травня 2020 року про сплату 4 401,90 грн судового збору (т 3, а. с. 151).
16. 22 травня 2020 року приватний виконавець виконавчого округу міста Києва прийняв постанову про закінчення виконавчого провадження через виконання у повному обсязі виконавчих документів про стягнення зі страховика 190 950,86 грн відшкодування майнової шкоди, 9 547,53 грн відшкодування моральної шкоди та 4 525,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
(6) Короткий зміст вимог касаційних скарг
17. 14 травня 2020 року страховик подав касаційну скаргу, в якій просив скасувати рішення судів попередніх інстанцій у частині задоволених позовних вимог щодо страховика й ухвалити у цій частині нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.
18. 1 червня 2020 року позивачка подала касаційну скаргу, яку 23 червня 2020 року Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду залишив без руху.
19. 7 липня 2020 року позивачка подала «уточнену редакцію» касаційної скарги, за якою 6 серпня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду відкрив касаційне провадження. Позивачка просила рішення суду першої інстанції скасувати повністю, а постанову апеляційного суду - у частині стягнення зі страхувальника 190 000,00 грн відшкодування моральної шкоди й ухвалити в цій частині нове рішення, згідно з яким задовольнити вимогу про стягнення зі страхувальника 2 990 000,00 грн відшкодування моральної шкоди.
(7) Короткий зміст ухвал суду касаційної інстанції
20. 26 травня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою страховика та зупинив виконання судових рішень до закінчення касаційного провадження.
21. 6 серпня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою позивачки.
22. 3 лютого 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Мотивував так:
22.1. Необхідно відступити від викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного кримінального суду від 2 липня 2019 року № 689/1388/16-к висновку щодо застосування частини другої статті 1188 ЦК України, а саме про те, що є «необґрунтованими посилання представника на положення частини другої статті 1188 ЦК України як на підставу для стягнення з іншої або декількох осіб виплат на відшкодування шкоди, завданої потерпілій особі… (пасажиру автобуса), оскільки вказана норма визначає обов`язок осіб, які спільно завдали шкоди іншим особам внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки, відшкодувати завдану шкоду незалежно від їхньої вини, а винним у ДТП і, відповідно, особою, яка завдала збитків, визнано особу…, а не водія автобуса». Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного кримінального суду вважав, що оскільки вина водія автобуса у спричиненні ДТП не доведена, то і покласти на нього відповідальність неможливо. Позивач має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх винних у скоєнні ДТП осіб, так і від будь-кого з них окремо.
Від такого висновку слід відступити, вказавши, що у випадку завдання шкоди іншим особам внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки застосовується правило, передбачене частиною другою статті 1188 ЦК України, а не положення статей 1166 чи 1187 ЦК України.
22.2. Суди попередніх інстанцій для обчислення неотриманих позивачкою доходів у зв`язку з ушкодженням її здоров`я, хоча й зазначили абзац третій частини першої та частину другу статті 25 Закону № 1961-IV, але застосували механізм, передбачений статтею 1198 ЦК України.
22.3. За однакових обставин суди неоднаково застосовують положення статті 1198 ЦК України та статті 25 Закону № 1961-IV. Зокрема:
22.3.1. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що неотримані доходи потерпілого треба обчислювати відповідно до положень ЦК України. Такий підхід базується на тому, що у рішенні Конституційного Суду України від 13 березня 2012 року у справі № 5-рп/2012 вказано, що «конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному (абзац п`ятий пункту 3 мотивувальної частини рішення від 3 жовтня 1997 року № 4-зп). Виходячи з наведеного, Конституційний Суд України вважає, що невідповідність окремих положень спеціального закону положенням Кодексу [ЦК України] не може бути усунена шляхом застосування правила, за яким з прийняттям нового нормативно-правового акта автоматично призупиняє дію акт (його окремі положення), який був чинним у часі раніше. Оскільки Кодекс [ЦК України] є основним актом цивільного законодавства, то будь-які зміни у регулюванні однопредметних правовідносин можуть відбуватися лише з одночасним внесенням змін до нього відповідно до порядку, встановленого абзацом третім частини другої статті 4 Кодексу». Для вирішення того, яку норму слід застосувати - ЦК України чи Закону № 1961-IV, - необхідно звернутися до частини другої статті 4 ЦК України, яка закріплює пріоритет норм цього кодексу над нормами інших законів. Такий спосіб вирішення колізії норм ЦК України з нормами інших законів із констатацією пріоритету перших над другими підтримував як Конституційний Суд України (рішення від 13 березня 2012 року у справі № 5-рп/2012), так і Верховний Суд України (постанови від 30 жовтня 2013 року у справі № 6-59цс13, від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2023цс15).
22.3.2. Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 11 липня 2018 року у справі № 335/13421/15-ц виснував, що треба застосовувати частину першу статті 25 Закону № 1961-IV, оскільки доходи потерпілого, який забезпечує себе роботою самостійно, обчислюються як різниця між доходом за попередній до ДТП календарний рік і доходом, отриманим у тому календарному році, коли особа була тимчасово непрацездатною.
22.4. У справі є виключна правова проблема, вирішення якої необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики: для розумної передбачуваності судових рішень очевидною є потреба формування єдиної практики застосування статей 1188 і 1198 ЦК України, статті 25 Закону № 1961-IV стосовновідшкодування шкоди, завданої внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки. Оскільки у переважній більшості випадків справи цієї категорії є малозначними в силу закону, то рішення Великої Палати Верховного Суду за наслідками вирішення вказаної правової проблеми має стати орієнтиром для вирішення подібних справ судами першої й апеляційної інстанцій.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
(1) Доводи осіб, які подали касаційні скарги
23. Страховик мотивував касаційну скаргу так:
23.1. Суди не врахували висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, викладений у постанові від 17 липня 2019 року у справі № 556/1514/16-ц щодо застосування приписів пункту 9.4 статті 9, пункту 22.1 статті 22, статті 23, пункту 36.1 статті 36 Закону № 1961-IV. Згідно з цим висновком розмір усіх здійснених страхових відшкодувань за шкоду, заподіяну життю та здоров`ю однієї особи, не може перевищувати страхову суму за таку шкоду.
23.2. Суди не врахували висновок, викладений у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 серпня 2019 року у справі №161/13437/15-ц і від 3 грудня 2018 року у справі № 715/1586/17, щодо застосування частини другої статті 1188 ЦК України та пункту 36.3 статті 36 Закону № 1961-IV. Згідно з цим висновком, якщо шкоду завдано іншим особам внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки, то її відшкодування треба покласти на власників джерел підвищеної небезпеки, які спільно завдали шкоду, незалежно від їхньої вини.
23.3. Апеляційний суд помилково стягнув зі страховика неотримані доходи позивачки, розмір яких визначив шляхом ділення її річного підприємницького доходу за 2016 рік на кількість місяців у році та множення на кількість місяців непрацездатності.
23.4. Суди не врахували висновок, викладений у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 липня 2018 року у справі № 335/13421/15-ц і від 22 травня 2019 року у справі № 201/10980/16-ц, щодо застосування приписів статті 25 Закону № 1961-IV для визначення розміру шкоди у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності.
23.5. Апеляційний суд, порушивши припис частини третьої статті 367 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), безпідставно взяв до уваги подані позивачкою до цього суду нові докази: довідку про доходи, видану Миколаївською обласною колегією адвокатів (т. 3 а. с. 32), і лист Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Миколаївській області (т. 3, а. с. 33).
24. Позивачка мотивувала касаційну скаргу так:
24.1. Суди не врахували висновок, викладений у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 березня 2018 року у справі № 757/32334/15-ц і від 11 вересня 2019 року у справі № 191/48/16-ц, щодо застосування приписів статті 23 ЦК України для визначення розміру грошового відшкодування моральної шкоди.
24.2. Відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах з наданням вичерпного переліку обставин, які треба врахувати під час визначення розміру грошового відшкодування моральної шкоди, або роз`яснення змісту поняття «інші обставини, що мають істотне значення» (частина третя статті 23 ЦК України).
24.3. Судовий розгляд справи є тривалим. Спір залишається невирішеним «майже три роки».
25. 25 червня 2020 року позивачка подала відзив на касаційну скаргу страховика. Вона стверджувала, що наведені страховиком доводи про незастосування судами положень частини другої статті 1188 ЦК України є необґрунтованими.
(2) Позиція інших учасників процесу
26. 26 серпня 2020 року страхувальник подав відзив на касаційну скаргу позивачки. Просив цю скаргу задовольнити частково: скасувати рішення судів першої й апеляційної інстанцій і направити справу на новий розгляд. Обґрунтував тим, що тілесні ушкодження позивачка отримала як через його дії, так і через власну недбалість, що впливає на розмір відшкодування.
27. 10 вересня 2020 року позивачка подала відповідь на відзив страхувальника. Навела доводи, аналогічні тим, які виклала у її касаційній скарзі. Зазначила, що вину страхувальника у ДТП, у якій вона постраждала, встановив суд у кримінальному провадженні, з огляду на що цей факт не можна знову оскаржити у цивільному судочинстві.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
(1) Межі розгляду справи у суді касаційної інстанції
28. 26 травня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою страховика та зупинив виконання судових рішень до закінчення касаційного провадження. У цій ухвалі вказав, зокрема, таке:
28.1. Страховик зазначивпідставами касаційного оскарження судових рішень неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норми права без урахування викладених у постановах Верховного Суду у справах № 556/1514/16-ц, 161/13437/15-ц, 715/1586/17, 335/13421/15-ц, 192/506/14, 201/10980/16-ц висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
28.2. Страховик стверджував про порушення норм процесуального права, що унеможливлює встановлення обставин справи, а саме те, що апеляційний суд встановив обставини, які мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
29. 6 серпня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою позивачки. Вказав, що позивачка зазначила підставами касаційного оскарження судових рішень неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме:
29.1. Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суди попередніх інстанцій не врахували викладені у постановах від 11 вересня 2019 року у справі № 191/48/16-ц і від 28 березня 2018 року у справі № 757/32334/15-ц висновки Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду щодо обставин, які мають брати до уваги суди, здійснюючи відповідні розрахунки (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
29.2. Відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах з наданням вичерпного переліку обставин, які слід врахувати під час визначення розміру грошового відшкодування моральної шкоди, або роз`яснення змісту поняття «інші обставини, що мають істотне значення», передбаченого у частині третій статті 23 ЦК України (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).
29.3. Позивачка вказала про порушення судами норм процесуального права, що унеможливило встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
30. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
31. З огляду на вказаний припис Велика Палата Верховного Суду за загальним правилом переглядає оскаржені судові рішення у межах тих доводів і вимог касаційних скарг, які стали підставами для відкриття касаційного провадження.
32. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що у справі № 192/506/14, яку згадав у касаційній скарзі страховик, Верховний Суд не приймав постанови. Постанову апеляційного суду у тій справі Велика Палата Верховного Суду не бере до уваги, бо за пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження судового рішення є лише неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного саме у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
(2) Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів першої й апеляційної інстанцій
(2.1) За яких умов за шкоду, завдану пасажирові внаслідок зіткнення декількох транспортних засобів, власники (володільці) таких засобів відповідають незалежно від їхньої вини?
33. Позивачка їхала в автомобілі ВАЗ-2107, за кермом якого був батько іншої пасажирки. Вину останнього та неправомірність його дій під час керування транспортним засобом суди не встановили. Більше того, суд апеляційної інстанції вказав на відсутність як неправомірної поведінки водія автомобіля ВАЗ-2107, так і причинно-наслідкового зв`язку між нею та завданою позивачці шкодою, а також підтвердив вину та неправомірність дій саме страхувальника під час керування автомобілем «Subaru Outback».
34. Страховик і страхувальник наполягали на тому, що оскільки позивачка зазнала шкоди внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки, то цю шкоду мають відшкодувати незалежно від їхньої вини не тільки страхувальник, але й водій автомобіля, в якому їхала позивачка, бо вони спільно завдали шкоди потерпілій.
35. Суд першої інстанції зазначив, що з урахуванням висновку, викладеного Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 4 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц, обов`язок із відшкодування завданої позивачці моральної шкоди слід розділити тільки між страхувальником, вину якого суд встановив, і страховиком, який зобов`язаний виплатити страхове відшкодування у межах страхової суми. Апеляційний суд теж вважав необґрунтованим твердження про відповідальність за шкоду, завдану третій особі внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, незалежно від вини обох власників транспортних засобів. Велика Палата Верховного Суду загалом із наведеним висновком погоджується, але не тому, що суди не встановили вини водія автомобіля, в якому їхала позивачка, у спричиненні ДТП і завданні шкоди, а тому, що не встановили у його діях ознак неправомірної поведінки під час керування автомобілем і зв`язку між такою поведінкою та завданою позивачці шкодою.
36. Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: 1) шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; 2) за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; 3) за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення (частина перша статті 1188 ЦК України).
37. Якщо внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки було завдано шкоди іншим особам, особи, які спільно завдали шкоди, зобов`язані її відшкодувати незалежно від їхньої вини (частина друга статті 1188 ЦК України).
38. У разі якщо відповідальними за заподіяння неподільної шкоди взаємопов`язаними, сукупними діями є декілька осіб, розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) за кожну з таких осіб визначається шляхом поділу розміру заподіяної шкоди на кількість таких осіб (пункт 36.3 статті 36 Закону № 1961-IV).
39. На думку суду першої інстанції, частину другу статті 1188 ЦК України можна застосувати за сукупності таких обставин: 1) потерпілим є третя особа; 2) шкода завдана потерпілому внаслідок взаємодії декількох джерел підвищеної небезпеки; 3) «не встановлена вина жодної з осіб, які завдали такої шкоди» (якщо ж вина завдавача шкоди доведена, то відповідальність за останню відповідно до частини першої статті 1188 ЦК України не можна покласти на ту особу, вина якої у завданні шкоди відсутня).
40. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що такий висновок суду першої інстанції є неточним. Внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки шкода може бути завдана як власникам (володільцям), наприклад, транспортних засобів, так і третім особам, зокрема пасажирам, пішоходам. Особливості відшкодування шкоди, завданої внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, визначені у частині першій статті 1188 ЦК України, а особливості відшкодування шкоди, завданої внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки третім особам, - частиною другою цієї статті. Приписи останньої та пункту 36.3 статті 36 Закону № 1961-IV застосовні у тому разі, якщо декілька осіб є саме відповідальними за завдану шкоду, тобто якщо вони спільними неправомірними діями чи бездіяльністю її завдали. За таких умов не має значення вина кожного з них у завданні шкоди. Останню вони зобов`язані відшкодувати у відповідній пропорції незалежно від вини.
41. Отже, припис частини другої статті 1188 ЦК України застосовний за таких умов: 1) відбулася взаємодія джерел підвищеної небезпеки; 2) потерпілим від неї є інша особа, ніж власники (володільці), наприклад, транспортних засобів; 3) ці власники (володільці) завдали шкоди потерпілому спільно, тобто поведінка кожного із них була неправомірною (зокрема, у разі порушення кожним певних Правил дорожнього руху, що призвело до взаємодії джерел підвищеної небезпеки та завдання внаслідок цього шкоди третій особі). Тоді їхня вина у завданій потерпілому шкоді не має значення, і вони зобов`язані відшкодувати цю шкоду незалежно від такої вини.
42. Припис пункту 36.3 статті 36 Закону № 1961-IV розрахований на випадки, якщо: 1) шкода завдана взаємопов`язаними, сукупними діяннями декількох осіб, які за це відповідальні, тобто поведінка яких обов`язково є неправомірною, внаслідок чого вони разом спричинили завдання шкоди; 2) остання є неподільною (як-от у випадках із завданням шкоди здоров`ю чи моральної шкоди). Тільки за таких умов розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) за кожну особу з тих, які завдали шкоди, треба визначати шляхом поділу її розміру на кількість осіб, які цю шкоду завдали.
43. Особи, спільними діями або бездіяльністю яких було завдано шкоди, несуть солідарну відповідальність перед потерпілим (частина перша статті 1190 ЦК України).
44. Солідарний обов`язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов`язання (стаття 541 ЦК України).
45. У разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо (частина перша статті 543 ЦК України).
46. Боржник, який виконав солідарний обов`язок, має право на зворотну вимогу (регрес) до кожного з решти солідарних боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або законом, за вирахуванням частки, яка припадає на нього (частина перша статті 544 ЦК України).
47. Отже, у разі, якщо потерпілий від взаємодії джерел підвищеної небезпеки, що стала наслідком неправомірних дій або бездіяльності власників (володільців), наприклад, транспортних засобів, заявить вимогу про відшкодування неподільної шкоди (як-от шкоди, завданої здоров`ю, моральної шкоди) одним із таких власників (володільців), і той відшкодує цю шкоду у повному обсязі, він отримає право зворотної вимоги до інших власників (володільців) у відповідній частці. За змістом припису пункту 36.3 статті 36 Закону № 1961-IV частки відповідальних за завдання неподільної шкоди страхувальників (їхніх страховиків або Моторного (транспортного) страхового бюро України) є рівними.
48. Суди обох інстанцій по суті правильно вважали, що приписи частини другої статті 1188 ЦК України та пункту 36.3 статті 36 Закону № 1961-IV незастосовні у цій справі. Водій автомобіля, у якому знаходилась позивачка, - хоч і став учасником ДТП, але його поведінка, як встановив апеляційний суд, не була протиправною. Тому не можна вважати, що він спільно зі страхувальником завдав позивачці шкоду. Підстава для його солідарної відповідальності зі страхувальником перед потерпілою незалежно від їхньої вини відсутня.
49. Страховик у касаційній скарзі вказав на те, що суди попередніх інстанцій не врахували висновок, викладений у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 серпня 2019 року у справі № 161/13437/15-ц і від 3 грудня 2018 року у справі № 715/1586/17 щодо застосування частини другої статті 1188 ЦК України та пункту 36.3 статті 36 Закону № 1961-IV:
49.1. За обставинам справи № 161/13437/15-ц потерпіла пасажирка автомобіля звернулась із позовом до юридичної особи-власника одного із транспортних засобів, які стали учасниками ДТП, про відшкодування майнової та моральної шкоди. Суди встановили, що транспортним засобом, який належав позивачці та в якому вона була пасажиркою, керував володілець. Водій іншого транспортного засобу не вибрав безпечну швидкість руху та не врахував дорожню обстановку, внаслідок чого здійснив зіткнення з автомобілем, у якому була позивачка, та зупинився на заборонений сигнал світлофора, встановленого на регульованому пішохідному переході. Автомобіль, у якому була позивачка, своєю чергою в`їхав у ще один транспортний засіб із напівпричепом, який був попереду. Верховний Суд у постанові процитував припис частини другої статті 1188 ЦК України та передав справу на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки суди залучили страхову компанію до участі у справі третьою особою, але не встановили, чи застрахував відповідач його цивільно-правову відповідальність.
49.2. За обставинами справи № 715/1586/17 потерпіла у ДТП пасажирка одного транспортного засобу звернулась із позовом до власника іншого транспортного засобу про відшкодування майнової та моральної шкоди. Верховний Суд звернув увагу на те, що відповідач належний йому автомобіль передав на законній підставі у користування володільцю, який від отриманих під час ДТП травм помер. Останній мав нести відповідальність за спричинену позивачці шкоду. Тому Верховний Суд вважав правильним висновок апеляційного суду про відсутність підстав для задоволення позову потерпілої до власника автомобіля без вирішення питання про притягнення до участі у справі відповідачами спадкоємців померлого володільця, винного у ДТП, та іншого водія, «який на підставі частини другої статті 1187 ЦК України відповідає за спричинену шкоду позивачу незалежно від наявності його вини». Верховний Суд зазначив, що за частиною другою статті 1188 ЦК України, «якщо шкоду від взаємодії джерел підвищеної небезпеки завдано іншим особам, тобто тим, які не є власниками (володільцями) цих джерел (наприклад, пасажирам), то шкоду відшкодовують власники (володільці) джерел підвищеної небезпеки, які спільно завдали шкоду, незалежно від їх вини».
50. Отже, у постанові від 21 серпня 2019 року у справі № 161/13437/15-ц Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, передаючи справу на новий розгляд, процитував припис частини другої статті 1188 ЦК України, але не формулював висновку щодо змісту цього припису, і не вирішував на його основі спір, зокрема не оцінював діяння кожного із учасників ДТП на предмет правомірності чи неправомірності. Тоді як у постанові від 3 грудня 2018 року у справі № 715/1586/17 такий висновок є, і він унеможливлює застосування зазначеного припису для відшкодування шкоди потерпілій унаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки особі, яка була пасажиром у власному транспортному засобі, за кермом якого перебував водій, тобто тимчасовий володілець.
51. Крім того, Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що у постановах у справах № 161/13437/15-ц і № 715/1586/17 відсутні висновки Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, про які стверджував страховик, щодо застосування пункту 36.3 статті 36 Закону № 1961-IV. Тому у цій частині доводи його касаційної скарги є необґрунтованими.
52. В ухвалі від 3 лютого 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вказав про необхідність відступу від сформульованого