Постанова
Іменем України
14 вересня 2022 року
м. Київ
справа № 350/1166/19
провадження № 61-19874св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Тітова М. Ю. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В.,
учасники справи:
за первісним позовом:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
третя особа - ОСОБА_3,
за зустрічним позовом:
позивач - ОСОБА_2,
відповідач - ОСОБА_1, Управління державної міграційної служби України в Івано-Франківській області,
провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 20 липня 2021 року в складі судді Пулика М. В. та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 08 листопада 2021 року в складі колегії суддів: Пнівчук О. В., Максюти І. О., Томин О. О.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 та просила вселити її разом з дітьми ОСОБА_4 та ОСОБА_5 в належний ОСОБА_2 житловий будинок, який знаходиться на АДРЕСА_1 .
На обґрунтування позову зазначала, що 26 червня 2003 року уклала з відповідачем шлюб, у якому народилося двоє дітей: ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2 . Після одруження вони за спільні кошти, за рахунок спільних трудових вкладень та за допомогою її батьків повністю перебували належний відповідачу житловий будинок, в якому зареєструвала своє місце проживання після одруження. Місце проживання неповнолітніх дітей було зареєстроване в спірному будинку з часу їх народження та всі вони постійно проживали в ньому як члени сім`ї відповідача до середини вересня 2018 року, поки ОСОБА_2 не вигнав їх.
Відповідач у добровільному порядку відмовляється впустити її з дітьми проживати в спірний житловий будинок, тому вона з дітьми проживає в будинку своїх батьків на АДРЕСА_2 .
З огляду на зазначене, ОСОБА_1 просила позов задовольнити.
У вересні 2019 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1, Управління державної міграційної служби України у Івано-Франківській області та з урахуванням уточнення позовних вимог просив: встановити факт окремого проживання з ОСОБА_1 з червня 2019 року; визнати незаконною та скасувати реєстрацію місця проживання ОСОБА_1 у житловому будинку АДРЕСА_1 ; визнати ОСОБА_1 такою, що втратила право користування житловим будинком АДРЕСА_1 .
Позовні вимоги обґрунтував тим, що 26 червня 2003 року він одружився з ОСОБА_1 та остання разом з ним почала проживати в будинку АДРЕСА_1 . У 2010 році він в порядку спадкування набув у особисту приватну власність зазначене будинковолодіння.
З квітня 2019 року він та ОСОБА_1 проживають окремо, не ведуть спільне господарство. У червні 2019 року ОСОБА_1 подала позов про розірвання шлюбу, який рішенням суду від 09 січня 2020 року задоволено.
Вважає, що реєстрація місця проживання ОСОБА_1 в будинку АДРЕСА_1 була проведена незаконно та підлягає скасуванню, оскільки здійснена без згоди власників будинку.
Відомості в паспорті ОСОБА_1 про реєстрацію її місця проживання в спірному будинку порушують його права вільно володіти, користуватись та розпоряджатись своїм майном. Відповідач намагається вселитись у належний йому будинок, де також проживає його матір, яка є особою з інвалідністю другої групи, що свідчить про її намір продовжувати безоплатно користуватись його майном не будучи членом його сім`ї.
Враховуючи викладене, ОСОБА_2 просив позов задовольнити.
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 20 липня 2021 року в задоволенні первісного позову ОСОБА_1 та зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.
Суд першої інстанції виходив з того, що позивач за первісним позовом за допомогою належних і допустимих доказів не довела, що ОСОБА_2 створює їй перешкоди в користуванні спірним житловим будинком, тому її вимоги задоволенню не підлягають.
Відсутні підстави для задоволення вимог ОСОБА_2 про визнання ОСОБА_1 такою, що втратила право користування жилим будинком, оскільки втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у право на житло, правомірність застосування якого ОСОБА_2 не довів.
Вимоги про визнання незаконною та скасування реєстрації місця проживання ОСОБА_1 в житловому будинку АДРЕСА_1 є безпідставними та необґрунтованими, тому задоволенню не підлягають.
У задоволенні вимог про встановлення факту окремого проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з червня 2019 року слід відмовити, оскільки вказаним спосіб захисту не є ефективним та не призведе до належного захисту його прав як власника будинку.
Не погодившись із зазначеним рішенням, ОСОБА_1 оскаржила його в апеляційному порядку в частині вирішення її первісного позову, а ОСОБА_2 - в частині відмови у задоволенні вимог зустрічного позову про скасування реєстрації місця проживання ОСОБА_1 та визнання її такою, що втратила право користування житловим приміщенням.
Рішення суду першої інстанції в частині вирішення вимог зустрічного позову про встановлення факту окремого проживання в апеляційному порядку не оскаржувалося та апеляційним судом не переглядалося.
Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 08 листопада 2021 року рішення Рожнятівського районного суду від 20 липня 2021 року в частині відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення про задоволення позову.
Вселено ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_5 в житловий будинок ОСОБА_2, який знаходиться на АДРЕСА_1 .
В решті рішення суду першої інстанції залишено без змін. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що ОСОБА_1 є колишньою дружиною ОСОБА_2, проживала у спірному будинку з часу реєстрації шлюбу протягом 16 років та на даний час зареєстрована в ньому разом з неповнолітніми дітьми сторін ОСОБА_4 і ОСОБА_5 . Встановлені судом обставини в їх сукупності дають підстави для висновку, що ОСОБА_2 чинить перешкоди ОСОБА_1 у користуванні будинком АДРЕСА_1 .
Оскільки ОСОБА_1 не проживає у спірному житлі з поважних причин у зв`язку з виникненням конфліктної ситуації з колишнім чоловіком, а ОСОБА_2 не довів наявність підстав для позбавлення її права користування житлом, матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_1 на праві власності належить будь-яка інша нерухомість, наявні підстави для задоволення первісного позову ОСОБА_1 про вселення.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги
У грудні 2021 року ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просив скасувати рішення Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 20 липня 2021 року в частині відмови у задоволенні зустрічного позову та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 08 листопада 2021 року і задовольнити зустрічний позов в повному обсязі.
В обґрунтування касаційної скарги зазначав про застосування судами попередніх інстанцій норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 15 серпня 2018 року в справі № 595/1271/16-ц, від 17 липня 2019 року в справі № 320/13248/14-ц, від 23 вересня 2019 року в справі № 329/398/18, від 16 жовтня 2019 року в справі № 243/9627/16-ц, від 04 грудня 2019 року в справі № 235/9835/15-ц, від 15 січня 2020 року в справі № 686/11782/17-ц, від 14 квітня 2020 року в справі № 331/7487/15-ц, від 03 червня 2020 року в справі № 552/856/18, від 17 грудня 2020 року в справі № 445/2368/18, від 13 січня 2021 року в справі № 264/949/19, від 10 березня 2021 року в справі № 686/26093/19-ц, від 24 березня 2021 року в справі № 501/2211/18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України);
Вказував про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права в подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України);
Також оскаржив судові рішення з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Зазначав, що ОСОБА_1 самостійно залишила належний йому житловий будинок і він не чинив їй перешкоди у проживанні в ньому.
На сьогодні відсутні висновки Верховного Суду щодо регулювання житлових відносин між колишнім подружжям, а саме за яких умов у чоловіка/дружини після розірвання шлюбу зберігається право на проживання у житлі, належному іншому з подружжя.
Аналізуючи зміст частини першої статті 383, частини першої статті 405 ЦК України, статей 156, 162 ЖК України, слід дійти висновків, що право одного з подружжя проживати у житлі, належному другому з подружжя виникає за волі останнього і триває до припинення шлюбу, після чого колишній член сім`ї має право користування таким житлом виключно на підставі договору. ОСОБА_1 не зверталася до нього з пропозицією щодо укладення договору найму житла.
Апеляційний суд під час перегляду справи дослідив нові докази, які були подані реєстраційною службою разом з відзивом на апеляційну скаргу, та поклав їх в основу своєї постанови, чим порушив вимоги частини третьої статті 367 ЦПК України.
В належному йому будинку немає додаткових кімнат, які б надали можливість проживати ОСОБА_1 окремо від нього чи його матері, яка є особою з інвалідністю 2 групи.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 26 січня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області.
16 лютого 2022 року справа № 350/11166/19 надійшла до Верховного Суду.
ОСОБА_1 та Управління державної міграційної служби України в Івано-Франківській області направили відзиви на касаційну скаргу, в яких просили залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Судові рішення в частині вирішення вимог первісного позову в касаційному порядку не оскаржувалися, тому в цій частині судом касаційної інстанції не переглядаються.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;