Постанова
Іменем України
14 вересня 2022 року
м. Київ
справа № 201/1807/21
провадження № 61-2572 св 22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),
суддів: Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - комунальне підприємство "Теплоенерго" Дніпровської міської ради
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду
м. Дніпропетровська від 12 липня 2021 року у складі судді Ткаченко Н. В.
та постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 грудня 2021 року
у складі колегії суддів: Демченко Е. Л., Куценко Т. Р., Макарова М. О.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом
до комунального підприємства "Теплоенерго" Дніпровської міської ради (далі - КП "Теплоенерго" ДМР) про захист прав споживача.
В обґрунтування позовних вимог зазначала, що 04 червня 2020 року вона
придбала частину квартири АДРЕСА_1, що підтверджується відповідним договором купівлі-продажу 63/100 частки квартири, укладеним між нею та ОСОБА_2 .
У серпні 2020 року вона отримала досудову вимогу КП "Теплоенерго" ДМР щодо сплати заборгованості за послуги з теплопостачання у розмірі
10 872,10 грн. Указувала, що до моменту отримання цієї досудової вимоги вона була власником квартири 2,5 місяці й відповідних послуг
від КП "Теплоенерго" ДМР не отримувала. Тому заборгованість належить попереднім власникам, вона виникла саме з їх вини.
Крім того, у вищевказаному договорі купівлі-продажу частки квартири вона, як покупець, не брала на себе зобов`язань сплачувати за попередніх власників їх борги. При цьому у добровільному списанні відповідної заборгованості, зважаючи на зміну власника квартири, КП "Теплоенерго" ДМР їй відмовило.
З урахуванням наведеного, посилаючись на правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 01 вересня 2020 року у справі
№ 686/6276/19 (провадження № 61-3604св20), за яким діючим законодавством не передбачено обов`язку покупця квартири сплачувати борги попередніх власників (наймачів) квартири за отримані ними раніше житлово-комунальні послуги, якщо це прямо не оговорено в договорі купівлі-продажу, ОСОБА_1 просила суд зобов`язати КП "Теплоенерго" ДМР виключити з обліку по особовому рахунку за квартирою АДРЕСА_1 заборгованість попередніх власників квартири за період до 04 червня 2020 року.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 12 липня
2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив із того, що КП "Теплоенерго" ДМР не вимагає від позивача, як нового власника, провести оплату заборгованості за попереднього власника, а тому права позивача не порушені. Із цієї підстави районний суд не врахував висновок Верховного Суду, викладений у постанові
від 01 вересня 2020 року у справі № 686/6276/19 (провадження
№ 61-3604св20), на який посилалася ОСОБА_1 .
Суд першої інстанції врахував, що відповідач надав докази звернення до суду
із заявою про видачу судового наказу щодо стягнення боргу з попереднього власника - продавця за договором купівлі-продажу частки квартири
від 04 червня 2020 року. Указане свідчить про те, що ОСОБА_1 звернулася до суду за захистом права з відсутністю його порушення іншою стороною.
Районний суд відхилив посилання позивача про те, що наявність обліку боргів за комунальні послуги по її квартирі позбавляє її права на отримання субсидії, так як не надано доказів звернення позивача до відповідача
за наданням довідки про стан особового рахунку, закріпленого за адресою
її квартири, задля подальшого звернення для отримання субсидії.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 17 грудня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 12 липня 2021 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції зробив правильні висновки про те, що факт наявності заборгованості
за житлово-комунальні послуги за квартирою позивача не свідчить про порушення її прав. У даному спорі відповідачем не порушено права позивача, як споживача комунальних послуг.
Крім того, чинним законодавством не визначено механізму списання боргів за отримані житлово-комунальні послуги.
Апеляційний суд указав й про те, що законодавством не передбачено способу судового захисту порушеного права, обраного позивачем, а саме зобов`язання КП "Теплоенерго" ДМР виключити з обліку по особовому рахунку заборгованість попередніх власників квартири. При цьому відповідач зазначав, що не має претензій саме до позивача з приводу наявної заборгованості.
Суд апеляційної інстанції наголосив, що позивач є не єдиним власником спірної квартири, а в матеріалах справи відсутні докази того, що інший співвласник не був власником квартири на момент виникнення заборгованості.
Апеляційним судом ураховано правовий висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15, про те, що споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У лютому 2022 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду
із касаційною скаргою на судові рішення судів попередніх інстанцій, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення й ухвалити нове рішення про задоволення
її позову.
Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає те,
що судами попередніх інстанцій застосовано норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 квітня 2022 року клопотання
ОСОБА_1 про поновлення строку на касаційне оскарження задоволено. Поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 12 липня
2021 року та постанови Дніпровського апеляційного суду від 17 грудня
2021 року. Відкрито касаційне провадження в указаній справі, витребувано дану цивільну справу із суду першої інстанції. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів. Роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу та надано строк для подання відзиву
на касаційну скаргу.
У квітні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 вересня 2022 року справу призначено
до судового розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними
у ній матеріалами.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що вона не зобов`язана сплачувати борги попереднього власника квартири - ОСОБА_2,
за отримані ним раніше житлово-комунальні послуги. Це прямо
не передбачено у договорі купівлі-продажу частки квартири від 04 червня 2020 року, укладеному між ними. Тобто борг перед КП "Теплоенерго" ДМР утворений з вини попереднього власника квартири.
Зазначає, що указане є порушенням її прав, у тому числі як споживача комунальних послуг, а також позбавляє її права на отримання субсидії
на оплату комунальних послуг.
Вважає, що обрала вірний та ефективний спосіб судового захисту свого порушеного права й посилається на те, що судами попередніх інстанцій
не враховані правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду
від 01 вересня 2020 року у справі № 686/6276/19 (провадження
№ 61-3604св20), зокрема, щодо відсутності обов`язку покупця квартири сплачувати борги попередніх власників (наймачів) квартири за отримані ними раніше житлово-комунальні послуги, якщо це прямо не оговорено
в договорі купівлі-продажу.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У травні 2022 року КП "Теплоенерго" ДМР подало до Верховного Суду відзив
на касаційну скаргу, в якому вказується, що доводи касаційної скарги
є безпідставними та не підлягають задоволенню, оскільки оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального
та процесуального права, а тому просить касаційну скаргу залишити
без задоволення, а оскаржувані судові рішення -без змін.
Доводи особи, яка подала відповідь на відзив на касаційну скаргу
У червні 2022 року до суду касаційної інстанції надійшла відповідь
ОСОБА_1 на відзив КП "Теплоенерго" ДМР, у якій викладено заперечення проти відзиву й підтримано вимоги поданої нею касаційної скарги.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
04 червня 2020 року ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Кононенко С. А. та зареєстрованого в реєстрі за № 402, придбала
у ОСОБА_2 63/100 частки квартири
АДРЕСА_1 (а. с. 7-12).
За адресою: АДРЕСА_2, оформлено особовий рахунок № НОМЕР_1 за ОСОБА_1 .
Відповідно до рахунку за теплову енергію за особовим рахунком № НОМЕР_1 станом на 01 жовтня 2020 року наявна заборгованість у розмірі 10 872,10 грн (а. с. 21).
Згідно з відповіді КП "Теплоенерго" ДМР від 20 жовтня 2020 року № 2219
на заяву ОСОБА_1 щодо заборгованості за надані послуги централізованого теплопостачання, яка обліковується на особовому рахунку № НОМЕР_1, заборгованість у розмірі 10 872,10 грн виникла з вини попереднього власника ОСОБА_2, у зв`язку з чим комунальне підприємство буде звертатися до суду за примусовим стягненням боргу
(а. с. 19-20).
КП "Теплоенерго" ДМР зверталося до Бабушкінського районного суду
м. Дніпропетровська із заявою про видачу судового наказу щодо стягнення із ОСОБА_2 на користь КП "Теплоенерго" ДМР заборгованості
по сплаті за теплопостачання станом на 04 червня 2020 року (а. с. 47-49).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження
в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення
від такого висновку.
Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права,
які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411,
частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного
у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення не відповідають.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд
і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси
у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон
або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи,
яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги
такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту,
який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Згідно з частинами першою та другою статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України
"Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" закріплено, що на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику ЄСПЛ як джерело права.
Відповідно до статей 66, 67, 162 ЖК України за користування житловим приміщенням, що належить громадянинові на праві приватної власності, сплачується плата за утримання будинку, прибудинкової території та плата
за спожиті комунальні послуги.
Пунктом 1 частини першої статті 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" передбачене право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг, при цьому такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20
цього Закону обов`язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними.
Відповідно до статті 322 ЦК України на власника покладається тягар утримання майна.
Проте, новий власник майна не зобов`язаний повертати борги попереднього власника, якщо суд установить, що він не брав на себе обов`язку з їх сплати. Договори про надання послуг не обтяжують майна.
Подібні за змістом правові висновки викладено у постановах Верховного Суду: від 01 вересня 2020 року у справі № 686/6276/19 (провадження
№ 61-3604св20), на який посилалася ОСОБА_1 у позовній заяві
й посилається у свої касаційній скарзі; від 15 жовтня 2020 року у справі
№ 522/19127/18 (провадження № 61-20547св19).
При цьому у постанові Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі
№ 686/6276/19 (провадження № 61-3604св20) зроблено висновок про те,