ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 вересня 2022 року
м. Київ
справа №640/1219/20
адміністративне провадження № К/9901/4853/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Жука А.В.,
суддів: Мельник-Томенко Ж.М., Соколова В.М.,
за учаcтю:
секретаря судового засідання - Грінкевич А.І.,
позивача - ОСОБА_1,
представника відповідача - Кожушко В.Е.
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Офісу Генерального прокурора,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Четверта кадрова комісія,
про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
провадження в якій відкрито
за касаційною скаргою Офісу Генерального прокурора на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.09.2020 (головуючий суддя - Вовк П.В.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.12.2020 (головуючий суддя - Мєзєнцев Є.І., судді - Земляна Г.В., Файдюк В.В.),
ВСТАНОВИВ:
І. Історія справи
Короткий зміст позовних вимог
1. У січні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Офісу Генерального прокурора, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Четверта кадрова комісія, в якому просив суд:
- визнати протиправним та скасувати наказ Генерального прокурора №2137ц від 21.12.2019;
- поновити ОСОБА_1 на займаній посаді прокурора в Офісі Генерального прокурора або на посаді, яка відповідає тій посаді, з якої його протиправно звільнено (ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 00034051) з 21.12.2019;
- стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 21.12.2019 по дату винесення судового рішення.
2. В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на порушення законодавства в частині діяльності кадрової комісії під час проведення співбесіди, зокрема при обговоренні матеріалів атестації йому ставились запитання, які не входили до кола питань, що підлягали з`ясуванню під час атестації. Вказував, що робота кадрової комісії незаконно була побудована на припущеннях протиправної діяльності позивача, при чому такі припущення були необґрунтованими та зробленими без врахування його доводів. Крім того, позивач стверджував про відсутність підстав для його звільнення у зв`язку з реорганізацією чи ліквідацією Генеральної прокуратури України чи у зв`язку із скороченням кількості працівників прокуратури.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
3. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.09.2020, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.12.2020, адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано наказ Генерального прокурора №2137ц від 21.12.2019.
Поновлено ОСОБА_1 з 25.12.2019 в Офісі Генерального прокурора на посаді, рівнозначній посаді прокурора відділу організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві (з місцем постійної дислокації у м. Миколаєві) управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіальних управлінь Державного бюро розслідувань Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях Генеральної прокуратури України.
Стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 25.12.2019 по 18.09,2020 в сумі 1 077 328,24 грн.
У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
Допущено негайне виконання рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та стягнення середнього заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць у розмірі 30 789, 60 грн.
4. Суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, вказав на те, що повноваження стосовно здійснення контролю, в тому числі щодо перевірки декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, незалежно від посади, яку займає така особа, віднесені до виключної компетенції НАЗК і повинно відбуватися у порядку, визначеному Законом України "Про запобігання корупції". Кадрова комісія є колегіальним органом, який не наділений повноваженнями контролю та перевірки декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, зберігання та оприлюднення таких декларацій, проведення моніторингу способу життя зазначених осіб. Оскільки будь-яких рішень Національного агентства з питань запобігання корупції у відношенні позивача в частині задекларованих ним відомостей не виявлено, суди дійшли висновку, що позивач підтвердив законність підстав і джерел набуття майна ним та членами сім`ї.
5. Судами попередніх інстанцій зазначено, що суб`єктом владних повноважень не надано суду жодних належних та допустимих доказів, які підтверджують висновки, викладені Четвертою кадровою комісією в рішенні №37 від 19.12.2019, на підставі якого прийнято спірний наказ, зокрема, щодо невідповідності ОСОБА_1 вимогам професійної компетенції, професійної етики та доброчесності, а саме: публічного виявлення позиції, яка може розглядатися як порушення принципів презумпції невинуватості, вимог політичної нейтральності і безсторонності прокурорів; низького рівня професійної мотивації; порушення вимог антикорупційного законодавства щодо запобігання конфлікту інтересів у зв`язку із наявністю корпоративних прав, які не були передані в управління; неповного вирішення практичного завдання.
6. Також, судами зазначено, що норми Закону №113-IX не передбачають здійснення ліквідації чи реорганізації Генеральної прокуратури України, як і не визначають скорочення кількості прокурорів такого органу прокуратури. Так само, положення про ліквідацію чи реорганізацію Генеральної прокуратури України, скорочення кількості її прокурорів, не передбачені на рівні будь-якого іншого нормативно-правового акту, прийнятого у зв`язку з набранням чинності вказаним Законом. Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про те, що станом на момент прийняття спірного наказу відповідача були відсутні обставини ліквідації чи реорганізації Генеральної прокуратури України, або скорочення кількості прокурорів такого органу прокуратури, до матеріалів справи не було додано доказів існування таких обставин.
7. Задовольняючи позов частково, суди вказали на те, що обставини справи свідчать, що позивача було звільнено із займаної посади з 24.12.2021, а не з 21.12.2021, як помилково зазначив позивач, а тому середній заробіток за час вимушеного прогулу належить стягувати з 25.12.2021, а не з 21.12.2021.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву на неї
8. У лютому 2021 року Офісом Генерального прокурора подано касаційну скаргу на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.09.2020 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.12.2020. У касаційний скарзі відповідач, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, просить скасувати зазначені судові рішення та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
9. Касаційна скарга мотивована відсутністю висновку Верховного Суду щодо питання застосування п.п. 10, 19 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури", п.9 розділу І Порядку проходження прокурорами атестації, затвердженого наказом Генерального прокурора №221 від 03.10.2019, та щодо застосування пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" з урахуванням положень пункту 19 розділу ІІ "Прикінцевих і перехідних положень" Закону України №113-ІХ.
10. Відповідач зазначає, що саме за результатами обговорення членами комісії з прокурором матеріалів атестації та виконаного ним практичного завдання, лише після надання прокурором відповідей на поставлені членами комісії запитання щодо його професійної компетентності та обговорення членами комісії результатів проведеної співбесіди, члени комісії висловлюють свої пропозиції щодо рішення та проводять відкрите голосування. За твердженнями скаржника, обсяг мотивів, які повинна навести у рішенні кадрова комісія, жодними чинними нормативно-правовими актами не визначено, а тому висновки судів про недостатню вмотивованість рішення про неуспішне проходження прокурором атестації не відповідають вимогам законодавства.
11. Скаржник посилається на висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 01.08.2018 у справі №826/27007/15, згідно з яким повноваження конкурсної комісії щодо прийняття відповідних рішень у межах компетенції є дискреційними, а суд не наділений повноваженнями перевіряти оцінку якостей, здібностей та характеристик прокурорів під час атестації. Вважає, що завданням кадрової комісії є не доведення того, що прокурор порушив закон, а визначення наявності обґрунтованих сумнівів щодо його рівня компетенції, відповідність вимогам професійної етики і доброчесності прокурора.
12. Відповідач вважає, що кадрова комісія не зобов`язана нормами закону юридично довести чи встановити у деталях невідповідність прокурора конкретному критерію, а уповноважена лише вказати на чіткий перелік обставин, які стали підставою для прийняття колегіального рішення, що підтверджує наявність у членів комісії обґрунтованих сумнівів щодо відповідності прокурора одному чи кільком із вказаних критеріїв, а відсутність у суду можливості перевірити ці обставини не означає, що рішення кадрової комісії є необґрунтованим та протиправним.
13. Крім того, скаржник вказує, що чинне законодавство не передбачає виключність повноважень НАЗК з перевірки декларацій і не заперечує права інших органів в межах їх компетенції здійснювати такі перевірки. Зазначає, що предмет перевірки при атестації є значно ширшим, ніж при повній перевірці декларацій НАЗК. Завданням кадрових комісій є не встановлення невідповідності задекларованої інформації дійсності, а надання оцінки доброчесності прокурора у зв`язку із виявленням інформації, яка породжує обґрунтований сумнів у дотриманні прокурором відповідних правил.
14. У відзиві на касаційну скаргу позивач вважає доводи касаційної скарги необґрунтованими, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій - без змін.
15. Позивач зазначає, що при виборі та застосуванні норм права до спірних правовідносин судами, у відповідності до ч. 5 ст. 242 КАС України, враховано висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Вказує, що здійснення контролю та перевірки декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, зокрема щодо достовірності повноти відомостей, зазначених суб`єктом декларування у декларації, належить до виключної компетенції Національного агентства з питань запобігання корупції, а дискреційні повноваження кадрових комісій не можуть бути необмеженими і мають підлягати публічному контролю, а тому числі судовому.
Рух адміністративної справи в суді касаційної інстанції
16. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.02.2021 для розгляду справи №640/1219/20 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Жук А.В., судді - Мельник-Томенко Ж.М., Соколов В.М.
17. Ухвалою Верховного Суду від 11.03.2021 відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою на підставі пункту 3 ч. 4 ст. 328 КАС України, встановлено строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
18. Ухвалою Верховного Суду від 11.11.2021 відмовлено Офісу Генерального прокурора у задоволенні заявленого у касаційній скарзі клопотання про зупинення виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.09.2020 та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.12.2020.
19. Ухвалою Верховного Суду від 08.06.2022 адміністративну справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами.
20. Ухвалою Верховного Суду від 29.07.2022 справу призначено до касаційного розгляду у судовому засіданні.
ІІ. Встановлені судами фактичні обставини справи
21. ОСОБА_1 займав посаду прокурора відділу організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві (з місцем постійної дислокації у м. Миколаєві) управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіальних управлінь Державного бюро розслідувань Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях Генеральної прокуратури України.
22. На виконання Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо позачергових заходів із реформи органів прокуратури" позивачем було подано заяву на проходження атестації.
23. Позивачем було успішно пройдено два іспити у формі анонімного тестування та отримано 88 балів за перший іспит та 121 балів за другий іспит.
24. 19 грудня 2019 року Кадровою комісією №4 було прийнято рішення №37 "Про неуспішне проходження прокурором атестації" у зв`язку із невідповідністю прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності, зокрема:
- у зв`язку з публічним виявленням позиції, яка може розглядатися як порушення принципів презумпції невинуватості, вимог політичної нейтральності і безсторонності прокурорів, а також у зв`язку з низьким рівнем професійної мотивації;
- у зв`язку з порушенням вимог антикорупційного законодавства щодо запобігання конфлікту інтересів у зв`язку із наявністю корпоративних прав, які не були передані в управління;
- у зв`язку з неповним вирішенням практичного завдання, при відповіді на яке було переважно наведено положення кримінального процесуального законодавства без їх застосування відповідно до фабули ситуаційного завдання.
25. Наказом Генерального прокурора №2137ц від 21.12.2019 звільнено ОСОБА_1 з посади прокурора відділу організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Миколаєві (з місцем постійної дислокації у місті Миколаєві) управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіальних управлінь Державного бюро розслідувань Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях Генеральної прокуратури України на підставі п. 9 ч. 1 статті 51 Закону України "Про прокуратуру" з 24.12.2019.
26. Підставою для прийняття спірного наказу стало рішення Четвертої кадрової комісії №37 від 19.12.2019 "Про неуспішне проходження прокурором атестації".
27. Судами попередніх інстанцій також встановлено, що будь-яких рішень Національного агентства з питань запобігання корупції у відношенні позивача в частині задекларованих ним відомостей не виявлено.
ІІІ. Позиція Верховного Суду України
28. За приписами ч. 1 ст. 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
29. Оцінюючи обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.
30. Підставою для відкриття касаційного провадження стала відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування п.п. 10, 19 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури", п. 9 розділу І Порядку проходження прокурорами атестації, затвердженого наказом Генерального прокурора №221 від 03.10.2019, та щодо застосування пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" з урахуванням положень пункту 19 розділу ІІ "Прикінцевих і перехідних положень" Закону України №113-ІХ.
31. Стосовно застосування до спірних правовідносин 19 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" №113-IX від 19.09.2019 та пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру", колегія суддів Верховного Суду зазначає таке.
32. Зі змісту пункту 19 Закону №113-IX вбачається, що прокурори, які на день набрання чинності цим Законом обіймають посади в Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" за умови настання однієї з таких підстав:
1) неподання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір у зв`язку із цим пройти атестацію;
2) рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури;
3) в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах відсутні вакантні посади, на які може бути здійснено переведення прокурора Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури, який успішно пройшов атестацію;
4) ненадання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури, у разі успішного проходження ним атестації, згоди протягом трьох робочих днів на переведення на запропоновану йому посаду в Офісі Генерального прокурора, обласній прокуратурі, окружній прокуратурі.
33. Отже, зі змісту указаних норм висновується, що підставою для звільнення прокурора є настання однієї з підстав, визначених у підпунктах 1 - 4 пункту 19 цього розділу, зокрема й неуспішне проходження атестації. Одночасно, закон не вимагає додаткової підстави для звільнення, зокрема такої, як ліквідація чи реорганізація органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або скорочення кількості прокурорів органу прокуратури. Закон визначає, що звільнення відбувається не з підстав, установлених пунктом 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру", а на підставі цього пункту, що є нормативною підставою.
34. Правомірність застосування до спірних правовідносин положень Закону №113-ІХ підтверджується також наступним.
35. Посилання у пункті 19 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №113-ІХ на нормативний припис як на підставу для звільнення прокурора на пункт 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру", містить інший зміст положень цієї статті, які визначають "Загальні підстави для звільнення прокурорів", визначені Законом, який прийнятий у часі раніше, а саме: 14.10.2014, який набрав чинності 15.07.2015.
36. Прокурор відповідно до пункту 9 частини першої статті 51 Закону звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
37. Отже, посилання на пункт 9 частини першої статті 51 Закону і посилання в пункті 19 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №113-ІХ, які передбачають законодавче регулювання підстав і умов звільнення прокурорів, має місце ситуація, коли на врегулювання цих правовідносин претендують декілька правових норм, які відмінні за своїм змістом і містяться в різних законах.
38. Порівнюючи співвідношення правових норм Закону України "Про прокуратуру" і Закону №113-ІХ, які визначають загальні підстави і умови, за яких можливе звільнення прокурорів, можна дійти висновку, що вони не суперечать одна одній, кожна з них має відповідне застосування для врегулювання певного аспекту правовідносин.
39. Існування Закону №1697-VII та Закону №113-ІХ, які претендують на застосування до спірних правовідносин, були прийняті в різний час. Так, Закон №1697-VII, який визначає правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України, прийнятий 14.10.2014 (набрав чинності 15.07.2015), а Закон №113-ІХ, положення якого передбачають реалізацію першочергових заходів із реформи органів прокуратури, прийнятий 19.09.2019 (набрав чинності 25.09.2019, крім окремих його приписів, що не мають значення для цієї справи). Тобто, Закон №113-ІХ який визначає способи і форми правового регулювання спірних правовідносин, набрав чинності у часі пізніше.
40. Застосовуючи згаданий принцип верховенства права, можна дійти висновку, що до спірних правовідносин застосовним є пункт 19 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №113-ІХ, оскільки він передбачає процедуру атестації прокурорів і є спеціальним, прийнятий пізніше у часі, а отже, згідно правил конкуренції правових норм, має перевагу над загальним Законом України "Про прокуратуру".
41. Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій вказали на відсутність обставин ліквідації та реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймав посаду, станом на час його звільнення з посади, а тому дійшли висновку про відсутність нормативної підстави для звільнення позивача, передбаченої п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України "Про прокуратуру".
42. Верховний Суд відхиляє вказані доводи судів з урахуванням того, що звільнення на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" є нормативною підставою, а фактологічною - рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації позивачем.
43. Тобто в цьому разі юридичним фактом, що зумовлює звільнення позивача на підставі зазначеної норми (пункт 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру"), є не закінчення процесу ліквідації чи реорганізації або завершення процедури скорочення чисельності прокурорів, а виключно наявність рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором. До того ж, колегія суддів звертає увагу на ту обставину, що положення Закону №113-IX на день їх виконання відповідачами і прийняття спірного наказу були чинними, неконституційними у встановленому законом порядку не визнавалися. Так само були чинними і положення Порядку №221, а тому правові підстави для їх незастосування відсутні.
Аналогічна правова позиція висловлена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 21.09.2021 у справі №200/5038/20-а, від 29.09.2021 у справі №440/2682/20, від 20.10.2021 у справі №440/2700/20, від 20.10.2021 у справі №280/3705/20 та від 28.04.2022 у справі №640/26045/19.
44. Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статті 341 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, враховує, що після подання цієї касаційної скарги Верховний Суд сформував правові висновки щодо застосування приписів положень Порядку №221 (в тому числі пункту 9), зокрема, у постановах від 27.10.2021 у справі №340/3563/20 та від 21.10.2021 у справі №640/154/20, які підлягають врахуванню у цьому касаційному провадженні.
45. Верховний Суд зауважує, що підставою для скасування спірного наказу судами попередніх інстанцій визначено відсутність доказів, які б підтверджували висновки, викладені Четвертою кадровою комісією в рішенні №37 від 19.12.2019, на підставі якого прийнято спірний наказ, зокрема, щодо невідповідності ОСОБА_1 вимогам професійної компетенції, професійної етики та доброчесності.
46. Відповідно до пунктів 12, 13 розділу ІІ Закону №113, які кореспондуються з пунктами 5, 6 розділу І Порядку №221, предметом атестації є оцінка: професійної компетентності прокурора; професійної етики та доброчесності прокурора.
Атестація прокурорів включає такі етапи:
1) складення іспиту у формі анонімного письмового тестування або у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора. Результати анонімного тестування оприлюднюються кадровою комісією на офіційному вебсайті Генеральної прокуратури України або Офісу Генерального прокурора не пізніше ніж за 24 години до проведення співбесіди;
2) проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності. Для оцінки рівня володіння практичними уміннями та навичками прокурори виконують письмове практичне завдання.
Атестація може включати інші етапи, непроходження яких може бути підставою для ухвалення кадровою комісією рішення про неуспішне проходження атестації прокурором. Перелік таких етапів визначається у Порядку проходження прокурорами атестації, який затверджує Генеральний прокурор.
47. Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що співбесіда із прокурором проводиться лише з метою встановлення дотримання прокурором вимог професійної компетентності, професійної етики та доброчесності.
48. Згідно з пунктами 9-11 розділу IV Порядку №221 для проведення співбесіди кадрова комісія вправі отримувати в усіх органах прокуратури, у Раді прокурорів України, секретаріаті Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, Національному антикорупційному бюро України, Державному бюро розслідувань, Національному агентстві з питань запобігання корупції, інших органах державної влади будь-яку необхідну для цілей атестації інформацію про прокурора, в тому числі про:
1) кількість дисциплінарних проваджень щодо прокурора у Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів та їх результати;
2) кількість скарг, які надходили на дії прокурора до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів та Ради прокурорів України, з коротким описом суті скарг;
3) дотримання прокурором правил професійної етики та доброчесності: а) відповідність витрат і майна прокурора та членів його сім`ї, а також близьких осіб задекларованим доходам, у тому числі копії відповідних декларацій, поданих прокурором відповідно до законодавства у сфері запобігання корупції; б) інші дані щодо відповідності прокурора вимогам законодавства у сфері запобігання корупції; в) дані щодо відповідності поведінки прокурора вимогам професійної етики; г) матеріали таємної перевірки доброчесності прокурора;
4) інформацію про зайняття прокурором адміністративних посад в органах прокуратури з копіями відповідних рішень.
Фізичні та юридичні особи, органи державної влади, органи місцевого самоврядування мають право подавати до відповідної кадрової комісії відомості, у тому числі на визначену кадровою комісією електронну пошту, які можуть свідчити про невідповідність прокурора критеріям компетентності, професійної етики та доброчесності. Кадровою комісією під час проведення співбесіди та ухвалення рішення без додаткового офіційного підтвердження можуть братися до уваги відомості, отримані від фізичних та юридичних осіб (у тому числі анонімно).
Дослідження вказаної інформації, відомостей щодо прокурора, який проходить співбесіду (далі - матеріали атестації), здійснюється членами кадрової комісії.